ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Харків
справа №645/1411/20
провадження №22-ц/818/605/22
№ 22-ц/818/513/22
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Пасічник Н.В.
учасники справи:
заявник- ОСОБА_1
стягувач- ОСОБА_2
заінтересовані особи- Головний державний виконавець Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бакшеєв Сергій Миколайович.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2021 року та ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2021 року в складі судді Штих Т.В.
УСТАНОВИВ:
22.05.2020 р. ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова зі скаргою на дії і рішення державного виконавця, в якій просить суд визнати дії головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бакшеєва Сергія Миколайовича зі складання та направлення до Дзержинського районного суду м. Харкова подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника від 02.04.2020 в межах виконавчого провадження № 56298905 протиправними, визнати протиправним та скасувати подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника від 02.04.2020, винесене головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бакшеєвим Сергієм Миколайовичем.
Cкарга мотивована тим, що оскільки державним виконавцем не встановлено жодних фактів ухилення боржника від виконання судового рішення, ОСОБА_1 належним чином виконувала судове рішення, дії головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бакшеєва Сергія Миколайовича зі складання та направлення до Дзержинського районного суду м. Харкова подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника від 02.04.2020 в межах виконавчого провадження № 56298905 є протиправними.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2021 року виправлено описку у ухвалі того ж суду від 23 квітня 2021 року.
Не погодившись з зазначеними ухвалами суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд їх скасувати та направити скаргу для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим що, ухвали суду винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилалась на те, що відповідно до вимог закону України «Про виконавче провадження» відповідальність за невиконання судового рішення настає у випадку, коли відсутні поважні причини такого невиконання. Однією із поважних причин в розумінні закону України «Про виконавче провадження» є хвороба сторони виконавчого провадження. З матеріалів виконавчого провадження 56298905 вбачається, що в період з 19.02.2019 по 25.02.2019 боржник хворіла на гострий бронхіт та була непрацездатна, що є поважною причиною невиконання мною судового рішення та є законною підставою відкладення виконавчих дій. Окрім того, станом на 22.02.2019р. державним виконавцем не було визначено час та місце побачення батька з дитиною. Також виконавцем не здійснено жодних дій щодо виклику сторін виконавчого провадження з метою визначення часу та місця такого побачення. Виходячи з цього проведення вчинення виконавчих дій 22.02.2019 року не мало жодних законних підстав. Також державний виконавець Підгорний О.С взагалі не мав повноважень вчиняти виконавчі дії на території, на яку не поширювалась його компетенція. Порушення вимог законодавства та вчинення завідомо протиправних дій збоку державного виконавця призвело до винесення незаконного Акту від 22.02.2019 та на його підставі протиправної постанови про накладання штрафу від 25.02.2019. Акти державного виконавця Підгорного О.С від 26.02.2019 та від 04.03.2019, та винесені на їх підставі Постанови від 01.03.2019 та від 05.03.2019 були оформлені без врахування позиції боржника щодо місця побачення стягувача з дитиною, без доведення до відома боржника шляхом надіслання або вручення Постанови від 26.02.2019 про визначення місця проведення зустрічі батька із дитиною, за відсутності у державного виконавця законних повноважень проводити виконавчі дії на території Дзержинського району м. Харкова (АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ), із створенням свідомо та навмисно умов, за яких боржник взагалі була позбавлена можливості виконати судове рішення: державним виконавцем Підгорним О.С. були складені по три акти кожного дня, в яких зазначені три різні місця ( АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 ), які знаходяться один від одного на значній відстані та з огляду на невизначеність державним виконавцем 1 конкретного місця побачення, роблять неможливим знаходження боржника у трьох місцях одразу. Також судом порушено вимоги ст.251 ЦПК України, так як суддя Штих Т.В. знала, що в її провадженні знаходиться скарга боржника на дії державного виконавця і нерозривно пов`язана з вирішенням скарги в цьому провадженні. Всупереч цьому суд не зупинив провадження у справі та розглянув скаргу боржника за його відсутності, що призвело до винесення незаконних ухвал від 23.04.2021р. та від 28.04.2021р. та порушення її прав. Акти про невиконання боржником рішення суду були оформлені державним виконавцем Підгорним О.С., тому державний виконавець Бакшеєв С.М. не мав права використовувати їх в якості підстав для звернення з поданням про обмеження боржника у праві виїзду з України. Виходячи з наведених вище порушень при складанні актів та постанов державним виконавцем, при вирішенні питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, дії боржника не містять фактів ухилення від виконання зобов`язання, та відсутній факт повторності такого ухилення, що є основною вимогою для винесення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Таким чином у суду не було законних підстав про визнання правомірними дій державного виконавця Бакшеєва С.М.
