Справа № 2610/27695/2012
Провадження № 4-с/761/24/2020
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Колзаковій К.А.
за участі:
скаржника: ОСОБА_1
представника скаржника: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Романа Назара Олеговича, заінтересована особа: ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними; визнання неправомірним та скасування розрахунку заборгованості,
в с т а н о в и в:
В серпні 2019р. скаржник звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаною скаргою, в якій просив суд:
-визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Назара Олеговича щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 08 липня 2019р. та нарахування ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 59 813,83 грн. у виконавчому провадженні №40797678 з примусового виконання виконавчого листа №2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 14 жовтня 2013р.;
-визнати неправомірними та скасувати розрахунки заборгованості по сплаті аліментів від 08 липня 2019р., проведений державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Назаром Олеговичем у виконавчому провадженні №40797678 з примусового виконання виконавчого листа №2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 14 жовтня 2013р.
Свої вимоги скаржник обґрунтовував тим, що 08 липня 2019р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Н.О. в рамках виконавчого провадження №40797678 з примусового виконання виконавчого листа 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 14 жовтня 2013р., проведено розрахунок заборгованості та нараховано скаржнику заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 59 813,83 грн.
Сторона скаржника вважає вказані дії державного виконавця неправомірними з огляду на те, що під час здійснення цього виконавчого провадження старшим державним виконавцем Стрийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Львівській області Федоришиною Н.С. була встановлена відсутність заборгованості по сплаті аліментів.
Заявник вважає, що державним виконавцем Романом Н.О. неправомірно нарахована заборгованість по сплаті аліментів, оскільки розмір аліментів, належних до сплати, за попередні роки визначався виходячи із середньої заробітної плати працівника для місцевості його проживання на підставі положень частини другої ст. 195 СК України як непрацюючому, втім така методика не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства з огляду на те, що в цей період боржник отримував офіційний дохід, зокрема перебув на обліку в центрі зайнятості і управлінні праці та соціального захисту населення.
Крім того, сторона скаржника зазначає, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2019р. визнано неправомірними дії та скасовано постанову №35 від 29 листопада 2018р. про передачу матеріалів виконавчого провадження №40797678 з примусового виконання виконавчого листа 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 14 жовтня 2013р. до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області, у зв`язку з чим, усі дії та рішення державних виконавців даного відділу щодо даного виконавчого провадження є незаконними, в тому числі і оскаржуваний розрахунок від 08 липня 2019р.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019р. призначено скаргу до розгляду.
30 вересня, 03 жовтня 2019р. до суду надійшли копії матеріалів виконавчого провадження та відзив на скаргу від державного виконавця, дії якого оскаржуються, в якому просив відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі, оскільки вчиненні державним виконавцем дії щодо складання розрахунку заборгованості по аліментам від 08 липня 2019р. є такими, що відповідають нормам чинного законодавства.
03 жовтня 2019р. до суду надійшли письмові пояснення стягувача, в яких остання просила відмовити в задоволені скарги у повному обсязі, зазначивши, що відсутні жодні належні і допустимі докази на підтвердження позиції боржника, його вимоги є незаконними і необґрунтованими. Крім цього, вказала, що судом вже була надана оцінка обставин, на які посилається заявник, як на підставу своїх вимог про неправомірність дій державного виконавця при проведенні розрахунку.
15 жовтня 2019р. стороною скаржника подано відповідь на відзив державного виконавця, в якому зазначив, що до відзиву державного виконавця не надано жодного доказу та відсутні заперечення на викладені в скарзі обставини.
12 березня, 20 травня 2020р. скаржником подано додаткові письмові пояснення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2020р. було залучено до участі у справі правонаступника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області - відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів).
В судовому засіданні сторона скаржника скаргу підтримала та просила задовольнити, решта сторін про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином, поважності причин неявки не повідомили.
Суд, заслухавши пояснення скаржника та його представника, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області знаходився виконавчий лист, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
08 липня 2019р. в рамках виконавчого провадження № 40797678 було проведено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, згідно з яким станом на 01 липня 2019р. заборгованість скаржника по аліментам складала 59 813,83 грн.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься розрахунки заборгованості по сплаті аліментів, проведені старшим державним виконавцем Стрийського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області Федоришин Н.С., в провадженні якої перебував зазначений вище виконавчий лист до передачі виконавчого провадження № 40797678 на виконання до ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області. Відповідно до цих розрахунків, заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів за відповідні періоди, визначені в спірному розрахунку, відсутня.
Відповідно до положень ст. 124, п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За статтею 1 Закону України від 22 червня 2016р. № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Звертаючись до суду з даною скаргою, ОСОБА_1 посилається на неправомірність дій держаного виконавця Романа Н.О. щодо проведення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 08 липня 2019р. та нарахування йому боргу на загальну суму 59 813,83 грн., оскільки методика проведення такого розрахунку суперечила вимогам законодавства.
Заявник вказуває, що з квітня 2014р. перебував на обліку в Стрийському міськрайонному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю, а з 27 січня 2015р. доглядає за своєю бабусею ОСОБА_6 , 1935р. народження, та отримує грошову допомогу як особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, відповідно він відноситься до зайнятого населення та не може бути віднесений до непрацюючих осіб в розумінні Закону України «Про зайнятість населення».
Так, порядок визначення розміру аліментів врегульовано СК України, Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012р.
Згідно із ч.ч. 1, 3, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
За змістом п. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому ст. 195 СК України.
При цьому, у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження (п. 3 розділу XVI Інструкції).
За правилами ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (ч. 2 ст. 195 СК України).
З матеріалів справи також вбачається, що у період до квітня 2014р. ОСОБА_1 працював, і відрахування здійснювались у розмірі 1/4 частини від його заробітку. З травня 2014р. по липень 2014р. - не працював і на обліку у центрі зайнятості не перебував. З серпня 2014р. по 27 січня 2015р. перебував на обліку у Стрийському міськрайонному центрі зайнятості як безробітний. Із 27 січня 2015р. ОСОБА_1 не працює, здійснює догляд за особою з інвалідністю 2 групи внаслідок психічного розладу, яка досягла 80-річного віку.
Відповідно до положень ст. 4 Закону «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
Отже, в тому випадку коли боржник є непрацюючою працездатною особою, яка доглядає за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю 1 групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, він належить саме до категорії зайнятого, але непрацюючого населення, а тому для обчислення суми аліментів та заборгованості по їх сплаті, має застосовуватись положення частини другої статті 195 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (ч. 2 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення»).
З аналізу зазначених норм Закону можна дійти висновку, що до зайнятого населення належать як особи, які працюють, так і непрацюючі працездатні особи.
Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_1 є непрацюючою працездатною особою, тобто офіційно не працює та доходу (заробітку) не отримує.
Той факт, що непрацююча працездатна особа, яка здійснює зазначений догляд, підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а сам цей час догляду зараховується до страхового стажу, не надає такій особі статусу особи, що працює.
З огляду на це, працездатна особа, яка доглядає за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю 1 групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, чинним законодавством однозначно визначається як непрацююча працездатна особа.
Відповідно до законодавства кошти, які отримує особа, що здійснює догляд за особою з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу та щомісячні компенсаційні виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, не визнається заробітком, а є компенсаційною виплатою.
Таким чином особа, яка отримує ці компенсаційні виплати також є непрацюючою працездатною особою.
З урахуванням наведеного, державним виконавцем при проведенні оскаржуваного розрахунку було обґрунтовано визначено, що у випадку якщо боржник офіційно не працює та доходу немає, то існують підстави для визначення заборгованості по сплаті аліментів у відповідності до ч. 2 ст. 195 СК України, а кошти, які отримував боржник, здійснюючи догляд за інвалідом І групи, не є заробітком (доходом), а є компенсаційною виплатою.
Норми ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не врегульовують питання нарахування аліментів, тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за інвалідом І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій держаного виконавця щодо нарахування аліментів заявнику.
Відповідно до правових позицій висловлених Верховним Судом в ухвалі від 15 березня 2019р. у справі №683/1782/16-ц, що виникла з аналогічних правовідносин, той факт, що непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи, підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а час догляду за особою з інвалідністю І групи зараховується до стажу роботи, не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо нарахування скаржнику заборгованості за аліментами.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У розрахунку заборгованості від 08 липня 2019р. державним виконавцем охоплено період нарахування аліментів з жовтня 2012р. по червень 2019р. включно, при цьому нарахування заборгованості за період, коли боржник не працював, у тому числі з 27 січня 2015р. по червень 2019р., здійснено виходячи із середньої заробітної плати працівника даної місцевості, відповідно до частини другої статті 195 СК України.
Крім того, правомірність нарахування заборгованості по сплаті аліментів за період з 2014р. по травень 2019р. була предметом розгляду справ та надавалася відповідна правова оцінка дій державних виконавців щодо нарахування заборгованості, по яким, постановами Київського апеляційного суду, було залишено без змін ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про залишення скарг без задоволення.
Як зазначила стягувач в своїх поясненнях, розрахунок заборгованості по аліментах, що був складений державним виконавцем Зубиком О.І. 25 березня 2019 року на суму 56 464,67 грн також був предметом судового оскарження ОСОБА_1 . За результатом розгляду даної справи ухвалою Шевченківського районного суду м Києва від 10 грудня 2019р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2020р., у задоволенні скарги було відмовлено.
При цьому суд враховує, що за ч. 1 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Наведений порядок визначення розміру аліментів передбачений у разі отримання платником доходів, що сплачуються із доходу після утримання обов`язкових податків і зборів, однак заявник таких платежів не здійснює, аліменти на утримання сина сплачуються, виходячи із розміру середнього заробітку працівника.
У випадку, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється за приписами ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 2 ст. 195 СК України, згідно яких не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються із фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами частини першої ст. 70 цього Закону.
Крім того, подальше скасування постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження зі Стрийського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області до ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області ухвалою суду від 28 травня 2019р., яка набрала законної сили 23 жовтня 2019р., не спростовує правомірність проведення розрахунку заборгованості.
За змістом ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню, з урахуванням того, що дії державного виконавця вчиненні відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 08 липня 2019р. є обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 10, 258-261, 268, 352-354, 447, 450, 451 ЦПК України; ст. 195 СК України, ст. 19 Конституції України; Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
у х в а л и в:
Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) Романа Назара Олеговича, заінтересована особа: ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними; визнання неправомірним та скасування розрахунку заборгованості - залишити без задоволення.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали суду складено 11 грудня 2020р.
Суддя:
