Постанова
Іменем України
19 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 175/5360/13-ц
провадження № 61-10231св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),ОСОБА_2 (третя особа), ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом),
треті особи: Орган опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради, Управління служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_5 на ухвали Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2019 року та від 27 травня 2019 року у складі судді Єлізаренко І. А., у справі:
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради, Управління служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї;
за зустрічним позовомОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, про зміну способу участі батька у вихованні дитини;
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , треті особи: Управління служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради та Служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та про встановлення способу та порядку спілкування з ним;
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , треті особи: Управління служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, Служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації та ОСОБА_2 , про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та про встановлення порядку спілкування з ним,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у червні 2016 року, до ОСОБА_4 , треті особи:орган опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради, управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, про усунення батькові, який проживає окремо від дитини, перешкод у її вихованні та спілкуванні з нею.
У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, про зміну способу участі батька у вихованні дитини.
У листопаді 2016 року самостійні вимоги щодо предмета спору заявила третя особа - ОСОБА_2 , пред`явивши позов до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , треті особи: управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з онуком і встановлення способу та порядку спілкування з ним.
Також у листопаді 2016 року самостійні вимоги щодо предмета спору заявила третя особа - ОСОБА_3 , пред`явивши позов до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , треті особи: управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у спілкуванні з онуком і встановлення способу та порядку спілкування з ним.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено ОСОБА_1 способи участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце та час їхнього спілкування:
- 60 днів щорічно включно з нічним часом під час відпустки батька і щорічних шкільних канікул сина без присутності матері з можливістю розподілу цих днів протягом року;
- кожні парні тижні місяця з 9:00 години суботи до 20:00 години неділі включно з нічним часом у квартирі ОСОБА_1 АДРЕСА_1 чи за іншим місцем його проживання без присутності матері;
- у святкові дні, а саме на Різдво, Великдень, Трійцю, День Конституції, День Незалежності (за рік не менше п`яти святкових днів, що становить половину усіх державних свят України), з можливістю змінити ці дні на інші святкові дні за спільною згодою батьків з 9:00 до 20:00 години за місцем проживання батька без присутності матері;
- щоденне спілкування у телефонному режимі чи за допомогою інших телекомунікаційних мереж;
- у день народження дитини з 9:00 години 08 листопада до 20:00 години 09 листопада кожний парний рік за місцем проживання батька;
- у день народження батька з 9:00 години 11 червня до 20:00 години 12 червня за місцем його проживання без присутності матері;
- під час хвороби дитини з 9:00 до 20:00 години за її місцезнаходженням з дотриманням режиму і забезпеченням вільного доступу лікарів;
- спілкування у вільний від навчального процесу час у дошкільних, шкільних і інших навчальних закладах.
Зобов`язано ОСОБА_4 погоджувати з ОСОБА_1 усі питання медичного обслуговування дитини (вакцинації, методи і форми лікування, застосування медичних препаратів тощо), а також усі питання освіти (вибір і зміна навчальних закладів, секцій, гуртків тощо). Зобов`язано ОСОБА_4 за тиждень повідомляти ОСОБА_1 про додаткові можливості або перешкоди у спілкуванні з сином (її від`їзд з міста, можлива відпустка за межами міста тощо). Під час відсутності ОСОБА_4 за місцем постійного проживання батько дитини має пріоритетне право на спілкування з сином, включаючи перебування дитини у нього у нічний час за місцем його проживання, до повернення матері. Заборонено ОСОБА_6 виїзд за межі України та в`їзд на окуповану територію Автономної Республіки Крим без нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Встановлено наступні місце і час спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_7 : один раз на місяць у другу середу місяця з 17:00 години до 19:00 години за місцем проживання матері у присутності представника органу опіки та піклування.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 задоволено частково. Усунено ОСОБА_2 перешкоди у реалізації права на спілкування і участь у вихованні онука, зобов`язавши ОСОБА_4 не чинити йому перешкод у спілкуванні з онуком ОСОБА_7 . Визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з онуком на умовах, погоджених з його батьками. У задоволенні інших вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 задоволено частково. Усунено ОСОБА_3 перешкоди у реалізації права на спілкування і участь у вихованні онука, зобов`язавши ОСОБА_4 не чинити їй перешкод у спілкуванні з онуком ОСОБА_7 . Визначено ОСОБА_3 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з онуком на умовах, погоджених з його батьками. У задоволенні інших вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2018 року, з урахуванням додаткової постанови цього суду від 13 червня 2018 року, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про заборону ОСОБА_4 виїздити з сином ОСОБА_7 за межі України і на окуповану територію Автономної Республіки Крим без його нотаріально посвідченої згоди, а також в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. У іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_4 , подані її представниками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , і касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року у частині, яка не скасована судом апеляційної інстанції, та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2018 року залишено без змін.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2015 року позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_10 про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та про встановлення способу та порядку спілкування з ним - повернуто заявникам.
З указаною ухвалою не погодилася ОСОБА_5 та у квітні 2019 року оскаржила її в апеляційному порядку, посилаючись на те, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не отримувала.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Дніпропетровського районного суду від 22 травня 2015 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 пропустила строк для подання апеляційної скарги більше ніж на 3 роки. Крім того, після повернення позовної заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_2 оскаржуваною ухвалою від 22 травня 2015 року у листопаді 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з новою позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з онуком і встановлення способу та порядку спілкування з ним. До указаної позовної заяви ОСОБА_5 не приєднувалася.
Крім того, ОСОБА_5 у травні 2019 року (як особа яка не є учасником справи) в апеляційному порядку оскаржила рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 пропустила строк для подання апеляційної скарги більше ніж на 1 рік, тому у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_5 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2019 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку на таке оскарження, оскільки ухвалу суду першої інстанції від 22 травня 2015 року вона не отримувала, інформації про рух справи працівники суду на її звернення не надавали.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_5 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2019 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду суперечать фактичним обставинам та доказам, наявним у матеріалах справи, оскаржуване рішення від 14 листопада 2017 року вона не отримувала, оскільки суд позбавив її права на участь у розгляді справи, не довівши до її відома інформацію про повернення її позовної заяви.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 11 червня 2019 року та від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
В оцінці доводів касаційної скарги щодо застосування правил частини другої статті 358 ЦПК України Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), відповідно до якого згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.
У зв`язку з наведеним Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відійти від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений і що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України (чинної на час подання апеляційних скарг) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційних скарг) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
З огляду на викладене Верховний Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у відкритті апеляційного провадження обгрунтовано посилався на пропуск заявником строку на апеляційне провадження, визначений у частині другій статті 358 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що копії ухвали суду першої інстанції від 22 травня 2015 року та рішення від 14 листопада 2017 року заявник не отримувала, не впливають на правильність оскаржуваних судових ухвал апеляційного суду, оскільки за встановлених частиною другою статті 358 ЦПК України умов, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку, тобто такий строк не може бути поновлений, якщо заявник був повідомлений про розгляд справи та не довів обставин непереборної сили, які завадили йому звернутися з апеляційною скаргою раніше.
Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_5 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема, вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, заявник не надала.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
Оскаржувані ухвали суду апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.
Крім того, суд апеляційної інстанції роз`яснив заявнику про те, що у справі Верховним Судом 05 грудня 2018 року ухвалено остаточне рішення у справі, та якщо ОСОБА_5 вважає, що її права порушені, то вона не позбавлена права на звернення до суду з відповідним позовом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 183, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
В. С. Жданова
В. О. Кузнєцов
