УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2021 року
м. Харків
справа № 638/12278/15 -ц
провадження № 4 -с/638/137/21
Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Яковлевої В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Проданової М.О.,
стягувача (заявника) - ОСОБА_1 ,
боржника - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дзержинського районного суду міста Харкова заяву ОСОБА_2 про відвід судді Дзержинського районного суду м. Харкова Яковлевої Вікторії Миколаївни у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , божник - ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Лактіонової О.В., Баранової Я.О.
встановив:
23 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця, в якій просить суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Лактіонової О. В. та/або державного виконавця Баранової Я. О. щодо нездійснення заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 64 -1 Закону України «Про виконавче провадження». Зобов`язати державного виконавця Баранову Я. О. або іншого державного виконавця у провадженні якого перебуває ВП 56298905, усунути порушення (поновити порушене право) шляхом здійснення заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 64 - 1 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: винести постанови про накладення на боржника штрафу та вжити інші заходи примусового виконання рішення, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2021 року прийнято до розгляду скаргу ОСОБА_1 , божник - ОСОБА_2 , орган, діяльність якого оскаржується - відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на дії / бездіяльність державного виконавця.
Повідомлено учасників справи та Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про дату, час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 зазначила про те, що відводів не має та довіряє суду розглядати справу, однак після ухвалення судом рішення продовжити розгляд справи заявила відвід, у зв`язку із чим у судовому засіданні було оголошено перерву до 29 жовтня 2021 року 15 години 20 хвилин для подання мотивованої заяви.
29 жовтня 2021 року через канцелярію суду надійшла письмова заява ОСОБА_2 про відвід.
Заява про відвід мотивована тим, що судом не було задоволено її клопотання про відкладення розгляду справи з належним повідомленням учасників справи про наступну дату і час розгляду скарги та наданням часу для подачі заперечень та пояснень на скаргу ОСОБА_1 із наданням відповідних доказів, які не були надані нею раніше, витребування матеріалів виконавчого провадження № 56298905; про оголошення перерви для ознайомлення з матеріалами справи. Вважає, що суддя необгрунтовано відмовила у задоволенні клопотань.
При цьому, на її думку, всі додаткові пояснення та докази, що подавалися ОСОБА_1 після подання скарги, долучалися до матеріалів справи, його клопотання про відкладення розгляду справи завжди задовольнялися.
Вважає, що такі дії судді свідчать про її упередженість та заінтересованість в розгляді справи.
Враховуючи вимоги частини третьої статті 40 ЦПК України, оскільки відвід заявлено у судовому засіданні 29 жовтня 2021 року, подана заява про відвід не передається іншому судді для вирішенні даного питання.
У судовому засіданні 29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 підтримала заяву про відвід з викладених в ній підстав та просила задовольнити.
У судовому засіданні 29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 проти заявленого відводу категорично заперечував, вважав відвід незаконним та необґрунтованим, та таким, що задоволенню не підлягає.
Надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що боржник за виконавчим провадженням ОСОБА_2 в судовому засіданні 29 жовтня 2021 року наполягала на відкладенні розгляду справи при цьому посилалася на те, що вона хворіла з 27 вересня 2021 року по 27 жовтня 2021 року, що унеможливило подання останньою додаткових пояснень, доказів та таке інше. Посилалася на відповідну медичну довідку, але не надала суду ані її копію, ані оригінал для огляду суду. Проте такі твердження спростовуються тими обставинами, що 27 жовтня 2021 року ОСОБА_2 особисто приймала участь у засіданнях Дзержинського районного суду (головуючий суддя Цвірюк Д.В.); як вбачається з матеріалів справи 638/12278/15-ц (провадження № 4-с/638/141/20), 25 жовтня 2021 року ОСОБА_2 через канцелярію суду подала заяву про відкладення розгляду справи, яка набрана у машинописний спосіб та завірена особистим підписом ОСОБА_2 ; 26 жовтня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Другого апеляційного адміністративного суду із заявою про відкладення розгляду справи, яка набрана у машинописний спосіб та завірена особистим підписом ОСОБА_2 . Також посилався на те, що в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 р. по справі № 520/11585/21 колегія суддів зазначила, що до клопотання позивача про відкладення розгляду справи, поданого до Другого апеляційного адміністративного суду 19 жовтня 2021 року, не надано доказів щодо того, що позивач продовжує хворіти. Разом з тим, клопотання оформлене із застосуванням технічних засобів, друкованим способом та подане позивачем нарочно безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду, що свідчить про безпідставність твердження позивача про неможливість оформлення додаткових письмових пояснень, які не може оформити письмово, доки не закінчить хворіти та знаходитися на самоізоляції (з огляду на наявність комп`ютеру тільки в офісі).
Виходячи з наведеного ОСОБА_1 вважав, що дії ОСОБА_2 у судовому засіданні 29 жовтня 2021 року були спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи, що, на його думку, відповідно до приписів статті 44 ЦПК України, є зловживанням процесуальними правами.
Під час судового засідання 29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 , будучи незгодною с процесуальним рішенням суду, навіть після того як особисто зазначила про довіру складу суду на початку засідання, заявила суду відвід, у зв`язку із чим, суд був змушений зробити перерву у розгляді справи.
Дослідивши матеріали заяви, доводи заяви про відвід, вислухавши думку учасників судового розгляду, суд доходить таких висновків.
Частиною третьою статті 39 ЦПК України встановлено, що відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України передбачено, що питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Підстави для відводу (самовідводу) судді встановлено статтею 36 ЦПК України, відповідно до змісту якої, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 ЦПК України («Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи»).
