ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" травня 2018 р. Справа № 922/719/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенко Є.В.,
за участю представників:
від апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на підставі ордеру від 24.04.2018 №19800001 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 01.02.1996 № 638),
апелянт ОСОБА_3 (особисто),
від кредитора ТОВ "Пірс" - Базиль О.В. - за довіреністю від 29.12.2015,
від інших кредиторів - не з'явились,
ліквідатор - Тищенко О.І. - на підставі постанови Господарського суду Харківської області від 23.06.2016,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1, (вх.№ 437Х), та апеляційну скаргу ОСОБА_3, (вх.№ 438Х),
на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16, постановлену о 15:24 год. в м. Харкові, (суддя Савченко А.А.), повний текст ухвали складено 20.02.2018,
за заявою Публічного акціонерного товариства "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації", м. Харків,
про визнання банкрутом,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Господарського суду Харківської області від 23.06.2016 Публічне акціонерне товариство "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Тищенко Оксану Іванівну. Зобов'язано ліквідатора в строк до 23.06.2017 року виконати ліквідаційну процедуру, надати суду звіт про виконану роботу, всі докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури.
20 вересня 2016 року до Господарського суду Харківської області ліквідатором подано заяву (вх. №31122), в якій просив суд:
- залучити TOB "Антьє" (код 32868954, місцезнаходження: м. Харків, проспект Леніна, 56) до розгляду даної заяви, як особи, на права і обов'язки якої може вплинути рішення з господарського спору.
- визнати недійсним договір від 01.07.2015, посвідчений ПН ХМНО Погрібною Т.Г., про застосування врегулювання за договором іпотеки, посвідчений ПН ХМНО Сульженко Ж.О. 13.02.2009 за реєстровим № 86.
- зобов'язати ТОВ "Антьє" повернути до ліквідаційної маси банкрута - АТ "НТІ ТТР" майно, яке він отримав від боржника, а саме: нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а,72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
- визнати ТОВ "Антьє" заставним кредитором АТ "НТІ ТТР" на суму 1153000,00грн., грошові вимоги якого внести окремо до реєстру вимог кредиторів, як забезпечені заставою майна (іпотекою).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 заяву ліквідатора про визнання недійсним договору від 01.07.2015 про застосування врегулювання за договором іпотеки від 13.02.2016 (вх. №31122) задоволено частково. Визнано недійсним договір від 01.07.2015, посвідчений ПН ХМНО Погрібною Т.Г., про застосування врегулювання за договором іпотеки, посвідчений ПН ХМНО Сульженко Ж.О. 13.02.2009 за реєстровим № 86. В іншій частині вимог за заявою відмовлено.
Місцевий господарський суд, з огляду на встановлені обставини щодо вчинення боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, дій з відчуження основних засобів (об'єктів нерухомого майна) за значно нижчою ціною від дійсної ринкової вартості станом на 18.06.2015, що призвело до суттєвого зменшення активів боржника, які можна спрямувати на погашення вимог кредиторів, дійшов висновку на наявність визначених ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підстав для визнання недійсним договору від 01.07.2015 про врегулювання за договором іпотеки від 13.02.2016. З огляду на те, що на час розгляду справи ТОВ "Антьє" не є власником спірного майна, яке було відчужене третій особі за договором купівлі-продажу, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в їх задоволенні заявлених вимог про зобов'язання ТОВ "Антьє" повернути до ліквідаційної маси банкрута нежитлові приміщення 5- го поверху № 1-6, 35-71, 71а,72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які він отримав від боржника, та визнання його заставним кредитором АТ "НТІ ТТР" на суму 1153000,00 грн.
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_3 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі № 922/719/16 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора Тищенко О.І. про визнання договору від 01.07.2015 недійсним.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на позбавлення судом першої інстанції сторони права на судовий захист шляхом розгляду справи за його відсутності, що зумовило неможливість надання пояснень по суті заявлених ліквідатором вимог, зокрема, з приводу обставин необ'єктивності висновку судово-будівельної експертизи щодо оцінки майна, що, на його думку, підтверджується постановою слідчого про закриття кримінального провадження від 02.01.2018. Апелянт також зазначає, що за наявності не погашеної боржником заборгованості спірний договору було укладено на виконання договору іпотеки від 13.02.2009, з дотриманням вимог закону у відповідних правовідносинах, які не передбачають обов'язкової оцінки заставного майна. За таких обставин, на думку ОСОБА_3, дії щодо відчуження об'єкта нерухомості відбулись за погодженою стороною ціною на виконання зобов'язань за договором іпотеки, що не завдає шкоди інтересам кредиторів та свідчить про відсутність правових підстав для визнання договору від 01.07.2015 про застосування врегулювання за договором іпотеки недійсним.
В свою чергу, апелянт вказує, що з огляду на норми статті 37 Закону України "Про іпотеку", має місце неналежне виконання зобов'язання, у зв'язку з чим заінтересована особа має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідки.
У відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор просить відмовити ОСОБА_3 в задоволенні поданої ним апеляційної скарги у повному обсязі, ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі № 922/719/16 залишити без змін. В обґрунтування своєї позиції у справі вказує, що висновок проведеної в межах справи судової будівельно-технічної експертизи щодо ринкової вартості спірних приміщень відповідає наданій на дослідження технічній документації. В свою чергу, посилання апелянта на підроблення звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій, об'єкт: нежитлові приміщення 5-го поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. "А-5", по АДРЕСА_1, не підтверджується змістом наданої до матеріалів справи постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 02.01.2018. Крім того, ліквідатор вказує на необґрунтованість посилань ОСОБА_3 на правові підстави укладення спірного договору в межах діючої іпотеки, з огляду на те, що підприємство на час його укладення перебувало у стані потенційного банкрутства, відчуження майна у будь-який спосіб за цінами нижче ринкових мало наслідком завдання шкоди іншим кредиторам, порушення їх прав на задоволення вимог за рахунок коштів, що можуть залишитись після задоволення вимог іпотекодержателя.
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 також звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі № 922/719/16 в частині відмови в задоволенні вимоги ліквідатора Тищенко О.І. про зобов'язання ТОВ "Антьє" повернути до ліквідаційної маси банкрута - АТ "НТІ ТТР" майно, яке він отримав від боржника, а саме: нежитлові приміщення 5- го поверху № 1-6, 35-71, 71а,72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та визнання його заставним кредитором АТ "НТІ ТТР" на суму 1153000,00 грн. Прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги ліквідатора Тищенко О.І. Стягнути з ТОВ "Антьє" на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації" 2153805,00 грн. в рахунок повернення майна. В іншій частині ухвалу господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 залишити без змін. Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Обґрунтовуючи заявлені апеляційні вимоги, вказує, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" законодавець визначає правові можливості кредитора за недійсним правочином (повернення боржнику майна або сплати грошових коштів) заявити до боржника грошові вимоги і вимагати їх погашення в першу чергу в процедурі банкрутства або очікувати виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство. Крім того, апелянт зазначає про порушення суд першої інстанції ст. 2 ГПК України шляхом не повідомлення його, як заінтересовану у справі, про наявність даного спору.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ліквідатор просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, з огляду на відсутність порушення оскаржуваною ухвалою суду прав, інтересів та обов'язків заявника.
У відзивах на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Пірс" просить відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у задоволенні апеляційних скарг, ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 залишити в силі.
Ухвалами Харківського апеляційного Господарського суду від 12.03.2018 та від 26.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами вказаних вище осіб та призначено справу до розгляду.
Зважаючи на те, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подані на один і той самий процесуальний документ, а саме, ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16, судова колегія дійшла висновку про прийняття вказаних апеляційних скарг до спільного розгляду.
ОСОБА _3 подано клопотання, в якому просить призначити у справі повторну судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручити експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. проф. М.С. Бокаріуса; на вирішення експерту поставити наступне питання: яка ринкова вартість нежитлових приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, ІІ в літ. "А-5" загальною площею 1287,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 станом на 18.06.2015?; в розпорядження експерту направити матеріали справи № 922/719/16, що надійшли до Харківського апеляційного господарського суду; попередити експерта про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 Кримінального кодексу України; оплату за проведення додаткової експертизи покласти на ОСОБА_3
Розглянувши заявлене клопотання про призначення у справі повторної судової оціночно-будівельної експертизи, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ГПК України за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.
Повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою. Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні.
В обґрунтування підстав для призначення у справі повторної судової оціночно-будівельної експертизи заявник посилається на те, що експертне дослідження проведено на підставі підробленого звіту, виконаного ТОВ «ІВП «АСПО-1» про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій 5-го поверху АДРЕСА_1 від 18.06.2015, який відповідно до постанови слідчого про закриття провадження у справі не був виконаний у 2015 році. Також заявник вказує, що надані ним документи не направлялись судом експерту, що в сукупності робить висновок судово-будівельної експертизи суперечливим.
З цього приводу судова колегія зазначає, що згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 2 ст. 79 ГПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України від 20.10.2011р. № 12-рп/2011 зазначається, що збирання, перевірка та оцінка доказів можлива лише в порядку, передбаченому законом. Доказами є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З наявного в матеріалах справи висновку судово-будівельної експертизи від 12.01.2018 №2164/2165 (т.48, а.с. 18127) вбачається, що на дослідження експерта було надано наступні документи: копія висновку про вартість майна, дата оцінки 18.06.2015р., дата складання звіту 25.06.2015р. суб'єкта оціночної діяльності ФОП Тризна О.В.; результати обстеження; копія договору купівлі-продажу від 11.05.2005р. нежитлових приміщень 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого ПН ХМНО Сульженко Ж.О. 11.05.2004р. за реєстровим №281; копія акту приймання передачі від 18.05.2004р. до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1; копія витягу про реєстрацію права власності за АТ "НТІ ТТР" нежитлових приміщень 5- го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, номер витягу 3731261, дата 01.06.2004р.; копія технічного паспорту на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 станом на 01.06.2004р. на ім'я АТ "НТІ ТТР"; копія звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій, об'єкт: нежитлові приміщення 5-го поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. "А-5", по АДРЕСА_1; копію акту виконаних робіт від 10.08.2016 нежитлових приміщень 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, ІІ в літ. "А-5", розташовані за адресою: АДРЕСА_1, копії технічних паспортів за 2015, 2016р.р. на вказані нежитлові приміщення; копія акту виконаних робіт № 1221/1621 від 29.07.2016 на демонтажні, оздоблювальні роботи в офісному приміщенні, яке розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (5-й поверх) на виконання робіт по договору №12/352 від 12.10.2015; інформаційно-рекламні газети "Премьер" за червень 2015 № 132, 126, 120. Експерта попереджено про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України.
Зокрема, з наявної в матеріалах справи копії звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій, об'єкт: нежитлові приміщення 5-го поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. "А-5", по АДРЕСА_1, вбачається, що його було складено посадовою особою - головним інженером проектів Стрибуль Сергієм Івановичем та затверджено директором ТОВ "ІТП "АС ПО-1" Полищук С.Й. (т.48, а.с. 69-90). Матеріали справи не містять належних доказів щодо наявності в діях вказаних посадових осіб ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
В наданій до матеріалів справи постанові про закриття кримінального провадження від 02.01.2018, на яку посилається заявник в обґрунтування заявленого клопотання, містяться висновки слідчого СВ Індустріального ВП ГУ НП в Харківській області Кошеля Д.О. щодо обставин невідповідності фотографії об'єкту дослідження часу складання самого звіту від 18.06.2015, з огляду на фіксування на його зображенні снігу та людей, які одягнуті в зимовий одяг. Разом з тим, вказані висновки не впливають на зміст самого експертного висновку, проведеного в межах судової справи, оскільки в ході проведення досудового розслідування не встановлено факту технічної підробки змісту звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій, невідповідність його відомостей дійсному стану об'єкту дослідження.
Також, заявник посилається на надану ТОВ "РеалітіБуд" відповідь від 12.04.2017 № 24, відповідно до якої нерухоме приміщення на час відчуження потребувало проведення певних технічних робіт, які були проведені даним підприємством. З цього приводу судова колегія зазначає, що обставини здійснення вказаних ремонтних робіт було предметом розгляду судовим експертом з огляду на наданий на його розгляд акт виконаних робіт від 10.08.2016 № 1226/16-34 нежитлових приміщень 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, ІІ в літ. «А-5», розташованих за адресою: АДРЕСА_1, складений між ОСОБА_13 (замовником) та ТОВ "РеалітіБуд" (підрядником), а також копії технічного паспорту на вказану нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 станом на 01.06.2004р., за 2015 та 2016 роки.
Посилань на інші документи, на підставі дослідження яких має бути наданий висновок щодо дійсної ринкової вартості нерухомого майна та які свідчать про розходження його відомостей з дійсними обставинами щодо стану предмету дослідження в поданому заявником клопотанні не містяться.
В свою чергу, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.
За таких обставин, припущення скаржника, що висновки експерта суперечать наявним у матеріалах справи документам, а вчинені експертом порушення є істотними та впливають на результат експертизи в цілому, як підстави для доцільності проведення у справі повторної експертизи, є необґрунтованими та сприятиме затягуванню справи. Відтак, в задоволенні клопотання про призначення повторної судової оціночно-будівельної експертизи судова колегія відмовляє.
Центральною Об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова подано клопотання про перенесення судового засідання.
Згідно п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Як вбачається з поданого клопотання, заявником не надано жодного обґрунтування неможливості участі у призначеному судовому засіданні, а також доказів на підтвердження відповідних обставин.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, в межах строку розгляду апеляційної скарги було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, судова колегія не вбачає правових підстав для відкладення розгляду справи. При цьому, вважає за необхідне зазначити, що неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги, просив суд частково скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі № 922/719/16, задовольнивши заявлені апеляційні вимоги в повному обсязі.
ОСОБА_14 підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги, просив суд скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора Тищенко О.І. про визнання договору від 01.07.2015 недійсним.
Ліквідатор, представник ТОВ "Пірс" заперечували проти задоволення поданих апеляційних скарг, просили суд ухвалу господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі № 922/719/16 залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших сторін за наявними у ній матеріалами.
Під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що 13.02.2009 між АТ "НТІ ТТР" (іменоване - "іпотекодавець") і ТОВ "Антьє" (іменоване - "іпотекодержатель") укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О. та зареєстрований в реєстрі за № 86.
У відповідності до п.1.1 договору іпотеки, договір забезпечує виконання іпотекодавцем свого зобов'язання за договором купівлі-продажу цінних паперів №Б13 від 12.02.2009 та за будь-якими додатковими угодами до нього, укладеними між іпотекодавцем та іпотекодержателем, згідно з умовами якого іпотекодавець зобов'язаний сплатити іпотекодержателю договірну вартість цінних паперів у розмірі 1200000,00 грн. (один мільйон двісті тисяч гривень 00 копійок) в строк до 12.02.2010 року.
За умовами п.1.2 договору предметом іпотеки за цим договором є:
- нежитлові приміщення 3-го поверху № 95,96,97,98,99,100,104,105,106,107 в літ. "А-7", загальною площею 180,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, які належать іпотекодавцеві на підставі договору купівлі - продажу від 6 вересня 2004 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 641, право власності зареєстроване Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 28 вересня 2004 р., номер витягу 4871190, реєстраційний номер 7630405 (п.1.2.1 договору);
- нежитлові приміщення 6-го поверху № 187а, 187-193,195,198,198а,199,199а в літ. "А-7", загальною площею 213,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, які належать Іпотекодавцеві на підставі договору купівлі - продажу від 19 листопада 2003 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1968, право власності зареєстроване Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 25 листопада 2003 р„ номер витягу 2085157, реєстраційний номер 489955 (п.1.2.2 договору);
- нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а,72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать Іпотекодавцеві на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2004 р, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 281, право власності зареєстроване Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 01 червня 2004 р., номер витягу 3731261, реєстраційний номер 6050982 (п.1.2.3 договору).
У відповідності до п.1.7 договору іпотеки за даними витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 13.02.2009 р. за номером 21869866, предмет іпотеки, зазначений в п.1.2.3. договору має вартість 1987871,39 грн. Пунктом 1.8 договору іпотеки сторонами було узгоджено, що вартість предмета іпотеки зазначеного в п.1.2.3. договору становить 1987871,39 грн.
Згідно п.4.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Пункт 4.2 договору має застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно п.4.2.1 договору іпотекодержатель має право при зверненні стягнення на предмет іпотеки отримати на праві власності предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
З урахуванням змін, внесених сторонами до договору іпотеки 19.05.2009, предметом іпотеки за цим договором є нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а,72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать іпотекодавцю на підставі договору купівлі - продажу від 11 травня 2004, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 281, право власності зареєстроване Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 01 червня 2004 р., номер витягу 3731261, реєстраційний номер 6050982.
01.07.2015, менш, ніж за рік до порушення справи про банкрутство АТ "НТІ ТТР", в рахунок виконання основного зобов'язання за договором купівлі-продажу цінних паперів № Б13 від 12.02.2009 р., між іпотекодержателем (ТОВ "Антьє") та іпотекодавцем - АТ "НТІ ТТР", було укладено договір про застосування врегулювання за Договором іпотеки, посвідченим ПН ХМНО Сульженко Ж.О. 13.02.2009 за реєстровим № 86 (т.27, а.с.197).
Відповідно до п.1 договору про врегулювання за договором іпотеки АТ "НТІ ТТР" передав, а ТОВ "Антьє" прийняв у власність нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а,72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок виконання основного зобов'язання, забезпеченого договором іпотеки вказаної нерухомості, яке на час укладання цього договору становить 1153000,00 грн. (один мільйон сто п'ятдесят три тисячі гривень 00 копійок).
За умовами договору за згодою сторін іпотекодержатель приймає у власність вказане у договорі майно в рахунок повного виконання основного зобов'язання без додаткових грошових розрахунків з іпотекодавцем (п.4 договору про врегулювання), а його вартість згідно звіту про незалежну оцінку, виготовленого СОД ФОП Тризна О.В. 18.06.2015 становить суму 1153000,00 грн. (один мільйон сто п'ятдесят три тисячі ) гривень.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України є те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Апеляція є самостійним звичайним способом оскарження, спрямованим на перегляд чи скасування судового акта першої інстанції, який не набрав законної сили. Подання апеляційної скарги зумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, яка виражається, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин, або в неправильному застосуванні закону, або в неповністю наданому сторонами матеріалі.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес скаржника (у даному випадку стосовно визнання недійсним договору оренди землі недійсним) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.
Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
В розумінні автономних термінів, які застосовуються судом в контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції, цей спір стосується втручання у право мирного володіння майном.
Слід зазначити, що метою визнання недійсним правочину (договору) зі спеціальних підстав, визначених ст. 20 Закону про банкрутство, є встановлення факту відчуження майна боржника у підозрілий період (після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував її порушенню) та наявність вичерпного переліку обставин, прямо визначених положеннями ст. 20 Закону про банкрутство.
Виходячи з аналізу статті 20 Закону про банкрутство норма вказаної статті регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство.
За таких обставин у справі про банкрутство надається право на оспорювання таких угод, відповідно до яких здійснюється передача боржником (банкрутом) своїх прав на основні та оборотні активи іншим особам шляхом спростування цих угод або дій з метою наповнення конкурсної (ліквідаційної) маси банкрута, відновлення платоспроможності боржника та найбільш повного задоволення грошових вимог кредиторів.
У справі, яка розглядається, судовою колегією встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кірія Ю.О. за фізичною особою ОСОБА_3 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові приміщення п'ятого поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, ІІ, загальною площею 1287,7 кв.м в літ. «А-5», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень 667572663101 (т.27, а.с. 234).
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, ОСОБА_3 зазначив про те, що він є зацікавленою особою у справі, учасником провадження і власником майна, яке становить предмет оспорюваного договору. Разом з тим, на підставі прийнятої господарським судом Харківської області оскаржуваної ухвали за заявою ліквідатора порушено справу про витребування належного йому на праві власності майна (т.49 в, а.с. 175).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.04.2017 ОСОБА_3 залучено до участі у справі про банкрутство №922/719/16 в якості учасника в межах розгляду заяви ліквідатора про визнання недійсним договору від 01.07.2015 про застосування врегулювання за договором іпотеки від 13.02.2009.
