КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4607/2020 Головуючий в суді 1 інстанції: Осаулов А.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2020 року м. Київ
Справа № 752/24173/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року, постановлену у складі судді Осаулова А.А.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Зубика Олега Івановича Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, правонаступником якого є Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( м. Львів), заінтересована особа - ОСОБА_3 ,
встановив:
У квітні 2019 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаною скаргою на дії в.о. заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика О.І., заінтересована особа - ОСОБА_3 , щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 25.03.2019 року та нарахування ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 56 464 грн. 67 коп., у якій просив визнати такі дії неправомірними, а також скасувати розрахунок.
Свої вимоги скаржник обґрунтовував тим, що у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області знаходиться виконавчий лист №2610/27695/2012, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
25 березня 2019 року в.о. заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубиком О.І. у рамках даного виконавчого провадження проведено розрахунок заборгованості та нарахована скаржнику заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 56 464 грн. 67 коп.
Однак під час здійснення виконавчого провадження №40797678 старшим державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Львівської області Федоришиною Н.С. була встановлена відсутність заборгованості по сплаті аліментів.
05.12.2018 року виконавче провадження №40797678 для організації подальшого виконання було передано від Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Львівської області до відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Вказане рішення оскаржено у судовому порядку.
З матеріалів вказаного виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 вважається таким, що має заборгованість по сплаті аліментів, а також таким, що не працює на час виникнення заборгованості, у зв`язку з чим державний виконавець розраховує заборгованість по аліментах за попередні роки на підставі положень ч.2 ст. 195 СК України, а саме розмір аліментів, належних до сплати, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, однак така методика не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Так, ОСОБА_1 працював у ТОВ «Муфлон» до квітня 2014 року, у подальшому перебував на обліку в Стрийському міськрайонному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю, а з 27 січня 2015 року ОСОБА_1 доглядає за своєю бабусею ОСОБА_5 , 1935 року народження, та отримує грошову допомогу як особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, відповідно ОСОБА_1 відноситься до зайнятого населення та не може бути віднесений до непрацюючих осіб в розумінні Закону України «Про зайнятість населення».
На думку ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості від 25.03.2019 року, який проведений в.о. заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, є незаконним, що змушує його звернутись до суду із даною скаргою.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу, посилаючись на її незаконність, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що розрахунок заборгованості, який складено державним виконавцем, є значно вищим від того, який мав бути, якби його було складено відповідно до інформації Головного управління статистики у Львівській області. Державним виконавцем під час визначення розміру заборгованості допущено порушення вимог ч. 2 ст. 195 СК України, якою передбачено, що заборгованість за аліментами платника, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Однак, судом залишено поза увагою наведені помилки державного виконавця при визначенні розміру заборгованості боржника, у зв`язку з чим зроблено помилковий висновок про недоведеність протиправності оскаржуваного розрахунку.
Звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази завищених розмірів заробітної плати, які були використані державним виконавцем. Заперечуючи проти доводів скаржника, державний виконавець не зміг пояснити, чому в оскаржуваному розрахунку використано розміри заробітних плат, які не відповідають офіційним. Судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки доводам скаржника про завищення розміру його заборгованості у зв`язку з помилковим використанням завищених розмірів середньої заробітної плати.
Крім того, до необґрунтованого збільшення заборгованості скаржника призвело порушення державним виконавцем вимог ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що нарахування аліментів провадиться на розмір заробітної плати, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. На виконання вимог ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець, визначаючи розмір аліментів (розмір заборгованості) на підставі середньомісячної заробітної плати для даної місцевості, був зобов`язаний спочатку відрахувати від неї розмір податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У випадку дотримання державним виконавцем вимог ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості зменшився б, оскільки з розміру заробітної плати, на яку нараховано аліменти, було б утримано податки. Однак суд першої інстанції на вказані доводи скаржника уваги не звернув.
Крім того, посилається на те, що у державного виконавця на момент вчинення спірного розрахунку були відсутні законні підстави для проведення таких виконавчих дій, оскільки відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області не наділений повноваженнями для вчинення дій у виконавчому провадженні №40797678. Тобто повноваженням на вчинення виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні був наділений лише Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби. Проте, оцінюючи вказані доводи скаржника, суд першої інстанції їх безпідставно відхилив.
В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції зі Стрийським міськрайонним судом Львівської області, ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги та просили скаргу задовольнити.
Представник відділу примусового виконання рішень Мацюпа А.А. та стягувач ОСОБА_3 вважали доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що скаржником не доведено факту неправомірності дій державного виконавця при проведенні розрахунку від 25 березня 2019 року зі сплати аліментів, оскільки працездатна особа, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю 1 групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, чинним законодавством однозначно визначена як непрацююча працездатна особа.
Той факт, що непрацююча працездатна особа, яка здійснює зазначений догляд, підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а сам цей час догляду зараховується до страхового стажу, не надає такій особі статусу особи, що працює.
Таким чином, державним виконавцем при проведенні розрахунку було вірно визначено, що у випадку, якщо боржник офіційно не працює та доходу немає, то існують підстави для визначення заборгованості за аліментами згідно з ч. 2 ст. 195 Сімейного кодексу України. Кошти, які отримував боржник, здійснюючи догляд за інвалідом І групи, не є заробітком (доходом), а є компенсаційною виплатою. Норми ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не врегульовують питання нарахування аліментів, тому не підлягають застосуванню.
Крім того, подальше скасування постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження до іншого відділу державного виконавчої служби ухвалою суду від 28.05.2019 року не спростовує правомірність проведення розрахунку заборгованості, який проведено станом на 25.03.2019 року, тобто у той час, коли державний виконавець мав право вчиняти дії у межах виконавчого провадження.
З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 колегія суддів погоджується, оскільки висновок суду відповідає матеріалам справи, зроблений з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Стрийському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження № 40797678 щодо примусового виконання рішення, на підставі якого видано виконавчий лист №2610/27695/2012 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до 11 лютого 2029 року.
Постановою начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29 листопада 2018 року виконавче провадження №40797678 для організації подальшого виконання було передано від Стрийського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції Львівської області до Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
05 грудня 2018 року виконавче провадження було передано для організації подальшого виконання рішень до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
05 грудня 2018 року виконуючим обов`язки начальника Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О.І. у рамках виконавчого провадження № 40797678, відкритого з метою примусового виконання вказаного виконавчого листа, проведено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, яка станом на 01 грудня 2018 року становить 52 369 грн. 67 коп.
06 лютого 2019 року виконуючим обов`язки начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О.І. у рамках виконавчого провадження № 40797678 проведено розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01 лютого 2019 року становить 54 905 грн. 27 коп.
Не погоджуючись з вказаним розрахунком, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Шевченківського районного суду м. Києва, в якій просив визнати розрахунок заборгованості по аліментах від 06 лютого 2019 року неправомірним.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року у задоволенні зазначеної скарги ОСОБА_1 було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року - без змін ( а.с. 17- 19,т. 2).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року - відмовлено.
Не погоджуючись із постановою начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29 листопада 2018 року № 35 про передачу матеріалів виконавчого провадження № 40797678 із Стрийського міськрайонного Відділу ДВС до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області, ОСОБА_1 оскаржив її до суду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено та скасовано постанову № 35 від 29.11.2018 року про передачу матеріалів виконавчого провадження до Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області ( а.с. 89-94, т. 2).
Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року - без змін. ( а.с. 95-102, т. 2).
Розрахунок заборгованості по аліментах, що є предметом оскарження у даній скарзі ОСОБА_1 , було складено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О.І. 25 березня 2019 року. Відповідно до даного розрахунку заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів станом на 01 березня 2019 року становить 56 464 грн. 67 коп.( а.с. 184-189, т. 1).
З матеріалів справи встановлено, що у період до квітня 2014 року ОСОБА_1 працював, і відрахування здійснювались у розмірі 1/4 від його заробітку ( а.с. 103, т. 2). З травня 2014 року по липень 2014 року - не працював і на обліку у центрі зайнятості не перебував. З серпня 2014 року по 27 січня 2015 року перебував на обліку у Стрийському міськрайонному центрі зайнятості як безробітний.
З 27 січня 2015 року ОСОБА_1 не працює, здійснює догляд за особою з інвалідністю 2 групи внаслідок психічного розладу, яка досягла 80-річного віку.
Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради від 07.03.2019 року № 363, відповідно до акту обстеження соціальних державних інспекторів, ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , проживає разом з інвалідом 2 групи внаслідок психічного розладу ОСОБА_5 , 1935 року народження, по АДРЕСА_2 , та отримує допомогу по догляду за особою, яка досягла 80- річного віку, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 832 від 26 липня 1996 року «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» враховуючи індексацію у сумі 31,76 грн. та допомогу по догляду за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1192 від 02.08.2000 року «Про надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним» у сумі 1853 грн. щомісячно ( а.с. 228, т.1).
У розрахунку заборгованості від 25 березня 2019 року державним виконавцем охоплено період нарахування аліментів з 26 жовтня 2012 року по 28 лютого 2019 року включно, тобто станом на 01 березня 2019 року, при цьому нарахування заборгованості за період, коли боржник не працював, у тому числі з 27 січня 2015 року по 01 березня 2019 року, здійснено виходячи із середньої заробітної плати працівника даної місцевості, відповідно до ч. 2 ст. 195 СК України.
