Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/30/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Куценко О.В.
Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу Доповідач Єгорова С. М.
РІШЕННЯ
Іменем України
04.07.2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі: головуючого судді Єгорової С.М.,
суддів: Полежая В.Д., Черненка В.В., з участю секретаря Гончар А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ВАТ „Державний ощадний банк України" в особі якого діє філія Кіровоградське обласне управління ВАТ „Державний ощадний банк України", треті особи: Обласне КП „Кіровоградське ООБТІ", ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі -продажу, договору про іпотеку, визнання права власності на квартиру, -
В С Т А Н О В И Л А :
В липні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Обласне комунальне підприємство«Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсною третейської угоди від 20 травня 2003 року про передання на розгляд третейського суду спору щодо визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, скасування рішення третейського суду від 25 травня 2003 року, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу між вказаними особами та право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 20.05.2003 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2 Посилався на те, що він разом зі своїми батьками: ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватизували спірну квартиру та одержали свідоцтво про право власності від 9.11.1998 року, зареєстрували своє право спільної часткової власності в ОБТІ 9.11.1998 р. за №31626/112. ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, після його смерті спадщину прийняли позивач та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_8. Позивач - єдиний із спадкоємців першої черги за законом прийняв спадщину, про що у встановлений законом строк подав заяву до державної нотаріальної контори. Проте, не може оформити своє право власності на спадкове майно і зареєструвати своє право власності на цілу спірну квартиру, тому що на час його звернення до ОКП «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» було повідомлено про перехід та реєстрацію права власності за іншою особою. З тексту оспорюваного ним рішення третейського суду вбачається, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири та підписанні третейської угоди від імені позивача діяла за довіреністю ОСОБА_8 Заперечуючи проти дійсності тієї довіреності з підстав свого перебування на час її підписання за межами України, позивач просив визнати третейську угоду недійсною та скасувати рішення третейського суду, визнати вищевказаний договір купівлі-продажу квартири недійсним з підстав, передбачених ст.ст.203, 215 ЦПК України.
В січні 2011 року ВАТ "Державний Ощадний банку України", правонаступником якого є ПАТ "Державний Ощадний банку України" в порядку ст.35 ЦПК України звернувся до суду із заявою про залучення його в особі філії - Кіровоградського обласного управління ВАТ "Ощадбанк" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і визнати за нею пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог. Посилалось на те, що спірна квартира за нотаріально посвідченим іпотечним договором, укладеним 11.08.2008 р. між банком та ОСОБА_4, право власності якого зареєстровано 11,08.2008 р. за № 31626/112 в ОКП "Кіровоградське ОБТІ", передана останнім в іпотеку в забезпечення виконання ним своїх кредитних зобов"язань на суму 50000 доларів США. Іпотекодержатель має намір задовольнити свої вимоги до вказаного боржника за рахунок вказаного предмету іпотеки.
В березні 2011 року ОСОБА_2 подав доповнення до позовної заяви, в якому відповідачами крім ОСОБА_9, зазначив ОСОБА_4, ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Кіровоградське обласне управління ВАТ "Державний ощадний банк України", треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОКП «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» , в якому додатково поставив питання про повернення у його власність спірної квартири шляхом визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1, визнання недійсним договору іпотеки вказаної квартири від 11 серпня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ВАТ "Державний ощадний банк України", р.№3603, виключенння з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження квартири, належної ОСОБА_4, виключення з Державного реєстру іпотек запис про передання в іпотеку квартири. В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що після незаконного вибуття майна у власність ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, який оспорюється, право власності на спірну квартиру неодноразово переходило до інших осіб: 28 листопада 2006 року за договором купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, згідно договору купівлі-продажу від 14.03.2007 р., р.№587, ОСОБА_5 продав дану квартиру ОСОБА_6, який в свою чергу 11.08.2008 р. уклав договір купівлі-продажу, р.№3598, з ОСОБА_4, іпотекодавцем за оспорюваним іпотечним договором від 11 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ "Державний ощадний банк України", про що внесено записи до Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна про заборону відчуження належної ОСОБА_4 квартири та до Єдиного реєстру іпотек про передання в іпотеку спірної квартири. З підстав недотримання вимог, передбачених ст.ст.203, 215, 317 ЦК України та ст.5 Закону України "Про іпотеку" вважає іпотечний договір недійсним в зв"язку з укладенням без його згоди як власника, з володіння якого майно вибуло поза його волею.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 серпня 2011 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним в частині вимог про визнання недійсною третейської угоди та рішення третейського суду.