КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 вересня 2020 року місто Київ
Справа №2610/27695/2012
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Лівінського С.В. (суддя-доповідач),
Березовенко Р.В.,
Нежури В.А.
секретар судового засідання: Малашевський О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Осаулова Андрія Анатольйовича, від 12 серпня 2019 року (повний текст складено 19 серпня 2019 року), у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з вказаною скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика О.І., заінтересовані особи: ОСОБА_2 , щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 22 травня 2019 року та нарахування йому заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 57 667,36 грн. Просив визнати вказані дії неправомірними та скасувати розрахунок.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області знаходиться виконавчий лист №2610/27695/2012, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року в задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1 , з ухвалою суду не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив ухвалу районного суду скасувати та прийняти постанову, якою скаргу задовольнити у повному обсязі. Вказав, що ухвала постановлена судом за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_2 подала свої письмові міркування, щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 просила у задоволені скарги ОСОБА_1 відмовити та визнати його дії зловживанням процесуальними правами.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця відповідали вимогам закону.
Колегія суддів з цим висновком районного суду погодилася, оскільки він відповідає матеріалам справи і узгоджуються з вимогами закону.
Встановлено, що на виконанні у Стрийському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження № 40797678 щодо примусового виконання рішення, на підставі якого видано виконавчий лист № 2610/27695/2012 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 27 січня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради і отримує компенсацію по догляду за ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
22 травня 2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубиком О.І. у рамках даного виконавчого провадження проведений розрахунок заборгованості та скаржнику та нарахована заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 57667, 36 грн.
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Відповідно до положень ст. 4 Закону «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 15 березня 2019 року у справі № 683/1782/16-ц, що виникла з аналогічних правовідносин, той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за особою з інвалідністю І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування скаржнику заборгованості за аліментами.
Розглядаючи спір, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого скаржником доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Не зважаючи на заяви апелянта, ним, в порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України, належних і допустимих доказів на підтвердження обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог перед судом не доведено.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
При цьому, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29, 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
В судовому рішенні у достатній мірі викладені мотиви, на яких воно базується, зауваження сторін «заслухані», тобто належним чином вивчені судом усі їх доводи та суд навів обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Інші доводи апеляційної скарги висновків теж суду не спростовують і не свідчать про порушення судом норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства.
За наведеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судді: С.В. Лівінський,
Р.В. Березовенко,
В.А. Нежура
