КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа № 2610/27695/2012 Головуючий у 1 інстанції: Рибак М.А.
провадження № 22-ц/824/7614/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 серпня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 05 листопада 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Романа Назара Олеговича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів) та Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівські області, -
в с т а н о в и в :
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Назара Олеговича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 14.08.2019 року та нарахування ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 60 706 грн. 83 коп., у якій просив визнати такі дії неправомірними, а також скасувати розрахунок.
В ході розгляду справи скаржником було подано заяву про доповнення позовних вимог, в якій він просив суд:
визнати неправомірними дії ст. державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській обл. Романа Н.О. щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 14.08.2019 року та нарахування заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 60 706 грн. 83 коп. у виконавчому провадженні № 40797678 як такі, що проводились без отримання повноваження на їх вчинення, оскільки він не приймав постанови про прийняття провадження на виконання та всупереч Закону про виконавче провадження, Інструкції з організації примусового виконання рішень, Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження та закону про державну службу;
визнати неправомірним та скасувати розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 14.08.2019 року, проведений державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській обл. Романом Н.О. у виконавчому провадженні № 40797678 як такий, що проведений з порушенням чинного законодавства особою без повноважень на його проведення і оскільки він базується на нікчемних правочинах;
відповідно до ч. 3 ст. 262 ЦПК постановити окрему ухвалу щодо порушення законодавства старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській обл. Романом Н.О. та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності і до органу досудового розслідування, оскільки в його діях є ознаки кримінального правопорушення;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25 000 згідно долучених доказів про надання правничої допомоги, які будуть надані суду у термін, встановлений законом. ДВС не надала заперечень щодо витрат на правничу допомогу;
прийняти судове рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди у сумі 15 000 грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовував тим, що у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області знаходиться виконавчий лист №2610/27695/2012, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від 26.10.2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказував, що 19 листопада 2013 року старшим державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Львівської області Федоришиною Н.С. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м.Києва 14.10.2013 року, про що винесено постанову.
14 серпня 2019 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Назаром Олеговичем у рамках даного виконавчого провадження проведено розрахунок заборгованості та нарахована скаржнику заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 60 706 грн.
З матеріалів вказаного виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 вважається таким, що має заборгованість по сплаті аліментів, а також таким, що не працює на час виникнення заборгованості, у зв`язку з чим державний виконавець розраховує заборгованість по аліментах за попередні роки на підставі положень ч.2 ст. 195 СК України, а саме: розмір аліментів, належних до сплати, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, однак така методика не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Так, ОСОБА_1 працював у ТОВ «Муфлон» до 30.04.2014 року, а у подальшому перебував на обліку в Стрийському міськрайонному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю, а з 27 січня 2015 року ОСОБА_1 доглядає за своєю бабусею ОСОБА_4 , 1935 року народження, та отримує грошову допомогу як особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, відповідно ОСОБА_1 відноситься до зайнятого населення та не може бути віднесений до непрацюючих осіб в розумінні Закону України «Про зайнятість населення».
Враховуючи вищевикладене, вважав, що дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н.О. щодо проведення даного розрахунку та нарахування заборгованості є неправомірним, оскільки методика розрахунку суперечить вимогам чинного законодавства, скаржник вважає, що вказаними діями порушенні його права, у зв`язку з чим звернувся до суду з даною скаргою.
В ході розгляду до участі у справі було залучено Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів) та Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівські області, як заінтересованих осіб.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 05 листопада 2020 року в задоволенні скарги відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким скаргу задовольнити повністю.
Скаргу обґрунтовував тим, що навіть, якщо припустити, що в ході виконання державним виконавцем були допущені недоліки в роботі, то відповідно до практики Європейського суду, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Проте суд першої інстанції не досліджував цю обставину і не дав їй оцінки хоча Європейський суд своїми рішеннями встановив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», норм Сімейного кодексу України, відповідно дії державного виконавця у виконавчому провадженні були законними та правомірними, а тому подана скарга задоволенню не підлягає. Крім того, оскільки в задоволенні скарги судом відмовлено, тому немає правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань УДВС ГТУЮ у Львівській області на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу.
Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судом встановлено, що на виконанні у Стрийському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження №40797678 щодо примусового виконання рішення, на підставі якого 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2610/27695/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від 26.10.2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дорученням Департаменту державної служби виконавчої служби Міністерства юстиції України №254/20.51/ін.-18 від 15.03.2018 року рекомендовано здійснювати передачу виконавчих проваджень про стягнення аліментів, що характеризуються резонансністю та складністю виконання до відділів примусового виконання рішень для подальшого їх виконання.
Начальником управління ДВС ГТУЮ у Львівській області було прийнято рішення та винесено постанову №35 від 29.11.2018 року про передачу матеріалів виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області .
На виконання даної постанови виконавче провадження було передано до Стрийського ВДВС ГТУЮ у Львівській області.
05.12.2018 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області прийнято постанову про прийняття виконавчого провадження №40797678.
В подальшому, 14.08.2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Н.О. у рамках даного виконавчого провадження проведено розрахунок заборгованості та нарахована скаржнику заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 60 706 грн. 83 коп.
ОСОБА_1 від 27 січня 2015 року перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради і отримує компенсацію по догляду за ОСОБА_4 , 1935 року народження.
Згідно з положеннями ст.4 Закону «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
Відповідно до ст.71 Закону «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця.
За ч.2 ст.195 СК України, заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Частина 2 статті 195 СК України підлягає застосуванню у випадку, коли судом призначено розмір щомісячних аліментів у часті від заробітку (доходу), а боржник не працює. Тоді сума аліментів визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Отже, як вірно зазначив суд, коли боржник є непрацюючою працездатною особою, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю 1 групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, він належить саме до категорії зайнятого, але непрацюючого населення, а тому для нарахування суми аліментів та заборгованості по їх сплаті має застосовуватись положення ч.2 ст.195 Сімейного кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Судом встановлено і це відповідає матеріалам справи, що боржник ОСОБА_1 є непрацюючою працездатною особою.
Як вбачається з п.9 ст.11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.
Той факт, що непрацююча працездатна особа, яка здійснює зазначений догляд, підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а сам цей час догляду зараховується до страхового стажу, не надає такій особі статусу особи, що працює.
Таким, працездатна особа, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю 1 групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, чинним законодавством однозначно визначається як непрацююча працездатна особа.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до законодавства кошти, які отримує особа, що здійснює догляд за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу та щомісячної компенсаційні виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, не визнається заробітком, а є компенсаційною виплатою. Отже, особа, яка отримує ці компенсаційні виплати - є непрацюючою працездатною особою, а заробітна плата здійснюється лише за роботу.
З врахуванням наведеного державним виконавцем при проведенні розрахунку було вірно визначено, що у випадку, якщо боржник офіційно не працює та немає доходу, то існують підстави для визначення заборгованості за аліментами згідно ч.2 ст.195 СК України. Кошти, які отримував боржник, здійснюючи догляд за інвалідом І групи, не є заробітком (доходом), а є компенсаційною виплатою. Норми ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не врегульовують питання нарахування аліментів, тому не підлягають застосуванню.
Також той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом першої групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за інвалідом І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н.О. щодо нарахування заявнику заборгованості зі сплати аліментів.
Дана позиція підтримується рішенням Верховного Суду у справі
№683/1782/16-ц, провадження №61-4475ск19 від 15 березня 2019 року.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої у рішенні від 17 жовтня 2018 року, боржник зобов`язаний сплачувати аліменти, оскільки його діти повинні мати засоби для існування.
Верховний Суд в чергове наголосив на обов`язковості рішення суду, зокрема у частині його виконання. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України»). Конституція України визначає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. До основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду (ч.5 ст.124, п.9 ч.3 ст.129).
Також наголошено на наявності презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є підставою для застосування до боржника відповідальності, передбаченої СК України та Законом України «Про виконавче провадження».
Також обов`язок надавати дитині допомогу (аліменти) батьки несуть не лише на підставі рішення суду, а й з самого факту народження дитини згідно з вимогами СК України.
Таким чином, як вірно вважав суд першої інстанції, скаржником не доведено факт неправомірності дій державного виконавця при проведенні розрахунку по заборгованості зі сплати аліментів.
Також судом вірно враховано ту обставину, що скаржник неодноразово оскаржував розрахунки заборгованості за попередні періоди, а саме: станом на 05.12.2018 року в сумі 52 369 грн. 67 коп., і станом на 11.02.2019 року в сумі 54 905 грн. 27 коп. та в задоволенні його скарг судами було відмовлено. Рішення судів набрали законної сили (постанова Київського апеляційного суду від 03.09.2019 року у справі №2610/27695/2012 та постанова Київського апеляційного суду від 01.07.2020 року у справі №2610/27695/2012).
Судами було встановлено, що посилання заявника на перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року №146, не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки жоден з пунктів вказаного переліку не містить виплат на догляд за інвалідом, як виду доходу. Той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом першої групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за інвалідом І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування аліментів скаржнику.
Також, в процесі розгляду справ про оскарження дій державного виконавця судами зазначено, що подальше скасування постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження зі Стрийського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області ухвалою суду від 28 травня 2019 року, яка набрала законної сили 23 жовтня 2019 року, не спростовує правомірність проведення розрахунку заборгованості станом на 5 грудня 2018 року.
Крім того, судами зазначено, що подальше скасування постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження зі Стрийського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області ухвалою суду від 28 травня 2019 року, яка набрала законної сили 23 жовтня 2019 року, не спростовує правомірність проведення розрахунку заборгованості станом на 05 грудня 2018 року.
З приводу посилання скаржника на те, що ним добровільно сплачувались аліменти в період від 2013 року до 2015 року, на підтвердження чого надано довідку з ПАТ КБ «ПриватБанк», то судом вірно зазначалося про те, що надана скаржником довідка знаходиться в матеріалах виконавчого провадження на аркушах справи 53-54 та апелянтом не було надано жодних доказів на підтвердження того, що вказані платежі не були враховані державним виконавцем при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом вірно зазначено, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 травня 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказував, що «хоча п.1 ч.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення».
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З врахуванням вищенаведеного, державним виконавцем не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження» і норм Сімейного кодексу України, а тому відповідно дії державного виконавця у виконавчому провадженні були законними та правомірними, а відтак подана скарга до задоволення не підлягала.
Так як в задоволенні скарги було відмовлено, то суд вірно не вбачав правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань УДВС ГТУЮ у Львівській області на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в ухвалі.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала постановлена з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 05 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 30 серпня 2021 року.
Головуючий:
Судді:
