ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" червня 2018 р. Справа № 922/719/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенко Є.В.,
за участю представників:
від апелянта – ОСОБА_1 (особисто), паспорт від 24.02.1999 серії ММ 105938,
від інших кредиторів - не з'явились,
ліквідатор – ОСОБА_2, на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 23.06.2016,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1, м. Харків (вх. № 865Х),
на ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі №922/719/16, постановлену в м. Харкові, (суддя Савченко А.А.),
за заявою Публічного акціонерного товариства "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації", м. Харків,
про визнання банкрутом,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі №922/719/16 повернуто ОСОБА_1 зустрічну заяву з підстав статті 392 Цивільного кодексу України на заяву ліквідатора ПАТ “НТІ ТТР” про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності (вх. №8082 від 27.03.2018) та додані до неї документи.
При постановленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 12, 41, 45, 180, статей 1, 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дійшов висновку, що вищезазначені матеріали підлягають поверненню на підставі пункту 6 статті 180 Господарського процесуального кодексу України з огляду на такі обставини: заява ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння розглядається в межах справи про банкрутство Публічного АТ "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації", що передбачає інший склад учасників та особливий порядок її розгляду; положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України та не передбачають можливості подання зустрічних заяв та їх спільного розгляду в межах однієї заяви; зустрічна заява подана з порушенням вимог, встановлених частиною 1 статті 180 ГПК України, оскільки ОСОБА_1 не є відповідачем за відповідною заявою ліквідатора.
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі № 922/719/16, справу направити на новий розгляд в іншому складі суду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник з посиланням на приписи статей 4, 12 Господарського процесуального кодексу України вважає, що судом першої інстанції безпідставно повернуто подану заяву та порушено права заявника на звернення до суду.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі №922/719/16, призначено справу до розгляду на 14.06.2018.
30.05.2018 до суду апеляційної інстанції ліквідатором ПАТ “НТІ ТТР” подано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4100 від 30.05.2018), в якому ліквідатор просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі №922/719/16 залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції ліквідатор з посиланням на приписи статей 12, 41, 45, 180, статей 1, 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вказує, зокрема на те, що заява ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння розглядається в межах справи про банкрутство Публічного АТ "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації", а отже передбачає інший склад учасників та особливий порядок її розгляду. На думку ліквідатора, у даному випадку положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України та не передбачають процесуальної можливості подання зустрічних заяв та їх спільного розгляду в межах однієї заяви.
14.06.2018 від ліквідатора ПАТ “НТІ ТТР” надійшло клопотання (вх. №4510 від 14.06.2018), в якому, посилаючись на постанову Верховного Суду від 06.04.2018 у справі №925/1874/13 щодо виключної підсудності у господарських справах спорів у межах провадження у справі про банкрутство, ліквідатор зазначає про те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі та спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, який в свою чергу передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника.
14.06.2018 від ОСОБА_1 надійшли пояснення (вх.№4511 від 14.06.2018), в яких скаржник, вважає, що повернення поданої ним заяви є відмовою в доступі до правосуддя, тоді як відповідно до практики Європейського суду з прав людини доступ до правосуддя є невід’ємною складовою права на суд. Вказує на те, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що заява в порядку статті 392 Цивільного кодексу України подана скаржником як відповідачем.
В судовому засіданні 14.06.2018 ОСОБА_1 наголошував на відсутності законних підстав для відмови у прийнятті поданої ним заяви з підстав статті 392 Цивільного кодексу України, що призвело до обмеження його права на доступ до правосуддя та захисту прав і законних інтересів. Також зазначив, що подання зазначеної заяви здійснено з метою захисту від заяви ліквідатора ПАТ “НТІ ТТР” про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. Скаржник підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі №922/719/16, а справу направити на новий розгляд в іншому складі суду.
Ліквідатор ПАТ “НТІ ТТР” ОСОБА_2 зазначила на правомірності ухвали місцевого господарського суду з огляду на те, що положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено подання зустрічних заяв та їх спільного розгляду в межах однієї заяви. Просила суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі №922/719/16, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені відповідно до вимог статті 268 Господарського процесуального кодексу України, про що свідчать відтиск штампу на останньому аркуші ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2018, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення та конверти з судовою кореспонденцією, що повернулись на адресу суду апеляційної інстанції з відміткою поштового відділення “за закінченням терміну зберігання”.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
В ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 3 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника та ліквідатора боржника, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.06.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації” в порядку, передбаченому статтею 95 Закону про банкрутство; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою Господарського суду Харківської області від 23.06.2016 у справі №922/719/16 визнано ПАТ “Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації” банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії АТ “НТІ ТТР” ОСОБА_2
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 частково задоволено заяву ліквідатора про визнання недійсним договору від 01.07.2015 про застосування врегулювання за договором іпотеки від 13.02.2016 (вх. №31122). Визнано недійсним договір від 01.07.2015, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_3, про застосування врегулювання за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 13.02.2009 за реєстровим № 86. В іншій частині вимог за заявою відмовлено.
22 лютого 2018 року до Господарського суду Харківської області ліквідатором подано заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку статей 387, 388 ЦК України (вх. №5074), в якій ліквідатор, зокрема, просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 майно, а саме: нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. “А-5”, загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки (попередня назва - Леніна), будинок 56 та повернути до складу ліквідаційної маси банкрута – Публічного акціонерного товариства “ Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації ”, а також визнати на ці приміщення право власності за Публічним акціонерним товариством “Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації” (м.о.у. від 26.02.2018, а.с. 4-6).
Вказана заява мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у даній справі визнано недійсним договір від 01.07.2015, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про застосування врегулювання за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 13.02.2009 за реєстровим № 86. Вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. “А-5”, загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки (попередня назва - Леніна) буд.56, належать АТ “НТІ ТТР” на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2004, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за №281, проте станом на 21.02.2018 спірні нежитлові приміщення перебувають у власності ОСОБА_1, а отже підлягають поверненню до ліквідаційної маси банкрута АТ “НТІ ТТР”.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.02.2018 прийнято заяву ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. №5074) та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.03.2018; залучено до участі у справі №922/719/16 в якості учасника у справі про банкрутство - особи, яка бере участь у провадженні у справі, в межах розгляду заяви ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. №5074) ОСОБА_1; зобов'язано ОСОБА_1 надати до суду відзив на заяву ліквідатора, з наданням необхідних доказів в його обґрунтування.
27.03.2018 до Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 подано зустрічну заяву з підстав статті 392 Цивільного кодексу України на заяву ліквідатора ПАТ “НТІ ТТР” про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності (вх. № 8082 від 27.03.2018) у справі №922/719/16 про визнання банкрутом Публічного АТ "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації", в якій він просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. “А-5”, загальною площею 1287,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки, 56 (т.51, а.с. 3-4, 17-18).
В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 з посиланням на положення статті 392 Цивільного кодексу України, яка передбачає право власника майна на подання позову у разі оспорювання або невизнання його права власності, вказує на те, що ліквідатором ПАТ “НТІ ТТР” у заяві про витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. №5074) викладено доводи щодо володіння ОСОБА_1 майном без достатніх правових підстав та заявлено вимоги про витребування спірного майна на користь боржника, у зв’язку з чим вважає, що такі посилання ліквідатора свідчать про порушення його права власності на спірне майно шляхом оспорювання та невизнання цього права. Посилаючись на приписи статті 180 Господарського процесуального кодексу, заявник вважає доцільним є спільний розгляд його заяви з підстав статті 392 Цивільного кодексу України із заявою ліквідатора ПАТ “НТІ ТТР” про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності.
30.03.2018 місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу про повернення зустрічної заяви та доданих до неї документів з підстав, зазначених вище (т.51, а.с. 1-2).
Надаючи оцінку аргументам оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б пункту 2 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів статті 269 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (п.24). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Згідно із частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст. 4 ГПК України).
Так, відповідно до пункту 6 приписів статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.
Водночас, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (п. 9 ст. 30 ГПК України (виключна підсудність).
Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.
Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №922/928/17 та Верховного Суду України від 16.04.2016 у справі №3-304гс16.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 06.04.2018 у справі №925/1874/13, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, зазначивши про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, дійшов висновку про правомірність розгляду заяви про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційного позову) у межах справи про банкрутство з вимогами до фізичної особи.
За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Частиною 6 статті 12 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 180 ГПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які свідчать про взаємну пов'язаність зустрічного позову з первісним (зокрема, за підставами цих позовів та/або поданими доказами; у зв'язку з тим, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову тощо), а так само докази, що підтверджують саме ці обставини, повинні зазначатися у зустрічній позовній заяві (п. 3.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18)
Отже, право відповідача на заперечення позову виражається у формі подання письмового відзиву на позов, або зустрічного позову (ст. ст. 178 та 180 Господарського процесуального кодексу України).
Як вже було зазначено у цій постанові, судом першої інстанції було прийнято до розгляду у межах справи про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури заяву ліквідатора боржника про витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. №5074), в якій ліквідатор, окрім іншого, просить суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 майно, а саме: нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. “А-5”, загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки (попередня назва - Леніна), будинок 56 та повернути до складу ліквідаційної маси банкрута – Публічного акціонерного товариства “ Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації ”, а також визнати на ці приміщення право власності за Публічним акціонерним товариством “Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації”.
Окрім цього, місцевим господарським судом ухвалою від 26.02.2018 залучено до участі у справі №922/719/16 в якості учасника у справі про банкрутство в межах розгляду заяви ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. №5074) ОСОБА_1, якого зобов'язано надати до суду відзив на заяву ліквідатора.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення учасника справи ОСОБА_1 до суду з метою захисту своїх прав в межах провадження, у якому розглядається заява ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. №5074), із зустрічною заявою з підстав статті 392 Цивільного кодексу України (вх. № 8082) шляхом визнання права власності на спірні приміщення з посиланням на те, що звернення ліквідатора з відповідною заявою та викладені в цій заяві доводи свідчать про порушення його права власності на спірне майно шляхом оспорювання та невизнання цього права.
В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду скаржником наголошено на тому, що подання зазначеної заяви здійснено з метою захисту від заяви ліквідатора ПАТ “НТІ ТТР” про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки звернення з відповідною заявою до суду поза межами справи про банкрутство, на його думку, не буде ефективним засобом юридичного захисту прав з огляду на те, що підставою для подання цієї заяви з метаю захисту права власності на спірне майно є дії ліквідатора, що вчиняються в межах провадження у справі про банкрутство ПАТ “НТІ ТТР”.
У даному випадку зустрічна заява ОСОБА_1 з підстав статті 392 Цивільного кодексу України є взаємно пов’язаною із заявою ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. №5074), оскільки також стосується визнання права власності на нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. “А-5”, загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, проспект Науки (попередня назва - Леніна), будинок 56, а отже, задоволення вказаної заяви може виключити повністю або частково задоволення заяви ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності (вх. №5074).
Оскільки заява ліквідатора вже прийнята до провадження судом першої інстанції саме в межах справи про банкрутство, то обидва ці заяви підлягають спільному розгляду у межах справи про банкрутство з дотриманням загальних засад господарського судочинства.
Вищий господарський суд України у постанові від 18.03.2015 по справі Б8/104-12 зазначив про можливість розгляду зустрічних заяв у межах справи про банкрутство.
Крім того, місцевим господарським судом в ухвалі від 26.02.2018 не встановлено у відповідності до вимог п. 8 ч. 2 ст. 176 ГПК України строку для подання ОСОБА_1 відзиву на заяву ліквідатора, що свідчить про правомірне надіслання відповідної зустрічної заяви (27.03.2018) до призначеного судового засідання – 29.03.2018, а отже відсутні порушення вимог частини 1 статті 180 ГПК України щодо строку пред’явлення зустрічного позову (заяви).
При цьому, місцевим господарським судом залишено поза увагою твердження скаржника, що звернення із заявою з підстав статті 392 Цивільного кодексу України (вх. № 8082) є нічим іншим як захистом його права власності на спірне майно, яке оспорюється та не визнається ліквідатором боржника у межах справи про банкрутство.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ч. 1 ст. 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.
Глава 29 ЦК України встановлює, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню ( ч. 2 ст. 386 ЦК України). Такими способами захисту права власності можуть бути, зокрема:
- право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387);
- право власника на витребування майна від добросовісного набувача (ст.388);
- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391);
- визнання права власності (ст. 392);
- визнання незаконним правового акта, що порушує право власності (ст. 393);
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом цієї норми, потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними документами (за умови відсутності іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права), підлягає сумніву, оспорюється іншими особами або не визнається ними (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права).
З огляду на статтю 1 Конвенції, кожна Договірна держава має "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції". Виконання цього загального обов'язку може означати виконання позитивних обов'язків, що випливають з необхідності забезпечення ефективної реалізації гарантованих Конвенцією прав. З контексту статті 1 Першого протоколу випливає, що ці позитивні обов'язки можуть вимагати від держави вжиття необхідних заходів для захисту права власності, також і в таких випадках, коли йдеться про судовий розгляд спору між фізичними чи юридичними особами (див. рішення у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), N 48553/99, п. 96, ECHR 2002-VII).
При цьому, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини" гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Отже, звернення фізичної особи ОСОБА_1 із зустрічною заявою в порядку статті 392 Цивільного кодексу України до суду в межах провадження у справі про банкрутство, в якому розглядається заява ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння, є реалізацією учасника справи його права на заперечення заяви ліквідатора та способом захисту права власності такої фізичної особи на спірне майно.
З огляду на викладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає передчасним висновок суду першої інстанції про повернення зустрічної заяви з тих підстав, що положеннями Закону про банкрутство не передбачено можливості подання зустрічних заяв та їх спільного розгляду в межах однієї заяви, та зазначає наступне.
Зважаючи на те, що вказане питання не врегульовано чинним законодавством, колегія суддів виходить з того, що за змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п. 132).
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у рішенні від 17.01.1970 у справі «Делькур против Бельгії» Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі «Белле проти Франції» Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Окрім цього, колегія суддів з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні від 6 листопада 2008 р. у справі «Єлоєв проти України», зазначає про те, що непевність у тлумаченні правової норми та практиці її застосування, яка виникла у зв'язку із законодавчою прогалиною, повинна завжди тлумачитися на користь буквального розуміння цієї норми учасниками спору та на користь виконання завдань правосуддя, які полягають перш за все, у вирішенні спорів по суті.
З огляду на зазначені загальні принципи, оцінюючи можливість повернення зустрічного позову (заяви) на підставі ч. 6 ст. 180 ГПК України, колегія суддів вважає, що повернення зустрічної заяви ОСОБА_1 про визнання права власності (вх. №8082 від 27.03.2018) у даній справі про банкрутство ПАТ “НТІ ТТР” за відсутності чітких та визначених підстав такого повернення може нести ризики безпідставного обмеження доступу учасника справи до правосуддя.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі № 922/719/16 скасуванню з передачею заяви на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 254, 255, 269, ч. 3 ст. 271, ст. 273, п. 6 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч.1, п.3 ч. 3 ст. 277, 280, ст. 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.03.2018 у справі №922/719/16 скасувати.
Заяву ОСОБА_1 (вх. № 8082 від 27.03.2018) передати на розгляд суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.06.2018
Головуючий суддя Лакіза В.В.
Суддя Бородіна Л.І.
Суддя Здоровко Л.М.
