ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 922/2665/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю помічника судді - Шкурдової Ю.С. (за дорученням головуючого судді),
за участю представників:
позивача - Крайз О.І., Шамраєв М.Є.,
відповідача -1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 (Білоусова Я.О., Бородіна Л.І., Шутенко І.А.) у справі № 922/2665/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" про стягнення 1 388 457,14 грн
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інпайп" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (далі - Відповідач-2) (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про солідарне стягнення заборгованості у вигляді неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України в сумі 1 388 457,14 грн за договором оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази від 21.02.2017.
В обґрунтування позовних вимог Позивач послався на невиконання Відповідачем-1 умов договору оренди щодо обов'язку повернення орендованого майна від 21.02.2017 та невиконання Відповідачем-2 умов договору поруки від 21.02.2017.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2017 позов задоволено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що Позивачем виконані умови договору в частині надсилання свого уповноваженого працівника в день закінчення договору для складання акту приймання-передачі майна з оренди, як це передбачено пунктом 4.2 договору, проте доступ до майна повіреному наданий не був, у зв'язку з чим відповідний акт не складений та не підписаний. Суду не наданий Відповідачем-1 акт приймання-передачі орендованого майна, який би свідчив про повернення майна орендодавцю, що є порушенням умов договору оренди від 21.02.2017, а тому є підставою для застосування частини 2 статті 785 ЦК України. Оскільки Відповідач-2 є поручителем Відповідача-1 за виконання останнім договору оренди від 21.02.2017 і, враховуючи доведеність невиконання Відповідачем-1 умов зазначеного договору, а також те, що Відповідачем-2 за вимогою заборгованість Відповідача-1 в добровільному порядку сплачена не була, тому позовні вимоги до Відповідача-2 є також обґрунтованими.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2017 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що Позивачем не доведено, що Відповідач-1 продовжував користуватись орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору оренди, а Позивач намагався повернути це майно, у зв'язку з чим не доведено, що права Позивача порушені, тоді як Відповідачем-1 до матеріалів справи надано докази намагання повернути Позивачу орендовані приміщення. Враховуючи, що Позивачем не доведено порушення його прав Відповідачем-1, тому рішення місцевого господарського суду в частині солідарного стягнення коштів з Відповідача-2 на підставі договору поруки від 21.02.2017 підлягає скасуванню з цих же підстав.
Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, посилаючись на те, що судом порушено норми статей 76, 78, 79, 86 ГПК України, оскільки в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази виконання Позивачем домовленостей, визначених пунктом 4.2 договору оренди щодо направлення уповноваженого представника Позивача для складання акту приймання-передачі майна та підписання відповідного акту і ці докази відповідають вимогам процесуального закону щодо їх достатності та дозволяють дійти висновку про наявність відповідних обставин, що жодним чином не спростовано іншими зібраними у справі доказами; судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувалось питання щодо часу відправлення представника до місця знаходження нерухомого майна та часу його повернення, так само як питання часу складання вказаним представником звіту повіреного. Отже, неможливість вчинення представником вказаних дій, виходячи із зібраних у справі доказів або загальної відомості обставин, в порядку частини 3 статті 75 ГПК України, апеляційним господарським судом не встановлено.
Відповідачем-1 15.05.2018 (поштовий штемпель на конверті) до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 30.03.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу, який не перевищує 10 днів з дня вручення цієї ухвали, а днем вручення Відповідачу-1 ухвали суду є 10.04.2018, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив суд залишає без розгляду.
Відповідач-2 не надав відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у цій справі у касаційному порядку.
Відповідачі в судове засідання 30.05.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд ухвалив здійснювати розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників Відповідачів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між ТОВ "Комбікормовий завод "Любимівський" (Балансоутримувач), Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем-1 (Орендар) 21.02.2017 укладено договір оренди комплексу нежитлових будівель виробничої бази, який регулює цивільно-правові відносини Орендодавця, Балансоутримувача і Орендаря, пов'язані з передачею в оренду комплексу нежитлових будівель виробничої бази, що перебуває у власності Балансоутримувача на підставі свідоцтва від 20.11.2015 та використовується з правом надання в оренду (суборенду) Орендодавцем на підставі договору №01/12/16 від 01.12.2016.
Відповідно до пункту 1.2 договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (без права передання в суборенди чи в користування в інший спосіб третім особам) комплекс нежитлових будівель виробничої бази, який розташований за адресою: Херсонська область, Каховський район, смт. Любимівка, вул. Мелітопольська, 95, та складається з: А - адмінбудівля, під А - підвал, а - вхід в підвал, а1, а2 - ганки, площею 467,4 м2; Б - виробничий цех площею 870,1 м2; В - туалет; Г - бокс площею 467,4 м2; Д - бокс площею 264,4 м2; Є - заправка площею 6,9 м2; З - прохідна площею 16,8 м2; М - токарний цех площею 16,2 м2; О - трансформаторна площею 49,9 м2; П - насосна площею 16,6 м2; Р - прохідна площею 6,8 м2; С - вагова з навісом; № 1-9, 12-14 - огорожа; № І-ХІІ - споруди, а також майно для виробництва комбікорму.
Передача майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, в якому зазначається перелік та стан майна, що орендується та інші відомості з узгодженням сторін (пункт 1.4 договору).
Згідно з пунктом 3.2 договору у разі закінчення строку дії цього договору та фактичного продовження користування майном, застосовуються норми частини 2 статті 785 ЦК України.
Відповідно до підпункту "д" пункту 4.1 договору Орендодавець зобов'язався в день закінчення договору надіслати уповноваженого представника для складання акту приймання-передачі майна та підписати відповідний акт.
Орендар зобов'язався у випадку закінчення, розірвання або дострокового припинення цього договору здати Орендодавцю орендоване майно по акту прийому-передачі у стані, в якому його було отримано, з врахуванням його нормального зносу та провести кінцевий розрахунок по орендній платі та інших випадках за весь час оренди (підпункт "д" пункту 5.2. договору).
Згідно з розділом 7 договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 28.02.2017 з врахуванням викладеного у п. 2.2. даного договору. Термін дії договору продовженню не підлягає. У разі припинення або розірвання цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцю на 7 календарний день з моменту припинення дії договору оренди.
В забезпечення виконання Відповідачем-1 умов договору оренди, між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем-2 (Поручитель) 21.02.2017 укладено договір поруки, за умовами якого Поручитель зобов'язався відповідати перед Кредитором за виконання Відповідачем-1 у повному обсязі зобов'язань, які виникли з договору оренди від 21.02.2017.
Звертаючись до суду з позовом, Позивач, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що Відповідач-1 в порушення умов договору не повернув орендоване майно та продовжує їм користуватись.
Господарський суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, керувався нормами статті 795 ЦК України та виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання Відповідачем свого обов'язку повернення майна з оренди, а тому, врахувавши вимоги частини статті 785 ЦК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
При цьому, суд встановив, що Позивач виконав умови підпункту "д" пункту 4.2 договору та направив свого представника в день закінчення договору для складання акту приймання-передачі, проте акт Відповідачем-1 підписаний не був, оскільки представнику Позивача Відповідач-1 відмовив в доступі до орендованих ним приміщень, про що 28.02.2017 складено звіт повіреного. Судом не взято до уваги опис вкладення у цінний лист від 06.07.2017, як доказ направлення Відповідачем-1 акту приймання-передачі, оскільки в матеріали справи не надано самого акта.
Також суд відхилив твердження Відповідача-1 про направлення 23.03.2017 ТОВ "Комбікормовий завод "Любимівський" листа з вимогою підписати акт приймання-передачі, оскільки такий лист направлено на адресу Балансоутримувача, а не Орендодавця.
Здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому рішення місцевого господарського суду скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Так, суд апеляційної інстанції взяв до уваги документи, якими, на його думку, підтверджується звільнення Відповідачем-1 спірного приміщення, зокрема, копія доповідної записки від 09.03.2017 посадової особи Відповідача-1, в якій зазначено, що з 01.03.2017 було припинено використання орендованого приміщення, лист від 23.03.2017 на адресу ТОВ "Комбікормовий завод "Любимівський" з вимогою підписати акт приймання-передачі майна від 28.02.2017, а також опис вкладення у цінний лист про направлення акту до ТОВ "Комбікормовий завод "Любимівський" та Позивача.
При цьому, судом спростовані посилання суду першої інстанції на звіт повіреного, як на доказ виконання Позивачем умов підпункту "д" пункту 4.2 договору, оскільки матеріали справи не містять доказів перебування представника Позивача в місцезнаходженні спірного майна.
Відповідно до частини 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Таким чином, до моменту підписання акту, право користування нерухомим майном не припиняється навіть в разі припинення орендарем фактичного користування.
Статтею 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, у випадку, якщо орендар не повернув орендодавцеві орендоване майно у разі закінчення строку, на який його було укладено, це є порушенням зобов'язання орендаря з повернення об'єкта оренди орендодавцеві.
Частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Таким чином, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин. Для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Водночас, за змістом абзацу 2 частини 1 статті 614 ЦК України обов'язок доказування невинуватості особи, яка порушила зобов'язання, покладається саме на цю особу.
Судами не враховано, що законом і підпунктом "д" пункту 5.2 договору обов'язок здачі (повернення) орендованого майна по акту покладено на Орендаря, однак, .суди не перевірили, чи доводить Відповідач-1 належними і допустимими доказами, що вживав всіх залежних від нього заходів для своєчасного повернення майна з оренди.
Суд першої інстанції, відхиливши доводи Орендаря про надіслання 06.07.2017 на адресу Орендодавця акта приймання-передачі майна, не перевірив, чи отримав Орендодавець такий акт, а також які правові наслідки в залежності від встановлених обставин.
В свою чергу, апеляційний господарський суд під час перегляду рішення суду першої інстанції, фактично переклав обов'язок щодо повернення майна з оренди, в тому числі й оформлення документа з повернення майна, з Орендаря на Орендодавця, тоді як з пункту 4.2 договору не вбачається, що саме Орендодавець несе обов'язок повернення майна та має скласти акт прийому-передачі майна з оренди. Зазначений пункт договору зобов'язує Орендодавця лише направити уповноваженого представника для складання акту та його підписання.
До того ж, на стадії апеляційного перегляду рішення до матеріалів справи долучено лист Відповідача-1 №1040 від 10.04.2017, в якому викладено текст акту приймання-передачі спірного майна, а також надано докази його направлення Позивачу, проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки поданню в суді апеляційної інстанції додаткових доказів.
Отже, суди мали б дослідити обставини вжиття Орендарем всіх залежних від нього заходів щодо повернення об'єкта оренди, у зв'язку з закінченням строку оренди, оскільки вина Орендаря у разі несвоєчасного повернення орендованого майна, в силу вимог статті 614 ЦК України, презюмується.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.
З огляду на наведене, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
Відповідно до частин 1,2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпайп" задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2017 у справі №922/2665/17 скасувати.
3. Справу №922/2665/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.
