КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа № 2610/27695/2012 головуючий у І інстанції: Мальцев Д.О.
провадження 22-ц/824/2141/2022 доповідач: Сліпченко О.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
01 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, скасування розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, стягнення моральної шкоди, заінтересовані особи: відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), стягувач: ОСОБА_2 .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
ВСТАНОВИВ:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із вищевказаною скаргою, яку обґрунтовано тим, що у відділі примусового виконання рішень знаходиться виконавчий лист про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказував, що відділ примусового виконання управління ДВС ГТУЮ у Львівської області не є повноважним органом для винесення документів по виконанню рішень по стягненню аліментів, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року скасовано постанову про передачу виконавчого провадження.
Вважає, що державним виконавцем неправильно нарахована заборгованість зі сплати аліментів, а саме на суму без відрахування податків.
А також зазначав, що він отримує дохід, що виконавцем не було враховано.
Просив визнати дії, щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 22 листопада 2019 року та нарахування ОСОБА_1 заборгованості неправомірними, а також скасувати розрахунок і стягнути на його користь моральну шкоду.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року відмовлено в задоволенні скарги.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовано тим, що місцевий суд допустився порушення норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що у виконавця Роман Н.О. не було повноважень на вчинення виконавчих дій, оскільки справа була розподілена йому «вручну».
Крім того, останній порушив процедуру обчислення здійснивши її не в системі АСВП та без врахування сплачених сум аліментів.
Зазначає, що аліменти повинні розраховуватись із врахування отриманого ним доходу, який підтверджений належними доказами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання, яке проводилось за заявою ОСОБА_1 в режимі відеоконфернції, останній не з`явився, ОСОБА_2 виступила проти задоволення апеляційної скарги.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.
У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції виходив з того, що скаржником ОСОБА_1 не доведено факт неправомірності дій державного виконавця при проведенні розрахунку по заборгованості зі сплати аліментів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Стрийському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження № 40797678 щодо примусового виконання рішення, на підставі якого видано виконавчий лист №2610/27695/2012 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 27 січня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради і отримує компенсацію по догляду за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Відповідно до положень ст. 4 Закону «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 постійно отримував дохід, зокрема, й виплати по догляду, які здійснюються згідно чинного законодавства, і які згідно статті 72 Закону України «Про виконавче провадження» і Переліку видів доходів, які ураховуються при визначенні розміру аліментів не відносяться до доходів, з яких не стягуються аліменти, колегія суддів відхиляє.
Відповідно до висновку Верховного Суду в ухвалі від 15 березня 2019 року у справі № 683/1782/16-ц, що виникла з аналогічних правовідносин, той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за особою з інвалідністю І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування скаржнику заборгованості за аліментами.
Той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд, зокрема, за особами, які досягли пенсійного віку та потребують стороннього догляду в силу п.9 ст.11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування скаржнику заборгованості за аліментами.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 15 березня 2019 року в справі 683/1782/16-ц, від 1 березня 2021 року у справі № 2610/27695/2012.
Оспорюваний розрахунок заборгованості є законним та обґрунтованим, таким, що складений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
Відсутність письмового доручення начальнику відділу про передачу виконавчого провадження від державного виконавця Зубика О.І. до державного виконавця Романа Н.О., а також відсутність постанови державного виконавця Романа Н.О. про прийняття ним провадження до виконання не свідчить про неправомірність проведеного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.
Колегія суддів зауважує, що скасування постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження зі Стрийського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області ухвалою суду від 28 травня 2019 року не спростовує правомірність проведення розрахунку заборгованості.
Розглядаючи спір, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого скаржником доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги.
Належних доказів на підтвердження того, що виконавець при здійсненні спірного розрахунку не дотримався вимог законодавства матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, не впливають на правильність висновків суду.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «01» лютого 2022 року.
Головуючий
Судді:
