Справа № 2-537/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2011 року року Алуштинський міський суд АР Крим
в складі :
головуючого судді Хотянової В.В.
при секретарі Мельниковій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Алушті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-і особи –ОСОБА_3, приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування на ? частку квартири, визнання недійсною державну реєстрацію права власності на ? частку квартири та зобов’язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, 3-і особи –ОСОБА_3, приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування на ? частку квартири, визнання недійсною державну реєстрацію права власності на ? частку квартири та зобов’язання вчинити певні дії.
Відповідно до позову з уточненнями, просить визнати недійсним договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1 укладений між нею та ОСОБА_2, визнати недійсною державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачкою та зобов*язати КРП «СМ БРТІ»скасувати запис в реєстрі про право власності на квартиру за ОСОБА_2, вимоги ст.сти. 203, 233 ЦК України.
Свої вимоги мотивує тим, що вона на підставі свідоцтва про право власності на житло була власником ? частки квартири АДРЕСА_1. іншим співвласником зазначеної квартири є її чоловік ОСОБА_3 Позивач зазначає, що її чоловік тяжко хворіє, неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні у лікарні, у зв’язку з чим фактично всі гроші родини витрачалися на лікування. З відповідачем ОСОБА_2 позивач підтримувала родинні стосунки, знала про тяжкий фінансовий стан позивача, та в літку 2010 року запропонувала позивачу укласти з нею договір довічного утримання позивача та її чоловіка, гарантуючи при цьому матеріально підтримувати позивача. Прибувши до нотаріусу для оформлення угоди, відповідач наполягала укласти не договір довічного утримання а договір дарування, роз’яснюючи позивача, що це одне і теж саме, що договір довічного утримання. Позивач погодилася укласти договір, оскільки як вона зазначає вона знаходилась у шоковому стані, побоюючись, що про цю угоду дізнається її чоловік. Таким чином, фактично умовами та примушенням, використовуючи тяжке фінансове положення в родині відповідач примусила укласти договір дарування, фактично залишаючи позивача на старості років без житла та коштів, тобто вважає цю угоду невігідною для неї, так як іншого житла вона не має. А після укладання договору дарування вона взагалі не може користуватися квартиро, мешкає з чоловіком в бараках, де відстуні вода, тепло, та інші комунальні послуги.
Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали зміст позовних вимог з уточненнями та просять його задовольнити.
Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Зазначили, що угода була укладена добровільно, підстав для визнання її недійсною немає.
Приватний нотаріус ОСОБА_4 проти позову заперечує, пояснила, що при посвідченні договору позивачка мала бажання укласти договір дарування квартири, з договором була ознайомлена та добровільно підписала його.
ОСОБА_3 в минулих засіданнях позов підтримав, пояснив, що він частио хворіє, в квартирі вони не можуть проживати так як її повністю займає позивачка зі своєю сім*єю.
Вислухавшипояснення сторін, їх представників, третіх осіб, допитавши свідків, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі, а суд тільки сприяє всебічному та повному з’ясуванню обставин справи шляхом роз’яснення прав та обов’язків та сприяє в їхньому здійсненні. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.
На підставі наданих суду доказів встановлено, що 28 грудня 2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір дарування ? частки квартири. Відповідно до умов вказаного договору позивач подарував, а відповідач прийняв у дар ? частку квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).
Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_4 28.12.2009р. за реєстровим номером 1885.
В подальшому, на підставі наведеного договору, власником в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо ? частки квартири АДРЕСА_1, була зареєстрована відповідачка.
Судом достовірно встановлено, що ще до укладення вказаного договору між позивачем та відповідачем існувала домовленість ,стосовно якої остання обіцяла надавати позивачеві, як людині похилого віку та маючої при цьому тяжко хворого чоловіка, якому постійно потрібні кошти на лікування всяку матеріальну допомогу та необхідний догляд.
Однак суд критично ставиться до заперечень відповідача стосовно того, що укладення договору дарування відбулося саме за бажанням позивача.
На час укладання спірного договору, до цього та після дарування квартири, чоловік позивачки, інвалід першої групи, непрацездатний, який потребує стороннього догляду (а.с.18) знаходився на лікуванні, що підтверджується медичними довідками ( а.с.13,12, 14, 15, 16, 17)), що є тяжкою обставиною, яка негативно вплинуло на волевиявлення позивачки при укладвнні спірного договору дарування квартири.
Сукупність наведених у справі доказів свідчить про те, що позивач, як людина похилого віку та маючи при цьому чоловіка який тяжко хворіє була впевнена, що внаслідок укладення договору вона буде отримувати матеріальну допомогу від відповідача, думала, що укладає договір довічного утримання.
При цьому позивач не надавав уваги стосовно правового змісту такого договору, сподіваючись лише на те, щоб отримати належну фінансову підтримку.
Більш того, на розсуд суду, поведінка відповідача до укладення договору дарування в достатній мірі свідчить саме про навмисне створювання у позивача сподівань на тривалу фінансову підтримку її родини.
Відповідно статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 233 ЦК України встановлені правові наслідки правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини, і в край невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Таким чином позов в частині вимог до відповідача щодо визнання договору дарування частки квартири недійсним та визнання недійсною державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на ? частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 29,0 кв.м., підлягає задоволенню, оскільки позивач будучи людиною похилого віку, залишилась без житлової площі, без надання сторонньої допомоги та не маючи можливості її отримати, так як квартира була відчуджена відповідачу в той час, коли її чоловік знаходився в тяжкому стані, на лікуванні в терапевтичному відділенні Алуштинської центральної міської лікарні.
Пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 суд до уваги не приймає, так як зазначені свідки нічого не пояснили відносно умов спірної угоди дарування квартири, яку уклали сторони.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 після укладання угоди плакала, пояснювали, що її обманули.
Не підлягають задоволенню вимога позивача стосовно зобов’язання КРП «СМБРТІ»відмінити запис в реєстрі про право власності на частку квартири, оскільки покладання такого обов’язку можливо лише у разі відмови у вчиненні таких дій, тобто на думку суду така вимога заявлена передчасно, крім того позивачем не заявлено в якості відповідача КРП «СМ БРТІ», яке може бути залучено до участі у справі в якості відповідача тільки за клопотанням позивача.
Згідно статі 88 ЦК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Таким чином з відповідача ОСОБА_2 повинно бути стягнуто на користь позивача понесені ним судові витрати у сумі 171 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215 ЦПК України, ст. 203, 233, 215,216,717, 720 ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 –задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування від 28 грудня 1999 року на ? частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 29,0 кв.м., у тому числі житловою площею 17,7 кв.м., що складається із приміщень: №1-коридор, №2-санвузел, №3-кухня, №4-житлова, №5-балкон, зареєстрований в реєстрі №1885 приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_4
Визнати недійсною державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на ? частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 29,0 кв.м., у тому числі житловою площею 17,7 кв.м., що складається із приміщень: №1-коридор, №2-санвузел, №3-кухня, №4-житлова, №5-балкон.
В іншій частині позовної заяви - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Алуштинський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.В.Хотянова
