10 жовтня 2017 року фізична особа - підприємець Ніколаєв Давид Борисович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до боржника Приватного підприємства "Кольортех" про визнання права власності на частку (62,23%) цілісного майнового комплексу 1067,99 кв.м. і вартістю 782 835,00 грн., розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Старицького 21.

12 вересня 2019 року позивач звернувся до суду з заявою про зміну підстав позову, яка ухвалою суду від 12 серпня 2019 року прийнята до розгляду.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2017 року у справі №5019/592/12 задоволено позов ФОП Ніколаєва Д.Б. до ПП "Кольортех" про визнання зміни правовідносин за попереднім договором №6 від 12 червня 2012 року купівлі-продажу цілісного майнового комплексу загальною площею 1716,2 кв. м., розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Старицького, 21, на правовідносини за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу з 12 червня 2012 року, а також визнання права позивача, як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу в частині 62,23% від його вартості з 12 червня 2012 року.

В ході розгляду зазначеного позову апеляційний господарський суд встановив: легітимність попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року, незалежно від процедури його нотаріального посвідчення; факт сплати ФОП Ніколаєвим Д.Б. на користь ПП "Кольортех" 62,23% вартості цілісного майнового комплексу, яка за домовленістю сторін, відображеній у додатку до попереднього договору, складала 1 257 772,00 грн.; факт передачі від ПП "Кольортех" ФОП Ніколаєву Д.Б. цілісного майнового комплексу у володіння та користування; факт ухилення представників ПП "Кольортех" від укладання з ФОП Ніколаєвим Д.Б. основного договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, зазначеного у попередньому договорі №6 від 12 червня 2012 року; наявність всіх визначених статтями 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) істотних умов договору купівлі-продажу у попередньому договорі купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12 червня 2012 року №6, додатках та доповненнях до нього; трансформація (зміна) правовідносин сторін спору з правовідносин за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.06.2012 року №6 на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу - з 12.06.2012 року; належність та повноту доказів, наданих ФОП Ніколаєвим Д.Б. в обґрунтування позовних вимог.

3. 12 серпня 2019 року позивач подав заяву в порядку частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про зміну підстав позову, в якій просив суд визнати право власності 2/3 частки, що є еквівалентом 62,23% вартості цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Старицького, буд. 21.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив про те, що на момент подання позовної заяви він обґрунтовував свої вимоги з посиланнями на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2017 року у справі №5019/592/12. Однак вказана постанова суду була скасована, а тому не може бути більше підставою обґрунтування заявлених позивачем вимог. Натомість після скасування вищезгаданої постанови у справі ухвалено три нових процесуальних документи, якими позивач вважає доцільним обґрунтувати свої позовні вимоги та підставу подання ним позову, а саме: рішенням Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року у справі №5019/592/12, в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех", яким позов ФОП Ніколаєва Д.Б. задоволено, змінено правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д. Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12 червня 2012 року; постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2018 року та Верховного Суду від 18 квітня 2019 року, якими рішення Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року залишено без змін.

Після набрання вищевказаними рішеннями суду законної сили, позивач звернувся з відповідною заявою до органів ЦНАП щодо реєстрації на предмет права власності, однак у реєстрації прав на підставі вищевказаних рішень суду державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради було відмовлено. Підставою відмови слугувало те, що органи ЦНАП у відповідності до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", здійснюють реєстрацію фактів набуття права власності на майно, предметом якого є нерухоме майно, однак заявником не подано документів, що надали б змогу встановити набуття речових прав на нерухоме майно. Позивачу було надано роз`яснення, що право власності набувається в порядку статті 328, 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і додатково вказано у письмовій відмові від 26 липня 2019 року №47975980 про те, що заявником не визначено речові права, що підлягають реєстрації.

А тому позивач заявив про потребу визначити таке речове право, щоб усунути спір, що виник, шляхом визнання за позивачем права власності на частку (62,23%), що на думку позивача є еквівалентом 2/3 частки від вищевказаного цілісного майнового комплексу.

4. Відповідач (ПП "Кольортех") зазначав про безпідставність тверджень позивача про те, що він став власником сплаченої ним частки цілісного майнового комплексу за договором купівлі-продажу, у якому позивач визнаний покупцем, оскільки ані на час звернення до суду, ані станом на 15 липня 2019 року позивач не є власником спірного цілісного майнового комплексу, державна реєстрація права власності за позивачем будь-якими доказами не підтверджена.

Враховуючи, що позивач не мав (має) усіх складових права власності (володіння, користування та розпорядження), обґрунтування позовної вимоги про визнання права власності положеннями статті 328 ЦК України є неправомірним, а сама вимога - безпідставною.

Умовами попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року не передбачено набуття покупцем у власність частки (62,23 %) цілісного майнового комплексу площею 1067,99 кв. м і вартістю 782 835 грн., що виключає набуття права власності на нерухоме майно в судовому порядку на підставі статей 16, 328, 655, 656, 689, 691, 692 ЦК України.

Крім того, як видно з рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 року у справі №5019/592/12, в порушення умов попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року, статей 691, 692 ЦК України, позивачем не здійснено повної оплати за цілісний майновий комплекс.

5. Відповідач (ТОВ "Радивилівмолоко") у своєму відзиві зазначає, що відповідно до договору купівлі - продажу від 14 липня 2015 року, власником майнового комплексу, розташованого за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Старицького 21 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко". Державну реєстрацію вказаного майна проведено 14 липня 2015 року. Натомість позивачем не надано правовстановлюючих документів, які б підтверджувати б зареєстроване право власності за позивачем.

Відповідач вказує, що з моменту набуття права власності на майновий комплекс, останній сплачує податок на нерухоме майно, а також сплачує послуги з охорони вказаного майна.

Враховуючи вищевказане відповідач зазначає, що ТОВ "Радивилівмолоко" жодним чином не порушує прав та законних інтересів позивача, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Процесуальні дії у справі

6. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 жовтня 2019 року у справі №5019/592/12 за позовом ФОП Ніколаєва Д.Б. до ПП "Кольортех" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Радивилівмолоко" про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу у межах справи за заявою боржника ПП "Кольортех" в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ФОП Ніколаєва Д.Б. на рішення Господарського суду Рівненської області від 03 жовтня 2019 року у справі №5019/592/12. Рішення Господарського суду Рівненської області від 03 жовтня 2019 року скасовано, прийняти нове рішення про задоволення позову, вирішено визнати право власності ФОП Ніколаєва Д.Б. на частку 2/3 частки, що є еквівалентом 62,23% цілісного майнового комплексу площею 1067,99 кв. метрів і вартістю 782835 грн. розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Старицького, 21.

Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 липня 2020 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 03 жовтня 2019 року скасовано, справу №5019/592/12 в частині розгляду позову ФОП Ніколаєва Д.Б. про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу направлено на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

7. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддю Качура А.М. визначено як головуючого суддю переданої на новий розгляд в частині розгляду позову про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу судової справи №5019/592/12.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02 грудня 2020 року прийнято справу №5019/592/12 в частині розгляду позову ФОП Ніколаєва Д.Б. про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22 грудня 2020 року.