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
Крім того, у висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, що пред`являються їм у зв`язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду і визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції.
Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом (пункт 10). Відповідно, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, розгляд суддею клопотань сторін по справі, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany).
Відповідно до пунктів 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У судовому засіданні 29 жовтня 2021 року відповідно до матеріалів справи було встановлено, що державний виконавець Лактіонова О. В. та державний виконавець Баранова Я. О., дії яких оскаржуються, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду скарги, що підтверджується підписом в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, а також шляхом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). При цьому ОСОБА_2 ще 07 липня 2021 року було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, після чого у судових засіданнях, в яких вона особисто брала участь, судом неодноразово з`ясовувалось питання, чи є в неї необхідність ознайомитись з матеріалами справи та, враховуючи встановлений законом строк розгляду скарги, з метою недопущення надмірної тривалості судового провадження, судом було роз`яснено, що вона може реалізувати це право та ознайомитись з матеріалами справи у будь-який зручний час до судового засідання, на що ОСОБА_2 відповідала, що такої потреби та необхідності вона не має.
Стосовно її доводів про те, що клопотання заявника задовольнялися, суд зауважує, що матеріали справи містять лише додаткові пояснення скаржника ОСОБА_1 , а не докази, жодних додаткових доказів суд до його скарги не долучав та клопотання про відкладення розгляду справи, які суд задовольняв, рівно як і клопотання про відкладення судового розгляду скарги від 31 травня 2021 року, 11 червня 2021 року, 06 жовтня 2021 року з різних причин, які були подані ОСОБА_2 .
При цьому ОСОБА_2 з часу надходження скарги до суду, а саме, 23 квітня 2021 року, до цього часу, зокрема до 29 жовтня 2021 року, будь-яких письмових пояснень, заяв та клопотань з процесуальних питань, в тому числі про долучення доказів, до суду не подавала, окрім клопотань про відкладення розгляду справи. Проте суд вважає, що сторони мали достатньо часу для того, щоб реалізувати свої процесуальні права. Крім того, ОСОБА_2 зазначила про те, що знаходилась на лікарняному та хворіла у період з 27 вересня 2021 року до 27 жовтня 2021 року включно, проте будь-якого документу як належного доказу на підтвердження цього у судовому засіданні суду не надала, а на питання суду про причини неможливості його надати, поважних причин не зазначила, а пояснила, що не змогла виготовити копію, а довідку залишила в іншій справі.
Зважаючи на те, що скарга надійшла до суду 23 квітня 2021 рку, виходячи з принципу розумного строку судового розгляду справи учасники мали достатньо часу для можливості реалізувати свої процесуальні права.
Крім того, суд вважає необхідне звернути увагу на наступне.
В силу положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
На підставі наведеного суд доходить висновку, що доводи заявниці про необгрунтованість відмови суду в задоволенні заявлених клопотань не відповідають дійсним обставинам.
Одночасно суд зауважує, що не можуть бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Як зазначалося вище, підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 ЦПК України.
З огляду на нормативний зміст пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1 - 4 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача.
Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
(і) «об`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
(іі) «суб`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому, коли сторони стверджують про те, що судді необ`єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Отже, аргументи, якими заявник мотивує свою заяву про відвід, не викликають обґрунтованих сумнівів у об`єктивності судді, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості судді як з погляду «суб`єктивного критерію», так і з погляду «об`єктивного критерію», якими керується у своїй процесуальній діяльності Європейський суд з прав людини.
Заявницею не наведено жодних обставин та будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів.
Таким чином, такі доводи ОСОБА_2 є виключно оціночними судженнями та мають суб`єктивний характер, жодними доказами не підтверджені.
Інших обставин, визначених статтею 36 чи статтею 37 ЦПК України, які б свідчили про особисту упередженість судді Яковлевої В.М. або її необ`єктивність під час розгляду даної справи у заяві не вказано, а суд під час розгляду заяви таких обставин також не встановив.
З огляду на підстави заявленого відводу, суд доходить висновку про його необґрунтованість, оскільки не містить посилань на дії, вчинені суддею, що можуть свідчити про її необ`єктивність або упередженість, що є підставами для відводу, визначеними статтею 36 ЦПК України.
Підстава заявленого відводу стосується лише процесуальних дій судді під час судового розгляду справи. Водночас відповідно до положень частини четвертої статті 36 Цивільного процесуального кодексу України, якою імперативно визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу згідно з частиною четвертою статті 36 ЦПК України.
Таким чином, аналіз доводів заяви та положень статті 36 ЦПК України свідчать, що вказані обставини, на які посилається заявник, не є передбаченими законом підставами для відводу судді Яковлевої В.М.
За таких обставин, даних, які б прямо чи опосередковано свідчили про заінтересованість судді в результаті розгляду справи № 638/12278/15 -ц, а також інших доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді матеріали не містять.
Оскільки судом не встановлено, матеріалами справи та доказами не підтверджено наявності обставин, які б дійсно викликали сумнів у неупередженості або об`єктивності судді Яковлевої В.М. суд доходить висновку про неогрунтованість заявленого відводу та відсутність правових підстав для його задоволення.
Тому, заява ОСОБА_2 про відвід судді Яковлевої В.М. задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 36, 37, 39, 40,259-261ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Заяву ОСОБА_2 про відвід судді Дзержинського районного суду м. Харкова Яковлевої Вікторії Миколаївни у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , божник - ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Лактіонової О.В., Баранової Я.О. - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно, з моменту її підписання суддею та апеляційному оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 01 листопада 2021 року.
Суддя В. М. Яковлева
