Рівненський міський суд Рівненської області
м. Рівне, вул. Шкільна, 1, 33028, (0362) 26-59-17
Справа № 2 - 13757
2010 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 грудня 2010 року Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого судді: Рудики Л.Д.
при секретарі: Кушнерук Ю.С.
за участю представників сторін: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Рівне справу за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод» про виплату вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод» ( ДП «РАРЗ») та просить зобов»язати т.в.о. директора заводу нарахувати та виплатити вихідну грошову допомогу згідно положень Колективного договору у розмірі 31 900 грн., стягнути з відповідача моральну шкоду, заподіяну внаслідок порушення його трудових прав, у розмірі 3000 грн.
Свої позовні вимоги ОСОБА_4 обгрунтовує тим, що пропрацював на заводі 26 років 07 місяців 13 днів, 14.09.2010 року був звільнений з посади інженера-технолога першої категорії за ст.40 п.1 КЗпП України у зв»язку із скороченням чисельності та штату працівників. При припиненні трудового договору йому була нарахована, але не виплачена до цього часу вихідна допомога у розмірі одного місячного окладу, що суперечить положенням Колективного договору, згідно яких одноразова вихідна допомога при розірванні трудового договору за п.1 ст.40 КЗпП України виплачується працівникові з розрахунку по 1200 грн. за кожен відпрацьований рік на ДП «РАРЗ», а тому позивачеві повинно бути виплачено 31 900 грн. вихідної допомоги. З вказаних підстав просить задовольнити вимоги.
Позивач ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та пояснив, що Колективний договір підприємства є чинним, має юридичну силу, а тому розмір вихідної допомоги повинен обраховуватись виходячи з трудового стажу позивача та становить 31 900 грн. Моральна шкода завдана порушенням трудових прав позивача при звільненні, так як він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя у зв»язку з невиплатою коштів.
Представник позивача ОСОБА_1 підтримавши доводи свого довірителя вказала, що на підприємстві був укладений Колективний договір, норми якого не суперечать законодавству, а тому адміністрація ДП «РАРЗ» при звільненні працівника ОСОБА_4 повинна була виплатити йому вихідну допомогу згідно положень колективного договору.
Представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 кожен окремо позовні вимоги не визнали.
ОСОБА_2 зазначила, що виплата вихідної допомоги згідно умов Колективного договору здійснюється за рахунок коштів підприємства отриманих від продажу його майна, яке є власністю держави. На даний час на майно ДП «РАРЗ» накладено арешт у зв»язку з виконанням судових рішень про стягнення боргів з підприємства на користь юридичних та фізичних осіб. Враховуючи, що ОСОБА_4 нарахована вихідна допомога у розмірі, передбаченому ст.44 КЗпП України, моральна шкода позивачем не обгрунтована, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_3 в обгрунтування своїх заперечень вказав, що майно ДП «РАРЗ» перебуває у державній власності та його продаж неможливо здійснити без згоди Міністерства оборони, всі надбавки працівникам повинні виплачуватись лише з прибутку підприємства, а тому положення Колективного договору в частині виплати вихідної допомоги є недійсними та прийняті попереднім керівником заводу з перевищенням повноважень.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши документи і матеріали справи, давши оцінку доказам, що мають значення для справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є не обгрунтованими та не підлягають до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до записів у трудовій книжці та довідки ДП «РАРЗ» від 27.10.2010 року ОСОБА_4 працював на вказаному підприємстві з 01.02.1984 року по 14.09.2010 року, його трудовий стаж становить 26 років 07 місяців 13 днів. Наказом №45 к від 14.09.2010 року позивач звільнений з посади інженера-технолога першої категорії за п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із скороченням чисельності та штату працівників.
При звільненні позивачеві було нараховано вихідну допомогу відповідно до вимог ст.44 КЗпП України у розмірі одного середнього місячного заробітку – 2750 грн.
Вказані обставини підтверджені письмовими доказами та сторонами не заперечувались.
Положеннями Колективного договору між тимчасово виконуючим обов»язки директора і профспілковим комітетом ДП «РАРЗ» на 2010-2012 роки та Додатку №5 передбачено нарахування і виплата працівникам, звільненим за п.1 ст.40 КЗпП України, одноразової вихідної матеріальної допомоги з розрахунку по 1200 грн. за кожен відпрацьований рік на підприємстві, але не менше середнього місячного заробітку, за рахунок коштів підприємства, одержаних від продажу майна, що обліковується на балансі ДП «РАРЗ».
Вказані положення Колективного договору суперечать Статуту ДП «РАРЗ», згідно якого державне підприємство засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України, яке є Органом управління майном та за згодою якого підприємство здійснює правомочності розпорядження щодо окремих видів майна, а відтак вимоги позивача в частині нарахування і виплати вихідної допомоги в залежності від трудового стажу є безпідставними та до задоволення не підлягають.
На переконання суду, вихідна допомога за умовами Колективного договору може бути виплачена працівникові з прибутку підприємства, докази про наявність якого у суду відсутні.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі.
Враховуючи, що позивачем не доведено обставин заподіяння йому моральної шкоди власником або уповноваженим ним органом, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 у цій частині.
Керуючись ст.ст. 209, 213, 215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_4 до Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод» про виплату вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди – відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:
