Ухвала
13 січня 2021 року
м. Київ
справа № 638/12278/15-ц (провадження 4-с/638/65/20)
провадження № 61-14491 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
представник заявника (стягувача)- ОСОБА_2 ,
особа, яка подала касаційну скаргу(боржник) - ОСОБА_3 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Березньов Артем Сергійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду
м. Харкова у складі судді Семіряда І. В. від 16 березня 2020 року
та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Маміної О. В., Тичкової О. Ю., Пилипчук Н. П. від 11 серпня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Шевченківського відділу Головного територіального управління юстиції у Харківській області Березньова А. С. (далі - державний виконавець) від 28 травня 2019 року про закінчення виконавчого провадження.
Скарга мотивована тим, що 26 травня 2019 року він знаходився за місцем свого проживання, очікуючи онуку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання рішення суду від 15 серпня 2016 року у справі № 638/12278/15 про встановлення часу спілкування з онукою. Приблизно о 10-00 годині до квартири прибули державний виконавець Березньов А. С. та боржник за виконавчим листом - ОСОБА_3 з двома її представниками й з його онукою, з якою більше року не спілкувався через перешкоди з боку мами дитини, яке мало відбуватися з 10-00 до 18-00 години. Проте спілкування з онукою не відбулося, так як мамою вона була налаштована негативно і не бажала спілкуватися, про що державний виконавець склав акт. Але з цього акту він дізнався, що боржник за виконавчим листом - ОСОБА_3 , начебто, виконала рішення суду, на що він подав зауваження.
Заявник зазначав, що рішення суду виконано не було, проте пізніше він отримав постанову від 28 травня 2019 року, якою державний виконавець закінчив виконавче провадження. Зі змісту постанови вбачається, що боржник надала дитину для спілкування, що не відповідає дійсності. При цьому державним виконавцем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», порушені права діда на спілкування з онукою, не враховано положення статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня
2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Шевченківського відділу Головного територіального управління юстиції
у Харківській області Березньова А. С. про закінчення виконавчого провадження від 28 травня 2019 року № 58579893.
Судові рішення мотивовані тим, що рішення суду про спілкування дитини із заявником не виконано. При цьому вказано, що виконання рішення суду не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися з дідом. У порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не відклав вчинення виконавчих дій для повного, ефективного, неупередженого виконання рішення суду й передчасно закінчив виконавче провадження.
Суд послався на прецедентні рішення Європейського Суду з прав людини, про те, що виконання рішення суду є складовою права на судовий захист й таке право заявника не захищено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2020 року поновлено
ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 638/12278/15-ц, провадження 4-с/638/65/20 із Дзержинського районного суду м. Харкова. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Судами невірно застосовано вимоги статті 39, 63, 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження» й без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 404/8677/13-ц (провадження № 61-12077св19). При цьому вказано, що державний виконавець повністю виконав рішення, так як дитина спілкувалася протягом однієї години, але відмовилася від спілкування з батьком, дідом та бабою, чітко висловила бажання піти з побачення. Тому державний виконавець з урахуванням вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 9 частини першої
статті 39 вказаного Закону прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження.
Вказує, що міжнародно-правові документи, Конвенція ООН про права дитини 1989 року унеможливлюють, щоб дитина була об`єктом свавільного або незаконного втручання в її права.
У клопотанні ОСОБА_3 просить врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 404/8677/13-ц, провадження № 61-12077 св 19, в якій зазначається, що державний виконавець правомірно закінчив виконавче провадження через небажання дитини спілкуватися з батьком. У разі незгоди з таким висновком суду просить передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому вказано, що судові рішення є законними та обгрунтованими. Рішення суду про спілкування з онукою виконано не було, боржник - ОСОБА_3 тривалий час перешкоджає спілкуванню з дитиною.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзив на неї, дійшла висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити або уточнити, або конкретизувати висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в раніше ухваленій постанові Верховного Суду
у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 404/8677/13-ц, провадження
№ 61-12077 св 19.
Необхідність відступлення (уточнення або конкретизації) від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у вказаній постанові Верховного Суду, викликано тим, що, дійшовши висновку про правомірність постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, Верховний Суд вважав достатнім для цього лише небажання самої дитини спілкуватися з батьком при виконанні рішення суду про визначення способу участі у вихованні доньки шляхом систематичних побачень з нею.
Натомість, у справі, яка переглядається і щодо висновку якого Верховний Суд має дати правову оцінку, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції виходили з абсолютно протилежної позиції, а саме того, що виконання рішення суду не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» у такому разі передбачені механізми виконання рішення суду.
Колегія суддів вважає, що для виконання рішення суду про участь у спілкуванні з дитиною у системному зв`язку мають застосовуватися, як норми Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що рішення суду має виконуватися неупереджено, ефективно, своєчасно і всі виконавчі дії мають вчинятися у повному обсязі, так і норми матеріального права, у тому числі конвенційні норми, щодо забезпечення поваги до сімейного життя.
При цьому принцип найкращих інтересів дитини має бути врахований, але у тій мірі і тим способом, аби збалансувати інтереси всіх сторін правовідносин.
Правове обґрунтування для такого висновку
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили («Горнсбі проти Греції» «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
Разом з тим, дійсно, прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії»)
Захист прав дитини гарантовано і статтями 3, 12, 16 Конвенції ООН про права дитини 1989 року.
Одночасно з цим Верховний Суд звертає увагу й на те, що будь-який сімейний спір стосовно дитини дійсно має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на повагу до сімейного життя, поширюються у тому числі і на відносини між бабою, дідом та онукою,
якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення Європейського
Суду з прав людини у справі «Kruskicv. Croatia» від 25 листопада 2014 року, п. 108).
Відповідно до статті 257 СК України Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основною для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом.
Керуючись статтями 403, 404, ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду задовольнити.
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Шевченківського відділу Головного територіального управління юстиції
у Харківській області Березньова Артема Сергійовича, заінтересована
особа - ОСОБА_3 , за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова
від 16 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 11 серпня 2020 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
