СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" лютого 2020 р. Справа № 922/2665/17
Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого (доповідача): судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача 1: від відповідача 2:
Стойка О.В. Істоміна О.А., Пелипенко Н.М. Склярук С.І. Не з`явився; Ульянов Р.А. – за довіреністю (адвокат); Не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “КреМікс” с.Піщане, Полтавська область
на рішення господарського суду
Харківської області
від
08.11.2018р.
у справі
№ 922/2665/17 (суддя Лаврова Л.С.)
за позовом: до відповідачів:
Товариства з обмеженою відповідальністю “Інпайп” м.Харків 1.Товариства з обмеженою відповідальністю “КреМікс” с.Піщане, Полтавська область 2.Товариства з обмеженою відповідальністю “Новакорм” м.Харків
про
стягнення коштів
В С Т А Н ОВ И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" (далі – Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (далі – Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (далі – Відповідач 2) (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог) про солідарне стягнення заборгованості у вигляді неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України в сумі 3 231 202,10 грн. за договором оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 21.02.2017р.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2017 позов було задоволено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2017 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2018 року Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2017 у справі №922/2665/17 скасовано. Справу №922/2665/17 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Востаннє, рішенням господарського суду Харківської області від 08.11.2018р., законність та обґрунтованість якого переглядається в межах даного апеляційного провадження, позовні вимоги задоволені в повному обсязі: з Відповідачів в солідарному порядку стягнуто на користь Позивача неустойку в сумі 3231202,10 грн. за Договором оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 21.02.2017 та по 24 234,01 грн. судового збору.
Відповідач 1, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позов про стягнення неустойки в порядку ст.785 ЦК України, оскільки:
– є не доведеним факт укладення між сторонами в установленій законодавством формі Договору оренди, на підставі якого Позивач просить суд стягнути неустойку, оскільки Відповідач 1 не підписував Договір в тій редакції, в якій його надав Позивач і, у зв`язку з неузгодженням з Позивачем умов Договору оренди, припинив з 28.02.2017 використання спірного майна з оплатою Позивачу коштів за його фактичне використання;
–факт ухилення Відповідача 1 від повернення майна не підтверджується матеріалами справи, натомість Позивач, як і власник майна, протягом двох років не вживав будь-яких заходів щодо оформлення факту повернення йому майна та не звертався до суду з позовом щодо його витребування;
– суд проігнорував докази, які свідчать, що ТОВ "КреМікс" вже з лютого 2017 року не користувалося відповідним майном;
– власник майна влітку 2018 року виставив його на продаж, що свідчить про наявність у нього повного контролю над майном і територією заводу; власником майна є ТОВ "Комбікормовий завод Любимівський", тоді як кошти стягнуто на користь іншої особи - ТОВ "Інпайп".
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, який залишено колегією суддів апеляційної інстанції без розгляду на підставі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки він поданий з порушенням приписів ст. 113 Господарського процесуального кодексу України та без відповідного клопотання про продовження строку, встановленого ухвалою від 26.12.2018р.
Відповідач 1 надав письмові пояснення, в яких просив при розгляді справи врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 27.11.2018 у справі 905/2260/17, щодо відсутності такого способу захисту прав, як зобов`язання прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2018 залишене без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 15.11.2019 року постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2018 у справі № 922/2655/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
На адресу апеляційного суду від Позивача та Відповідача 1 надійшли письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду.
Від Позивача в процесі розгляду справи надійшла заява, в якій останній просив суд надати можливість протягом п`яти днів з моменту ухвалення рішення надати докази на підтвердження понесених судових витрат у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, проте станом на день підписання повного тексту даної постанови, відповідного розрахунку, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України від Позивача не надходило.
В судовому засіданні 27.01.2020 року представник Відповідача 1 підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення, аналогійні викладеним в апеляційній скарзі.
Представник Позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Представник Відповідача 2 в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, у зв`язку з чим судова колегія вирішила розглянути справу у його відсутності, оскільки він не скористався правом участі у суді апеляційної інстанції.
Судом оголошено перерву до 24.02.2020, ухвалу занесено до протоколу судового засідання, будь – яких заперечень від учасників справи щодо визначеної дати наступного засідання не надходило.
Від Позивача через канцелярію суду надійшло клопотання №1815 від 24.02.2020р. про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю явки представника з причини участі у іншому судовому засіданні. Будь - яких доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, Позивачем не надано, у зв`язку з чим причина неявки представника у судове засідання визнана судовою колегію не поважною. Судовою колегією зазначене клопотання відхилено з мотивів його необґрунтованості, оскільки Позивач є юридичною особою та мав можливість направити іншого представника, явка сторін не була визнана обов`язковою. Крім того, у попередньому судовому засіданні 27.01.2020р. представник Позивача надав свої пояснення по суті спору, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, а дата наступного судового засідання була погоджена з учасниками справи.
Відповідач 2 через канцелярію суду звернувся з заявою вх. № 1813 від 24.02.2020р. про відвід від розгляду справи головуючого судді Стойка О.В. та члена колегії Істоміної О.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі №922/2665/17 наведений відвід визнано необґрунтованим та в задоволенні відповідної заяви відмовлено, оскільки її подано в день судового засіданні у справі.
Також від Відповідача 2 через канцелярію суду надійшла заява вх. № 1814 від 24.02.2020р. про повідомлення про час та місце розгляду справи в якій останній просив суд повідомити його належним чином про час та дату судового засідання у зв`язку із необхідністю прийняти участь у судовому засіданні.
Розглянувши подану заяву судовою колегією встановлено, що ухвали Східного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі від 20.11.2019р., про призначення справи до розгляду від 20.01.2020р. та про повідомлення від 27.01.2020.р, направлені на адресу Відповідача 2 (61022, м. Харків, вул. Чернишевського, 66) рекомендованими листами з повідомленням за штрих – кодами №6102230377897, 6102230746620, 6102231086470 відповідно та згідно з інформацією з сайту “Укрпошта” були вручені Відповідачу 2.
Таким чином, судова колегія вважає, що Відповідач 2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції з власної волі.
Колегія суддів прийшла до висновку про можливість закінчення розгляду справи у відсутності вказаних учасників справи, які не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду – скасуванню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції за результатами повторного розгляду справи встановлено, що 21.02.2017 між ТОВ "Комбікормовий завод "Любимівський", Позивачем, як орендодавцем та Відповідачем 2, як орендарем, укладено договір оренди комплексу нежитлових будівель – виробничої бази (далі-Договір оренди) власником якої був ТОВ "Комбікормовий завод "Любимівський"( далі-Власник) на підставі свідоцтва від 20.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за №1578 та використовувався Відповідачем 2 з правом надання в оренду (суборенду) на підставі Договору позички №01/12/16 від 01.12.2016, укладеного з Власником.
Об`єктом оренди був комплекс нежитлових будівель виробничої бази, який розташований за адресою: Херсонська область, Каховський район, смт. Любимівка, вул. Мелітопольська, 95, та складався з: А - адмінбудівля, під А - підвал, а - вхід в підвал, а1, а2 - ґанки, площею 467,4 кв. м; Б - виробничий цех площею 870,1 кв. м; В - туалет; Г - бокс площею 467,4 кв. м; Д - бокс площею 264,4 кв. м; Є - заправка площею 6,9 кв. м; З - прохідна площею 16,8 кв. м; М - токарний цех площею 16,2 кв. м; О - трансформаторна площею 49,9 кв. м; П – насосна площею 16,6 кв. м; Р – прохідна площею 6,8 кв. м; С - вагова з навісом; № 1-9, 12-14 - огорожа; № І-ХІІ - споруди, а також майно для виробництва комбікорму.
Також судом встановлено, що Договір припинив свою дію 28.02.2017, у зв`язку з чим, відповідно до пп. д) п.5.2. Договору, у Відповідача-1 виник обов`язок щодо повернення об`єкта оренди Позивачу.
Судом встановлено, що в якості забезпечення виконання Відповідачем-1 своїх зобов`язань за Договором оренди, між Позивачем, в якості кредитора та Відповідачем -2, в якості поручителя, 21.02.2017 був укладений Договір поруки.