З огляду на те, що спір про визнання недійсним договір від 01.07.2015 про застосування врегулювання за договором іпотеки, за яким фактично відбулось відчуження нерухомого майна, та похідні від прийнятого у справі рішення дії щодо застосування наслідків недійсності правочину, визначених нормами спеціального законодавства, підлягають розгляду в межах судового провадження у справі про банкрутство, судова колегія дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги по суті ОСОБА_3, оскільки вона стосується права фізичної особи на судовий захист законного інтересу як власника відповідного майна.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
У відповідності до преамбули Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону від 22.12.2011 р. № 4212-VI (зі змінами і доповненнями), положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Частиною дев'ятою статті 16 ГПК (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і спеціальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 20 Закону про банкрутство.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора, зокрема, у випадку, якщо боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Звертаючись у межах справи про банкрутство із заявою про визнання вказаного договору недійсним, арбітражний керуючий посилався на приписи ст. 20 Закону про банкрутство та вказував, що: укладення спірного договору про позасудове врегулювання за договором іпотеки від 01.07.2015 менше, ніж за рік до порушення справи про банкрутство призвело до неможливості виконання боржником зобов'язань перед іншими кредиторами; придбання майна за цінами, вище ринкових відбулося в момент, коли майна боржника вже було недостатньо для задоволення вимог кредиторів; сплата кредитору за договором відбулася в день, коли сума вимог кредиторів перевищувала вартість майна. Одночасно, заявниками не було наведено визначені загальними нормами цивільного законодавства (ст.ст. 203, 215 ЦК України) правові підстави для визнання правочину недійсним.
З огляду на сферу регулювання Закону про банкрутство загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
При вирішенні даної категорії справ слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 березня 2016 р. у справі N 6-1851цс16).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Частиною 3 наведеної норми Закону встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором. Разом з тим, визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені цим Законом, способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, на вказаний договір від 01.07.2015 про застосування врегулювання за договором іпотеки розповсюджуються норми ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, а тому така угода може бути предметом правової оцінки в порядку норм зазначеної статті саме на предмет її недійсності або спростування за спеціальними підставами, переліченими у вказаній статті Закону про банкрутство.
Ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору.
Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи. Початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності (Аналіз Верховного Суду України судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, викладений в листі від 01.02.2015).
Звітом про незалежну оцінку, виготовленим СОД ФОП Тризна О.В. 18.06.2015 (т.31, а.с.133-143), вартість майна визначена в розмірі 1153000,00 грн. (один мільйон сто п'ятдесят три тисячі гривень 00 копійок). Як вбачається з наданого до матеріалів справи звіту, уся інформація фінансового, технічного та економічного характеру, надана замовником відносно об'єкту оцінки в письмовій чи усній формі, підтверджена чи ні документально, приймалась оцінювачем як достовірна. Стан об'єкту оцінки визначався згідно даних, наданих замовником, без візуального обстеження, спостережень, вивчення технічної документації та проведення експертиз зі сторони оцінювача.
З матеріалів справи вбачається, що ліквідатором в обґрунтування відчуження майна за вартістю, яка є значно нижчою, ніж його реальна ринкова вартість станом на 2015 рік подано до місцевого господарського суду низку документів, в тому числі аналіз ринку нерухомості Харкова за 2015 рік (грудень 2014 - грудень 2015), розміщений на офіційному сайті Харківського агентства нерухомості, з якого, на думку ліквідатора, вбачається, що вартість предмету іпотеки становить 14389746 грн. 70 коп. (т.20, а.с.143-148).
Зважаючи на те, що для з'ясування обставин, що мають суттєве значення для розгляду заяви, які є ключовими та важливими в розумінні ст.20 Закону про банкрутство при розгляді відповідної заяви, а саме дійсної реальної вартості спірного майна банкрута на дату його відчуження, були необхідні спеціальні знання ухвалою господарського суду Харківської області від 09.02.2017р. було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса.
На розгляд судового експерта поставлено наступне запитання: яка ринкова вартість об'єкта нерухомості - нежитлових приміщень 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, станом на 18.06.2015? Для проведення дослідження експертній установі було надано технічну документацію стосовно спірних приміщень, їх обстеження та оцінки.
15.01.2018 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса надано висновок судової оціночно-будівельної експертизи № 2164/2165, за яким ринкова вартість об'єкта нерухомості - нежитлових приміщень 5-го поверху №1-6, 35-71, 71а, 72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, станом на 18.06.2015р. в технічному стані без ремонту складає 2153805 грн. (два мільйони сто п'ятдесят три тисячі вісімсот п'ять гривень); в технічному стані з ремонтом складає 4388445 грн. (чотири мільйони триста вісімдесят вісім тисяч чотириста сорок п'ять грн.).
Отже, наданим в межах судового розгляду справи висновком експерта підтверджено, що вартість, за якою було відчужене спірне нерухоме майно на підставі договору про врегулювання за договором іпотеки є значно нижчою, ніж його реальна ринкова вартість станом на 18.06.2015р.
Статтею 1 Закону про банкрутство визначено, що неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення договору врегулювання від 01.07.2015 року АТ "НТІ ТТР" вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування кредиторської заборгованості.
За даними звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника за 2013-2015р.р. (т.12, а.с.93-124) впродовж всього аналізованого періоду боржник перебував в стані поточної неплатоспроможності та мав виражені ознаки банкрутства. За результатами 2015р. діяльність боржника характеризується як збиткова, підприємством отримано збиток у розмірі - 775268 тис. грн.
В процесі здійснення ліквідації підприємства ліквідатором було виявлено недостатність вартості активів боржника для задоволення вимог всіх кредиторів (вартість активів становить 448290315,63 грн., а кредиторська заборгованість - 997995740,92грн.).
Як вбачається з балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.09.2015р. (т.27, а.с.38, 39) в третьому кварталі (час коли відбулося відчуження спірного майна) необоротні активи підприємства (код рядку балансу №1095) зменшилися із 396774 тис. грн. до 393924 тис. грн. (на 3 мільйона гривень), в тому числі основні засоби (код рядку балансу №1010) та інвестиційна нерухомість (код рядку балансу 1015). При цьому пасив (кредиторська заборгованість) (код рядку балансу №1695) збільшився із 914333тис.грн. до 1099063 тис. грн., загалом кредиторська заборгованість збільшилася на 184730 тис. грн. (майже на 185 млн. грн.).
Таким чином, за даними балансів АТ "НТІ ТТР" за 2015 р. та на дату укладання договору про врегулювання від 01.07.2015 р. за договорам іпотеки від 13.02.2009 (т.27, а.с.36-39), пасив АТ "НТІ ТТР" перевищував активи підприємства.
Отже, вчинення боржником правочину щодо відчуження основних засобів (об'єктів нерухомого майна) протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, за ціною нижчою за ринкову (яку, за умови дійсним правочину, не можливо не брати до уваги щодо подальшої ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство) призвело до суттєвого зменшення активів боржника на шкоду власним інтересам та, як наслідок, інтересам інших кредиторів, оскільки внаслідок виконання боржником зобов'язань за договором врегулювання залишку майна АТ "НТІ ТТР" стало недостатньо для задоволення всіх (частини) вимог кредиторів боржника.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що Закон про банкрутство передбачає спеціальні підстави для визнання недійсним договорів, укладених протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, у зв'язку з чим у цей період боржник повинен був утримуватися від дій, які безпідставно чи сумнівно зменшують розмір активів боржника, що можуть бути направлені на задоволення вимог його кредиторів.
Виходячи з аналізу наведених норм, встановлених попередньою судовою інстанцією обставин справи та визначених ст. 269 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оспорюваний договір було укладено протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, а відчуження майна АТ "НТІ ТТР" за вказаним договором за значно нижчою ціною від її дійсної ринкової вартості, призвело до суттєвого зменшення активів боржника, які можна було б спрямувати на погашення вимог кредиторів, що свідчить про наявність визначених ст. 20 Закону про банкрутство спеціальних правових підстав для визнання недійсним договору про врегулювання за договором іпотеки, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антьє", та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О. за реєстровим номером №86.
