ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 904/4470/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
розглянувши без повідомлення та виклику учасників справи заяви Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.12.2016 (Данилова М.В., Корсак В.А., Сибіга О.М.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 (Бондарєв Е.М.) у справі №904/4470/16 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення 413 084 907,10 грн
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі - Відповідач) про стягнення 413084907,10грн, з яких 348 222 726,62 грн заборгованість за природний газ поставлений в період з січня 2013 року по грудень 2015 року; 51 305 898,24 грн пеня за загальний період з 21.01.2016 по 13.05.2016; 3 583 797,82 грн 3% річних за загальний період з 21.01.2016 по 13.05.2016; 9 972 484,42 грн інфляційні втрати за загальний період з лютого 2016 року по квітень 2016 року.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 (Бондарєв Е.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 (Пархоменко Н.В., Вечірко І.О., Кузнецов В.О.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 348222726,62 грн заборгованості за природний газ, 3583797,82 грн 3% річних, 9972484,42 грн інфляційних втрат, здійснено перерозподіл судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 (Данилова М.В., Корсак В.А., Сибіга О.М.) постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 скасовано, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 залишено в силі.
У заяві про перегляд з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) Позивач просить переглянути та скасувати постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 904/4470/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування заяви надано копію постанови Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі №911/1173/16.
Відповідач надав пояснення у справі, в якому зазначив, що вважає заяву Позивача про перегляд судових рішень у даній справі необґрунтованою та безпідставною.
Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2018 допущено справу № 904/4470/16 до провадження Верховного Суду, відкрито провадження за заявою Позивача про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.12.2016 у справі №904/4470/16 та здійснено підготовчі дії.
Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2018 постановлено здійснити розгляд справи № 904/4470/16 за заявою Позивача про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 без повідомлення та виклику учасників справи.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) 04.01.2013 укладено договір на купівлю-продаж природного газу №13-137-ВТВ, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди № 11 від 05.02.2015, Продавець зобов'язався передати Покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 природний газ, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Газ, який передається за договором, використовується Покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат Покупця.
Господарські суди встановили, що сторони не заперечують, що Позивачем свої зобов'язання виконано в повному обсязі та поставлено Відповідачу в період з січня 2013 року по грудень 2015 року природний газ на загальну суму 1036110883,98 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, проте Відповідач розрахувався частково, сплативши 687888157,36 грн.
Відповідно до пункту 5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ встановлюється НКРЕ.
Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 10 від 22.12.2014) визначено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за договором здійснюється Покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (розділ 11 договору з урахуванням додаткової угоди № 10).
Оскільки Відповідач вартість послуг з постачання природного газу оплатив лише частково, тому Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Відповідача заборгованості за отриманий природний газ за договором, з врахуванням наслідків, що передбачені за порушення такої оплати.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до пункту 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат (ВТВ) та нормованих втрат. Можливість Відповідача розрахуватись за природний газ для потреб ВТВ перед Позивачем прямо залежить від затвердженого граничного допустимого розміру ВТВ, а також від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
Протягом 2014 - 2015 років при формуванні та затверджені гранично допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міненерго та НКРЕКП не було враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ в розмірі 31 682 000 куб.м. на загальну суму 310 449 300,00 грн без ПДВ.
Відповідач зазначав, що виконання зобов'язань стало неможливими саме внаслідок бездіяльності третіх осіб - органів державної влади, що полягають у невиконанні норм статті 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 9 Закону України "Про природні монополії", норм Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, а також Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Мінпаливенерго №264 від 30.05.2003.
Відповідач вказує, що саме дії третіх осіб призвели до часткової неможливості оплати ним того обсягу природного газу, який не було враховано при встановленні тарифів на розподіл природного газу.
Тобто, за умови дотримання з боку Міненерго та НКРЕКП вимог зазначених законодавчих та підзаконних нормативних актів, тариф на розподіл природного газу для Відповідача повинен був врахувати більший обсяг природного газу для потреб ВТВ, який би повністю охоплював величину природного газу придбаного за договором і дозволив би уникнути настання обставин непереборної сили.
На підтвердження настання форс-мажорних обставин, що полягають у дії/бездіяльності третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання Відповідачем зобов'язання, визначеного пунктом 6.1 договору № 13-137-ВТВ, по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановлені тарифів на розподіл природного газу, а саме в розмірі 31 682 000 куб.м. на загальну суму 372 539 160,00 грн, які настали з 01.05.2014 та тривають досі, Відповідачем подано до матеріалів справи виданий Торгово-промисловою палатою сертифікат № 5839 від 16.02.2016.
Водночас, у долученій до заяви копії постанови Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 911/1173/16, правовідносини у якій є подібними тим, що склалися у даній справі, суд вказав, що обставини, які наведені у сертифікаті Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), що видавався палатою іншому суб'єкту господарювання з тих же підстав, не є обставинами непереборної сили в розумінні статті 617 ЦК України, та відповідно не є підставою для звільнення Відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання.
Викладене свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені Позивачем обставини, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
При цьому у пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
У частині 2 статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити, або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті № 5839 від 16.02.2016 обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання Відповідачем своїх зобов'язань, визначених пунктом 6.1 договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності.
Такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в статті 617 Цивільного кодексу України, оскільки протягом дії договору Відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів.
Таким чином, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті № 5839 від 16.02.2016 обставини не є підставою для звільнення Відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання.
Отже, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині застосування положень статті 617 Цивільного кодексу України, допустив неоднакове й неправильне застосування норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яким Позивачу повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог, а тому постанова Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню.
Водночас, Дніпропетровський апеляційний господарський суд у постанові від 05.10.2016 дійшов вірного висновку, що обставини, зазначені у сертифікаті №5839 Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 16.02.2016 не є непереборною силою (форс-мажорними обставинами) в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України щодо виконання обов'язку зі сплати заборгованості, та, відповідно, не є підставою для звільнення Відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання, з огляду на що, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 348222726,62 грн заборгованості за природний газ, 3583797,82 грн 3% річних, 9972484,42грн інфляційних втрат.
Однак, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 51305898,24 грн за період з 21.01.2016 по 13.05.2016 виходячи з того, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005 порушено провадження у справі № Б24/235/05 про банкрутство Відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який не скасовано і, оскільки пеня нарахована після порушення справи про банкрутство Відповідача та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, дія якого поширюється на нарахування штрафних санкцій, тому позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.
При зверненні із вищезазначеною заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016, Позивач стосовно розгляду питання стягнення з Відповідача пені, посилаючись на норми статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вказав, що оскільки вимоги, які пред'явлені, стосуються виконання Відповідачем зобов'язань, які виникли у січні 2016 року, а справу № Б24/235/05 порушено 14.10.2015 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а вимоги Позивача не підпадають під дію мораторію, оскільки вони є поточними вимогами і на них не розповсюджується дія мораторію, тому суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні зазначеної вище вимоги про стягнення з Відповідача пені і така вимога підлягає задоволенню.
З приводу вказаного суд зазначає, що заявником не надано інших судових рішень, які б свідчили про різне застосування норм права на підтвердження зазначених доводів заяви.
За таких обставин заява Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягає частковому задоволенню. Постанова Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 підлягають скасуванню, а постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 підлягає залишенню в силі.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017), статтями 11123, 11124, 11125 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 192-VІІІ від 12.02.2015),
ПОСТАНОВИВ:
Заяву Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі №904/4470/16 задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі №904/4470/16 скасувати.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі №904/4470/16 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.