22 грудня 2020 року позивачем подано заяву про залучення Державної податкової інспекції у м. Рівному в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.

22 грудня 2020 року позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко".

22 грудня 2020 року позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог.

В судовому засіданні 22 грудня 2020 року оголошено перерву до 14 січня 2021 року.

14 січня 2021 року позивачем подано до суду клопотання щодо допиту свідків.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що згідно з правилами статті 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Згідно з приписами статті 88 ГПК України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

Статтею 89 ГПК України передбачено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Суд зазначає, що 02 лютого 2021 року позивачем подано заяви свідків, а відтак з огляду на положення статті 89 ГПК України, суд не вбачає підстав для виклику свідків в судове засідання, оскільки подані заяви свідків не суперечать іншим доказам, та не викликають у суду сумнів щодо їх змісту.

14 січня 2021 року відповідачем (ПП "Кольортех") подано заперечення про залучення третьої особи.

14 січня 2021 року відповідачем (ПП "Кольортех") подано заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.

14 січня 2021 року третьою особою (ТОВ "Радивилівмолоко") подано заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 14 січня 2021 року в задоволенні заяви позивача від 21 грудня 2020 року про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача - відмовлено. Вирішено залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" до участі у справі в якості співвідповідача, виключено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" зі складу учасників справи. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 02 лютого 2021 року.

02 лютого 2021 року відповідачем (ТОВ "Радивилівмолоко") подано відзив на позовну заяву.

02 лютого 2021 року позивачем подано заяву про долучення до матеріалів справи доказів (заяв свідків).

В судовому засіданні 02 лютого 2021 року оголошено перерву до 11 лютого 2021 року.

11 лютого 2021 року відповідачем (ТОВ "Радивилівмолоко") подано заяву про застосування строків позовної давності.

11 лютого 2021 року відповідачем (ТОВ "Радивилівмолоко") подано доповнення до відзиву.

Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року заяву позивача про уточнення позовних вимог від 21 грудня 2020 року повернуто заявнику, підготовче засідання відкладено на 23 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 02 березня 2021 року.

Ухвалою суду від 02 березня 2021 року розгляд справи по суті відкладено на 18 березня 2021 року.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача (ПП "Кольортех") просив суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача (ТОВ "Радивилівмолоко") проти позову заперечив.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

8. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

12 червня 2012 року між ПП "Кольортех" в особі директора Соколовського С. М. (продавець) та Ніколаєвим Д. Б. (покупець) та поручителем зі сторони продавця ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу №6 (далі попередній договір), за умовами якого продавець та покупець зобов`язались у майбутньому в строк до 31 грудня 2012 року укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (основний договір) у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором.

Сторони визначили істотні умови основного договору, а саме: продавець ПП "Кольортех"; покупець - Ніколаєв Д. Б. ; об`єкт - цілісний майновий комплекс, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що належить на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Онофрійчук С.Й. 29 червня 2005 року за реєстром №4511, та зареєстрованих бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 1952466, записано в реєстрову книгу №103-1189 під №10; ціна визначається сторонами у розмірі 200 000,00 доларів США. Інші умови основного договору, які не встановлені цим договором, погоджуються сторонами у основному договорі.

Відповідно до попереднього договору продавець зазначив, що даний об`єкт нікому не проданий, не подарований, не заставлений, в спорі та під забороною, в тому числі податковій заставі, не перебуває, прав на нього у третіх осіб, в тому числі права привілейованої купівлі, немає. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу покупець передає продавцеві гроші в сумі 265 000,00 грн., факт передачі яких підтверджується підписанням даного договору та розпискою поручителя про отримання вищезазначеної суми.

9. В цей же день (12 червня 2012 року) на виконання укладеного попереднього договору, позивач передав за розпискою ОСОБА_2 , як довіреній особі продавця, 265 000,00 грн. як часткову оплату вартості об`єкту (майнового комплексу).

Розписками від 28 вересня 2012 року на суму 30 000,00 грн., від 28 вересня 2012 на суму 30 000,00 грн., від 07 лютого 2014 року на суму 11 000,00 доларів США та платіжними дорученнями №124 від 25 жовтня 2012 року, №126 від 14 листопада 2012 року на суму 55 000,00 грн. позивач перерахував на виконання даного договору кошти на загальну суму 395 000,00 грн.

17 серпня 2012 року між ПП "Кольортех" в особі директора ОСОБА_3 , як продавцем, ОСОБА_2 , як поручителем зі сторони продавця, та Ніколаєвим Д.Б. , як покупцем, було укладено додаток до попереднього договору купівлі-продажу №6, в якому встановлено вартість майнового комплексу в сумі 1 257 772,00 грн. та графік погашення даної вартості.

07 лютого 2014 року поручителем зі сторони продавця - ОСОБА_2 та Ніколаєвим Д.Б. було складено Акт здачі-приймання, згідно з яким останнім було проведено будівельно-ремонтні роботи майнового комплексу, що розташований по вул. Старицького, 21 у м. Рівне, на загальну суму 387 835,00 грн.

10. У серпні 2016 року ФОП Ніколаєв Д.Б. звернувся до Господарського суду Рівненської області в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" з позовною заявою про визнання зміни правовідносин та набуття прав покупця за договором купівлі-продажу, відповідно до якої, посилаючись на положення статті 16 ЦК України, просив: змінити правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д.Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12 червня 2012 року; визнати права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - з 12 червня 2012 року в частині 62,23 % від його вартості.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15 грудня 2016 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2017 року рішення Господарського суду Рівненської області від 15 грудня 2016 року було скасовано, вирішено змінити правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д.Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12 червня 2012 року.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2017 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 15 грудня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду спору рішенням Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року позов задоволено, змінено правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д.Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12 червня 2012 року; визнано права ФОП Ніколаєва Д.Б., як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з 12 червня 2012 року в частині 62,23% від його вартості.

Постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2018 року та Верховного Суду від 18 квітня 2019 року рішення Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року у справі №5019/592/12 залишено без змін.

11. Після набрання вищевказаними рішеннями суду законної сили 22 липня 2019 року позивач звернувся із заявою до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради щодо реєстрації за ним права власності на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , однак рішенням №47975980 від 26 липня 2019 року Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради відмовлено у державній реєстрації права власності.

12. Суд встановив, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано 14 липня 2015 року за ТОВ "Радивилівмолоко". Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 724, виданий 14 липня 2015 року. Доказів на підтвердження того, що згаданий договір купівлі-продажу та запис у державному реєстрі речових прав визнано недійсними, скасовано тощо, у справі відсутні, відтак вони є чинними.

Як видно з матеріалів справи 14 липня 2015 року між ПП "Даві Буд" (продавець) та ТОВ "Радивилівмолоко" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до предмету якого продавець передав у власність, а покупець прийняв цілісний майновий комплекс, який розташований на вулиці Старицького 21 в місті Рівному, цілісний майновий комплекс, що відчужений за цим договором складається з контори "А 2" з цегли загальною площею 393 кв. м., матеріального складу "Б 1" з цегли загальною площею 498,1 кв.м., навісу для с/г машин "В 1" з цегли загальною площею 166,7 кв.м., матеріального складу №3 "Г 1" з цегли площею 269,3 кв.м., матеріального складу №1 "Д 1" з цегли загальною площею 367,5 кв.м., прохідної "3" з цегли загальною площею 21,6 кв.м. У договорі вказано, що зазначений цілісний майновий комплекс належить продавцеві на праві власності на підставі свідоцтва про придбання майна з аукціону виданого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. 22 червня 2015 року №2401.

13. Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2016 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року, встановлено, що станом на час розгляду апеляційної скарги, справа перебувала на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду Рівненської області від 05 лютого 2014 року. Ухвалами Господарського суду Рівненської області від 19 вересня 2012 року та 28 травня 2014 року затверджено реєстр вимог кредиторів ПП "Кольортех".

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10 вересня 2014 року визнано організатора аукціону Товарну біржу "Захід" учасником провадження у справі про банкрутство ПП "Кольортех" в якості організатора аукціонів.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11 березня 2015 року надано згоду на продаж майна боржника - ПП "Кольортех", яке перебуває в заставі (іпотеці) ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" та знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Старицького, буд. 21, а саме: 01) Контора літ. "А-2", загальна площа 393,0 кв.м.; 02) Матеріальний склад літ."Б-1", загальна площа 498,1 кв.м.; 03) Навіс для с/г машин літ. "В-1", загальна площа 166,7 кв.м.; 04) Матеріальний склад №3 літ. "Г-1", загальна площа 269,3 кв.м.; 05) Матеріальний склад №1 літ. "Д-1", загальна площа 367,5 кв.м.; 06) Прохідна літ. "3", загальна площа 21,6 кв.м.

18 червня 2015 року організатором торгів Товарною біржею "Захід" проведено другий повторний аукціон з реалізації майна банкрута - цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: 33016, м. Рівне, вул. Старицького, 21, та включає: 01) Контора літ. "А-2", загальна площа 393,0 кв.м.; 02) Матеріальний склад літ."Б-1", загальна площа 498,1 кв.м.; 03) Навіс для с/г машин літ. "В-1", загальна площа 166,7 кв.м.; 04) Матеріальний склад №3 літ. "Г-1", загальна площа 269,3 кв.м.; 05) Матеріальний склад №1 літ. "Д-1", загальна площа 367,5 кв.м.; 06) Прохідна літ. "3", загальна площа 21,6 кв.м.; 07) Огорожа - 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону; 08) Навіс - опори металеві, покриття - шифер; 09) Стелаж залізний - стан задовільний.

За результатами аукціону складено протокол № 01-06/15/К від 18 червня 2015 року.

Згідно із розміщеним на сайті Вищого господарського суду України повідомленням №45/15 від 19 червня 2015 року, аукціон визнано таким, що відбувся. Переможцем аукціону визнано ПП "Даві Буд".

На підставі протоколу проведення другого повторного аукціону по реалізації майна банкрута №01-06/15/К від 18 червня 2015 року, між ПП "Кольортех" та ПП "Даві Буд" укладено договір №19/06/15/Л купівлі продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19 червня 2015 року.

14. Однак постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2016 року задоволено заяву ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ПП "Кольортех", визнано недійсними результати аукціону з продажу майна Приватного підприємства "Кольортех" від 18 червня 2015 року, оформлені протоколом № 01-06/15/К від 18 червня 2015 року, визнано недійсним договір №19/06/15/К купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19 червня 2015 року.

Як видно з матеріалів справи, стверджуючи своє право власності щодо цілісного майнового комплексу саме на підставі вказаного правочину, 14 липня 2015 року переможець торгів (ПП "Даві Буд") уклав договір з ТОВ "Радивилівмолоко", за яким здійснив відчуження цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Старицького 21.

15. Разом з тим, рішенням Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року задоволено позов ФОП Ніколаєва Д.Б. до ПП "Кольортех" про визнання зміни правовідносин та набуття прав покупця за договором купівлі-продажу. Вирішено змінити правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д.Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12 червня 2012 року. Визнано права ФОП Ніколаєва Д.Б, як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Старицького, 21 в м. Рівне з 12 червня 2012 року в частині 62,23% від його вартості.

Вказаним рішенням встановлено, що оскільки, сторони (ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєв Д.Б.), відповідно до свого волевиявлення, дійшли згоди з усіх істотних умов договору щодо купівлі-продажу спірного майна - цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Старицького, 21 в м. Рівне, що підтверджується укладанням попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12 червня 2012 року, та відбулось його часткове виконання (позивачем - частково сплачено кошти в рахунок вартості придбаного ним майна в сумі 415 200,00 грн., а також проведено ремонтні роботи по відновленню цього майна в розмірі 387 835,00 грн., які прийняті продавцем, а всього на загальну суму 803 035,00 грн., що становить 63,38% (803 035,00 грн.: 1 257 722,00 грн. х 100%) від обумовленої вартості майна, а відповідачем - ПП "Кольортех" фактично було передано покупцю зазначене вище майно у володіння, користування та розпорядження і останній проводив ремонтні роботи цього майна та розпоряджався ним у власних цілях на що вказують договори оренди, які були укладені між ФОП Ніколаєвим Д.Б. та третіми особами з приводу надання позивачем у платне користування частини приміщень зазначеного цілісного майнового комплексу), але відповідач ПП "Кольортех" ухиляється від нотаріального посвідчення попереднього договору і укладання основного договору та його нотаріального посвідчення, тому суд зазначив, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

16. Як встановив суд, позивач звернувся із заявою до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради щодо реєстрації за ним права власності на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Старицького, 21, однак рішенням №47975980 від 26 липня 2019 року Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради відмовлено у державній реєстрації права власності.

У зв`язку з зазначеною відмовою позивач вказує, що усунути даний спір є можливим шляхом визнання за позивачем права власності на частку (62,23%), що є еквівалентом 2/3 частки від вищезазначеного майнового комплексу.

Також суд встановив, що користування, володіння та розпорядження усім цілісним майновим комплексом, як на час передачі цього майна від ПП "Кольортех" до позивача, так і на час розгляду даного спору, фактично здійснює одна особа - ФОП Ніколаєв Д.Б.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

17. Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання за ФОП Ніколаєвим Д.Б. права власності на 2/3 частки (що за твердженням позивача є еквівалентом 62,23%) цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Старицького, буд. 21.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (подібний висновок наведений у пункті 6.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

З`ясовуючи природу правовідносин сторін у даній справі суд вважає, що спір виник з відносин сторін щодо власності на об`єкт нерухомого майна - цілісного майнового комплексу. Водночас на думку позивача у даному спорі має місце порушення його прав як власника частки у праві спільної часткової власності на цілісний майновий комплекс. В обґрунтування позовних своїх позовних вимог позивач посилався на положення статті 328 ЦК України.

18. Згідно з нормами статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

19. Застосовуючи норми статті 328 ЦК України суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Разом з тим, згідно з положеннями статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, для застосування положень статті 392 ЦК України необхідним є встановлення у позивача наявного права власності на майно, та встановлення оспорення або невизнання іншою особою такого права.

А отже, суд повинен встановити чи наявне у позивача право власності на спірне майно, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув таке право. За таких умов суттєвим для констатації факту набуття права власності є встановлення моменту виникнення права власності та обставини, за яких виникло володіння спірним майном.

20. З матеріалів справи видно, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року у справі 5019/592/12 визнано права ФОП Ніколаєва Д.Б. як покупця за договором купівлі - продажу цілісного майнового комплексу з 12 червня 2012 року в розмірі 62,23 % від вартості цього майна. Також цим рішенням змінено правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д.Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12 червня 2012 року на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12 червня 2012 року.

З даного рішення суд з`ясував, що під час розгляду позову ФОП Ніколаєва Д.Б. про зміну правовідносин між ним та ПП "Кольортех" за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу 6 від 12 червня 2012 року на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу, господарський суд встановив, що сторони узгодили істотні умови щодо об`єкта договору купівлі-продажу, ціну продажу та перейшли до його реального виконання (здійснили передачу майна, набувач розпочав згідно з графіком сплату вартості спірного майна, вступив в управління майном та здійснював його ремонт), що підтверджує вихід сторін за межі попереднього за своєю суттю договору та переростання договору в реальну угоду з відчуження (купівлю-продаж) майна. Суд зробив висновок про те, що дії сторін правочину, укладеного 12 червня 2012 року з додатком 17 серпня 2012 року були спрямовані на реальне відчуження майна шляхом купівлі-продажу, внаслідок чого правовідносини сторін слід змінити, визнавши їх такими, що підтверджують укладення основного договору купівлі-продажу та його виконання сторонами.

Приймаючи вказане рішення господарський суд зазначив, що правовідносини сторін слід змінити, визнавши їх такими, що підтверджують укладення основного договору купівлі-продажу та його виконання сторонами, тобто мова йде про зміну всього правочину, а не окремої його частини.

З аналізу вказаного рішення слідує, що розмір визнаних за позивачем прав покупця визначений пропорційно сплаченій вартості майна, а також вартості проведених ремонтних робіт по відновленню майна, всього на загальну суму 803 035,00 грн., тоді як загальна вартість майнового комплексу встановлена в розмірі 1 257 722,00 грн.

Також суд зауважує, що визнання судом прав покупця у розмірі в розмірі 62,23 % від вартості цього майна обумовлено позовними вимогами самого позивача, адже позивач звертався до суду саме з такими вимогами.

21. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (схожу правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі 922/2391/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон").

Відтак, факти та обставини стосовно набуття позивачем прав покупця за договором купівлі-продажу, що знайшли відображення у рішенні Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року, мають значення преюдиційних під час розгляду цього спору та не потребують доказування у відповідності до частини 4 статті 75 ГПК України. Необхідно враховувати, що преюдиційним є не все судове рішення, а певні обставини встановлені таким рішенням та оцінку яких зробив суд під час прийняття рішення.

При цьому суд враховує, що дане рішення після перегляду в апеляційній та касаційній інстанціях залишене без змін. Також суд враховує, що юридична оцінка обставин наведена у мотивувальних частинах постанов Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 грудня 2018 року та Верховного Суду від 18 квітня 2019 року, не змінює преюдиційних фактів встановлених рішенням Господарського суду Рівненської області. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. За таких умов суд зауважує, що господарським судом у рішенні від 14 серпня 2018 року встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23% від вартості, а не набуття позивачем права власності на частку у спільній частковій власності на нерухоме майно.

22. Згідно з нормами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд вважає, що з огляду на природу договірних правовідносин щодо купівлі-продажу, основоположним правом покупця є право на набуття у власність майна, що було предметом відповідного правочину.

Згідно із положеннями статті 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому (таку правову позицію наведено у пункті 87 постанови Верховного Суду у складі Великої Палати від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).

Набуті позивачем права покупця є по суті майновими правами, що за умови вчинення відповідних дій переростають у повноцінне право власності. Підставою для набуття права власності в такому випадку є правовідносини, які виникли на основі правочинів та інших юридичних фактів.

23. Необхідно зауважити, що положеннями частини 2 статті 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Цивільним законодавством врегульовано, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно у набувача за договором виникає з дня державної реєстрації (стаття 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Суд підкреслює, що для набуття набувачем права власності на нерухоме майно передбачена наявність таких складових: укладення договору у письмовій формі; нотаріальне посвідчення договору; виконання договору (в тому числі передача нерухомого майна покупцю); державна реєстрація права власності на нерухоме майно за покупцем.

24. Відповідно до положень статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд вважає за необхідне наголосити, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація, не породжує виникнення права власності, а лиш тільки фіксує факт наявності відповідного права. Державна реєстрація права власності не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібні висновки наведено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц).

25. Суд зауважує, що як державна реєстрація права власності, так і нотаріальне посвідчення договору, є логічно та послідовно пов`язаними за формою та змістом елементами публічно-правової охорони права власності. А тому можливим є застосування до правовідносин щодо державної реєстрації права власності, а саме у випадку ухилення однієї із сторін від такої державної реєстрації, положення частини 2 статті 220 ЦК України за аналогією закону, які надають можливість іншій стороні визнати такий договір дійсним (вчиненим) в судовому порядку (аналогічну правову позицію наведено у пункті 62 постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 910/21911/14).

Як було зазначено вище, продавець спірного майна (ПП "Кольортех") ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. А це у свою чергу, як видно, утруднило для позивача набуття ним права власності на отримане за договором майно. Зокрема ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору унеможливило для позивача своєчасне та належне вчинення дій щодо державної реєстрації прав на набуте нерухоме майно. Такі обставини вочевидь призвели до ускладнення реалізації позивачем правомочностей власника, про що зокрема свідчать неодноразові звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.

26. Водночас, як слідує з рішення Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року у даній справі, яке набрало чинності 04 грудня 2018 року, правовідносини за попереднім договором 6 від 12 червня 2012 року змінено на правовідносини за основним договором з 12 червня 2012 року.

Таким чином позивач набув майнових прав покупця, прав майбутнього власника щодо індивідуально визначеної речі - цілісного майнового комплексу починаючи з 12 червня 2012 року. Такі майнові права позивача виражаються в очікуванні стати повноправним власником.

27. Цивільний кодекс не виокремлює серед майнових прав такі права, як "право покупця", "право очікування" або "право майбутнього власника". А проте їх наявність як складових елементів комплексу майнових прав власника, на думку суду, чітко простежується у загальних та спеціальних нормах цивільного законодавства. Суд розуміє "право покупця" або "право майбутнього власника" як гарантовану законом можливість, правомочність, за умови належної та добросовісної поведінки суб`єкта цього права, набути повноцінні права власника майна.

Правом особи на належну їй річ є право власності. Право власності є абсолютним та передбачає панування особи над своєю річчю, встановлення над нею монопольної влади та усунення всіх інших осіб від можливості впливу на таку річ. Саме такого стану речей прагне добросовісний покупець. Отже "право майбутнього власника" є складовою частиною права власності та має місце зокрема у випадку, коли носій цього права з незалежних від нього причин не зміг належно та своєчасно засвідчити своє право власності.

А тому набуті позивачем права (права покупця, права майбутнього власника) можуть бути і повинні бути захищені нарівні з правом повноцінного власника.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

28. Як видно з попереднього договору купівлі - продажу 6 від 12 червня 2012 року, правовідносини за яким змінено на правовідносини за основним договором, предметом вказаного договору є відчуження у власність позивача всього майнового комплексу, а не його частки.

Як унормовано статтею 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. А відповідно до положень статті 638 ЦК України, умови про предмет договору відносяться до істотних умов договору. За визначенням статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Необхідно відмітити, що цивільні права та обов`язки спрямовуються сторонами договору саме відносно предмета договору. А отже, без чіткого визначення предмета договору неможливо вважати встановленими права та обов`язки сторін такого договору. При цьому, частка у праві спільної часткової власності на нерухомість та власне цілісний майновий комплекс, як об`єкт нерухомості, є різними об`єктами цивільних прав. А тому не можуть бути ототожнені як один і той же предмет договору купівлі-продажу.

Такий висновок зокрема підтверджується положеннями статті 656 ЦК України (Предмет договору купівлі-продажу). Як видно зі змісту та структури цієї статті у її частині другій законодавець виділив майнові права як окремий предмет купівлі-продажу.

Таким чином укладаючи договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу сторони прагнули набути та набули прав та обов`язків стосовно саме цього предмета. В такому разі сторони правочину, зокрема покупець, не набули і не могли набути цивільних прав та обов`язків щодо будь-яких інших об`єктів, в тому числі щодо прав на частку у спільній частковій власності.

Це означає, що на підставі правочину позивач, як покупець, набув право отримати у власність об`єкт нерухомого майна - цілісний майновий комплекс, у позивача також виник обов`язок оплатити визначену сторонами вартість предмета купівлі-продажу протягом узгодженого строку. Натомість для продавця результатом цього правочину стало набуття прав на отримання від покупця визначеної договором оплати за майно та виникнення обов`язку передати предмет договору покупцю.

29. Відповідно до положень статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Суд встановив передання покупцю майна в повному розмірі, тобто всього цілісного майнового комплексу та прийняття його покупцем.

Отже твердження позивача про набуття ним права на частку у спільній частковій власності на нерухоме майно суперечать визначеним законом юридичним наслідкам укладення договорів купівлі-продажу та їх виконання сторонами.

Відтак суд робить висновок, що позивач набув майнові права щодо об`єкта договору купівлі-продажу, а саме цілісного майнового комплексу, який знаходиться в м. Рівне по вул. Старицького, 21 без виділення його частки, або передачі на праві спільної часткової чи сумісної власності.

30. Судом також досліджено питання щодо правових наслідків у випадку невиконання покупцем обов`язків щодо оплати отриманого за договором купівлі-продажу майна. Зокрема, стосовно можливості набуття у власність лише оплаченої частини об`єкта цивільних прав, що був предметом договору та можливості набуття в такому разі права спільної часткової власності пропорційно сплаченому покупцем розміру вартості отриманого майна.

Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року встановлено набуття ФОП Ніколаєвим Д.Б. як покупцем майнових прав за договором купівлі - продажу цілісного майнового комплексу з 12 червня 2012 року в розмірі 62,23 %, що пропорційно сумі 803 035,00 грн., тоді як загальну вартість майнового комплексу сторони визначили в розмірі 1 257 722,00 грн. Водночас в матеріалах справи відсутні докази стосовно збільшення розміру виконаного позивачем, як покупцем, грошового зобов`язання щодо оплати отриманого за договором купівлі-продажу майна.

Згідно з положеннями статті 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з умовами статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому з аналізу укладеного між сторонами договору слідує, що неналежне виконання покупцем обов`язку щодо повної оплати за отриманий товар не спричиняє визнання правочину таким, що не відбувся.

Частиною 3 статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з положеннями статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до норм статті 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Однак суду не відомі обставини щодо розірвання договору купівлі-продажу 6 від 12 червня 2012 року. А з огляду на положення статті 328 ЦК України, враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що позивач є покупцем цілісного майнового комплексу за договором купівлі-продажу 6 від 12 червня 2012 року.

Суд не встановив законодавчо обґрунтованої можливості набуття у власність лише оплаченої частини об`єкта цивільних прав, що був предметом договору та можливості набуття в такому разі права спільної часткової власності пропорційно сплаченому покупцем розміру вартості отриманого майна. А отже вказаний правочин не передбачає набуття майна на праві спільної сумісної чи спільної часткової власності.

31. Надаючи оцінку позовним вимогам суд вважає за необхідне звернути увагу на природу права спільної часткової власності, підстав виникнення такого різновиду права власності, порядку його набуття та реалізації, специфіку правовідносин спільної власності.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб`єктів. Крім того, специфіка правовідносин спільної власності полягає в єдності об`єкта права власності відносно зазначеної множинності суб`єктів такого права.

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

З урахуванням наведеного, правовий режим спільної власності може передбачати визначення часток кожного із співвласників у праві спільної власності (спільна часткова) або відсутність такого визначення у праві спільної власності (спільна сумісна). Згідно з наведеним критерієм спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну.

32. Розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним. При цьому, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (частина 2 статті 357 ЦК України).

Таким чином, рівність часток у праві спільної часткової власності є загальним правилом. Виняток із нього має бути спеціально встановлено або договором, або законом.

А отже, як видно зі змісту наведеної статті розмір частки можна визначити, якщо певна частка у визначеному розмірі відчужується та набувається за договором, або ж коли неподільне до цього майно спільно набувається кількома особами - співвласниками, наприклад за договором про спільну діяльність. У такому випадку розмір часток також визначається договором або з урахуванням вкладу кожного співвласника у спільне придбання майна. А тому визначення і підтвердження розміру частки у спільній частковій власності, що належить власнику можливе у окремих передбачених законом випадках: -придбання у спільну власність майна двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; - укладення та виконання договору про спільну діяльність; - набуття особою частки у праві власності на майно, щодо якого правовий режим спільної часткової власності існував ще до такого набуття тощо.

Тобто спільна часткова власність - це власність двох або більше осіб (а не однієї особи) - із визначенням відповідних часток. Спільна власність має місце за наявності двох або більше співвласників, а не одного власника, який сплатив лише частину вартості майна.

33. Відповідно до правил частини 1 статті 363 ЦК України, частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Таким чином частка у праві спільної часткової власності може бути набута новим власником в порядку правонаступництва від попереднього власника, як вже існуючий на момент правочину об`єкт цивільних прав. Або може бути створена за волевиявленням власника майна шляхом виділення в окремий новий об`єкт - частку у спільній частковій власності на майно. Або ж може виникнути за узгодженим рішенням майбутніх співвласників у випадку її спільного створення чи набуття.

34. Серед іншого судом також досліджено питання щодо порядку та підстав виникнення спільної часткової власності на майно у позивача, як про це стверджується останнім, а отже і можливість позивача звертатися до суду за захистом стверджуваних прав.

Суд не встановив обставин щодо того, що відносно спірного цілісного майнового комплексу виник такий правовий режим як спільна часткова власність. Суд також не встановив обставин щодо іншого ймовірного співвласника у спільній частковій власності на це майно. Суд не знайшов підтвердження обставинам щодо спільного набуття співвласниками прав спільної часткової власності відносно спірного об`єкта нерухомості. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження спільного придбання, виготовлення чи спорудження такого майна.

Як зазначено вище, господарський суд у рішенні від 14 серпня 2018 року встановив набуття прав покупця у певному відсотковому розмірі відносно вартості цілісного майнового комплексу обумовленого сторонами договору. Як видно з рішення суду таке набуття прав покупця у певному відсотковому розмірі має місце у зв`язку з тим, що позивач звернувся до суду саме з такими вимогами.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. А права позивача на звернення до суду та визначення обсягу позовних вимог, як відомо, є диспозитивними та відносяться до сфери розсуду самого позивача.

Окрім цього з рішення суду видно, що набуття прав покупця у певному відсотковому розмірі відносно вартості нерухомого майна визначено з огляду на розмір сплаченої ним вартості цього майна.

А проте це не свідчить про набуття покупцем певної частки у спільній частковій власності. Отже відсутні підстави для твердження про набуття позивачем у власність саме частки у певному розмірі.

35. Необхідно зауважити, що позивач пред`явив вимогу про визнання права власності на частку (62,23%) цілісного майнового комплексу. Згодом позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову та просив визнати за ним право власності на 2/3 частки, що є еквівалентом 62,23% цілісного майнового комплексу.

Суд враховує положення статті 177 ЦК України, за якими частка у праві спільної власності є об`єктом цивільних прав.

За таких умов частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, щодо якого можуть вчинятися юридично значимі дії (подібну правову думку наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц).

А отже, заявляючи вимогу про визнання права власності на частку у цілісному майновому комплексі, позивач повинен обґрунтувати наявність порушення, невизнання або оспорювання його прав саме щодо даного об`єкта - частки у праві спільної власності. Водночас права на частку у праві спільної власності не рівнозначні правам на майно, зокрема на об`єкт нерухомості. А тому, висуваючи вимоги про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності, позивач повинен обґрунтувати порушення його прав саме щодо даного об`єкта цивільних прав. А проте у позові та заяві про зміну предмету позову не наведено обґрунтування яким саме чином порушено права позивача на частку у праві спільної власності.

36. Окрім цього суд дослідив чи може бути застосовано до спірного нерухомого майна правовий режим спільної часткової власності.

У законодавстві відсутні застереження щодо застосування до єдиного (цілісного) майнового комплексу режиму спільної часткової власності.

Водночас на такий об`єкт поширюється режим нерухомої речі. А як було зазначено вище, суд не встановив обставин стосовно того, що відносно спірного майнового комплексу виник такий правовий режим як спільна часткова власність.

37. Визначаючи юридичний статус спірного майна суд серед іншого звертає увагу на таке. Цілісний (єдиний) майновий комплекс являє собою не випадковий набір окремих видів майна, а системну сукупність майна, що сформовано та використовується за призначенням. Власне термін "комплекс" (лат. complexus - зв`язок, сполучення) підкреслює єдність всього майна, яке сприймається як дещо цілісне.

Таке майно (комплекс майна) призначене для використання його в підприємницькій діяльності і становить собою окремий об`єкт цивільного обороту який має свої особливості. До складу цілісного майнового комплексу як об`єкта нерухомості входять складові, такий об`єкт визначається з позначенням його складових.

Майновий комплекс, як самостійний об`єкт цивільних прав може бути предметом будь-якого правочину. Зокрема такі положення містить частина 3 статті 66 Господарського кодексу України. Такі ж правила наведені у частині 4 статті 191 ЦК України.

У випадку купівлі-продажу цілісного майнового кодексу його ціна у домовленостях сторін вочевидь відповідатиме усьому комплексу як єдиному об`єкту, а не вартості окремих будівель та споруд, оскільки єдність майнового комплексу підвищує вартість майна, що входить до його складу і унеможливлює знецінення того майна, яке залишається без попиту, якщо його продавати не як складову єдиного майнового комплексу.

На цілісний майновий комплекс поширюється режим складної речі, визначений нормами статті 188 ЦК України. Так, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, власник цілісного майна, керуючись власними переконаннями і власною волею та не порушуючи при цьому інтереси інших осіб може поділити нерухоме майно або виділити з нього певну частину.

Згідно з пунктом 3 Національного стандарту 1 "Засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, цілісні майнові комплекси - це об`єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність; цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їхні структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності.

Відповідно до наказу Фонду державного майна України № 1954 від 29 грудня 2010 року "Про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства", цілісний майновий комплекс - об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку виділяються в самостійні об`єкти.

Право власності та інші речові права на нерухоме майно, яке утворилося внаслідок поділу або виділу частки з об`єкта нерухомого майна або об`єднання об`єктів нерухомого майна, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

При цьому виділення складових частин цілісного майнового комплексу, як видно з наведених нормативних актів, відбувається лише у визначеному порядку та на відповідних підставах. У межах розгляду даного спору суд не встановив обставин щодо виділення нерухомого майна зі складу спірного майнового комплексу.

38. Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Нерухоме майно функціонує у натурально-речовій та вартісній формі. Фізичні характеристики об`єкта нерухомості включають, зокрема, місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об`єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об`єкту нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об`єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати.

Таким чином, об`єктом позову про визнання права власності може бути лише індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на час подання позову.

Як зазначалося вище, позивач просить суд визнати за ним право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме 2/3 частки у цілісному майновому комплексі, що є еквівалентом 62,23% його вартості.

З матеріалів справи видно, що загальна площа цілісного майнового комплексу у м. Рівне по вул. Старицького, 21 становить 1716,2 кв. м та включає в себе наступні об`єкти: контора літ. "А-2" площею 393,0 кв. м, матеріальний склад літ. "Б-1" площею 498,1 кв. м, навіс для с/г машин літ. "В-1" площею 166,7 кв. м., матеріальний склад 3 літ. "Г-1" площею 269,3 кв. м, матеріальний склад 1 літ. "Д-1" площею 367,5 кв. м та прохідну літ. "З" площею 21,6 кв. м.

Заявляючи вимогу про визнання права власності на 2/3 частки цілісного майнового комплексу, тобто на нерухоме майно площею 1067,99 кв. м (еквівалентно 62,23% від загальної площі комплексу), позивач не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частки, на яку претендує позивач, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе цілісний майновий комплекс, розташований у м. Рівне по вул. Старицького, 21.

39. Також суд вважає необґрунтованими твердження позивача про еквівалент 62,23% від вартості цілісного майнового комплексу частці у спільній сумісній власності у розмірі 2/3. Арифметичний розрахунок свідчить про те, що 2/3 відповідає 66,66% від певної величини.

В той же час позивач не навів жодних аргументів чи розрахунків в обґрунтування вимоги щодо частки у розмірі 2/3.

Існує декілька правил щодо визначення часток у праві спільної часткової власності. Наприклад такі правила наведені у розділі 3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55.

Частки співвласників визначаються арифметично та виражаються в простих правильних дробах (1/2, 5/7, 62/100 і т.д.).

При цьому вказані в правовстановлювальних документах розміри часток співвласників на об`єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю. Це дає змогу конкретизувати обсяг прав кожного із них у процесі функціонування або припинення спільної часткової власності, а також у разі зміни суб`єктного складу спільної власності і відповідного зменшення або збільшення частки кожного із співвласників.

У пункті 3.9 згаданої Інструкції зазначено, що визначення розміру часток у єдиному майновому комплексі провадиться з урахуванням вартості всіх будинків, будівель і споруд, що розташовані за однією адресою та перебувають у власності всіх співвласників. Приклад розрахунку часток у єдиному майновому комплексі наведено в додатку 5 до цієї Інструкції.

Так, з наведених у додатку 5 до цієї Інструкції прикладах видно, що частки кожного співвласника в єдиному майновому комплексі можуть бути обраховані виходячи з інвентаризаційної або балансової вартості об`єктів нерухомого майна, які належать кожному співвласнику. Також частки співвласників можуть обраховуватися пропорційно за площами належних співвласникам об`єктів.

А проте позивач не надав суду жодних обґрунтувань щодо підстав визначення розміру частки вимоги на яку він заявляє.

40. З матеріалів справи суд також встановив наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису від 14 липня 2015 року про реєстрацію права власності на спірний цілісний майновий комплекс за ТОВ "Радивилівмолоко" на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 724, виданого 14 липня 2015 року. Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що ще до ухвалення рішення Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року та визнання прав позивача, як покупця за основним договором купівлі-продажу, відбулася зміна особи власника майна.

Суд дослідив обставини набуття відповідачем ТОВ "Радивилівмолоко" права власності на цілісний майновий комплекс. Як видно з матеріалів справи реєстрація права власності за ТОВ "Радивилівмолоко" здійснена на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2015 року. Як видно з договору купівлі-продажу від 14 липня 2015 року, ТОВ "Радивилівмолоко" як покупець прийняв у власність об`єкт купівлі-продажу за цим правочином від ПП "Даві Буд".

Водночас суд встановив, що ПП "Даві Буд" набуло право власності на спірний об`єкт внаслідок договору № 19/06/15/К купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19 червня 2015 року, що був укладений ПП "Даві Буд" з іншим відповідачем - ПП "Кольортех".

Суд також встановив, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2016 року, яка залишена без змін постановою ВГСУ від 15 листопада 2016 року визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ПП "Кольортех" від 18 червня 2015 року, оформлені протоколом № 01-06/15/К від 18 червня 2015 року, визнано недійсним договір № 19/06/15/К купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19 червня 2015 року.

41. З огляду на такі обставини суд зауважує наступне. На час вчинення правочину у червні 2015 року щодо переходу спірного об`єкта нерухомості від ПП "Кольортех" до ПП "Даві Буд" у позивача вже були наявні майнові права щодо даного об`єкта нерухомості. Як йшлося вище, суд охарактеризував ці майнові права як "права майбутнього власника". Водночас, позивач не зміг реалізувати свої права на отримання статусу повноцінного власника майна з причин недобросовісної поведінки продавця - ПП "Кольортех", що виражалася в ухиленні від нотаріального посвідчення правочину. Суд вважає, що в момент реалізації цілісного майнового комплексу іншій особі ніж позивач, ПП "Кольортех" мав усічений склад правомочностей власника щодо розпорядження цим майном. Адже як встановив суд, на той час відбулося набуття позивачем майнових прав щодо цієї нерухомості, що дозволяли позивачу вважати себе покупцем такого майна та очікувати стати його власником. Таким чином обмежені правомочності попереднього власника майна ПП "Кольортех" щодо розпорядження таким майном після набуття майнових прав позивачем не дозволяли ПП "Кольортех" продавати спірне майно іншим особам ніж позивач.

В даному випадку суд звертає увагу на положення статті 658 ЦК України, за якими право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. На думку суду, право продажу спірного майна на той час у ПП "Кольортех" було обмежене, оскільки позивач вже набув майнові права покупця, які останній не міг реалізувати саме через поведінку цього відповідача.

42. Окрім цього суд наголошує, що аукціон з продажу майна ПП "Кольортех" від 18 червня 2015 року, оформлений протоколом № 01-06/15/К від 18 червня 2015 року, та договір № 19/06/15/К купівлі-продажу майна банкрута, укладений за результатами других повторних відкритих торгів (другого повторного аукціону) від 19 червня 2015 року визнані судом недійсними. Надалі ПП "Даві Буд" (переможець недійсних торгів) передало отримане за цим недійсним правочином спірне майно до наступного набувача - ТОВ "Радивилівмолоко".

В даному випадку суд зауважує, що відповідно до приписів частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. А встановлення недійсності правочину укладеного за результатами недійсного аукціону може серед іншого бути підставою для витребування майна його власником (чи особою яка має майнові права майбутнього власника) у набувача такого майна відповідно до частини першої статті 388 ЦК України.

43. Необхідно підкреслити, що розпорядження і користування усім цілісним майновим комплексом, як на час переходу права власності до інших набувачів, так і на час розгляду даного спору, фактично здійснює одна особа - ФОП Ніколаєв Д.Б. Також щодо цієї особи підтверджено судовим рішенням права покупця на 62,23 % (в межах позовних вимог), що, як видно з рішення господарського суду, відповідає розміру оплаченої позивачем вартості спірного майна. Суд також встановив, що протягом тривалого часу, з моменту прийняття ФОП Ніколаєвим Д.Б. цілісного майнового комплексу за актом приймання-передачі жодною особою не оспорено та не витребувано це майно з фактичного володіння та користування позивача.

Водночас у своєму відзиві відповідач ТОВ "Радивилівмолоко" стверджував про те, що він поніс витрати по охороні вказаного приміщення та на постачання електроенергії до спірного майна, а також по сплаті податку на нерухоме майно. На підтвердження таких тез відповідач надав копії договорів на постачання електричної енергії та надання послуг з охорони, податкові декларації з податку на нерухоме майно та копії платіжних доручень про оплату податку на нерухоме майно.

Однак такі докази не можуть свідчити про фактичне володіння та користування відповідачем спірним майном. Відповідач не надав платіжних документів чи інших доказів про понесення фактичних витрат із забезпечення охорони чи електропостачання майнового комплексу. Водночас надані платіжні доручення щодо сплати відповідачем податку на нерухоме майно не дають можливості визначити за яке саме належне відповідачу майно проводилася оплата податків. А тому такі доводи відповідача ТОВ "Радивилівмолоко" суд відхиляє.

44. Розглядаючи даний спір з урахуванням висунутої позивачем вимоги про визнання права власності суд повинен оцінити належність та ефективність обраного позивачем способу захисту. За таких умов суду необхідно з`ясувати, чи може така вимога забезпечити реальне поновлення порушеного права, чи відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, чи не призведе до порушення прав та інтересів іншого осіб та чи не спричинить ухвалене судове рішення виникнення інших спорів щодо спірного майна.

Згідно з положеннями статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18; в пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зміст зазначених у статті 15 ЦК України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

45. Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

46. Визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом статті 392 ЦК України є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення. Закон зобов`язує позивача при зверненні до господарського суду довести наявність свого права і факт його порушення або оспорення з боку зобов`язаної особи -відповідача, а позов про визнання права власності пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до норм статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду (аналогічна правова позиція викладена у пунктах 57, 58 постанови Верховного Суду у справі № 912/111/14 від 07.06.2018; у пункті 59 постанови Верховного Суду у справі № 918/1400/14 від 11 червня 2019 року).

Отже, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Можливість виникнення права власності за рішенням суду у даному випадку не передбачено.

Відтак, необхідним є встановлення наявності чи відсутність фактів порушення, невизнання чи заперечення прав позивача особою відповідача або створення ним неможливості реалізації позивачем свого права власності.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права.

Оспорювання суб`єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб`єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі. Якщо таким органом є суд, то особа, чиє право оспорюється, може вимагати його визнання шляхом звернення із зустрічним позовом.

47. Згідно з правилами статті 161 ГGR України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (статті 162 ГПК України).

З аналізу тексту позовної заяви, а також заяви про зміну підстав позову слідує, що обґрунтовуючи свої вимоги позивач не вказує яким чином відповідачі, станом на час подання даного позову, порушують, не визнають або оспорюють його право власності. Натомість, як на підставу своїх вимог, позивач вказує про наявність судового рішення про визнання за ним прав покупця, а також те, що рішенням Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради № 47975980 від 26 липня 2019 року відмовлено у державній реєстрації права власності.

З огляду на таке, суд робить висновок, що обґрунтування позовних вимог позивача не відповідає критеріям статті 392 ЦК України, так як позивачем не наведено та не обґрунтовано належними та допустимими доказами яким саме чином відповідачі станом на час звернення з даним позовом не визнають, заперечують або оспорюють наявне у позивача майнове право на спірний об`єкт.

Вочевидь позивач у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на набуте на законних підставах майно, у зв`язку з чим він і звернувся до суду. Разом з тим суд зазначає, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Однак таких обставин позивач у позові не навів.

Підсумовуючи, фактичними підставами для звернення позивача з даним позовом стали визнання в судовому порядку за позивачем прав покупця в певній частині від вартості предмету договору купівлі-продажу та відмова в державній реєстрації його майнових прав.

На переконання суду, обраний позивачем спосіб захисту про визнання права власності на 2/3 частки в цілісному майновому комплексі не здатен забезпечити реальне поновлення порушеного права та спричинить виникнення інших спорів щодо спірного майна. Серед інших причин такий спосіб захисту не буде ефективним також тому, що з огляду на заявлені позовні вимоги невирішеним залишиться питання приналежності решти майна (1/3 частини). Крім того як встановлено суд, позивач є покупцем цілісного майнового комплексу за договором купівлі-продажу 6 від 12 червня 2012 року, а не окремої його частини чи частки у спільній частковій власності на майно.

48. Поряд з тим, в матеріалах справи наявний договір від 14 липня 2015 року, за яким відповідач (ТОВ "Радивилівмолоко") набув спірний об`єкт у власність та зареєстрував право власності на майновий комплекс за собою. Відомості про визнання цього правочину недійсним в матеріалах справи відсутні.

Водночас правочин на підставі якого майновий комплекс набув попередній набувач (ПП "Даві Буд") та відчужувач для ТОВ "Радивилівмолоко" визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; пункти 100, 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

Отже, вимога позивача про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо позивач є тим суб`єктом, який набуває право власності на предмет договору купівлі-продажу, а тому може заявити саме віндикаційний позов.

49. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у пункті 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

З огляду на таке позовна вимога про визнання права власності задоволенню не підлягає.

50. 11 лютого 2021 року відповідачем ТОВ "Радивилівмолоко" подано заяву про застосування строку позовної давності.

Вказана заява аргументована тим, що вимоги про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу позивачем заявлено лише 21 грудня 2020 року, тобто більш ніж 5 років після набуття відповідачем права власності на спірне майно.

Згідно з положеннями статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до приписів статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з правилами статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

Однак у даному випадку суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги, а тому відсутні передумови для застосування позовної давності.

51. Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

52. В процесі розгляду спору судом встановлено, що позивач за умовами договору купівлі - продажу нерухомого майна №6 від 12 червня 2012 року набув майнові права на цілісний майновий комплекс, який знаходиться в м. Рівне, вул. Старицького 21.

Звертаючись з даним позовом позивач просив суд визнати за ним право власності на частку спірного майна, а проте на переконання суду, такі вимоги є необґрунтованими, оскільки суд не встановив обставин поширення на вказане майно режиму спільної часткової власності.

На думку суду, заявлені у даному спорі вимоги не можуть бути належним та ефективним способом захисту за встановлених судом обставин та не зможуть забезпечити реальне поновлення права.

Крім того як встановлено судом, в обґрунтування позову позивач покликається на відмову за ним в держаній реєстрації права на спірне майно, однак матеріали справи не містять доказів та обґрунтувань обставин невизнання, заперечення або оспорення наявного в позивача право власності на спірне майно станом на час звернення з даним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні позову необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат

53. Згідно статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 29 березня 2021 року.

Суддя Качур А.М.

Джерело:ЄДРСР 95903940

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 18.03.2021 по справі № 5019/592/12 Господарський суд Рівненської області

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

121 030 017

25 172

2 913

531 067

24 022 696

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 18.03.2021 по справі № 5019/592/12 Господарський суд Рівненської області

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!