Суд вважав, що Відповідачем 1 не надано належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів, щодо вчинення всіх можливих та необхідних дій за для повернення орендованого об`єкта Позивачу, а наведені Позивачем докази підтверджують його доводи щодо ухилення Відповідачем -1 від повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, отже суд першої інстанції дійшов висновку щодо порушення Відповідачем -1 умов Договору оренди та ч. 1 ст. 785 ЦК України та стягнув солідарно з Відповідачів суму неустойки на підставі ст.785 ЦК України в розмірі 3231202,10грн. за період з 01.03.2017р. по 19.07.2018р., задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.
Судові рішення в межах даної справи двічі переглядалися по суті Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, постановами якого від 30 травня 2018 року та 15 жовтня 2019 року були надані наступні вказівки, які є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи в силу вимог ст.316 ГПК України:
- перевірити, чи доводить Відповідач 1 належними і допустимими доказами, що вживав всіх залежних від нього заходів для своєчасного повернення майна з оренди;
- дослідити наявність та обсяг обов`язку орендаря щодо повернення майна з оренди, в тому числі й оформлення документа з повернення майна, оскільки п. 4.2 Договору зобов`язує орендодавця лише направити уповноваженого представника для складання акту та його підписання;
- дослідити обставини вжиття орендарем всіх залежних від нього заходів щодо повернення об`єкта оренди, у зв`язку з закінченням строку оренди, оскільки вина Орендаря у разі несвоєчасного повернення орендованого майна, в силу вимог статті 614 ЦК України, презюмується;
- дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав;
- при новому розгляді справи справа розглядається заново з урахування вказівок, що міститься у постанові касаційної інстанції, а не лише в межах зазначених вказівок;
- врахувати положення норм Правил надання послуг поштового зв`язку, зокрема, щодо оформлення поштового відправлення;
- здійснити належну перевірку доказами обставин, зазначених у цій постанові, надати цим доказам та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
Крім того, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати касаційного господарського суду від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17 визначено, що при розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 10.04.2018 у справі №910/9328/17 (пункт 11) та постанові 28.08.2018 у справі №913/155/17 (пункт 37), від якого колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи №910/20370/17.
На виконання зазначених вказівок, судова колегія встановила наступне.
Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на повернення майна, що було об`єктом оренди за Договором, строк дії якого закінчився.
Свою вимогу до Відповідача -1 Позивач обґрунтовує невиконанням з його боку, як колишнього орендаря, обв`язку повернути майно за актом прийому-передачі та обирає спосіб захисту у вигляді стягнення неустойки за час фактичного користування майном з 01.03.2017 року по 30.06.2017 року, що складає 834051,18 грн. з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних. В подальшому, Позивач збільшує розмір позовних вимог.
Відповідач в суді першої інстанції послідовно заперечував факт користування майном після закінчення дії Договору 28.02.2017року, наполягаючи на ухиленні Позивача від прийняття майна, що виразилося в не направленні свого представника всупереч умовам Договору, а також ухиленні від отримання направлених Позивачу та Власнику майна актів прийому-передачі, звертав увагу на відсутність належно оформленої письмової форми Договору оренди, стверджуючи про усну домовленість між сторонами, а також стверджував про фактичне повернення майна в квітні 2017 року ОСОБА_1 як засновнику підприємства Позивача та Власника, шляхом передання ключів від нежитлових приміщень, які заздалегідь буди звільнені Відповідачем -1 та лише охоронялись ним (а.с.33, 71-72, 157 т.1).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Щодо укладення Договору оренди.
За змістом ст.ст.208, 793 ЦК України, договір найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди, укладений між юридичними особами, належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до умов ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Змістом ст.3 ч.1 п.5 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено визначення електронного договору як домовленості двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі, а змістом ст.12 того ж Закону встановлено момент підписання електронного правочину, що пов`язаний з використанням:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідач-1 заперечує проти факту укладення Договору оренди в письмовій формі, посилаючись на усну домовленість між сторонами, на підставі якої у сторін виникли спірні правовідносини.
У якості доказу укладення відповідного Договору оренди, Позивачем на паперовому носії відтворена електронна копія (сканкопія) Договору (а.с.14 т.1), проте вона дійсно не відповідає умовам вищенаведених норм закону щодо письмової (електронної) форми правочину.
Представники сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердили відсутність інших належних доказів укладення між сторонами договору в письмовій формі.
Разом з тим, зазначені в наданому Позивачем примірнику істотні умови Договору оренди Відповідач не заперечував протягом розгляду справи, а навпаки, посилався на відповідні умови в обґрунтування своїх заперечень, а також надавав докази виконання зазначеного договору.
Отже, з урахуванням наданих сторонами пояснень, матеріалів справи, судова колегія вважає, що між сторонами з грудня 2016 року виникли фактичні правовідносини з приводу оренди нежитлового комплексу нежитлових будівель виробничої бази, який розташований за адресою: Херсонська область, Каховський район, смт. Любимівка, вул. Мелітопольська, 95, що був переданий Відповідачу -1, але визначити підстави та обставини такого передання - представники сторін в судовому засіданні утруднились, а в матеріалах справи відповідні докази відсутні. Зазначені правовідносини сторін в лютому 2017 року були оформлені шляхом узгодження умов Договору оренди, сканкопія якого міститься в матеріалах справи та проти умов якого Відповідач-1 не заперечує.
Доказів того, що між сторонами була досягнута угода за іншими умовами, які він й виконував, Відповідач-1 не надав.
З умов Договору вбачається, що між сторонами досягнута домовленість щодо встановлення граничного строку користування Відповідачем-1 зазначеним майном, визначення плати такого користування за період з 23 грудня 2016 року по 28.02.2002 року в розмірі 217546,50 грн. та порядок повернення майна шляхом підписання акту-прийому передачі майна між представником Позивача, що мав бути направлений саме з цією метою в день закінчення відповідного строку та представником Відповідача-1.
Будь-яких доказів того, що на момент досягнення такої домовленості сторони мали намір продовжити орендні відносини, спростовується сторонами.
Зокрема, за змістом наданого Позивачем примірника Договору, він укладений 21.02.17 року на строк до 28.02.2017 року, що унеможливлює повноцінне користування таким комплексом нежитлових будівель протягом 7 днів, а орендна плата встановлена не за періодичний проміжок часу, а відразу за весь період фактичного користування (з 23.12.2016 року по 28.02.2017 року.) В матеріалах справи (а.с.175-181 т.1) наявні платіжні доручення про оплату Відповідачем -1 на користь Позивача вищенаведеної суми за період з 01.03.2017 року по 13.03.2017 року з призначенням платежу «рахунок №1 від 28.02.2017 року», копія цього рахунку в матеріалах справи відсутня.
Зазначені обставини Відповідач-1 пояснює недосягненням згоди між сторонами щодо розміру орендної плати за користування зазначеним майном в подальшому, через що він відмовився орендувати спірне майно в подальшому. Позивач не надав заперечень щодо цієї обставини.
Щодо обставин виконання сторонами обов`язку приймання-передання майна після спливу строку дії Договору оренди.
Предметом позовних вимог є стягнення неустойки на підставі норм закону, право на яку Позивач обґрунтовує відмовою Відповідача-1 повернути майно після спливу дії Договору оренди та наполягає на безпідставному користуванні Відповідачем цим майном в період з 01.03.2017 року по 19.07.2018 року, тобто поза межами дії Договору оренди.
Відповідно до вимог ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у вищенаведених постановах, для задоволення зазначених позовних вимог необхідним є встановлення обставин неправомірного ухилення Відповідача - 1від виконання свого обов`язку та порушення у зв`язку з цим прав (охоронюваних законом інтересів) Позивача. При цьому, однією із основних умов застосування положень статті 785 Цивільного кодексу України як щодо зобов`язання повернути майно, так і щодо сплати неустойки є встановлення факту припинення дії договору та користування річчю поза межами дії договору без наявності на те правових підстав (крім висновку в постанові касаційної інстанції в межах даної справи, така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17, від 28.08.2018 у справі № 913/155/17).
Рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що:
- об`єкт оренди не переданий Позивачу в порядку визначеному умовами договору та нормами чинного законодавства;
- Відповідачем -1 не надано належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів щодо вчинення всіх можливих та необхідних дій для повернення орендованого об`єкта позивачу;
- Відповідач-1 не був обмежений у захисті своїх прав як орендаря, оскільки мав можливість звернутись з позовом до суду з вимогами до позивача щодо зобов`язання останнього прийняти об`єкт оренди, однак ним не наведено, які саме дії крім надіслання поштових повідомлень здійснював останній за для виконання свого обов`язку з повернення об`єкту оренди.
Судова колегія не може погодитися із висновком суду про те, що Відповідач-1 міг вжити заходи щодо повернення майна з оренди шляхом звернення з позовом до суду із вимогами до Позивача щодо зобов`язання останнього прийняти об`єкт оренди, оскільки відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, така вимога не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів.
Зазначений висновок базується на вимогах ч.2 ст.14 ЦК України, відповідно до якої особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
У якості доказів вищезазначених вимог та заперечень сторони надають наступні докази.
Позивач - звіт повіреного ОСОБА_2 , за змістом якого вона з`явилася на спірний об`єкт та була недопущена до майна, у зв`язку з чим акт прийому - передачі не був складений та підписаний (а.с55 т.1); нотаріально завірені покази свідка ОСОБА_1 аналогійного змісту (а.с.12,49 т.3)
Відповідач-1 надав:
- нотаріально завірені покази свідків-працівників Відповідача-1- ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с.224-225 т.2) щодо припинення користування майном 28.02.2017 року , відсутність представника Позивача на об`єкті 28.02.2017 року, фактичне передання представникам Позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_6 02.04.2017 року спірного майна та їх відмови в підписанні акту прийому-передачі.
- копії власних організаційно – розпорядчих документів з приводу припинення користування спірною виробничою базою: наказу № 24/02-1 від 24.02.2017 року про припинення використання з 28.02.2017 року будівель та території виробничої бази; акту комісії Відповідача-1 від 28.02.2017 року про припинення використання будівель та території виробничої бази; розпорядження директора Відповідача-1 про прийняття на відповідальне зберігання майна виробничої бази до підписання акту прийому-передачі (а.с.173,174,182 т.1)
- копії листів: від 23.03.2017 року на адресу директора Позивача та Власника ОСОБА_7 , що містив акт прийому-передачі із зазначенням про те, що майно Відповідачем-1 не використовується з 01.03.2017 року із доказами його направлення; № 1040 від 10.04.2017 на адресу цієї ж особи аналогічного змісту (а.с.184 т.1) із доказами його направлення., від 21.04.2017 року на адресу тієї ж особи, але як директора Власника майна з пропозицією укласти договір зберігання спірного майна з доказами направлення; від 06.07.2017 на адресу Власника та Позивача акт приймання-передачі з оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази (а.с.37-38 т.1).
Інших доказів тверджень щодо виконання/ ухилення від виконання обов`язку приймання прийняття спірного майна сторони не наводять та не надають.
На виконання вказівки, зазначеної в постанові касаційної інстанції в даній справі, судова колегія, досліджуючи обставини щодо надсилання листа № 1040 від 10.04.2017, вважає достатніми сукупність наявних в матеріалах справи доказів направлення такого листа, зокрема: фіскального чеку від 10.04.2017, який відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, підтверджує надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 185); опису вкладення у цінний лист (із зазначення в ньому листа № 1040 від 10.04.2017), на якому працівник поштового зв`язку розписався і проставив відбиток календарного штемпеля - 10.04.2017 згідно із пунктом 61 Правил надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 186); рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення з оголошеною цінністю, яке передбачено пунктом 62 Правил надання послуг поштового зв`язку (т. 1 а. с. 189).
