КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №2610/27695/2012 головуючий у І інстанції: Макаренко І.О.
провадження 22-ц/824/9574/2019 доповідач: Сліпченко О.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Сліпченка О.І., Сушко Л.П., Мельника Я.С.
за участю секретаря: Ярмак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії виконуючого обов`язки заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика Олега Івановича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 .
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаною скаргою, посилаючись на те, що у відділі примусового виконання рішень знаходиться виконавчий лист, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення із скаржника на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною.
Свою скаргу обґрунтовував тим, що 11 лютого 2019 року скаржником було отримано розрахунок заборгованості по аліментах, що проведений в.о. заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області Зубиком О.І. Згідно отриманого розрахунку заборгованість по аліментах станом на 01 лютого 2019 року складає 54 905 грн. 27 коп.
Зауважував, що під час здійснення виконавчого провадження старшим державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Львівської області Федоришиною Н.С. була встановлена відсутність заборгованості по сплаті аліментів.
05 грудня 2018 року виконавче провадження було передано до відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Львівській області.
Скаржник вважав, що державним виконавцем неправомірно нарахована заборгованість по сплаті аліментів, оскільки вказано що він не працює на час виникнення заборгованості, у зв`язку з чим державний виконавець розраховував заборгованість по аліментах за попередні роки на підставі положень ч.2 ст. 195 СК України, а саме розмір аліментів, належних до сплати, визначався виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, однак на думку скаржника така методика не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
На підставі викладеного скаржник просив визнати розрахунок заборгованості по аліментах, проведений 06 лютого 2019 року в.о. заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубиком О. І., проведеним без дотримання положень законодавства України.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року в задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зауважує, що судом не було надано оцінки доказам, які містяться в матеріалам справи, вказує на те, що розрахунки згідно яких, ОСОБА_1 не має заборгованості по аліментам є дійсними, а розрахунок проведений ОСОБА_4 вважає незаконним, а тому висновок про суму заборгованості як встановлений факт є безпідставним і незаконним.
ОСОБА_2 у своїх поясненнях погоджується з висновками суду першої інстанції та вказує на те, що ОСОБА_1 ухиляється від сплати аліментів сину, а подача скарги спрямована лише на перешкоджання виконання рішення суду про стягнення аліментів.
В судовому засіданні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх представники підтримали свої позиції, представник Управління державної виконавчої служби висловився проти задоволення апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала відповідає в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції виходив з того, що скаржником ОСОБА_1 не доведено факт неправомірності дій державного виконавця при проведенні розрахунку по заборгованості зі сплати аліментів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Як було встановлено місцевим судом, у Стрийському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області здійснювалося виконавче провадження № 40797678 щодо боржника ОСОБА_1 Відповідно до виконавчого листа № 2610/27695/2012, виданого 14.10.2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у розмірі 1/4 від усіх доходів щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 26.10.2012 року до 11.02.2029 року.
06 лютого 2019 року виконуючим обов`язки заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубиком О.І., при примусовому виконанні виконавчого листа №2610/27659/2012, виданого 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття ОСОБА_3 , тобто до 11 лютого 2029 року, було проведено розрахунок заборгованості по аліментах.
Відповідно до проведеного розрахунку станом на 01 лютого 2019 року заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів становить 54 905 грн. 27 коп.
Матеріали справи містять розрахунки заборгованості по аліментах, проведені старшим виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстицій Федоришин Н.С., згідно яких заборгованість по сплаті відсутня за відповідні періоди представлені в спірному розрахунку.
Згідно ч.1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження"рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.
Такі скарги розглядаються в порядку, передбаченому ст.ст. 447-450 ЦПК України.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з ч.3 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» заборгованість із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
За загальним правилом заборгованість за аліментами визначається за ч.1 ст. 195 СК України, згідно якої заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Згідно з ч.2 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
З матеріалів справи вбачається, що боржник офіційно не працює та доходу немає.
Кошти, які отримував ОСОБА_1 , здійснюючи догляд за інвалідом, не є заробітком (доходом), а компенсаційною виплатою.
Оскільки відсутні підстави для визначення заборгованості за аліментами згідно ч.1 ст.195 СК України за відсутності доходу у боржника, державний виконавець правильно застосував ч.2 ст. 195 Сімейного кодексу України.
Норми ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не врегульовують питання нарахування аліментів, тому не підлягають застосуванню.
Той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом першої групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за інвалідом І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування аліментів скаржнику.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Посилання представника апелянта на перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року N 146 не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки жоден із пунктів вказаного переліку не містить виплат на догляд за інвалідом, як виду доходу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що виконуючий обов`язки заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубик О. І. правомірно нарахував заборгованість по аліментах виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати штатних працівників даної місцевості, оскільки на час виникнення заборгованості ОСОБА_1 не працював.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому доводи в частині невідповідності середньомісячної заробітної плати даної місцевості в розрахунку державного виконавця відхиляються.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.
Апеляційна скарга переповнена оцінкою доказів апелянтом, при цьому не вказується, які з доказів неправомірно були судом першої інстанції не прийняті, чи досліджувались із порушенням установленого законом порядку.
Європейського суду з прав людини у рішенні від 10 травня 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказував, що «хоча п. 1 ч. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення»
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задовлення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді:
