ОКРЕМА ДУМКА
28 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 50/311-б
І. Історія справи
Короткий зміст та підстави заяви про заміну кредитора у справі про банкрутство
1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 50/311-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" (далі - ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів", боржник), порушена 17.05.2010 за заявою Компанії "Тікон Бізнес ЛТД" за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до набрання чинності Законом України від 22.12.2011 №4212-VІ (далі - Закон про банкрутство); відносно боржника здійснюється ліквідаційна процедура, введена постановою місцевого суду 11.09.2013; повноваження ліквідатора банкрута виконує арбітражний керуючий Кіцул С.Б., призначений ухвалою місцевого суду від 26.05.2014.
2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 на стадії ліквідаційної процедури затверджено реєстр вимог кредиторів станом на 12.02.2015 на загальну суму 168 288 541,09 грн, з яких вимоги ПАТ "Альфа-Банк" на суму 24 256 596,14 грн; вимоги ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк" на суму 308 510,45 грн у шосту чергу; окремо внесено до реєстру як забезпечені заставою майна боржника, зокрема, вимоги ПАТ "Альфа-Банк" на суму 67 780 259,64 грн та вимоги ПАТ "Сведбанк" (правонаступник - ПАТ "Омега Банк") на суму 3 306 086,13 грн.
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 за заявою ТОВ "Фінансова компанія "Іпотека кредит" замінено кредитора у справі № 50/311-б - ПАТ "Омега Банк" його правонаступником - ТОВ "Фінансова компанія "Іпотека кредит".
4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2015 заяву ПАТ "Омега Банк" про заміну кредитора у справі № 50/311-б залишено без задоволення; за заявою ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" замінено кредитора у справі № 50/311-б - ТОВ "Фінансова компанія "Іпотека кредит" його правонаступником - ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент".
5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 за заявою ПАТ "Альфа-Банк" замінено кредитора у справі № 50/311-б - ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" його правонаступником - ПАТ "Альфа-Банк".
6. Ухвали місцевого суду від 20.10.2015, від 17.12.2015 та від 03.03.2016 не оскаржувалися до апеляційного (та касаційного) суду та набрали законної сили.
7. 09.08.2019 до місцевого суду надійшла заява ТОВ "Файненс Компані" про заміну кредитора у справі № 50/311-б про банкрутство з АТ "Альфа-Банк" на ТОВ "Файненс Компані" за вимогами за кредитним договором № 35/59454-КЛ від 03.11.2006 на суму 3 306 086,13 грн забезпечених заставою майна боржника і на суму 308 510,45 грн вимог шостої черги, як такого, що не набув у законному порядку грошових вимог до боржника, оскільки первісне відчуження прав вимоги правопопереднику АТ "Альфа-Банк" від банку, який надав боржнику кредит, мало місце за нікчемним правочином.
8. В обґрунтування заяви ТОВ "Файненс Компані" вказує на законність набуття ним права вимоги до боржника на підставі укладеного з ПАТ "Омега Банк" договору № 1 про відступлення прав вимоги від 07.03.2019 та заперечує дійсність права вимоги ПАТ "Альфа-Банк" до боржника, що ґрунтується на кредитному договорі № 35/59454-КЛ від 03.11.2006, оскільки укладений між ПАТ "Омега Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Іпотека кредит" договір купівлі-продажу прав вимоги до боржника від 31.12.2014 є нікчемним в силу пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а вчинений ТОВ "Фінансова компанія "Іпотека кредит" в подальшому правочин (договір купівлі-продажу прав вимоги від 04.07.2015) з відчуження спірних майнових прав на користь ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" є недійсним відповідно до частини п`ятої статті 216, статті 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, що також встановлено судовими рішеннями у справі № 910/10364/16 під час розгляду спору про визнання недійсними договорів купівлі-продажу прав вимоги до боржника від 31.12.2014 та від 04.07.2015.
9. За твердженням заявника при вирішенні питання про процесуальне правонаступництво кредитора суд в першу чергу застосовує положення статей 512, 514 ЦК України, а у випадку, якщо право вимоги кредитора виникло на підставі договору відступлення, який був укладений за наслідками недійсного правочину, такий кредитор не є правонаступником таких прав вимоги, оскільки недійсність первісного правочину з відступлення прав вимоги не створює для нового кредитора жодних правових (процесуальних) наслідків, окрім права на реституцію за недійсним правочином відповідно до статті 216 ЦК України.
10. Заявник вважає, що ПАТ "Альфа-Банк" не є належним законним правонаступником ПАТ "Омега Банк" за кредитним договором № 35/59454-КЛ від 03.11.2006, оскільки два попередні договори відступлення за цим договором є недійсними.
11. Правовою підставою для заміни кредитора у справі про банкрутство заявник зазначає положення частини першої статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини першої статті 21 Закону про банкрутство).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
12. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 у справі № 50/311-б у задоволенні заяви ТОВ "Файненс Компані" відмовлено.
13. Ухвала місцевого господарського суду мотивована відсутністю підстав для задоволення заяви про заміну кредитора у справі про банкрутство, оскільки ТОВ "Файненс Компані" за договором № 1 від 07.03.2019 року набув у ПАТ "Омега Банк" право вимоги за кредитним договором № 35/59454-KJI від 03.11.2006 року, яке фактично вже не існувало, позаяк було погашене, а будь-які права та вимоги інших осіб на нерухоме майно, що було предметом іпотеки, якою забезпечувалось виконання кредитних зобов`язань, припинились в силу статті 50 Закону України "Про іпотеку" у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки на аукціоні.
14. Крім того, судом першої інстанції звернуто увагу на приписи частини третьої статті 24 Закону України "Про іпотеку", частини першої статті 210, частини другої статті 513 ЦК України в силу яких правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню, а відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку чого в цьому випадку зроблено не було, що свідчить про те, що такий правочин не є вчиненим.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
15. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 у справі № 50/311-б ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 залишено без змін.
16. Апеляційний суд погодився із здійсненою місцевим судом оцінкою обставин справи на предмет підставності здійснення заміни кредитора у справі № 50/311-б та висновками про те, що на момент укладення 07.03.2019 з ТОВ "Файненс Компані" договору відступлення прав вимоги до боржника за кредитним договором № 35/59454-КЛ від 03.11.2006 ПАТ "Омега Банк" не володіло спірними майновими правами, оскільки не витребувало їх в ПАТ "Альфа-Банк" як добросовісного набувача майнових прав у ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент", а також про те, що право вимоги до боржника за кредитним договором № 35/59454-КЛ від 03.11.2006 є погашеним внаслідок відчуження з аукціону 10.11.2015 належного боржнику предмета іпотеки, яким такі вимоги забезпечувалися.
17. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про правомірність висновку суду першої інстанції щодо невчинення правочину від 07.03.2019 з підстав відсутності інформації про його державну реєстрацію та про відмову в заміні кредитора у справі.
Короткий зміст вимог та аргументи касаційної скарги
18. ТОВ "Файненс Компані" подало касаційну скаргу з вимогою скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 і прийняти нове рішення про заміну кредитора у справі № 50/311-б з АТ "Альфа-Банк" на ТОВ "Файненс Компані" за вимогами до боржника за кредитним договором № 35/59454-КЛ від 03.11.2006.
19. Обґрунтовуючи підстави для скасування судових рішень, скаржник посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, яким обґрунтовано підстави для відмови в задоволенні його заяви та вказує на те, що він є законним правонаступником ПАТ "Омега Банк" та кредитором за кредитним договором № 35/59454-КЛ від 03.11.2006.
Доводи інших учасників справи
Доводи АТ "Альфа Банк"
20. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Альфа Банк" заперечує щодо доводів касаційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, зазначаючи, зокрема, про відсутність права вимоги за кредитним договором № 35/59454-КЛ від 03.11.2006, яке фактично вже не існувало (було погашене) на момент укладення ТОВ "Файненс Компані" договору № 1 від 07.03.2019 та правомірність висновків суду про відмову у задоволенні заяви про заміну кредитора у справі про банкрутство.
Доводи арбітражного керуючого Кіцула С. Б. (ліквідатора ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів")
21. У відзиві на касаційну скаргу арбітражний керуючий Кіцул С. Б. не погоджується із вказаною касаційною скаргою та просить в її задоволенні відмовити посилаючись, з поміж іншого, на добросовісність набуття права вимоги АТ "Альфа Банк" за договором про відступлення (передачу) прав за іпотечним договором від 30.12.2015 та погашення вимог за кредитним договором № 35/59454-КJТ від 03.11.2006 внаслідок реалізації предмета іпотеки на аукціоні, що свідчить про набуття ТОВ "Файненс Компані" права вимоги якого не існувало.