Не погодившись з апеляційною скаргою, стягувачем ОСОБА_2 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Свій відзив стягувач мотивував тим що, дії державного виконавця Бакшеєва С.М. є законними та такими, що були спрямовані на примусове виконання судового рішення, яке в добровільному порядку не виконувалось боржником. Не здійснення державним виконавцем заходів, у вигляді складання та направлення до суду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, свідчило б про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на ст. 129-1 Конституції України. Для складання такого подання у державного виконавця були наявні підстави у вигляді повторного невиконання боржником рішення суду. Судом правильно встановлено, що для розгляду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника від 02.04.2020 в межах виконавчого провадження №56298905 постанови про накладання на боржника штрафів у подвійному розмір від 25.02.2019,01.03.2019 ,05.03.2019 не були скасовані та підлягали виконанню. А відтак, зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду, та навпаки була відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. Звертає увагу суду на винесене рішення ЄСПЛ за його скаргою у справі «Ген та інші проти України», за розглядом якої ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з таких підстав.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_1 на дії і рішення державного виконавця з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28 квітня 2021 року суд першої інстанції виходив з того, щопісля винесення постанови про відкриття виконавчого провадження складені акти про повторне невиконання боржником рішення без поважних причин від 22.02.2019, 26.02.2019, 04.03.2019 та винесено постанови про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі від 25.02.2019, 01.03.2019, 05.03.2019. Відомостей щодо визнання не чинними та/або скасування постанов про накладення на боржника штрафів у подвійному розмірі від 25.02.2019, 01.03.2019, 05.03.2019 матеріали справи не містять.
У зв`язку із цим, враховуючи імперативні приписи частини 4 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець був зобов`язаний вживати заходи примусового виконання рішення, у тому числі, звернутися до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, що останнім і виконано.
Таким чином, як з огляду на встановлену судом законність дій державного виконавця, так і враховуючи те, що діями державного виконавця зі складання та направлення до Дзержинського районного суду м. Харкова подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, права скаржника порушено не було, суд відмовив у задоволенні даної скарги.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частини 1 статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
У письмових поясненнях наданих ОСОБА_1 до апеляційної скарги, вона просить її скаргу на дії держаного виконавця задовольнити частково, визнавши неправомірними дії головного державного виконавця Шевченківського відділу ДВС м. Харкова Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бакшеєва С.М. з винесення Подання від 02.04.2020 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника.
Судом встановлено, що на виконанні Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) знаходиться виконавче провадження № 56298905 з виконання виконавчого листа у справі № 638/12278/15-ц, виданого 27.04.2018 р. Дзержинським районним судом м. Харкова.
Після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 складені акти по повторне невиконання боржником рішення без поважних причин від 22.02.2019, 26.02.2019, 04.03.2019 та винесено постанови про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі від 25.02.2019, 01.03.2019, 05.03.2019.
На час розгляду дійної справи у суду були відсутні відомості щодо визнання не чинними та/або скасування постанов про накладення на боржника штрафів у подвійному розмірі від 25.02.2019, 01.03.2019, 05.03.2019.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про наявність у суду підстав для зупинення провадження за дійсною скаргою до розгляду її скарг на вищезазначені постанови, оскільки зазначені нею обставини не є обов`язковою підставою для зупинення провадження у справі, ОСОБА_1 під час розгляду справи по суті зверталася до суду з відповідним клопотанням, а твердження про те, що суд повинен був сам знати про існування інших скарг є припущенням.
Під час виконання рішення відбувались неодноразові зміни державних виконавців. Станом на час складання та направлення до Дзержинського районного суду м. Харкова подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника від 02.04.2020 року виконавче провадження № 56298905 перебувало у провадженні Головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бакшеєва Сергія Миколайовича.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2021 року у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника від 02.04.2020 в межах виконавчого провадження № 56298905 складеного державним виконавцем відмовлено.
Зі змісту вищезазначеної ухвали суду вбачається, що підставою для відмови у задоволенні скарги стало не доведеність державним виконавцем факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням.
Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року ( надалі Закон № 1404-VIII) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом ( п.1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Згідно частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частин 1-4 статті 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 6 Розділу I Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (далі по тексту - Інструкція) під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз зазначених вище положень законодавства свідчить, що державний виконавець при примусовому виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, у випадку наявності фактів невиконання боржником рішення суду уповноважений звертатися до суду за місцем виконання відповідного рішення із поданням про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Доводи скарги відносно того, що постанови про накладення на боржника штрафів у подвійному розмірі від 25.02.2019, 01.03.2019, 05.03.2019 виносилися більше 1 року тому іншим державним виконавцем, у провадженні якого на той час перебувало виконавче провадження № 56298905 не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини 4 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» винесення постанови про накладення штрафу у подвійному розмірі та звернення до з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби є окремими не пов`язаними між собою виконавчими (процесуальними) діями, що вчиняються державним виконавцем у випадку повторного невиконання рішення суду боржником.
ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 01.03.2019 року та визнати протиправною та скасувати постанову від 05.03.2019 року.
Адміністративний позов було задоволено частково та рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року визнано протиправною та скасовано лише постанову від 01.03.2019. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року залишено без змін.
Таким чином, постанови про накладення на боржника штрафів у подвійному розмірі від 25.02.2019, 05.03.2019 не визнані протиправними.
У зв`язку із цим, враховуючи імперативні приписи частини 4 ст. 64-1 Закону № 1404-VIII державний виконавець був зобов`язаний вживати заходи примусового виконання рішення, у тому числі, звернутися до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, що останнім і виконано.
Викладене свідчить, що Головний державний виконавець Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бакшеєв Сергій Миколайович при складанні та направленні до Дзержинського районного суду м. Харкова подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника від 02.04.2020 в межах виконавчого провадження № 56298905 діяв у відповідності до вимог статей 13, 64-1 Закону № 1404-VIII та пункту 1 Розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства Юстиції України від 02.04.2012 № 512/5
Як зазначено у частині 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Суд обгруновано виходив з того, що відповідно до пункту 1 Розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства Юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішує суд, за місцем виконання відповідного рішення, за поданням державного або приватного виконавця.
Відповідно до частини 3 статті 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Аналіз зазначених положень свідчить, що підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням є ухвала суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи.
При цьому, самі по собі дії державного виконавця зі складання та направлення до суду подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України та саме по собі таке подання не призводить до порушення прав боржника у виконавчому провадженні, оскільки не призводить до жодних правових наслідків, а питання щодо законності та вмотивованості відповідного подання вирішується судом при розгляді такого подання у порядку, визначеному статтею 441 ЦПК України.
Відповідно до частини 3 статті 447 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У зв`язку із чим, як з огляду на встановлену судом законність дій державного виконавця, так і враховуючи те, що діями державного виконавця зі складання та направлення до Дзержинського районного суду м. Харкова подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон права скаржника порушено не було, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваних ухвал. Тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2021 року та ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2021 року - залишити без змін
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2021 року та ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук
Повний текст постанови складено 02.02.2022