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ВАТ „Державний ощадний банк України" в особі якого діє філія Кіровоградське обласне управління ВАТ „Державний ощадний банк України", треті особи: Обласне КП „Кіровоградське ООБТІ", ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі -продажу, договору про іпотеку, визнання права власності на квартиру задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 20 травня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 11 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "Державний ощадний банк України", р.№3603. Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис від 11.08.2008 р. №7722372, контрольна сума В6Д2576Е6А, про заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, належну ОСОБА_4. Виключено з Державного реєстру іпотек запис від 11.08.2008 р. №7758085, контрольна сума 3БЕ1ВЕД0Д4, про передання в іпотеку квартири АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ПАТ„Державний ощадний банк України" ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 11 серпня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ВАТ "Державний ощадний банк України", виключення з Державного реєстру заборон та Державного реєстру іпотек відповідних записів про заборону відчуження та про передання в іпотеку вказаної квартири, та ухвалення нового рішення про відмову в задоволення цих позовних вимог з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржене, тому відповідно до ст.303 ЦПК України не переглядається в апеляційному порядку.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ "Державний ощадний банк України" підтримала свою апеляційну скаргу, просила її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_12 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити. ОСОБА_13 , який представляє інтереси ОСОБА_14, частково погодився з доводами апеляційної скарги та пояснив, що останній не прийняв спадщину після смерті відповідача ОСОБА_4, з померлим за однією адресою не проживав з 2009 року після того, як той виїхав на постійне місце проживання до іншого міста. Оскільки відсутні докази переходу до нього матеріальних прав і обов'язків померлого, то немає правових підстав для настання процесуального правонаступництва.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з"явились, в матеріалах справи маються докази про їх належне повідомлення та отримання судових повісток.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши докази, які в порушення встановленого процесуальним законом порядку не були досліджені судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач разом батьками: ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватизували квартиру АДРЕСА_1. та одержали свідоцтво про право власності від 9.11.1998 року, зареєстрували своє право спільної часткової власності в ОБТІ 9.11.1998 р. за №31626/112. ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, після його смерті спадщину прийняли позивач та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_8. Позивач - єдиний із спадкоємців першої черги за законом прийняв спадщину. Проте не зміг оформити своє право власності на спадкове майно і зареєструвати своє право власності на цілу спірну квартиру, тому що рішенням третейського суду було визнано дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 20 травня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру. В подальшому 28 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладеного договір купівлі-продажу, ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 14.03.2007 р., р.№587, відчужив дану квартиру ОСОБА_6, а той в свою чергу продав вказану квартиру ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 11.08.2008 р., р.№3598.
11 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ "Державний ощадний банк України", від імені якого діє філія - Кіровоградське обласне управління ВАТ "Державний ощадний банк України", укладено договір іпотеки, р.№3603, згідно умов якого ОСОБА_4 передав спірну квартиру в іпотеку, внесено записи в Єдиний державний реєстр заборон відчуження нерухомого майна було від 11.08.2008 р. №7722372, контрольна сума В6Д2576Е6А про заборону відчуження даної квартири, та до Єдиного реєстру іпотек було від 11.08.2008 р. №7758085, контрольна сума ЗБЕ1ВЕД0Д4 про передання в іпотеку вказаної квартири.
Рішенням Кіровського районного суду від 24.11.2011 року рішення третейського суду від 25.05.2003 року було скасовано.
Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що позивач не мав наміру відчужувати належну йому частину квартири, договір купівлі-продажу квартири не укладав, третейську угоду не підписував та не брав участі при розгляді справи третейським судом. З підстав порушення передбаченого ст.657, ч.2 і ч.4 ст. ст.369 ЦК України порядку здійснення права спільної часткової власності та форми договорів купівлі-продажу нерухомого майна суд визнав правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників без письмової і нотаріально посвідченої згоди недійсним в зв"язку з відсутністю у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Тому вважав договір купівлі-продажу, на підставі якого спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_3 відповідно до ст.ст.203, 215, 216 є недійсним і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Укладені в подальшому договори, направлені на відчуження вказаної квартири, є незаконними. Таким чином, в даному випадку немає необхідності визнавати недійсними договори відчуження вказаної квартири, які були укладені після винесення скасованого рішення третейського суду, а позивач відповідно до вимог ст.388 ЦК України має право вимагати від ОСОБА_4 повернення у його власність вказаної квартири.
В той же час, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не заявлялись вимоги про витребування спірного майна від добросовісного набувача (виндикацію), а лише оспорювався договір іпотеки, стороною якого позивач не був.
Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 317 ЦК України та ст. 5 ЗУ Про іпотеку», суд в обгрунтування своїх висновків про недійсність іпотечного договору зазначив, що позивач як фактичний власник спірного майна не надавав своєї згоди на передачу його в іпотеку, зміст оспорюваного договору суперечить вимогам законодавства, і як наслідок його недійсності підлягає виключенню з Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 11.08.2008 р. №7722372, контрольна сума В6Д2576Е6А про заборону відчуження даної квартири та підлягає виключенню з Єдиного реєстру іпотек запис від 11.08.2008 р. №7758085, контрольна сума ЗБЕ1ВЕД0Д4 про передання в іпотеку даної квартири.
В період розгляду справи судом першої інстанції 17 травня 2011 року (до ухвалення рішення судом першої інстанції) відповідач ОСОБА_4 помер.
Проте, судом першої інстанції не враховано обставини, що перешкоджали судовому розгляду справи, і вирішено спір по суті позовних вимог стосовно померлої фізичної особи, а відповідно до ст. 25 ЦК України та ст.28 ЦПК України цивільна правоздатність і процесуальна правоздатність фізичної особи припиняється в момент смерті.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.201 ЦПК України у разі смерті фізичної особи сторони по справі суд зобов"язаний зупинити провадження у справі та вирішити питання про залучення до участі у справі його правонаступника. А в разі, коли після смерті однієї із сторін буде встановлено, що спірні правовідносини, не допускають правонаступництва, відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.205 ЦПК України - суд закриває провадження у справі.
Процесуальне правонаступництво це заміна сторони у справі іншими особами у зв'язку з переходом до цих осіб матеріальних прав і обов'язків попередньої особи (ст.37 ЦПК).
Без вирішення питання про правонаступництво після смерті відповідача, суд не мав процесуальної можливості для встановлення фактичних обставин справи, тому передчасно дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_4
Відповідно до п. 36 Постанови Пленуму у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 ЗУ «Про іпотеку»).
За повідомленням Кіровоградської державної нотаріальної контори №2 (а.с.128 т.2) із заявами про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 спадкоємці не звертались. 1 липня 2011 року надійшли заяви-вимоги від кредиторів до спадкоємців. Заведена спадкова справа №301/2011. Права на спадкове майно не офомрлялися, свідоцтва про спадщину не видавались.
Представник ОСОБА_2 та ПАТ „Державний ощадний банк України" не вказали на осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4, і до яких перейшли права та обов"язки померлого.
Під час розгляду справи в апеляційній інстанції встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину ніхто не прийняв, переходу матеріальних прав і обов'язків померлої особи до інших осіб не відбулося, тому немає правових підстав для заміни сторони у справі іншими особами і настання процесуального правонаступництва.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 04.07.2013 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2012 року в частині позовних вимог до ОСОБА_4 скасовано і повадження у даній справі в частині позовних вимог до ОСОБА_4 закрито.
Колегія суддів вважає, що в частині задоволення позовних вимог до ПАТ "Державний Ощадний банк України" рішення суду також не відповідає вимогам ст.ст.21З-214 ЦПК України.
Судове рішення обґрунтовувалось тим, що відповідач ОСОБА_4 не мав права вчиняти дії, направлені на обмеження майнових прав на спірну квартиру, та передавати її в іпотеку, оскільки вона неправомірно вибула з володіння ОСОБА_2
Вбачається, що позивач, вважаючи себе власником квартири, подав позов про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного з ПАТ "Державний Ощадний банк України", за умовами якого іпотекодавцем - власником спірного нерухомого майна виступав ОСОБА_4, який, за твердженням ОСОБА_2, не мав права нею розпоряджатись.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.
Разом із тим частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України.
При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
Частиною 1 статті 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина 1 статті 576 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року у справі № 6-107 цс 12, предметом якої був спір про визнання договору недійсним за позовом особи, яка не була стороною цього договору, зазначено, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст. 392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем. Положення ч. 3 ст. 215 ЦК України при вирішенні такої категорії справ підлягають застосуванню в тому разі, якщо позивач не домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом оспорюваного ним договору, а його порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін договору до первісного стану в результаті визнання цього договору недійсним.
Таким чином, права ОСОБА_2, який вважає себе власником майна, не був стороною іпотечного договору і його право власності на спірне майно не було зареєстроване, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст.215, 216 ЦК України.
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
З матеріалів справи вбачається, що вимоги про витребування спірного майна в суді першої інстанції позивачем не заявлялись.
Оскільки при ухваленні судом рішення порушені норми процесуального права та не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно з п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України судове рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ "Державний ощадний банк".
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2012 року в частині визнання недійсним договору іпотеки та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження, реєстру іпотек записів щодо квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_4 скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" про визнання недійсним договору іпотеки та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження, реєстру іпотек записів щодо заборони відчуження квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з наступного дня.
Головуючий суддя
Судді :