Позиція Верховного Суду
22. 28.01.2021 у цій справі більшістю голосів суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийнята ухвала, якою касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Файненс Компані" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 у справі № 50/311-б закрито.
23. За результатами касаційного розгляду у цій справі Верховний Суд з огляду на приписи як частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) так і частини третьої статті 8 Закону про банкрутство дійшов висновку, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про заміну (відмову у заміні) кредитора на його правонаступника.
24. Дійшовши такого висновку Верховний Суд розмежував підстави процесуального правонаступництва у позовному провадженні та у справах про банкрутство зауваживши, що у першому випадку таке здійснюється на підставі статті 52 ГПК України, а в останньому на підставі норм спеціального законодавства, а саме статті 21 Закону про банкрутство та статті 43 КУзПБ, яке на відміну від позовного провадження тягне за собою внесення змін до затвердженого ухвалою господарського суду реєстру вимог кредиторів щодо особи кредитора.
25. Також Верховним Судом зроблено висновок про те, що норми чинного ГПК України, як загальні норми процесуального права, підлягають застосуванню у випадках відсутності в законодавстві, що регулює процедуру банкрутства, іншого врегулювання інституту правонаступництва, а оскільки нормами спеціального законодавства врегульовано порядок правонаступництва, то до таких ухвал необхідно застосовувати і це законодавство в частині порядку касаційного оскарження відповідних судових рішень.
ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована
26. При прийнятті зазначеної ухвали від 28.01.2021 з наведеними у ній висновками в частині неможливості касаційного перегляду ухвали місцевого суду та постанови апеляційного суду про заміну кредитора правонаступником як таких, що не передбачені в переліку згідно з частиною третьою статті 8 Закону про банкрутство, а також, за частиною третьою статті 9 КУзПБ не погоджуюсь та відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку з огляду на таке.
27. Із матеріалів справи слідує, що об`єктом касаційного перегляду у цій справі є ухвала Господарського суду міста Києва 19.09.2019 про відмову у задоволенні заяви про заміну кредитора у справі про банкрутство в порядку правонаступництва та постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019, якою зазначену ухвалу залишено без змін.
28. Розгляд цієї справи судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було зумовлено необхідністю відступу від правової позиції судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/6220/15 про неможливість касаційного перегляду судових рішень про заміну кредитора правонаступником чи відмову у заміні кредитора правонаступником, прийнятих в межах провадження у справі про банкрутство.
Щодо правової природи ухвали про задоволення (відмову в задоволенні) заяви (клопотання) про заміну кредитора правонаступником у справі про банкрутство
29. З огляду на форму судового рішення, яке є об`єктом касаційного оскарження слід взяти до уваги, що за приписами частин третьої та п`ятої статті 232 ГПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу.
30. Тобто, цією нормою передбачено постановлення ухвал лише у передбачених процесуальним законом випадках.
31. Закон про банкрутство (та на цей час КУзПБ) не містить норм, які встановлюють особливі правила стосовно видання судом процесуальних актів, крім того, що при вирішенні справи по суті суд у справі про банкрутство не виносить рішення (за винятком розгляду спорів, стороною в яких є боржник). Усі питання у справі про банкрутство вирішуються ухвалами, а про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури суд виносить постанову.
32. Процедура банкрутства є унікальним процесом, що включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника.
33. Такий процес супроводжується прийняттям судом значної кількості судових актів (процесуальних документів), які за своїм характером стосуються суто процедурних питань банкрутства (наприклад, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про звільнення (усунення, припинення) арбітражного керуючого, про введення процедури санації та затвердження плану санації тощо), і судових актів, коли суд здійснює процесуальні дії та вирішує інші процесуальні питання, розглядає клопотання, заяви, скарги тощо за правилами та на підставі ГПК України (наприклад, ухвали про призначення судового засідання, відкладення розгляду справи, витребування необхідних документів від сторін та учасників провадження, ухвали за результатом розгляду заяви про відвід (самовідвід) судді тощо).
34. Таким чином ухвали, які суд виносить у процедурі банкрутства, за ознакою спеціалізації процесу можна поділити на два типи:
а) спеціальні - ухвали, які суд виносить виключно з питань, що вирішуються у справах про банкрутство згідно з нормами КУзПБ;
б) універсальні - ухвали, які суд виносить з питань, що вирішуються як у справах про банкрутство, так і у справах позовного та інших форм провадження.
35. Тож при наданні оцінки наявності права на оскарження судових рішень, прийнятих у справі про банкрутство, та визначенні порядку оскарження їх слід розмежовувати, зважаючи на характер прийнятих рішень.
36. У цьому аспекті слід зауважити, що порядок оскарження судових рішень відповідно до Закону про банкрутство та КУзПБ стосується судових рішень, які безпосередньо відносяться до процедур банкрутства. Судові рішення, якими вирішуються процедурні питання, пов`язані з рухом справи в господарському суді, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, оскаржуються в порядку, встановленому положеннями саме Господарського процесуального кодексу України (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № Б3/081-12/24).
37. Закон про банкрутство (до 21.10.2019) та КУзПБ (від 21.10.2019) не містить норм, які регулюють особливості прийняття судових рішень у процедурі банкрутства за результатом вирішення питань, пов`язаних з рухом справи, клопотань та заяв осіб, які беруть участь у справі.
38. У світлі питання, яке передано на вирішення судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій справі слід звернути увагу на те, що стаття 43 КУзПБ, яка регулює питання правонаступництва (вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство), не передбачає винесення ухвали про заміну чи відмову у заміні кредитора правонаступником. Аналогічне регулювання містила стаття 21 Закону про банкрутство.
39. Так, у статті 21 Закону про банкрутство (статті 43 КУзПБ) врегульовано питання правонаступництва таким чином, що встановлюється процедурна можливість у разі вибуття кредитора або його заміни, замінити цього кредитора його правонаступником.
40. Зі змісту цих статей убачається, що вони не повною мірою врегульовують процесуальні питання заміни кредитора правонаступником: зокрема, відсутній перелік підстав правонаступництва, а також не зазначено щодо винесення ухвали суду з цього питання.
41. Натомість статтею 52 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу постановляючи ухвалу про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником.
42. Системний аналіз зазначених вище норм приводить до висновку, що питання правонаступництва в справі про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими у статті 52 ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених статтею 21 Закону про банкрутство (статтею 43 КУзПБ), позаяк останні не застосовується окремо і самостійно без застосування статті 52 ГПК України, оскільки норма законодавства про банкрутство не повною мірою врегульовує усі питання, а лише вводить деякі процесуальні особливості здійснення процесуального правонаступництва у справі про банкрутство.
Щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвали про задоволення (відмову в задоволенні) заяви (клопотання) про заміну кредитора правонаступником у справі про банкрутство після її перегляду в апеляційному порядку
43. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
44. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
45. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
46. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
47. Наведена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
48. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
49. Однак право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю правовою природою потребує регулювання державою і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" від 17.01.2012).
50. Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).
51. Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається ГПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність господарських процесуальних прав і обов`язків суб`єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
52. У ГПК України конституційні гарантії захисту прав та інтересів в касаційній інстанції унормовано в главі 1 розділу І, главі 2 розділу ІV Кодексу, де врегульовано порядок і підстави для касаційного оскарження судових рішень в господарському судочинстві.
53. За змістом пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
54. Згідно із частиною першою статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
55. З наведеного вище слідує, що в Конституції України закладений принцип "дозволено те, що прямо передбачено", тобто не усі судові рішення підлягають касаційному оскарженню, а лише ті, про оскарження яких безпосередньо зазначено у законі.
56. Випадки касаційного оскарження та перегляду ухвал господарського суду першої інстанції у справах про банкрутство встановлено в частині третій статті 8 Закону про банкрутство (частині третій статті 9 КУзПБ) та в пунктах 2 та 4 частини першої статті 287 ГПК.
57. Відповідно до частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали;
4) ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .
58. Стаття 287 ГПК України як загальна норма по відношенню до статті 8 Закону про банкрутство (статті 9 КУзПБ) містить норму в пункті 4 частини першої, яка відсилає до законодавства про банкрутство: в касаційному порядку може бути оскаржено ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
59. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини шостої статті 12 ГПК України, якою встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
60. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 9 Закону про банкрутство, якою унормовано, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
61. За змістом частини першої статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
62. Такі самі положення містить частина перша статті 2 КУзПБ (чинного на момент розгляду справи в касаційному порядку), який введено в дію з 21.10.2019.
