ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
15.11.2018
справа № 50/311-б
За позовом ліквідатора публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та
латексних виробів" арбітражного керуючого Кіцула С.Б.
до ОСОБА_2
про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи
№ 50/311-б
За заявою компанії "Тікон Бізнес ЛТД"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київський завод
гумових та латексних виробів"
про банкрутство
Суддя Пасько М.В.
Представники:
від заявника Кіцул Л.Б. - ліквідатор боржника,
від відповідача Мильнікова М.М. - предст. за дов.
Присутні: Атаманенко О.П. - предст. за дов. ПАТ "Альфа Банк"
Обставини справи:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 50/311-б.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.18 відкрито провадження за заявою ліквідатора боржника в межах справи № 50/311-б за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.06.18 о 10:50 год.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.05.18 повернуто ліквідатору публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" арбітражного керуючого Кіцулу С.Б. заяву про забезпечення позову в межах справи № 50/311-б.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.18 повернуто ліквідатору публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" арбітражного керуючого Кіцулу С.Б. заяву про забезпечення позову в межах справи № 50/311-б.
30.05.18 від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву та клопотання відповідача про забезпечення судових витрат відповідно до ч. 4 ст. 125 ГПК України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.18 відкладено підготовче засідання на 10.07.18
10.07.18 від позивача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.18 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 07.08.18.
07.08.18 від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про закриття провадження за позовом ліквідатора публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" арбітражного керуючого Кіцула С.Б. про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 50/311-б
07.08.18 судове засідання не відбулось.
Враховуючи викладене вище, розгляд справи призначено на 20.09.18.
20.09.18 від позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.18 відкладено підготовче засідання 01.11.18.
01.11.18 суд намісці ухвалив відкласти розгляд на 15.11.18.
У судовому засіданні, розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд встановив наступне.
Подане клопотання мотивоване тим, що позов ліквідатора боржника не підлягає розгляду в межах справи про банкрутство № 50/311-б, у зв'язку з чим провадження за позовною заявою підлягає припиненню.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.06 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, ототожнюється з правом на доступ до правосуддя, тобто кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо свої цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.
Кожна особа, згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту таких прав та інтересів, на підставі ч. 2 наведеної норми, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.
Ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов'язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.
Перш за все, наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.
На більш ефективну реалізацію вказаного принципу, направлені й приписи процесуального Закону, зокрема ст. ст. 12, 16 ГПК України (в редакції Кодексу № 1798-ХІІ від 06.11.1991), ст. ст. 20, 30 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІI від 03.10.17).
Означений Принцип та механізм його застосування також відстежується у приписах Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ), проте нормативне своє відтворення він набув в редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI (ст. 10).
Виходячи з вимог ч. 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) в редакції, що діяла на момент звернення ліквідатора боржника до суду з даним позовом, справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Слід зазначити, що даної позиції дотримується Верховний суд (постанова від 18.04.18 у справі № 908/4057/14).
З системного аналізу вищевикладеного, подане клопотання не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 20, 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
1.Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
2.Ухвала набрала чинності негайно після її оголошення та підлягає оскарженню в установленому законом порядку.
Суддя Пасько М.В.
Повний текст ухвали складено 19.11.18.
Інформацію по справі можна отримати за веб-адресою: http://court.gov.ua/fair/.