Також , судова колегія вважає за необхідне зазначити, що стаття 20 Закону про банкрутство є спеціальною нормою законодавства щодо підстав для визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство. За наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника з зазначених підстав, положеннями частини другої статті 20 Закону про банкрутство передбачені спеціальні наслідки недійсності такого правочину, які полягають у: поверненні в ліквідаційну масу майна, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодування його вартості у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, ОСОБА_3 не перебуває у договірних правовідносинах з сторонами оспорюваного правочину - ТОВ «Антьє» та боржником. За таких обставин, судова колегія не вбачає порушення прав чи обов'язків вказаної фізичної особи за наслідками визнання недійсним договору про застосування врегулювання за договором іпотеки від 01.07.2015.
Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржувану ухвалу в оскаржуваній частині, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв судове рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.
Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 колегія суддів не вбачає.
Щодо поданої апеляційної скарги ОСОБА_1, судова колегія зазначає наступне.
Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.31 рішення Європейського суду з прав людини справа "Наталія Михайленко проти України" (CASE OF NATALIYA MIKHAYLENKO v. UKRAINE) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" ( рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. The United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена".
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".
Відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Таким чином, коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, чинним законодавством звужено до учасників такої справи та осіб, права та інтереси яких порушені оскаржуваним рішенням, задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб.
За таких обставин при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права, інтереси та обов'язки, апеляційний господарський суд, відкривши апеляційне провадження, повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є іпотекодержателем за іпотечним договором від 23.01.2017, укладеним з ОСОБА_3 (іпотекодавець) та посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 33528171 від 23.01.2017 (т.27, а.с. 234).
В обґрунтування правових підстав подання апеляційної скарги у справі зазначає про наявність безпосереднього зв'язку між його правами/обов'язками та оспорюваним правочином від 01.07.2015 щодо відчуження майна банкрута, з огляду на те, що постановленням судового рішення у справі фактично змінено правовий порядок на об'єкт застави.
Частиною п'ятою статті 269 ГПК України визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до якої у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з поданої апеляційної скарги заявник просить за наслідками апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ліквідатора Тищенко О.І. та стягнути з ТОВ "Антьє" на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації" 2153805,00 грн. в рахунок повернення майна.
Тобто, вимоги заявника не відповідають заявленим ліквідатором в межах провадження у справі про банкрутство вимогам, що свідчить про відсутність правових підстав для їх розгляду.
Судовою колегією також встановлено, що вимоги поданої апеляційної скарги стосуються оскарження ухвали господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 в частині відмови в задоволенні вимоги ліквідатора Тищенко О.І. про зобов'язання ТОВ "Антьє" повернути до ліквідаційної маси банкрута - АТ "НТІ ТТР" майно, яке він отримав від боржника, а саме: нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а,72-91, II в літ. "А-5", загальною площею 1287,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а також визнання ТОВ "Антьє" заставним кредитором АТ "НТІ ТТР" на суму 1153000,00грн., грошові вимоги якого внести окремо до реєстру вимог кредиторів, як забезпечені заставою майна (іпотекою).
При цьому, заявником не надано жодного належного правового обґрунтування, в чому полягає порушення його прав як іпотекодержателя відповідного нерухомого майна оскаржуваною частиною ухвали місцевого господарського суду.
З огляду на правові наслідки недійсності договору від 01.07.2015, встановлені ст. 20 Закону про банкрутство, а також обставину відчуження нерухомого майна за недійсним правочином на користь ТОВ "Антьє", з яким ОСОБА_1 не перебуває у договірних правовідносинах, останнім не доведено, в чому полягає порушення ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 у даній справі його прав, інтересів та обов'язків на момент її прийняття, що свідчить про відсутність правових підстав для перегляду судового рішення за поданою апеляційною скаргою.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Враховуючи наведене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 не може бути здійснене та підлягає закриттю.
Керуючись статтями 253, 254, п. 3 ч. 1 ст. 264, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
ПОСТАНОВИЛА:
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 15.02.2018 у справі №922/719/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 14.05.2018.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко
