ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 5019/592/12
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О.В. - головуючий, Жуков С.В., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольортех" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Михайловського С. В.
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020
у справі № 5019/592/12
за позовом фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича
до Приватного підприємства "Кольортех"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко"
про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу
у межах справи про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех"
Учасники справи:
від ФОП Ніколаєва Д. Б. - Зражевська Я. О. (адв.); Ніколаєв В. Д.; Українчук Л. І.;
від ПП "Кольортех" - Янчук В. В. (адв.);
від ТОВ "Радивилівмолоко" - Богун Г. О. (адв.);
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. В провадженні Господарського суду Рівненської області перебуває справа №5019/592/12 про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех" (далі - ПП "Кольортех", боржник).
10.10.2017 фізична особа - підприємець Ніколаєв Давид Борисович (далі - ФОП Ніколаєв Д.Б., позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ПП "Кольортех" про визнання права власності позивача на частку (62,23%) цілісного майнового комплексу площею 1067,99 кв. м і вартістю 782.835 грн, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у справі № 5019/592/12 задоволено позов ФОП Ніколаєва Д. Б. до ПП "Кольортех" про визнання зміни правовідносин за попереднім договором № 6 від 12.06.2012 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу загальною площею 1716,2 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на правовідносини за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу з 12.06.2012, а також визнання права позивача, як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу в частині 62,23% від його вартості з 12.06.2012. В ході розгляду зазначеного позову апеляційним господарським судом було встановлено: легітимність Попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012, незалежно від процедури його нотаріального посвідчення; факт сплати ФОП Ніколаєвим Д. Б. на користь ПП "Кольортех" 62,23% вартості цілісного майнового комплексу, яка за домовленістю сторін, відображеній у додатку до Попереднього договору, складала 1.257.772,00 грн; факт передачі від ПП "Кольортех" ФОП Ніколаєву Д.Б. цілісного майнового комплексу у володіння та користування; факт ухилення представників ПП "Кольортех" від укладання з ФОП Ніколаєвим Д. Б. Основного договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, зазначеного у Попередньому договорі №6 від 12.06.2012; наявність всіх визначених статтями 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) істотних умов договору купівлі-продажу у Попередньому договорі купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.06.2012 №6, додатках та доповненнях до нього; трансформація (зміна) правовідносин сторін спору з правовідносин за Попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.06.2012 №6 на правовідносини цих самих сторін за Основним договором купівлі-продажу - з 12.06.2012; належність та повноту доказів, наданих ФОП Ніколаєвим Д.Б. в обґрунтування позовних вимог.
1.3. 12.08.2019 позивача подав заяву в порядку частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про зміну підстав позову, в якій просив суд визнати право власності 2/3 частки, що є еквівалентом 62,23% вартості цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив про те, що на момент подання позовної заяви він обґрунтовував свої вимоги з посиланнями на постанову Рівненського Апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у справі № 5019/592/12. Однак вказана постанова суду була скасована, а тому не може бути більше підставою обґрунтування заявлених позивачем вимог. Натомість після скасування вищезгаданої постанови у справі ухвалено три нових процесуальних документи, якими позивач вважає доцільним обґрунтувати свої позовні вимоги та підставу подання ним позову, а саме: рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі № 5019/592/12, в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех", яким позов ФОП Ніколаєва Д. Б. задоволено, змінено правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д. Б. за Попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012 на правовідносини цих самих сторін за Основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012; постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та Верховного Суду від 18.04.2019, якими рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 залишено без змін.
Після набрання вищевказаними рішеннями суду законної сили, сторона позивача звернулась з відповідною заявою до органів ЦНАП щодо їхньої реєстрації на предмет права власності, однак у реєстрації вищевказаних рішень суду державним реєстратором прав на нерухоме майно, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Рівненської області, у реєстрації вказаних рішень суду було відмовлено на підставі того, що вони у відповідності до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", здійснюють реєстрацію фактів набуття права власності на майно, предметом якого є нерухоме майно та надали роз`яснення, що право власності набувається в порядку статті 328, 355 ЦК України і додатково вказали у своїй письмовій відмові від 26.07.2019 № 47975980, не визначено речові права, що підлягають реєстрації, а тому в цій частині у позивача є потреба визначити таке речове право, щоб усунути спір, що виник (шляхом визнання за позивачем права власності на частку (62,23%), що є еквівалентом 2/3 частки від вищевказаного цілісного майнового комплексу).
2. Короткий зміст позиції відповідача проти позову
2.1. Відповідач зазначав про безпідставність тверджень позивача про те, що він став власником сплаченої ним частки цілісного майнового комплексу за договором купівлі-продажу, у якому позивач визнаний покупцем, оскільки ані на час звернення до суду, ані станом на 15.07.2019 позивач не є власником спірного цілісного майнового комплексу, державна реєстрація права власності будь-якими доказами не підтверджено.
Враховуючи, що позивач не мав (має) усіх складових права власності (володіння, користування та розпорядження), обґрунтування позовної вимоги про визнання права власності положеннями статті 328 ЦК України є неправомірним, а сама вимога - безпідставною.
2.2. Умовами Попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 6 від 12.06.2012 не передбачено набуття Покупцем у власність частки (62,23 %) цілісного майнового комплексу площею 1067,99 кв. м і вартістю 782.835 грн, що виключає набуття права власності на нерухоме майно в судовому порядку на підставі статей 16, 328, 655, 656, 689, 691, 692 ЦК України.
Крім того, як вбачається з рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі №5019/592/12, в порушення умов Попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 6 від 12.06.2012, статей 691, 692 ЦК України, позивачем не здійснено повної оплати за цілісний майновий комплекс.
2.3. Відповідач заперечував проти заяви позивача про зміну підстав позову, в якій на думку відповідача було одночасно змінено підстави та предмет позову, що є порушенням статті 46 ГПК України.
3. Короткий зміст рішень місцевого господарського суду
3.1. Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.10.2019 в позові відмовлено.
3.2. Судове рішення мотивовано тим, що позивач не є у даний час та не був зареєстрований власником спірного об`єкта нерухомості, відтак відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України. Окрім того, поняття визнання права позивача, як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, не є тотожним та рівноцінним поняттю реєстрації права державної власності та не є фактом встановлення права власності на спірний об`єкт нерухомості.
4. Встановлені місцевим господарським судом обставини
4.1. 12.06.2012 між ПП "Кольортех" в особі директора Соколовського С. М. (продавець), Ніколаєвим Д. Б. (покупець) та поручителем зі сторони продавця ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу №6 (далі попередній договір), за умовами якого продавець та покупець зобов`язались у майбутньому в строк до 31.12.2012 укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (основний договір) у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором. Сторони визначили істотні умови основного договору, а саме: продавець ПП "Кольортех"; покупець - Ніколаєв Д. Б. ; об`єкт - цілісний майновий комплекс, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що належить на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Онофрійчук С.Й. 29.06.2005 за реєстром №4511, та зареєстрованих бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 1952466, записано в реєстрову книгу №103-1189 під №10; ціна визначається сторонами у розмірі 200.000,00 доларів США. Інші умови основного договору, які не встановлені цим договором, погоджуються сторонами у основному договорі.
4.2. Відповідно до Попереднього договору продавець зазначив, що даний об`єкт нікому не проданий, не подарований, не заставлений, в спорі та під забороною, в тому числі податковій заставі, не перебуває, прав на нього у третіх осіб, в тому числі права привілейованої купівлі, немає. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу покупець передає продавцеві гроші в сумі 265.000,00 грн, факт передачі яких підтверджується підписанням даного договору та розпискою поручителя про отримання вищезазначеної суми. В цей же день на виконання укладеного Попереднього договору, позивач передав за розпискою ОСОБА_2 , як довіреній особі продавця, 265.000,00 грн як часткову оплату вартості об`єкту (майнового комплексу).
Розписками від 28.09.2012 на суму 30.000,00 грн, від 28.09.2012 на суму 30.000,00 грн, від 07.02.2014 на суму 11.000,00 доларів США та платіжними дорученнями №124 від 25.12.2012, №126 від 14.11.2012 на суму 55.000,00 грн позивач перерахував на виконання даного договору кошти на загальну суму 395.000,00 грн.
17.08.2012 між ПП "Кольортех" в особі директора Соколовського С. М. , як продавцем, ОСОБА_2 , як поручителем зі сторони продавця, та Ніколаєвим Д. Б. , як покупцем, було укладено Додаток до попереднього договору купівлі-продажу №6, в якому встановлено вартість майнового комплексу в сумі 1.257.772,00 грн та графік погашення даної вартості.
07.02.2014 поручителем зі сторони продавця - ОСОБА_2 та Ніколаєвим Д. Б. було складено Акт здачі-приймання, згідно з яким останнім було проведено будівельно-ремонтні роботи майнового комплексу, що розташований по АДРЕСА_1, на загальну суму 387.835,00 грн.
4.3. У серпні 2016 року ФОП Ніколаєв Д. Б. звернувся до Господарського суду Рівненської області в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" з позовною заявою про визнання зміни правовідносин та набуття прав покупця за договором купівлі-продажу, відповідно до якої, посилаючись на положення статті 16 ЦК України, просив: змінити правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д. Б. за Попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012 на правовідносини цих самих сторін за Основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012; визнати права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця за Основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - з 12.06.2012 в частині 62,23 % від його вартості.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.12.2016 в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 рішення Господарського суду Рівненської області від 15.12.2016 було скасовано. Вирішено змінити правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д. Б. за Попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012 на правовідносини цих самих сторін за Основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012.
Постановою Верховного Суду від 20.02.2018 скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.12.2016, справу № 5019/592/12 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду спору рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 позов задоволено, змінено правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д. Б. за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012 на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012; визнано права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з 12.06.2012 в частині 62,23% від його вартості.
Постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та Верховного Суду від 18.04.2019 рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі №5019/592/12 залишено без змін.
4.4. У подальшому після набрання вищевказаними рішеннями суду законної сили позивач звернувся із заявою до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради щодо реєстрації за ним права власності на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак рішенням №47975980 від 26.07.2019 Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради відмовлено у державній реєстрації права власності.
4.5. Судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано 14.07.2015 за ТОВ "Радивилівмолоко". Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 724, виданий 14.07.2015. Доказів на підтвердження того, що згаданий договір купівлі-продажу та запис у державному реєстрі речових прав визнано недійсними, скасовано тощо, у справі відсутні, відтак вони є чинними.
Позивач не надав суду документи, які б засвідчували зареєстроване за ним право власності на спірний об`єкт нерухомості та докази того, що такі документи у нього були, але втрачені.
Отже, за змістом інформації з Державного реєстру прав позивач не є зареєстрованим власником (співвласником) цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
4.6. Однією з підстав пред`явлення даного позову ФОП Ніколаєв Д. Б. зазначив встановлене судовими рішеннями визнання його права, як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Однак поняття визнання (наведеними вище судовими рішеннями у справі №5019/592/12) права позивача, як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з 12.06.2012 в частині 62,23% від його вартості, не є тотожним та рівноцінним поняттю реєстрації права державної власності та не є фактом власне встановлення права власності на спірний об`єкт нерухомості.
Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).
Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про можливість подання позову про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Оскільки позивач не є у даний час та не був зареєстрований власником спірного об`єкта нерухомості, правові підстави для задоволення позову про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України відсутні.
5. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5.1. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2019 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано право власності фізичної особи-підприємця Ніколаєва Д. Б. на 2/3 частки, що є еквівалентом 62,23% цілісного майнового комплексу площею 1067,99 кв. м і вартістю 782.835 грн. розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
5.2. Постанова суду мотивована тим, що місцевий господарський суд не дослідив доказів у справі та не дав оцінку преюдиційності рішенню Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі №5019/592/12.
Визнання права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з 12.06.2012 в частині 62,23% від його вартості свідчить про встановлення права власності на спірний об`єкт нерухомості у вказаній частці. Колегія суддів констатувала відсутність іншого, окрім зазначеного, способу для відновлення порушеного права та зазначила, що задоволення позову про визнання права власності у даній справі не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, а саме на підставі рішення господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у даній справі.
Позивач у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно, яке він набув на законних підставах. Саме в цьому полягає його інтерес, за захистом якого він звернувся до суду. Належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі відповідає позовна вимога про визнання права власності на частку у цілісному майновому комплексі.
5.3. Місцевим господарським судом порушені норми процесуального права, а саме не розглянуто в установленому порядку відповідно до частини 2 статті 50 ГПК України заяву ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" про вступ у справу як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Вказана заява мотивована тим, що майно, яке є предметом спору з 17.10.2008 перебувало в іпотеці ПАТ "Кредобанк", було обтяжене забороною відчуження, накладеного нотаріусом, а також перебувало під арештом в рамках зведеного виконавчого провадження. Заявник є правонаступником банку за умовами договору факторингу.
Однак за висновком суду апеляційної інстанції, порушення судом першої інстанції норм процесуального права не впливає на вирішення спору, та само по собі не є підставою для зміни, скасування судового рішення. В даному випадку відсутні підстави для залучення третьою особою ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", оскільки перебування під арештом спірного майна не впливає на права і обов`язки заявника. Заявник відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України не оспорює право власності інших осіб, не звертався з самостійними вимогами на предмет спору.
6. Короткий зміст вимог касаційних скарг
6.1. 31.07.2020 ТОВ "Радивилівмолоко" та 03.08.2020 ПП "Кольортех" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Михайловського С. В. подали касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2020.
7. Узагальнені доводи касаційної скарги ТОВ "Радивилівмолоко"
7.1. Позивач не набув права власності на частку в цілісному майновому комплексі, натомість набув прав покупця згідно з умовами попереднього договору купівлі-продажу № 6 від 12.06.2012 відповідно до рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі № 5019/592/12.
7.2. Позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у позові. ПП "Кольортех" не порушив права та охоронювані законом інтереси позивача відносно спірного майна.
7.3. У зв`язку із визнанням позивача власником спірного нерухомого майна ТОВ "Радивилівмолоко" позбавлено права власності, набутого у встановленому законодавством порядку, що є порушенням статті 1 протоколу № 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
7.4. Вимога про визнання права власності не є ефективним та безальтернативним способом захисту прав. Належним способом захисту відповідає вимога про витребування майна, якщо це майно зареєстровано за іншою особою.
7.5. В порушення вимог статті 46 ГПК України судами прийнято до розгляду заяву позивача, якою одночасно змінено підстави та предмет позову.
8. Узагальнені доводи касаційної скарги ПП "Кольортех" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Михайловського С.В.
8.1. ПП "Кольортех" є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не є власником спірного нерухомого майна, жодним чином не заперечувало та не оспорювало право власності на вказане майно будь-кого із учасників даного спору.
8.2. Умовами попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 6 від 12.06.2012 не передбачено набуття покупцем у власність частки цілісного майнового комплексу площею, що виключає набуття права власності на нерухоме майно в судовому порядку на підставі статей 16, 328, 334, 392 ЦК України.
8.3. Даний спір повинен був розглядатися не в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех", а в межах іншого судового провадження з належним суб`єктним складом позивачів та відповідачів.
9. Узагальнені доводи інших учасників у справі щодо касаційної скарги
9.1. Представник ФОП Ніколаєва Д. Б. у відзиві заперечувала проти касаційних скарг, просила суд залишити їх без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного господарського суду - без змін, мотивуючи наступним:
- судом апеляційної інстанції було повно та всебічно досліджено наявні у справі матеріали та докази, за результатами чого ухвалено постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права;
- апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, врахував попередні судові рішення у цій справі, в яких було встановлено обставини, що не підлягали повторному доказуванню у розумінні статті 75 ГПК України та слугували підставою для задоволення позову ФОП Ніколаєва Д. Б. про визнання права власності, а саме щодо визнання права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця, за основним договором купівлі-продажу спірного цілісного майнового комплексу з 12.06.2012;
- в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції здійснено ретельний аналіз правомірності звернення ФОП Ніколаєва Д. Б. за захистом свого майнового права в порядку статей 321, 328, 334, 355 ЦК України, статей 41, 55 ГК України, роз`яснень Конституційного Суду України в мотивувальній частині рішення від 25.12.1997, статей 4, 14 ГПК України, статті 16 ЦПК України та аналогічну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 23.12.2014 у наведених у постанові справах, що свідчить про недоречність доводів скаржників.
10. Касаційне провадження
10.1. Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Радивилівмолоко" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020. Розгляд касаційної скарги призначено у судовому засіданні на 13.10.2020 о 15:15.
Ухвалою Верховного Суду від 24.09.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Кольортех" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Михайловського С.В. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020. Об`єднано касаційні скарги ТОВ "Радивилівмолоко" та ПП "Кольортех" в одне касаційне провадження. Розгляд касаційної скарги ПП "Кольортех" призначено на 13.10.2020 о 15:15.
10.2. 02.10.2020 на електронну пошту Верховного Суду надійшло клопотання від представника позивача Луцик К. В. про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з неможливістю Луцик К. В. бути присутньою в судовому засіданні 13.10.2020.
Вказане клопотання Судом не розглядалося, оскільки воно не містило електронного цифрового підпису, який за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису.
13.10.2020 на електронну пошту Верховного Суду надійшов відзив (б/н від 12.10.2020) на касаційні скарги від представника позивача Зражевської Я. О., який не містив електронного цифрового підпису. Разом з цим, аналогічний за змістом відзив (б/н від 12.10.2020) надійшов на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку 15.10.2020.
В судовому засіданні 13.10.2020 представники скаржників підтримали касаційні скарги з викладених у них підстав, просили суд скарги задовольнити.
Представник позивача заперечувала проти доводів касаційних скарг з підстав, наведених у відзиві, просила суд залишити скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
В судовому засіданні 13.10.2020 було оголошено перерву до 27.10.2020 о 12:15.
10.3. 23.10.2020 на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення ТОВ "Радивилівмолоко" щодо наданих у судовому засіданні 13.10.2020 пояснень представника позивача. Окрім того, в поясненнях ТОВ "Радивилівмолоко" зазначало про порушення представником позивача норм процесуального права при поданні відзиву на касаційні скарги, однак вказані доводи є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що електронна копія відзиву була надіслана на електронну пошту Верховного Суду 12.10.2020, тобто в останній день строку, встановленого для його подачі ухвалою від 24.09.2020 (10.10.2020 припало на суботу - вихідний день, а тому останній день подачі відзиву - 12.10.2020).
У письмовому вигляді відзив на касаційні скарги надійшов до суду 15.10.2020, але з накладної, оформленої відділенням поштового зв`язку, вбачається, що відзив з доказами його надіслання на адреси інших учасників у справі був надісланий на адресу Верховного Суду 12.10.2020, тобто з дотриманням встановленого Судом строку.
10.4. В судовому засіданні 27.10.2020 представники учасників надали пояснення, згідно з якими представники скаржників просили задовольнити касаційні скарги, а представники позивача - відмовити у задоволенні скарг.
До визначеної дати проведення судового засідання від учасників у справі не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом касаційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 27.10.2020, у зв`язку з чим, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за участю повноважних представників учасників, які з`явились у судове засідання.
11. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
11.1. Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання за ФОП Ніколаєвим Д. Б. права власності на 2/3 частки (що за твердженням позивача є еквівалентом 62,23%) цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на судові рішення у межах справи про банкрутство ПП "Кольортех", а саме рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018, постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та Верховного Суду від 18.04.2019, згідно з якими змінено правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д. Б. за Попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012 на правовідносини цих самих сторін за Основним договором купівлі-продажу названого майнового комплексу з 12.06.2012. Крім того, визнано права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця за Основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого по АДРЕСА_1 з 12.06.2012 в частині 62,23% від його вартості.
Також позивач зазначав про те, що на підставі вищезгаданих судових рішень він звернувся за реєстрацією права власності на цілісний майновий комплекс, але у вчиненні реєстраційних дій було відмовлено з тих підстав, що у судовому рішенні, наданому як підставу для реєстрації прав, не визначено речові права, що підлягають реєстрації, не визначено розміру частки заявника у праві спільної часткової власності, а надані заявником документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача, місцевий господарський суд виходив з того, що сформульована позивачем підстава позову підпадає під правове регулювання статті 392 ЦК України, передумовою для застосування якої є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. При чому позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову. Натомість суд встановив, що згідно з відомостями, внесеними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на спірний цілісний майновий комплекс зареєстровано 14.07.2015 за ТОВ "Радивилівмолоко". Суд відхилив посилання позивача на визнання судовими рішеннями його прав, як покупця спірного нерухомого майна, зазначивши про те, що поняття визнання права, як покупця за основним договором купівлі-продажу в частині 62,23% від його вартості, не є тотожним та рівноцінним поняттю реєстрації права державної власності та не є фактом власне встановлення права власності на спірний об`єкт нерухомості. Відтак, врахувавши, що позивач не є у даний час та не був зареєстрований власником спірного об`єкта нерухомості, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно в порядку статті 392 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду та задовольнив позов, зазначивши про те, що визнання права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з 12.06.2012 в частині 62,23% від його вартості, свідчить про встановлення права власності на спірний об`єкт нерухомості у вказаній частці. Також суд наголосив на відсутності іншого, окрім зазначеного, способу для відновлення порушеного права. Задоволення позову про визнання права власності у даній справі не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (рішення господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у цій справі). Позивач прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно, яке він набув на законних підставах.
Перевіривши дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права за встановлених обставин справи, доводи касаційних скарг та заперечень на них, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвалених судових рішень та направлення справи на новий розгляд, з огляду на наступне.
11.2. Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення.
Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.
Відповідно до статі 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.
З огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові № 6-318цс15 від 24.06.2015 та Верховний Суд у постановах від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, від 07.08.2019 у справі №902/869/17.
Також колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду в постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі № 912/111/14 від 07.06.2018, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, згідно з якими, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Таким чином, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду (постанова Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 5006/5/39б/2012).
11.3. Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосується нерухомого майна - цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
З встановлених судами обставин слідує, що між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено попередній договір купівлі-продажу вищезгаданого цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012.
В подальшому рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018, яке набрало законної сили, змінено правовідносини між сторонами за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012 на правовідносини цих самих сторін за Основним договором купівлі-продажу названого майнового комплексу з 12.06.2012, а також визнано права позивача, як покупця за Основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з 12.06.2012 в частині 62,23% від його вартості.
Відмова позивачу реєстрації права власності на спірне нерухоме майно з підстав не визначення судовим рішенням розміру частки позивача у праві спільної часткової власності зумовило звернення позивача з позовом про визнання за ним права власності на 2/3 частки у вищезгаданому майновому комплексі, що є еквівалентом 62,23% його вартості.
Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях застосували як підставу позову норми статті 392 ЦК України та дійшли протилежних висновків відносно того, чи є позивач особою, яка набула статус власника майна, відносно якого заявлено позов.
Разом з цим, визначивши підставу позову, суди не врахували, що вищевказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.
При цьому позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду у даному випадку не передбачено, оскільки стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відтак, вирішуючи даний спір, суди мали встановити наявність чи відсутність фактів порушення, невизнання чи заперечення прав позивача особою відповідача або створення ним неможливості реалізації позивачем свого права власності, чого у даній справі зроблено не було.
З`ясовуючи питання про те, чи є позивач особою, що набула у встановленому порядку право власності на спірне нерухоме майно, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи є відповідач у справі (ПП "Кольортех") особою, яка оспорює або не визнає права власності позивача чи має власний інтерес на спірне нерухоме майно, тобто достеменно не встановили наявність чи відсутність ознак оспорюваності чи невизнання права власності позивача, а відтак не встановили і належний суб`єктний склад учасників справи.
11.4. Суттєвим для констатації факту набуття права власності, зокрема, є встановлення моменту виникнення права власності та обставини, за яких виникло володіння спірним майном.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду позову ФОП Ніколаєва Д. Б. про зміну правовідносин між ним та ПП "Кольортех" за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012 на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу, проаналізувавши зміст укладеного між сторонами попереднього договору, суди встановили, що сторони узгодили істотні умови щодо об`єкта договору купівлі-продажу, ціну продажу та перейшли до його реального виконання (здійснили передачу майна, набувач розпочав згідно графіку сплату вартості спірного майна, вступив в управління майном та здійснював його ремонт), що підтверджує вихід сторін за межі попереднього за своєю суттю договору та переростання договору в реальну угоду з відчуження (купівлю-продаж) майна. Суди дійшли висновку про те, що дії сторін правочину, укладеного 12.06.2012 з додатком 17.08.2012 були спрямовані на реальне відчуження майна шляхом купівлі-продажу, внаслідок чого правовідносини сторін слід змінити, визнавши їх такими, що підтверджують укладення основного договору купівлі-продажу та його виконання сторонами.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов ФОП Ніколаєва Д. Б. про визнання права власності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визнання права ФОП Ніколаєва Д. Б., як покупця за основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу в частині 62,23% від його вартості є свідченням встановлення права власності на спірний об`єкт нерухомого майна у вказаній частці.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції встановив наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис від 14.07.2015 про реєстрацію права власності на спірний цілісний майновий комплекс за ТОВ "Радивилівмолоко" на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 724, виданого 14.07.2015. Крім того, суд встановив відсутність доказів визнання недійсними чи скасування вищезгаданих договору купівлі-продажу та запису у державному реєстрі речових праву зв`язку з чим дійшов висновку про те, що вони є чинними.
Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що ще до ухвалення рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 та визнання прав позивача, як покупця за основним договором купівлі-продажу, відбулася зміна особи власника майна.
З огляду на встановлені судами обставини, а також те, що позивач заявив вимогу про визнання права власності не на весь цілісний майновий комплекс, а лише на 2/3 його частки, суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, чи підлягає застосуванню до спірного нерухомого майна правовий режим спільної часткової власності.
З цього питання колегія суддів враховує, що системний аналіз статей 316, 317, 319 ЦК України свідчить про абсолютний характер права власності, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 ЦК України, статті 4, 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Однак відповідно до статей 355-357 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
В рішеннях місцевого та апеляційного господарських судів відсутні посилання на встановлені та досліджені судами обставини щодо переходу права власності на цілісний майновий комплекс у АДРЕСА_1 від ПП "Кольортех" до наступних набувачів, останнім з яких є ТОВ "Радивилівмолоко".
ТОВ "Радивилівмолоко" було залучено судом до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи з тих підстав, що ухвалене у цій справі рішення може вплинути на права та інтереси названого товариства як особи, за якою зареєстровано право власності на спірний цілісний майновий комплекс. Відтак, враховуючи, що позивач вважає себе власником 2/3 частки у вказаному цілісному майновому комплексі, суди мали встановити та дослідити обставини щодо визначення особи співвласника спірного нерухомого майна із зазначенням відповідної частки.
Наведене дає підстави для висновку про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
11.5. Крім того, відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
При цьому, нерухоме майно функціонує у натурально-речовій та вартісній формі. Фізичні характеристики об`єкта нерухомості включають, зокрема, місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об`єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об`єкту нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об`єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати.
Таким чином, об`єктом позову про визнання права власності може бути лише індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на час подання позову.
Як зазначалося вище, позивач просить суд визнати за ним право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме 2/3 частки у цілісному майновому комплексі, що є еквівалентом 62,23% його вартості.
З матеріалів справи вбачається, що загальна площа цілісного майнового комплексу у АДРЕСА_1 становить 1716,2 кв. м та включає в себе наступні об`єкти: контора літ. "А-2" площею 393,0 кв. м, матеріальний склад літ. "Б-1" площею 498,1 кв. м, навіс для с/г машин літ. "В-1" площею 166,7 кв. м., матеріальний склад №3 літ. "Г-1" площею 269,3 кв. м, матеріальний склад № 1 літ. "Д-1" площею 367,5 кв. м та прохідну літ. "З" площею 21,6 кв. м.
Заявляючи вимогу про визнання права власності на 2/3 частки цілісного майнового комплексу, тобто на нерухоме майно площею 1067,99 кв. м (еквівалентно 62,23% від загальної площі комплексу), позивач не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частки, на яку претендує позивач, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе цілісний майновий комплекс, розташований у АДРЕСА_1.
В рішеннях суду, за результатами розгляду позову ФОП Ніколаєва Д. Б. про зміну правовідносин за попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №6 від 12.06.2012 на правовідносини за основним договором купівлі-продажу, зокрема, встановлено проведення позивачем будівельно-ремонтних робіт по відновленню майнового комплексу до належного технічного і санітарного стану на суму 387.385,00 грн. З наданих до матеріалів справи пояснень не вбачається, які саме приміщення були відремонтовані позивачем і чи саме ці приміщення входять до складу нерухомого майна площею 1067,99 кв. м., право власності на яке просить визнати позивач.
Суди попередніх інстанцій не врахували вказані обставини та не надали їм оцінки під час вирішення спору.
11.6. Крім того, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Задовольняючи позов про визнання права власності на 2/3 частки в цілісному майновому комплексі без визначення переліку майна, яке в подальшому підлягає державній реєстрації на праві власності за позивачем, суд апеляційної інстанції вказав про належний спосіб захисту, обраний позивачем. Разом з цим, суд не врахував та не дослідив, чи забезпечить обраний позивачем спосіб захисту відновлення порушеного права позивача, чи не призведе до порушення прав та інтересів іншого співвласника спірного нерухомого майна та чи не спричинить ухвалене судове рішення виникнення інших спорів щодо спірного майна.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76-79 ГПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
При цьому, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг в частині того, що умовами попереднього договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 6 від 12.06.2012 не передбачено набуття покупцем у власність частки цілісного майнового комплексу площею, що виключає набуття права власності на нерухоме майно, як такі, що суперечать самій меті укладення договору купівлі-продажу (перехід права власності), а також обставинам, встановленим рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 та постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та Верховного Суду від 18.04.2019.
11.7. Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ухвалені у цій справі судові рішення наведеним вимогам не відповідають, оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення, про які зазначалося вище, унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що у підсумку не дає можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, а також п.2 ч.1 ст. 308, п.4 ч.3 ст. 310 ГПК України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв`язку з чим касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Під час нового розгляду, судам належить врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Зважаючи на те, що судом касаційної інстанції не ухвалюється нове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольортех" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Михайловського С. В. задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 та рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2019 у справі № 5019/592/12 скасувати.
3. Справу № 5019/592/12 в частині розгляду позову фізичної особи-підприємця Ніколаєва Д. Б. про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу направити на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді С. В. Жуков
В. Я. Погребняк
