Постанова
іменем України
22 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 1-7/12
провадження № 51 1232 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
представників потерпілого ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 3 липня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 8 серпня 2018 року відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_7 про перегляд занововиявленими обставинами вироку цього суду від 8 листопада 2012 року.
Суд установив, що засуджений ОСОБА_7 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Бердичівській виправній колонії (№ 70). Проте заява від імені засудженого надійшла до суду не через адміністрацію цієї установи виконання покарань, як це встановлено положеннями ст. 113 КВК України та ч. 1 розділу ХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 29 грудня 2014 року № 2186/5. Недотримання правил відправлення кореспонденції засудженим викликало у суду сумнів у тому, що заяву від його імені підписано та подано саме ним.
Київський апеляційний суд ухвалою від 3 липня 2019 року залишив без змін ухвалу місцевого суду.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону тапризначити новий розгляд у суді першої інстанції. Засуджений вважає, що заява про перегляд вироку за нововиявленими обставинами у повній мірі відповідає вимогам ст. 462 КПК України, утому числі її підписано особою, яка її подала. На думку засудженого, місцевий суд уразі виявлення недоліків при оформленні заяви повинен був залишити її без руху, натомість відмовив у відкритті провадження, тим самим ухвалив судове рішення, яке не ґрунтується на вимогах закону. Апеляційний суд, як зазначає засуджений, належним чином не перевірив доводів про те, що заяву прийнято місцевим судом від особи, яка має повноваження захисника і діяла в межах своїх прав, передбачених ст.49 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_10 просить залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу без задоволення як необґрунтовану.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 , потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та їх представники ОСОБА_8 , ОСОБА_9 вважали судові рішення законними, а касаційну скаргу ОСОБА_7 необґрунтованою.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
За наслідками перегляду судом касаційної інстанції судових рішень місцевого та апеляційного судів таких порушень не встановлено.
Як убачається з матеріалів справи, 7 серпня 2018 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла заява про перегляд вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 листопада 2012 року.
За вказаним вироком ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі, яке він відбуває уДУ«Бердичівська виправна колонія (№70)».
При перевірці вищезазначеної заяви встановлено, що вона не містить таких обов`язкових реквізитів як дата, прізвище, ім`я та по батькові (або ініціали) її автора, а ідентифікувати особу, яка відповідно до процесуального закону має право на звернення до суду, виключно за підписом не виявляється можливим.
Із системного аналізу положень Глави 34КПК України вбачається, що процесуальний закон стандартизує форму і структуру заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та містить імперативну вимогу про обов`язкову наявність елементів (реквізитів), що дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.
З огляду на відсутність будь-яких даних на підтвердження того, що саме ОСОБА_7 підписав та подав до суду цю заяву, місцевий суд ухвалою від 8 серпня 2018 року відмовив у відкритті провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Під час апеляційного перегляду ухвали місцевого суду, суд апеляційної інстанції відхилив доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 міг передати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами як кореспонденцію захиснику під час побачення, оскільки жодних відомостей на підтвердження таких доводів суду не надано.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується, адже заяву подано за обставин, які не надавали суду можливості переконатись у правильності вказаних у ній даних щодо суб`єкта звернення, а тому рішення про відмову у відкритті провадження за вказаною заявою відповідає вимогам ч. 2 ст. 464 КПК України.
Наведені засудженим у касаційній скарзі доводи про те, що місцевий суд повинен був застосувати положення ч. 3 ст. 464 КПК України та надати йому строк для усунення недоліків є необґрунтованими, адже вказані правила застосовуються до заяви, не оформленої згідно з вимогами процесуального закону, лише тоді, коли до суду звернулася особа, якій законом надано таке право. У даному випадку, через неможливість ідентифікувати суб`єкта звернення як учасника даного кримінального провадження, суд був позбавлений змоги постановити ухвалу та надати строк для приведення поданої заяви у відповідність до вимог КПК України.
Аргументи засудженого про те, що суд повинен був перевірити повноваження захисника, є неспроможними, адже заява від імені ОСОБА_7 не містить жодних даних щодо особи, яка діючи як захисник в інтересах останнього, могла подати заяву.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що немає безумовних підстав для скасування судових рішень, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Разом з тим постановлені рішення не перешкоджають зверненню ОСОБА_7 із відповідною заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з дотриманням вимог процесуального закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в:
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 серпня 2018року та ухвалу Київського апеляційного суду від 3 липня 2019 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, єостаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_12 ОСОБА_2 ОСОБА_3