З матеріалів справи вбачається, та сторонами не оспорюється, що Власник майна та Позивач, хоча і є різними юридичними особами, але на момент виникнення спірних відносин їх першим керівником була одна й таж особа – ОСОБА_7 , а засновниками та беніфіциарами виступали одні й ті ж особи ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
За таких підстав доводи Відповідача-1 щодо надіслання вищенаведених листів саме ОСОБА_7 є обґрунтованими, а зазначення при направленні листа адреси Власника чи Позивача, є формальним та при встановлених обставинах не має принципового значення.
Право Позивача, як орендодавця спірного майна, базується на Договорі позички, що укладений між ним та Власником майна 01.12.2016 року строком до 30.11.2017 року шляхом підписання однією і тією особою з обох сторін - директором ОСОБА_7 (а.с.155 т.1)
Разом з тим, виходячи з принципу презумпції правочину та доводів апеляційної скарги, доведеність такого права Позивача виходить за межі дослідження при розгляді даної справи.
За вимогами статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Відповідно до Договору оренди обов`язок Відповідача-1 повернути орендодавцю орендоване майно кореспондується із зустрічним обов`язком Позивача в день закінчення договору надіслати уповноваженого представника для складання та підписання акту приймання-передачі майна (пункт 4.2 Договору). Зазначене зумовлено також великою відстанню між місцезнаходженням майна (Херсонська область) та Позивача (м. Харків), а також характеристикою об`єкта оренди, сукупністю нежитлових будівель та споруд, що не можуть бути передані в іншій спосіб. Проте відповідних дій Позивач не вчинив, доказів наявності такого представника 28.02.2017 року в місцезнаходженні майна з метою прийняти майно та скласти акт прийому передачі, а також до моменту звернення з позовом до суду - Позивачем не надано.
Письмові пояснення ОСОБА_1 , зокрема, у якості свідка, а також автора доповідної записки повіреного, що вона з`явилась, але не була допущеною, судова колегія не приймає до уваги у якості достовірного доказу, оскільки зазначена особа, як засновник та бенефіціар Позивача, є зацікавленою в результатах розгляду даної справи.
За тих же підстав судова колегія не приймає до уваги письмові покази свідків, наданих Відповідачем-1, оскільки всі вони були працівниками Відповідача-1, є пов`язаними з ним відповідними відносинами і також не можуть вважатися незалежними особами.
Крім того, судова колегія приймає до уваги, що Відповідач -1 вчиняв заходи щодо передачі орендодавцю об`єкта оренди, а саме направляв Позивачу та Власнику вищенаведені повідомлення з актом прийому - передачі, проте Позивач безпідставно ухилявся від підписання акта приймання-передачі орендованого майна. При наданні оцінки цим діям Відповідача-1 з метою визначення добросовісності його поведінки, не має значення фактичне отримання цих повідомлень контрагентом, оскільки це стосується поведінки останнього, а не Відповідача-1.
Отже судова колегія вважає обґрунтованими заперечення Віповідача-1, що зазначеною бездіяльністю Позивач позбавив Відповідача-1 можливості виконати своє зобов`язання в передбаченому Договором оренди порядку.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Тобто зобов`язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Юридичним наслідком належного виконання зобов`язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов`язання.
Таким чином з моменту виконання боржником зобов`язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов`язків сторін, тобто припиняються правовідносини між сторонами зобов`язання.
Зазначена бездіяльність Позивача в розумінні вимог в сукупності вимог ст.614 ЦК України звільняє Відповідача-1 від відповідальності за відсутність складеного та підписаного сторонами акту-прийому передачі майна. Обставин ухиляння останнього від повернення майна Позивачу після закінчення строку дії Договору оренди не встановлено.
Факт користування спірним майном з боку Відповідача-1 після 28.02.2017 року спростовується наданими ним доказами, жодних належних доказів з цього приводу Позивачем не надано, а сам факт відсутності складеного та підписаного між сторонами акту прийому - передачі майна за встановлених обставин таким доказом бути не може.
Щодо продовження дії Договору оренди на новий строк.
За змістом ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Дійсно, з моменту закінчення строку дії Договору оренди та до моменту звернення Позивача до суду він не надсилав Відповідачу-1 жодних заперечень щодо припинення дії Договору оренди, звільнення території бази або повернення майна. Проте, за умови заперечень Відповідача-1 проти продовження дії Договору та відсутності доказів користування спірним майном після 28.02.2017 року, факту продовження дії Договору оренди на новий строк в силу зазначеної норми закону не встановлено.
Щодо порушення права Позивача.
На день звернення з позовом право на звернення до господарського суду гарантувалося юридичним особам у статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За пунктом 5 частини другої зазначеної статті одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.
Заявляючи вимоги про стягнення з Відповідачів суми неустойки у зв`язку з невиконанням обов`язку щодо повернення майна, Позивач обрав саме такий спосіб захисту свого права на володіння та користування майном на підставі вищенаведеного Договору позички.
Разом з тим, не надаючи доказів спроби отримати майно після 28.02.2017 року та не заявляючи вимог, направлених на захист права володіння та користування спірним майном, зокрема, шляхом примусового виконання обов`язку в натурі, Позивач неодноразово збільшував позовні вимоги, розмір яких на момент останнього судового рішення по суті склав 3 231 202,10грн. за період з 01.03.2017 по 19.07.2018. Навіть в вимозі до Відповідача-1 від 28.07.2017 року, що передувала його зверненню до суду, Позивач не вимагає повернути майно, тобто захистити відповідне право, а вимагає лише сплатити подвійну плату за його начебто користування (а.с.19 т.1).
За встановлених обставин судова колегія не вбачає порушеним права Позивача з боку Відповідача-1, вважає доведеною бездіяльність Позивача, що спрямована на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна після закінчення строку дії Договору.
За таких підстав, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “КреМікс” підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 08.11.2018 у справі № 922/2665/17 підлягає скасуванню на підставі ч. 1 п. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України через неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи.
По справі слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “КреМікс” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Новакорм” неустойки в сумі 3231202,10 грн. за Договором оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 21.02.2017 р. – відмовити у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ст. 281 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу ІІІ цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.
У відповідності до приписів пункту 4 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При цьому, у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Коли ж приймається нове судове рішення апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду, або судом касаційної інстанції після скасування судових рішень судів нижчих інстанцій, то розподіл сум судового збору здійснюється постановою відповідно апеляційної або касаційної інстанцій, який прийняв нове рішення.
Як вже було зазначено вище, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суд від 15.11.2019 касаційну скаргу Відповідача 2 задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019р. у справі №922/2665/17 скасовано. Матеріали справи передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
При цьому, пунктом 10 постанови касаційної інстанції від 15.11.2019 зазначено, зокрема, про те, що відповідно п. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи №922/2665/17, звертаючись з касаційною скаргою Товариством з обмеженою відповідальністю “КреМікс” було сплачено судовий збір у розмірі 96936,04 грн., що підтверджується доданим до касаційної скарги платіжним дорученням №279 від 07.08.2019р. (том 5, а.с. 165).
За змістом ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови у позові на позивача.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасувавши оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволені, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 72702,06грн. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 96 936,04грн., який було сплачено Товариством з обмеженою відповідальністю “КреМікс”, підлягає відшкодуванню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КреМікс”.
Судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 48 468,02грн. покладається на Позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 129 ГПК України всі інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються Позивача, оскільки йому відмовлено в задовленні позовних вимог.
Керуючись статтями 202, 226, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “КреМікс” –задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 08.11.2018 у справі № 922/2665/17 – скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “КреМікс” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Новакорм” неустойки в сумі 3231202,10 грн. за Договором оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 21.02.2017 р. – відмовити.
Судові витрати, за подання позовної заяви, а також понесені у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" (61052, м. Харків, вул. Котлова, 183, код ЄДРПОУ 39431410) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (39701, Полтавська область, Кременчуцький район, с. Піщане, вул. Польовий Стан, 1, код ЄДРПОУ 30748505) 72 702,06 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" (61052, м. Харків, вул. Котлова, 183, код ЄДРПОУ 39431410) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (39701, Полтавська область, Кременчуцький район, с. Піщане, вул. Польовий Стан, 1, код ЄДРПОУ 30748505) 96 936,04грн. судового збору за подання касаційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 02.03.2020.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Н.М. Пелипенко