Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 2-537/11 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.07.2011 року
Полонський районний суд Хмельницької області
в складі головуючого судді Горщар А.Г.
при секретарях Салюк Т.М., Іщук С.А.
з участю представників позивача Гордійчук М.І., Бабчук О.В., відповідачів, їх представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полонне
цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4 органу опіки та піклування Полонської міської ради про звернення стягнення на квартири і виселення із них жильців, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про визнання недійсним кредитного договору, -
встановив:
18 березня 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” (далі Банк) звернулося до суду з позовом, вимоги якого збільшило та просило звернутия стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить для ОСОБА_5, а також на квартиру АДРЕСА_2, яка належить для ОСОБА_4, шляхом продажу Банком предметів іпотеки на підставі договору іпотеки від 16 травня 2008 року з укладанням від імені Банку договорів купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання Банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того позивач просив виселити відповідачів із вказаних квартир, зі зняттям їх з реєстрації, та стягнути судові витрати.
В обґрунтування вимог позивач вказував на те, що 15.05.2008 року з відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір за яким він отримав 62749, 91 доларів США. В забезпечення виконання зобовязання за цим договором 16.05.2008 року між Банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договори іпотеки за яким в іпотеку передані зазначені житлові приміщення. Через неналежне виконання зобовязань відповідачем ОСОБА_4 умов кредитного договору, станом на 2.02.2011року допущена заборгованість у розмірі 67631, 91 доларів США, тому виникла необхідність звернути стягнення на предмети іпотеки, виселивши із квартир осіб, що у них проживають.
В свою чергу ОСОБА_4 подав зустрічний позов в якому просив визнати укладений між ним та Банком кредитний договір недійсним, визнати неправовомірними дії відповідача, щодо застосування до нього штравних санкцій за неналежне виконання кредитного договору, визнати неправомірними дії Банку стосовно отримання від нього коштів в іноземній валюті як засобу платежу за кредитним договором та стягнути такі на його користь в розмірі 12316, 13 доларів США; здійснити перерахунок в національну валюту отримані ним 15 травня 2008 року у відповідача кошти в іноземній валюті по курсу 4,85 грн. за 1 долар США який діяв на той час, визначити розмір його боргу перед Банком в національній валюті та встановити поетапно, протягом двох років з дня набрання рішенням законної сили, погашення заборгованості, та стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
В обґрунтування такого позову ОСОБА_4 зазначав, що Банк не мав права видавати кредитні кошти в іноземній валюті, оскільки єдиним законним платіжним засобом на території України є лише гривня. Також вважає, що Банк неправомірно нараховує йому штрафи, пеню, збільшуючи його борг, з метою отримання для себе фінансової вигоди, а це завдає йому суттєвих збитків, тому з цих підстав згідно положень ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України кредитний договір слід визнати недійсним.
В судовому засіданні представники Банку заявлений позов підтримали, а зустрічний позов заперечили.
Відповідач ОСОБА_4 заявлений ним зустрічний позов підтримав, а позов Банку не визнав.
Аналогічну позицію висловили також інші відповідачі за первісним позовом.
Представник органу опіки та піклування пояснив, що при вирішенні питання звернення стягнення на предмет іпотеки щодо жилого приміщення, розташованого в АДРЕСА_2 необхідно врахувати, що там проживає неповнолітня дитина.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази суд вважає позов Банку підлягає задоволенню частково, а в зустрічному позові слід відмовити.
Судом установлено, що 15.05.2008 року між Банком та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір за яким він отримав 62749, 91 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15.05.2028 року.
Згідно умов цього договору позичальник зобовязувався погашати кредит щомісячно, сплачуючи для Банку кожного місяця суму в розмірі 857,32 долари США, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди і комісії.
Як вбачається із графіка погашення даної кредитної угоди ОСОБА_4 з листопада 2009 року став порушувати порядок і строки погашення кредитної заборгованості, вносячи до Банку щомісячно кошти у значно менших розмірах ніж установлена договором сума такого платежу 857,32 долари США, а з квітня 2011 року взагалі припинив навіть часткову сплату кредиту.
Згідно повідомлення Полонського відділення «ПриватБанку»строкова заборгованість ОСОБА_4 станом на 12.07.2011 року по несплаті кредиту становить 19094 долари США.
В забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором 16.05.2008 року між Банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договір іпотеки за яким в іпотеку передані зазначені вище житлові приміщення.
12.01.2011 року Банк надіслав обом вказаним іпотекодавцям письмову вимогу, котру останні отримали, про усунення ними порушення умов кредитного договору шляхом сплати боргу в сумі 11603,11 доларів США, та попередив, що у разі невиконання цієї вимоги буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, та запропонував для боржників і іншим мешканцям добровільно звільнити квартири, які надані в іпотеку.
Вирішуючи питання законності і обґрунтованості позовних вимог Банку суд виходить із наступного.
Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку»(далі Закон), згідно з якими у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Оскільки ОСОБА_4, ОСОБА_5 після направлення для них письмового попередження, не виконують умови зобов'язань, що випливають із укладених між ними та Банком договорів кредиту, іпотеки, чим завдаються збитки іпотекодержателю, тому суд вважає, що є підстави звернути стягнення на належне відповідачу ОСОБА_5 та його дружині жиле приміщення, яке є предметом іпотеки.
Відносно квартири належної для ОСОБА_4 і переданої в іпотеку згідно вказаного вище договору суд зазначає наступне.
Як встановлено в судовому засіданні станом на день укладення між Банком та названим відповідачем договору іпотеки, 16.05.2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_2, в цьому житлі також проживала і продовжує проживати неповнолітня дочка ОСОБА_4 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що стверджується поясненнями відповідачів, даними свідоцтва про народження дитини, довідкою Полонського РВ УМВСУ.
Неповнолітня дитина відповідно до ст. 156 ЖК України має право користуватися жилим приміщенням нарівні з його власником.
Статтею 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 02.06.2005 року, який набрав чинності з 1.01.2006 року, передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Така згода при укладенні між ОСОБА_4 та Банком договору іпотеки від 15.05.2008 року отримана не була.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Тому, оскільки договір іпотеки в частині передачі ОСОБА_4 в іпотеку вказаного жилого приміщення є недійсним, тому на це житло не може бути звернено стягнення як на предмет іпотеки.
В той же час договір іпотеки в частині передачі в іпотеку ОСОБА_5 для Банку належного йому житла, укладений у відповідності до вимог цивільного законодавства, та враховуючи, що вартість цієї квартири є співмірною із заборгованістю по кредитному договору, тому на даний предмет іпотеки наявні законні підстави звернути стягнення.
При визначенні способу реалізації предмета іпотеки суд виходить із наступного.
Як вбачається із розділу 4 договору іпотеки в ньому міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, де в пункті 29 договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено також шляхом його продажу будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України „Про іпотеку”, для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця, у т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Отже згідно умов договору іпотеки та виходячи із положень ч.3 ст. 33, ст.36, 38 Закону не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб, тому суд знаходить за можливе задовольнити таку вимоги Банку, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу Банком будь-якій особі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України „Про іпотеку”.
Суд не вбачає підстав прийняти рішення щодо виселення жильців які проживають у жилому приміщенні на яке звертається стягнення як на предмет іпотеки виходячи із наступного.
Статтею 39 Закону передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.
Разом з тим ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій Банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV.
Як вбачається із матеріалів справи, у квартирі на яку звертається стягнення проживають ОСОБА_6, і ОСОБА_7, для яких Банк не напрявляв вимоги про звільнення ними жилого приміщення, тому їх виселення на даній стадії процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є неможливим.
Суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову із таких міркувань.
Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст. 524 ЦК сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.
Таким чином, згідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти також є допустимим.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»( далі - Декрет).
Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Отже законодавство у сфері банківської діяльності не містить заборони банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.
Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.
Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України, наданий у частині 4 цієї статті.
Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу про отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору.
Оскільки Банк в установленому порядку отримав генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а тому має достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Враховуючи викладене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на положеннях законодавства України, через що відсутні правові підстави визнавати оспорюваний позивачем кредитний договір недійсним, а відтак здійснювати стягнення з Банку на його користь коштів, проводити перерахунок валюти в гривні, визначати новий розмір гривневого боргу за кредитним договором.
Керуючись наведеним ст. 10, 60, ч.3 ст. 209, ст. 212-215 ЦПК суд,-
вирішив:
Позов Банку задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15.05.2008 року укладеного між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_4 станом на 12.07.2011 року в розмірі 19094,94 долари США, відповідно до договору іпотеки від 16 травня 2008 року, укладеного між Банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, звернути стягнення на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,6 кв. м, жилою 30,5 кв. м, яка належить для ОСОБА_5, шляхом продажу Банком від свого імені цього жилого приміщення будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Ціна продажу зазначеного жилого приміщення встановлюється за згодою між
іпотекодавцем і іпотекодержателем, а в разі недосягнення такої згоди, на підставі оцінки квартири суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни, що склались на жилі приміщення в м. Полонному.
В разі продажу предмету іпотеки за ціною понад суму строкової заборгованості 19094,94 доларів США залишок суми повертається для іпотекодавця ОСОБА_5
Стягнути з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»судові витрати 120 грн. збору з інформаційно-технічного забезпечення, та 1708 грн. 50 коп. судового збору.
В решті вимог позову Банка - відмовити.
В зустрічному позові ОСОБА_4 відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Хмельницької області шляхом подачі до суду першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий ________________
