Ухвала
14 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 2-591/11
провадження № 61-20354сво19
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Висоцької В. С., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області;
заінтересовані особи: ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 (стягувач), ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2019 року Шевченківський відділ державної виконавчої служби
м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Шевченківський ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області) звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (спільна сумісна власність подружжя).
Подання мотивовано тим, що на виконанні у Шевченківському ВДВС
м. Львів ГТУЮ у Львівській області перебуває виконавче провадження
№ 57619149 з виконання виконавчого листа № 2-591/11, виданого 23 квітня 2013 року Шевченківським районним судом м. Львова, про стягнення
з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 311 002,95 грн грошової компенсації виділеного позивачу майна. Станом на 12 лютого 2019 року борг не сплачений, боржник не вживає жодних заходів для сплати боргу.
Боржник - ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_3
Шевченківським ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області встановлено майно, яке набуто подружжям за час шлюбу, а, відтак, є спільним сумісним майном подружжя. 1/2 частка цього майна може бути визначена
за ОСОБА_1 , виходячи із рівності часток у спільній сумісній власності, та в подальшому реалізована з метою примусового виконання рішення суду.
З огляду на викладене, Шевченківський ВДВС м. Львів ГТУЮ
у Львівській області просив суд визначити частку у майні боржника -
ОСОБА_1 , а саме нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя:
- будівлі компресорної літ. «Д», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1350653446101, загальна площа 37 кв. м, адреса:
АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, будівлі, серія та номер: 1433, виданий 05 липня 2018 року,
- житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 668029246224, загальна площа 73,7 кв. м, житлова площа 49,6 кв. м, будинок складається з 1-го поверху, на якому розташовані - кухня, коридор, санвузол, 4-ри кімнати, підвал, що складається з сходової клітини, 2-х підвалів площею 14,4 кв. м, адреса: АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 26 червня 2015 року, видавник: реєстраційна служба Мостиського районного управління юстиції Львівської області;
- земельної ділянки, кадастровий номер: 4622410100:01:002:0187, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 476299546224, площа 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 14 жовтня 2014 року, видавник: реєстраційна служба Мостиського районного управління юстиції
Львівської області, та належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року подання ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області задоволено частково. Визначено 1/2 частку у майні боржника - ОСОБА_1 , а саме, нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя - будівлі компресорної літ. «Д», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1350653446101, загальна площа 37 кв. м, адреса:
АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу будівлі, серія
та номер: 1433, виданий 05 липня 2018 року. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Задовольняючи подання в частині визначення 1/2 частки боржника
у спільному сумісному майні подружжя - будівлі компресорної, суд першої інстанції виходив із того, що майно набуте за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. Укладений між подружжям шлюбний договір не є правовстановлюючим документом, ненадання статусу спільної сумісної власності майну, яке було набуто за час шлюбу порушує права іншого подружжя, якому таке майно
у власність не передане і який не може розпорядитись його часткою для вирішення майнових проблем сім`ї. Шлюбний договір, а після нього договір купівлі-продажу вказаного майна, укладався у період, коли вже існували боргові зобов`язання у ОСОБА_1 , що свідчить про бажання подружжя уникнути звернення стягнення на таке майно для виконання рішення суду про стягнення боргу.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року - без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що майно, яке є предметом спору, набуто за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. Шлюбний договір,
а після нього договір купівлі-продажу вказаного майна, укладався у період, коли вже існували боргові зобов`язання у одного із подружжя - ОСОБА_1 . Згідно з частино п`ятою статті 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені
ним. Встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обмовлені цим договором. Водночас за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору фактично відбулось набуття права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині визначення 1/2 частки у майні боржника - ОСОБА_1 , а саме - будівлі компресорної, скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання у цій частині.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що положення
статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого під час шлюбу і не містить заборони або будь-яких обмежень цього права. Наявність у одного з подружжя невиконаних боргових зобов`язань не є перешкодою для укладення шлюбного договору. Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення частини п`ятої статті 93 СК України. Умови спірного шлюбного договору не суперечать статтям 93, 97 СК України, оскільки перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації не відбувся. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі
№ 457/74/16-ц. Судами порушено її право на укладення шлюбного договору, яким змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також засаду цивільного права - свободу договору. Начальник Шевченківського ВДВС
м. Львів ГТУЮ у Львівській області не мав права подавати подання. Крім того, 10 червня 2019 року право власності на спірну будівлю припинено внаслідок повного фізичного зносу об`єкта.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що положення статей 92, 93 СК України надають подружжю право укладати шлюбний договір, яким будуть регулюватися майнові відносини між ними, а також визначатися їхні майнові права та обов`язки.
Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частково власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частина перша та друга статті 97 СК України).
Умова шлюбного договору про непоширення на майно, набуте подружжям за час шлюбу, положень статті 60 СК України прямо дозволена законом (частина друга статті 97 СК України) і тому сама по собі жодним чином
не може свідчити про порушення таким шлюбним договором прав іншого з подружжя. Для того, щоб дійти такого висновку, суд мав щонайменше ретельно дослідити майновий стан кожного з подружжя та їх стосунки між собою на момент укладення шлюбного договору, чого суд не зробив й не мав можливості зробити з огляду на межі розгляду заяви державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, у термінах «нікчемний», «є недійсним».
Тлумачення вказаних норм права дозволяє стверджувати, що неврахування змісту шлюбного договору, укладеного подружжям після виникнення боргових зобов`язань одного з них, під час вирішення питання про визначення частки у майні боржника в порядку статті 443 ЦПК України не можна визнати допустимим, якщо тільки такий шлюбний договір не був визнаний недійсним (або його нікчемність була констатована) рішенням суду яке набрало законної сили. Не застосовувати положення шлюбного договору, укладеного подружжям після ухвалення судового рішення про стягнення боргу з одного з них, не можна, якщо тільки такий шлюбний договір не був визнаний недійсним (або його нікчемність була констатована) рішенням суду яке набрало законної сили.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі
№ 711/10526/16-ц (провадження № 61-39840св18) зроблено висновок: «встановивши, що шлюбний договір від 20 грудня 2017 року було укладено подружжям після ухвалення 02 серпня 2017 року Придніпровським районним судом м. Черкаси рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики від 15 лютого 2014 року у розмірі 685 483,80 грн, яке набрало законної сили, виконується у примусовому порядку та про яке було відомо боржнику, а подружжям з порушенням принципу добросовісності вчинено дії, спрямовані на поділ майна, яке було набуто під час шлюбу, у тому числі до укладення шлюбного договору, та встановлено правовий статус раніше придбаного у шлюбі майна, право на яке підлягає державній реєстрації, врахувавши обов`язковість судового рішення, яке не виконано боржником, взявши до уваги дії боржника та його дружини, направлені на зміну правового статусу спірного майна зі спільної сумісної власності на особисту власність дружини, які вчинені з метою ускладнення виконання судового рішення про стягнення суми боргу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку
про наявність підстав для задоволення подань приватного виконавця та виділення частки ОСОБА_1 у спільній сумісній власності подружжя, оскільки дії подружжя не можуть вважатись добросовісними, а презумпція спільності права власності на майно подружжя не була спростована».
Ураховуючи наведене, колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі
№ 711/10526/16-ц (провадження № 61-39840св18).
Зазначене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних складах принципово різного підходу до вирішення питання щодо незастосування положення шлюбного договору, укладеного подружжям після ухвалення судового рішення про стягнення боргу з одного з них,
що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу за поданням Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визначення частки майна боржника за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Направити учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий Б. І. Гулько
Судді: В. С. Висоцька
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