63. Аналіз викладеного свідчить, що норми ГПК України є загальними стосовно норм Закону про банкрутство (до 21.10.2019) та КУзПБ (з 21.10.2019), які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.
64. Отже, у процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, адже розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбачених Законом про банкрутство (до 21.10.2019) та КУзПБ (з 21.10.2019).
65. Тому реалізація права на касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених у Законі про банкрутство (до 21.10.2019), КУзПБ (з 21.10.2019).
66. Оскарження судових рішень у процедурі банкрутства в касаційному порядку унормовано у частині третій статті 8 Закону про банкрутство згідно якої у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
67. Аналогічно відповідно до частини третьої статті 9 КУзПБ в касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного суду, прийняті за результатами апеляційного перегляду: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
68. Як убачається ні частина третя статті 8 Закону про банкрутство, ні частина третя статті 9 КУзПБ не передбачають права на оскарження ухвали про заміну чи відмову у заміні кредитора у справі про банкрутство на чому і ґрунтується висновок Верховного Суду у цій справі.
69. Водночас відсутність серед ухвал, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, ухвал щодо заміну чи відмову у заміні кредитора у справі про банкрутство пояснюється тим, що у спеціальному законодавстві взагалі не зазначено про те, що суд за результатами розгляду відповідної заяви (клопотання) постановляє ухвалу.
70. Натомість, як зазначено вище, суд у справі про банкрутство виносить ухвалу на підставі та в порядку статті 52 ГПК України, яка належить до типу універсальних і в якій вирішується питання заміни або відмови у заміні кредитора його правонаступником.
71. На підтвердження цього висновку варто звернути увагу те, що як подання заяви ТОВ "Файненс Компані" про заміну кредитора у цій справі, так і власне її розгляд судом першої інстанції здійснено на підставі статті 52 ГПК України.
72. З огляду на те, що питання постановлення відповідної ухвали регулюється саме нормами ГПК України, то відповідно і питання їх оскарження в касаційному порядку (зокрема і права на оскарження) регулюється не нормами законодавства про банкрутство, а нормами ГПК України.
73. Виходячи з цього, слід звернутись до пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України, в якій встановлено право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
74. У свою чергу в пункті 26 частини першої статті 255 ГПК України вказується на ухвалу про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво).
75. Отже, враховуючи приписи пункту 26 частини першої статті 255, пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України слід дійти висновку про можливість оскарження в касаційному порядку ухвал про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) у справах про банкрутство після їх перегляду в апеляційному порядку.
76. Варто зауважити, що на підтвердження наведеної позиції щодо можливості оскарження в касаційному порядку ухвал про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) у справах про банкрутство після їх перегляду в апеляційному порядку, також свідчить науковий висновок членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, підготовлений на підставі запиту суду від 10.08.2020 № 416/0/26-20.
77. У рішенні ЄСПЛ у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007 зазначено, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо.
78. ЄСПЛ неодноразово зауважував, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996, "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
79. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" від 29.11.2016).
80. Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються і передбачають усталений порядок їх застосування. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" від 21.10.2010).
81. Принцип правової визначеності, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
82. Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права.
83. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів та адаптації до обставин, які змінюються.
84. Ураховуючи викладене, вважаю, що тлумачення змісту норм частини третьої статті 8 Закону про банкрутство, частини третьої статті 9 КУзПБ та пункту 26 частини першої статті 255, пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з іншими положеннями цього Закону та кодексів свідчить, що ухвала суду першої інстанції про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) у справах про банкрутство підлягає касаційному оскарженню після її перегляду в апеляційному порядку.
85. Таким чином, судовій палаті касаційної інстанцій для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду необхідно було відступити від висновку щодо застосування норми права викладеного в ухвалі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 922/6220/15, а касаційну скаргу ТОВ "Файненс Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 розглянути по суті та прийняти за результатами розгляду відповідне рішення, яке б не впливало на висновок Верховного Суду у цій справі щодо необхідності закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про заміну (відмову у заміні) кредитора на його правонаступника.
Суддя Верховного Суду О. О. Банасько