Разом з тим, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, за скаргою ОСОБА_1 судами вже було здійснено правову оцінку правильності нарахування заборгованості за період з 26 жовтня 2012 року по 31 січня 2019 року, тобто станом на 01 лютого 2019 року.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 про оскарження розрахунку заборгованості по аліментах, що виникла станом на 01 лютого 2019 року, виконуючий обов`язки заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮу Львівській області Зубик О.І. правомірно нарахував заборгованість по аліментах, виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати штатних працівників даної місцевості, оскільки на час виникнення заборгованості ОСОБА_1 не працював.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо невірного нарахування заборгованості по сплаті аліментів за період 2014 - 2018 років колегія суддів відхиляє, враховуючи, що обґрунтованість проведеного розрахунку заборгованості за вказаний період підтверджена ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року, яка набула законної сили.
Крім того, доводи даної апеляційної скарги ОСОБА_1 про неправомірне застосування державним виконавцем інших статистичних даних щодо розміру середньої заробітної плати для працівника даної місцевості при здійсненні розрахунку заборгованості, ніж тих, що наведені у листі Головного управління статистики у Львівській області від 23.08.2019 року ( а.с. 68-69, т. 2), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки статистичні дані за період 2014 - 2016 років наведені у даному листі як середній показник заробітної плати на одного штатного працівника за певний період наростаючим підсумком, тобто за період 3, 6, 9, 12 місяців, а не щоквартально, як помилково зазначає боржник.
Так, наприклад, за період січень - березень 2014 року такий показник становить 2640 грн. (тобто середньомісячна заробітна плата за період три місяці), за період січень - червень 2014 року такий показник становить 2726 грн. ( тобто середньомісячна заробітна плата за період шість місяців), за період січень - вересень 2014 року - 2833 грн. ( тобто середньомісячна заробітна плата за період дев`ять місяців), за січень - грудень 2014 року - 2881 грн. ( тобто середньомісячна заробітна плата за період 12 місяців).
Таким чином, застосування в розрахунку заборгованості по аліментах середньомісячної заробітної плати працівника у даній місцевості у розмірі 2880 грн. 82 коп., тобто середньомісячної заробітної плати за 2014 рік в цілому, відповідає наведеним у листі Головного управління статистики у Львівській області статистичним даним.
Аналогічно, як вбачається з розрахунку заборгованості, державним виконавцем прийнято до розрахунку розмір середньомісячної заробітної плати за 2015 рік - 3566 грн. Зазначений показник відображений у листі управління статистики у графі «січень-грудень», тобто середньомісячна заробітна плата за період 12 місяців 2015 року, а не за 4-й квартал 2015 року.
Як вбачається з оскаржуваного розрахунку та відзиву представника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області на скаргу ОСОБА_1 , при нарахуванні заборгованості за січень, лютий 2019 року державний виконавець також виходив із положень ч. 2 ст. 195 СК України.
Відповідно до ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Відповідно до положень ст. 4 Закону «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
Згідно з довідками Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради від 25 січня 2019 року за № 214, 215, від 22 серпня 2018 року ( а.с. 231-233, т. 1) у 2018 році ОСОБА_1 отримував компенсаційну виплату працездатній особі, що не працює та здійснює догляд за інвалідом 1 групи або особою похилого віку, що досягла 80 річного віку : у липні - жовтні 2018 року - 30 грн. 57 коп. щомісячно, у листопаді - грудні 2018 року - 31 грн. 76 коп. щомісячно. Також ОСОБА_1 отримує допомогу на догляд за інвалідом 1 або 2 групи у розмірі : у 2017 році - 1624 грн. щомісячно; грудень 2017 року - червень 2018 року - 1700 грн. щомісячно; липень - листопад 2018 року - 1777 грн. щомісячно, грудень 2018 року - 1853 грн.
Як вбачається з розрахунку заборгованості від 25 березня 2019 року, для розрахунку суми аліментів, що підлягають сплаті за лютий 2019 року, державним виконавцем прийнято суму середньої заробітної плати працівника для даної місцевості - 8670 грн., 1/4 частина від якої складає 2167,5 грн., тоді як боржником сплачено 608 грн. 10 коп. Таким чином, розмір заборгованості збільшився на 1559 грн. 40 коп. за місяць ( а.с. 187, т. 1).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 15 березня 2019 року у справі №683/1782/16-ц, що виникла з аналогічних правовідносин, той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійномустрахуванню, а час догляду за особою з інвалідністю І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування скаржнику заборгованості за аліментами.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що боржник є непрацюючою працездатною особою, яка доглядає за особою з інвалідністю 2 групи внаслідок психічного розладу, яка досягла 80-річного віку, він належить до категорії зайнятого, але непрацюючого населення, а отже, для обчислення суми аліментів та заборгованості по їх сплаті, має застосовуватись положення ч. 2 ст. 195 Сімейного кодексу України.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, повідомлення Адміністрації Держприкордонслужби України від 06.03.2019 року за № 3727 щодо перетинання державного кордону ОСОБА_1, на думку колегії суддів, свідчить про наявність у боржника ОСОБА_1 інших додаткових джерел доходів.
Так, починаючи з січня 2015 року, коли ОСОБА_1 , згідно з наданими ним довідками, став здійснювати догляд за ОСОБА_5 , він здійснював одноденні виїзди - в`їзди на автомобілі до Польщі, з поверненням в Україну: 29-30 січня 2015 року, 02 лютого 2015 року, 11 лютого 2015 року, 07 травня 2015 року, 21 травня 2015 року, 27 травня 2015 року, 01 червня 2015 року, 08 червня 2015 року, 10-11 червня 2015 року, 16 червня 2015 року, 27 червня 2015 року, 04 липня 2015 року, 11 липня 2015 року, 19 липня 2015 року, 24 липня 2015 року, 09 серпня 2015 року, 14-15 серпня 2015 року, 17 серпня 2015 року, 08-09 вересня 2015 року, 23 вересня 2015 року, 27-28 листопада 2015 року, 04 грудня 2015 року.
Крім того, з 19 по 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 перебував в Анталії.
Відповідно до повідомлення Адміністрації Держприкордонслужби України, у 2016 році ОСОБА_1 здійснив наступні виїзди - в`їзди за кордон України, до Польщі: 20 січня 2016 року, 24 січня 2016 року, з 04 березня по 09 березня 2016 року, 17 березня 2016 року, 09 квітня 2016 року, 14-15 травня 2015 року, 31 травня 2016 року, 10-11 червня 2016 року, з 02 по 08 липня 2016 року, 18 липня 2016 року, 26 липня 2016 року, 31 липня 2016 року, 03 серпня 2016 року, 19 серпня 2016 року, 01 вересня 2016 року, з 10 по 18 вересня 2016 року, 27 вересня 2016 року, 23 жовтня 2016 року, 25 листопада 2016 року.
Протягом 2017 року ОСОБА_1 були здійснені наступні виїзди за кордон України, до Польщі: 15 травня 2017 року, 28 серпня 2017 року, 01-02 вересня 2017 року, 13-15 вересня 2017 року, 23-24 вересня 2017 року, 18-19 листопада 2017 року, 25-26 листопада 2017 року, 04 грудня 2017 року, 15-16 грудня 2017 року, 17 грудня 2017 року.
Крім того, 09 серпня 2017 року ОСОБА_1 перетинав кордон України з виїздом до міста Барселони, 17 серпня 2017 року - повернувся в Україну.
Протягом 2018 року ОСОБА_1 були здійснені наступні виїзди до Польщі: 23 січня 2018 року, 09 березня 2018 року, 26 березня 2018 року ( м. Перемишль), з 27 квітня по 01 травня 2018 року ( м. Варшава), 16-17 жовтня 2018 року, 09-10 листопада 2018 року.
А також з 25 червня 2018 року по 08 липня 2018 року ОСОБА_1 здійснював виїзд до м. Парижа (а.с. 101-104, т. 1).
Жодних доказів на підтвердження джерела доходів на здійснення витрат для такої кількості поїздок автомобілем, здійснення авіаперельотів, перебування певний час за кордоном, ОСОБА_1 не надано. На підтвердження посилань заявника на те, що він раз на місяць здійснював виїзди за кордон для придбання ліків для ОСОБА_5 , а вартість зазначених поїздок та вартість відпочинку за кордоном оплачувала його мати, будь-яких доказів також не надано.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставного відхилення судом першої інстанції його доводів з приводу необхідності відрахування податків, зборів (обов`язкових платежів) із середньої заробітної плати, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки нарахування заборгованості було здійснено державним виконавцем відповідно до ч. 2 ст. 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати для працівника даної місцевості, адже ОСОБА_1 є непрацюючою працездатною особою, з травня 2014 року офіційно не працює та не отримує заробітної плати, порядок відрахувань із якої передбачено ч. 1 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності повноважень у державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області для складання розрахунку заборгованості від 25.03.2019 року з огляду на скасування судом постанови від 29.11.2018 року про передачу виконавчого провадження до вказаного відділу, також висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки на час здійснення зазначеного розрахунку постанова начальника управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Сала А.Ю. від 29.11.2018 року була чинною.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що державним виконавцем не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», норм ст. 195 Сімейного кодексу України, відповідно дії державного виконавця у виконавчому провадженні були законними та правомірними, а тому підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Згідно з рішенням у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою. Судом першої інстанції була дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наявними у матеріалах справи доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.
