ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" квітня 2019 р. Справа№ 50/311-б
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Грека Б.М.
суддів: Отрюха Б.В.
Остапенка О.М.
за участю секретаря судового засідання: Нікітенко А.В.
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3
на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.11.2018 р.
у справі №50/311-б
за позовом ліквідатора публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" арбітражного керуючого Кіцула С.Б.
до ОСОБА_2
про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи
№50/311-б
за участю представників сторін:
від скаржника: ОСОБА_5
від заявника: Кіцул С.Б., ОСОБА_6
ВСТАНОВИВ
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2018 по справі №50/311-б частково задоволено заяву ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" арбітражного керуючого Кіцула С.Б. витребовано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 власність Публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" квартиру АДРЕСА_1. Визнано за Публічним акціонерним товариством "Київський завод гумових та латексних виробів" право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 048, 00 грн.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою господарського суду м. Києва, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просять їх задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 22.11.2011 та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмоити повністю.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2018 було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №50/311-б колегію суддів у складі: головуючого судді: Грека Б.М., суддів: Остапенка О.М., Отрюха Б.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2018 об'єднано в одне спільне апеляційне провадження розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 та розгляд апеляційної скарги ОСОБА_3 та призначено до розгляду на 20.02.2019.
06.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли заяви про зупинення дії ухвали господарського суду міста Києва від 22.11.2018.
06.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2019 зупинено виконання дії ухвали Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 та призначено заяви про забезпечення до розгляду на 20.02.2019.
20.02.2019 Арбітражним керуючим Кіцула С.Б. у судовому засіданні заявлено відвід суддям Північного апеляційного господарського суду Греку Б.М. Отрюху Б.В., Остапенку О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 заяву Арбітражного керуючого Кіцула С.Б. про відвід суддів визнано необґрунтованою, зупинено провадження у справі для вирішення питання в порядку ст. 32 ГПК України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 в задоволені заяви Арбітражного керуючого Кіцула С.Б. про відвід суддів Грека Б.М., Отрюха Б.В., Остапенка О.М. відмовлено.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було винесено ухвалу не за тією позовною заявою, за якою порушене провадження. Скаржник зазначає, що суд проігнорував, що це не є спір який виник з господарських правовідносин та розгляд даної справи віднесений до цивільного судочинства.
Одним із складових елементів права на справедливий розгляд згідно зі статтею 6 конвенції, є право бути присутнім на розгляду своєї справи (рішення суду у справах «Тьерс та інші проти Сан-маріно», «Романов проти Росії», «Бадер та інші проти Швеції». Вказане право може бути дотримано, зокрема, шляхом належного повідомлення сторонам про розгляд справи судом.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд скарги, так як сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, учасниками якої вони є, а часткова неявка не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, пунктом 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-УІ)" № 01-06/606/2013 від 28.03.13 визначено, що спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння відносяться до категорії спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, а отже відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 9 статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).
При цьому приписи ч. 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" охоплюють усі без виключення майнові спори за участю боржника, що прямо випливає зі змісту згаданої норми, у зв'язку з чим відповідні спори розглядаються у межах справи про банкрутство незалежно від того, який процесуальний статус у такому спорі (позивача чи відповідача) має боржник (банкрут).
Частиною 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон) ліквідатор приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження.
Статтею 41 Конституції України установлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи мирно володіти своїм майном; недопустимість позбавлення власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; визнано право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (статті 328 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Постановою Господарського суду міста Києва від 11.09.13 у справі № 50/311-6 визнано боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.14 ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Кіцула Сергія Богдановича.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2017 з метою реалізації належного банкруту майна ліквідатором отримано відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно яких банкруту на праві власності належить спірна квартира на підставі свідоцтва про право власності б/н від 21.08.2008.
Станом на 16.11.2017 за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно власником спірної квартири є боржник - Публічне акціонерне товариство "Київський завод гумових та латексних виробів".
Однак, 23.02.2018 рішенням державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Євко В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39842431 від 23.02.2018 проведено державну реєстрації права власності на спірну квартиру.
Підставою виникнення права власності зазначено - наказ № 172И, виданий ВАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" 15.12.2008; додаткова угода № 1, укладена 04.05.2005 між ТОВ "Броварський домобудівний комбінат "Меркурій" та ВАТ "Київський завод гумових та латексних виробів"; лист ліквідатора ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" арбітражного керуючого Кіцула С.Б. № 27 від 15.06.2016; акт прийому - передачі № 2 від 17.12.2008, підписаний між ВАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" та ОСОБА_2
Копії зазначених документів надані суду першої інстанції та долучені до матеріалів справи № 50/311-6 на підставі листа № 2675/01-11 від 16.10.2018. Відповідачем достовірність зазначених доказів не спростовується.
При цьому, суд апеляційної інстанції хоче відмітити, що наказ та акт на підставі яких відбувалась реєстрація права власності, прийнятті комісією членами якої є самі скаржники.
Щодо тверджень представника скаржника у судовому засіданні та посилання на здійснення виплат по оскаржуваним будівлям на підставі договору, суд не приймає до уваги, адже скаржником так і не надано суду на огляд договір та квитанції на які посилався скаржник.
Відповідно до статті 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", передача активів боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, можлива лише такими способами як: продаж майна шляхом проведення аукціону або продаж безпосередньо юридичній чи фізичній особі. Даний перелік є вичерпним.
Позивач наголошує, що жоден з перелічених вище згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" способів не є підставою для переходу права власності на спірну квартиру від боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, третій особі та, як наслідок, не може свідчити про законність передачі активів боржника третім особам.
Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:
1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;
2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;
5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;
6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;
{Пункт 6 частини першої статті 27 в редакції Закону № 1666-VIII від 06.10.2016}
7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;
9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
2. Державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:
1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;
2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;
3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;
4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;
5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;
6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;
7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за відсутності правовстановлюючих документів, які б підтверджували перехід права власності на активи ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" шляхом проведення аукціону або продажу безпосередньо юридичній чи фізичній особі, відчуження/передача активу - спірної квартири суперечить вимогам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто є незаконною.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач не міг втратити право власності на спірну квартиру на підставі документів, які були надані відповідачем для державної реєстрації права власності на спірну квартиру.
Отже, переходу права власності на спірну квартиру в порядку передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та чинним законодавством не було.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може також пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, визнання права та відновлення становища, що існувало до порушення цього права.
Оскільки передача активу - спірної квартири у власність відповідача є незаконною, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача щодо витребування спірного майна та визнання права власності на нього є правомірними, у зв'язку із відсутністю первинних документів.
Отже , зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №50/311-б залишити без змін.
Матеріали справи №50/311-б повернути до Господарського міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.М. Грек
Судді Б.В. Отрюх
О.М. Остапенко
