УХВАЛА
03 березня 2011 року м. Мар`їнка
Суддя Мар`їнського районного суду Донецької області ОСОБА_1, розглянувши заяву ОСОБА_2 Банку «Український комунальний банк»про забезпечення позову, -
В С Т А Н О В И В:
На адресу Мар’їнського районного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_2 Банку «Український комунальний банк», в якій заявлено вимоги стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором № 01465/07-0401 від 13 грудня 2007 року у розмірі 53908, 50 гривень, відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати по справі. Ухвалою судді Мар’їнського районного суду Донецької області від 03 березня 2011 року за позовом ОСОБА_2 Банку відкрито провадження по справі з призначенням попереднього слухання. Крім того, на адресу суду від ОСОБА_2 Банку «Український комунальний банк»надійшла заява щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
- накладання арешту, що належить ОСОБА_3 –квартира що знаходиться за адресою: вул.Мечникова, 31/62, м.Курахове, Донецької області;
- тимчасового обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_3 до закінчення провадження у справі.
Вивчивши заяву ОСОБА_2 Банку «Український комунальний банк»про забезпечення позову, приходжу до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи ОСОБА_2 Банку «Український комунальний банк»в частині заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно ОСОБА_3 зазначаю наступне.
Згідно ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»інститут забезпечення позову в цивільному процесі дає змогу гарантувати дійсне і ефективне виконання судового рішення, а тим самим – і здійснення реального захисту порушених, оспорюваних і невизнаних прав, свобод і інтересів. Відповідно до зазначеної постанови роз’яснено, що суд при розгляді заяви про забезпечення позову має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимога. Розглядаючи заяву про накладання арешту на майно відповідача з урахуванням доказів, наданих ОСОБА_2 Банком «Український комунальний ОСОБА_2»на підтвердження своїх вимог, встановлюю, що: - в заяві не вказано причини забезпечення позову, не обґрунтована його необхідність; - не надані докази про належність майна відповідачу, вартість майна для встановлення співмірності із заявленими позовними вимогами; - не наданий доказ про відсутність зловживання при забезпеченні позову; - заява не відповідає вимогам Положення «Про єдиний реєстр заборон та відчужень нерухомого майна», затвердженого наказом Мінюста від 9.06.1999 р. та Інструкції про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого мана від 18 серпня 2004 року. Вказане позбавляє можливості суд прийняти заходи щодо накладання арешту на майно відповідача.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 Банку «Український комунальний ОСОБА_2»про забезпечення позову в частині вжиття заходів обмеження виїзду ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України, виходжу з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну»громадянинові України у випадку, якщо діють неврегульовані договірні зобов’язання, то до виконання зобов’язань або розв’язання спору може бути відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон. Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну» громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п. п. 1-9 ч. 1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено. Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: - відмова у видачі паспорта; - відмова у виїзді за кордон; - тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон. Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну»передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта та громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон. Зазначеною статтею не передбачено здійснення таких дій як встановлення тимчасового обмеження права виїзду за межі України судом. У випадках, якими аргументують свої вимоги ОСОБА_2 «Український комунальний банк», в порядку забезпечення позову суд в праві здійснити тимчасове затримання або вилучення паспорта, а не тимчасово обмежити виїзд за кордон України. Крім того, вважаю за потрібне зазначити, що ОСОБА_2 «Український комунальний ОСОБА_2»звертаючись до суду з заявою щодо встановлення тимчасового обмеження відповідача в праві виїзду за кордон, всупереч ч. 2 ст. 151 ЦПК України не надає відомостей, необхідних для виконання можливого забезпечення позову. Так заявником не надано інформацію щодо наявного в ОСОБА_3 паспортів для виїзду за кордон, а лише зазначено серію, номер, дату видачі паспорту громадянина останнього. Паспорт громадянина України є посвідченням особи в Україні. Для виїзду за кордон громадянин України отримує інший встановленого зразка паспорт, який дає йому право виїзду за кордон. Вилучення паспорта громадянина України, який не затриманий в порядку кримінального переслідування, є порушенням його конституційних прав.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. 151-153 ЦПК України, -
У Х В А Л И В :
В задоволенні заяви ОСОБА_2 Банку «Український комунальний банк»про забезпечення позову відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя О.П.Пономарьов
