Справа № 2610/27695/2012
Провадження № 4-с/761/33/2020
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Рибака М.А.
за участю секретаря Савенко О.І.,
скаржника ОСОБА_1 ,
представника скаржника ОСОБА_2 ,
представника державної
виконавчої служби Мацюпи А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Назара Олеговича, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів) та Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівські області
в с т а н о в и в:
У жовтні 2019 року скаржник ОСОБА_1 звернувся Шевченківського районного суду м. Києва з вказаною скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Назара Олеговича, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 14.08.2019 року та нарахування ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 60706,83 грн., у якій просив визнати такі дії неправомірними, а також скасувати розрахунок.
В ході розгляду справи скаржником було подано заяву про доповнення позовних вимог, в якій він просив суд: визнати неправомірними дії ст. державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській обл. Романа Назара Олеговича щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 14.08.2019 року та нарахування заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 60706,83 грн. у виконавчому провадженні № 40797678 як такі, що проводились без отримання повноваження на їх вчинення, оскільки він не приймав постанови про прийняття провадження на виконання та всупереч Закону про виконавче провадження, Інструкції з організації примусового виконання рішень, Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження та закону про державну службу; визнати неправомірним та скасувати розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 14.08.2019 року, проведений державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській обл. Романом у виконавчому провадженні № 40797678 як такий, що проведений з порушенням чинного законодавства особою без повноважень на його проведення і оскільки він базується на нікчемних правочинах; відповідно до ч. 3 ст. 262 ЦПК постановити окрему ухвалу щодо порушення законодавства старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській обл. Романом Назаром Олеговичем та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності і до органу досудового розслідування, оскільки в його діях є ознаки кримінального правопорушення; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25 000 (двадцять поять тисяч) згідно долучених доказів про надання правничої допомоги, які будуть надані суду у термін, встановлений законом. ДВС не надала заперечень щодо витрат на правничу допомогу; прийняти судове рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди у сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовував тим, що у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області знаходиться виконавчий лист №2610/27695/2012, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.10.2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
19.11.2013 року старшим державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Львівської області Федоришиною Н.С. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м.Києва 14.10.2013 року, про що винесено постанову.
14.08.2019 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Назаром Олеговичему рамках даного виконавчого провадження проведено розрахунок заборгованості та нарахована скаржнику заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 60706,00 грн.
З матеріалів вказаного виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 вважається таким, що має заборгованість по сплаті аліментів, а також таким, що не працює на час виникнення заборгованості, у зв`язку з чим державний виконавець розраховує заборгованість по аліментах за попередні роки на підставі положень ч.2 ст. 195 СК України, а саме розмір аліментів, належних до сплати, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, однак така методика не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Так, ОСОБА_1 працював у ТОВ «Муфлон» до 30.04.2014 року, а у подальшому перебував на обліку в Стрийському міськрайонному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю, а з 27 січня 2015 року ОСОБА_1 доглядає за своєю бабусею ОСОБА_5 , 1935 року народження, та отримує грошову допомогу як особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, відповідно ОСОБА_1 відноситься до зайнятого населення та не може бути віднесений до непрацюючих осіб в розумінні Закону України «Про зайнятість населення».
Враховуючи вищевикладене, вважає, що дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н.О. щодо проведення даного розрахунку та нарахування заборгованості є неправомірним, оскільки методика розрахунку суперечить вимогам чинного законодавства, скаржник вважає, що вказаними діями порушенні його права, у зв`язку з чим звернувся до суду з даною скаргою.
25.06.2020 року від стягувача ОСОБА_3 надійшли письмові міркування стягувача, в яких вона посилалась на необґрунтованість поданої скарги.
09.09.2020 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Роман Н.О. надіслав на адресу суду відзив на скаргу.
В процесі розгляду справи судом було залучено до участі у справі як заінтересованих осіб Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів) та Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівські області.
У судовому засіданні 05.11.2020 року, яке було проведено у режимі відеоконференції із Стрийським міськрайоним судом Львіської області скаржник та його представник вимоги підтримали в повному обсязі та просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Представник Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівські областів судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги в повному обсязі.
Стягувач та заінтересовані особи не неодноразові виклики суду в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином і завчасно.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд, заслухавши пояснення скаржника та його представника, представника заінтересованої особи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось учасниками справи, на виконанні у Стрийському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження № 40797678 щодо примусового виконання рішення, на підставі якого видано виконавчий лист №2610/27695/2012 виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.10.2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дорученням Департаменту державної служби виконавчої служби Міністерства юстиції України №254/20.51/ін.-18 від 15.03.2018 року рекомендовано здійснювати передачу виконавчих проваджень про стягнення аліментів, що характеризуються резонансністю та складністю виконання до відділів примусового виконання рішень для подальшого їх виконання.
Начальником управління ДВС ГТУЮ у Львівській області було прийнято рішення та винесено постанову № 35 від 29.11.2018 року про передачу матеріалів виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області .
На виконання даної постанови виконавче провадження було передано до Стрийського ВДВС ГТУЮ у Львівській області.
05.12.2018 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 40797678.
В подальшому, 14.08.2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Н.О.у рамках даного виконавчого провадження проведено розрахунок заборгованості та нарахована скаржнику заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 60706,83 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, з 27 січня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради і отримує компенсацію по догляду за ОСОБА_5 , 1935 року народження.
Відповідно до положень ст. 4 Закону «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
Згідно зі ст. 71 Закону «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.
Згідно з ч. 2 ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Частина 2 статті 195 Сімейного кодексу України підлягає застосуванню у випадку, коли судом призначено розмір щомісячних аліментів у часті від заробітку (доходу), а боржник не працює. Тоді сума аліментів визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Таким чином, коли боржник є непрацюючою працездатною особою, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю 1 групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, він належить саме до категорії зайнятого, але непрацюючого населення, а отже, для обчислення суми аліментів та заборгованості по їх сплаті, має застосовуватись положення ч. 2 ст. 195 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення", статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (ч. 2 ст. Закону України "Про зайнятість населення").
З матеріалів даної справи вбачається, що боржник ОСОБА_1 є непрацюючою працездатною особою.
Відповідно до п. 9 ст. 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.
Той факт, що непрацююча працездатна особа, яка здійснює зазначений догляд, підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а сам цей час догляду зараховується до страхового стажу, не надає такій особі статусу особи, що працює.
Отже, працездатна особа, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю 1 групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, чинним законодавством однозначно визначається як непрацююча працездатна особа.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до законодавства кошти, які отримує особа, що здійснює догляд за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу та щомісячної компенсаційні виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, не визнається заробітком, а є компенсаційною виплатою. Отже, особа, яка отримує ці компенсаційні виплати - є непрацюючою працездатною особою, а заробітна плата здійснюється лише за роботу.
Таким чином, державним виконавцем при проведенні розрахунку було вірно визначено, що у випадку, якщо боржник офіційно не працює та доходу немає, то існують підстави для визначення заборгованості за аліментами згідно ч. 2 ст. 195 Сімейного кодексу України. Кошти, які отримував боржник, здійснюючи догляд за інвалідом І групи, не є заробітком (доходом), а є компенсаційною виплатою. Норми ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не врегульовують питання нарахування аліментів, тому не підлягають застосуванню.
Той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом першої групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за інвалідом І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н.О. щодо нарахування заявнику заборгованості зі сплати аліментів.
Вищезазначена позиція підтримується рішенням Верховного Суду у справі № 683/1782/16-ц, провадження № 61-4475ск19 від 15 березня 2019 року.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої у рішенні від 17 жовтня 2018 року, боржник зобов`язаний сплачувати аліменти, оскільки його діти повинні мати засоби для існування.
Верховний Суд в чергове наголосив на обов`язковості рішення суду, зокрема у частині його виконання. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України»). Конституція України визначає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. До основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду (ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129).
Також наголошено на наявності презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є підставою для застосування до боржника відповідальності, передбаченої СК України та Законом України "Про виконавче провадження". І обов`язок надавати дитині допомогу (аліменти) батьки несуть не лише на підставі рішення суду, а й з самого факту народження дитини згідно з вимогами СК України.
Отже, скаржником не доведено факт неправомірності дій державного виконавця при проведенні розрахунку по заборгованості зі сплати аліментів.
Окрім того, суд також враховує ту обставину, що скаржник неодноразово оскаржував розрахунки заборгованості за попередні періоди, а саме: станом на 05.12.2018 року в сумі 52369,67 грн., а також станом на 11.02.2019 року в сумі 54905,27 грн. та в задоволенні його скарг судами було відмовлено. Рішення судів набрали законної сили (постанова Київського апеляційного суду від 03.09.2019 року у справі № 2610/27695/2012 та постанова Київського апеляційного суду від 01.07.2020 року у справі № 2610/27695/2012).
При цьому, суди встановили, що посилання заявника на перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. № 146 не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки жоден із пунктів вказаного переліку не містить виплат на догляд за інвалідом, як виду доходу. Той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом першої групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за інвалідом І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування аліментів скаржнику.
Також, в процесі розгляду справ про оскарження дій державних Також, в процесі розгляду справ про оскарження дій державних виконавця судами також зазначено, що подальше скасування постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження зі Стрийського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області ухвалою суду від 28 травня 2019 року, яка набрала законної сили 23 жовтня 2019 року, не спростовує правомірність проведення розрахунку заборгованості станом на 5 грудня 2018 року. судами також зазначено, що подальше скасування постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження зі Стрийського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області ухвалою суду від 28 травня 2019 року, яка набрала законної сили 23 жовтня 2019 року, не спростовує правомірність проведення розрахунку заборгованості станом на 5 грудня 2018 року.
З приводу посилання скаржника на те, що ним добровільно сплачувались аліменти в період з 2013 року по 2015 року на підтвердження чого надано довідку з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", суд зазначає наступне.
Так, скаржник сам зазначав, що надана ним довідка знаходиться в матеріалах виконавчого провадження на аркушах справи 53-54 та ним не було надано жодних доказів на підтвердження того, що вказані платежі не були враховані державним виконавцем при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 травня 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказував, що «хоча п. 1 ч. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення».
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи вищевикладене, державним виконавцем не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», норм Сімейного кодексу України, відповідно дії державного виконавця у виконавчому провадженні були законними та правомірними, а відтак подана скарга задоволенню не підлягає.
Разом з тим, оскільки в задоволенні скарги було відмовлено, тому суд не вбачає правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань УДВС ГТУЮ у Львівській області на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 259-261, 268, 352-355, 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -
у х в а л и в :
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Назара Олеговича, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів) та Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівські області - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 09.11.2020 року.
СУДДЯ М.А. РИБАК
