УХВАЛА
15 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 921/730/13-г/3
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4) про закриття апеляційного провадження
у справі № 921/730/13-г/3 Господарського суду Тернопільської області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії АТ "Укрексімбанк" до 1) Приватного підприємства "Продекспорт", 2) Закритого акціонерного товариства "Агропродукт" за участю ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії АТ "Укрексімбанк" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "Продекспорт" (далі - Відповідач-1) та Закритого акціонерного товариства "Агропродукт" (далі - Відповідач-2) про солідарне стягнення заборгованості за кредитними угодами №18105К15/2102 від 13.07.2005 та №6605К48 від 13.07.2005, договорами поруки №18105Р1 від 13.07.2005 та №6605Р8 від 13.07.2005 заборгованості за кредитом в сумі 41 003 252,65 грн, 5 426 712,21 грн заборгованості за несплаченими відсотками, 574 509,51 грн заборгованості за несплаченими комісіями, 1 353 420,28 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань та стягнення з Відповідача-1 заборгованості за кредитними договорами №6606К35 від 19.07.2006, №6606К38 від 27.07.2006, №6606К44 від 06.09.2006, №6607К23 від 05.11.2007, №6609К5 від 01.06.2009, №6609К9 від 01.07.2009 заборгованості за кредитом в сумі 124 807 829,86 грн, 16 288 803,93 грн заборгованості за несплаченими відсотками, 1 476 358,37 грн заборгованості за несплаченими комісіями, 6 573 707,10 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань (з урахуванням заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог).
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2013 позов задоволено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитними договорами, проте Відповідач-1, як позичальник, своїх обов`язків не виконав в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка доведена матеріалами справи, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 в липні 2019 року звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив поновити строк на апеляційне скарження, скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 17.07.2013 про порушення провадження у цій справі, а також рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2013 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 17.07.2013 про порушення провадження у справі та рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2013.
Ухвала суду мотивована тим, що аналіз матеріалів справи та зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції дають підстави для висновку про те, що місцевий господарський суд, розглядаючи даний спір, не вирішував питання про права, інтереси та (або) обов`язки апелянта ОСОБА_1 , як заставодавця (майнового поручителя).
ОСОБА_1 (далі - Скаржник) подав касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати, а справу передати до апеляційного господарського суду для продовження розгляду його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 17.07.2013 про порушення провадження у справі та рішення суду від 31.10.2013.
Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі №921/730/13-г/3 за касаційною скаргою Скаржника на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.01.2020.
Під час розгляду касаційної скарги суд, вивчивши матеріали справи та касаційну скаргу, встановив таке.
Предметом позовних вимог у даній справі, як встановив суд апеляційної інстанції, є питання стягнення Позивачем, як кредитором, з позичальника, яким є Відповідач-1, та з поручителя, яким є Відповідач-2, заборгованості за кредитними договорами та договорами поруки і підставою даного позову не був договір застави від 24.11.2009, укладений між Позивачем та Скаржником і двома іншими фізичними особами.
В процесі розгляду даної справи Касаційним господарським судом досліджено висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, частини 1 статті 254 ГПК України (аналогічна за змістом частина 1 статті 352 ЦПК України) щодо права осіб, які не брали участі у справі, на апеляційне оскарження, а також частини 5 статті 75 ГПК України (ідентична за змістом частина 5 статті 82 ЦПК України) щодо наявності у таких осіб можливості спростувати обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду, що набрало законної сили.
Так, у цивільній справі №752/21064/15-ц, в якій предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором №10-29/3349 від 28.04.2007, рішенням суду першої інстанції від 12.05.2016 задоволено позовні вимоги та стягнуто з позичальника на користь кредитора заборгованість за кредитним договором. У березні 2019 року особа, яка не була учасником справи (іпотекодавець (майновий поручитель), подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішенням суду вирішено питання про її права та обов`язки. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.03.2019 відмовлено вказаній особі у прийнятті її апеляційної скарги з тих підстав, що судом першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов`язки іпотекодавця (скаржника). Здійснюючи касаційний перегляд у зазначеній справі, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в своїй постанові від 16.10.2019 дійшов висновку, посилаючись на статтю 352 ЦПК України, про скасування ухвали суду апеляційної інстанції від 22.03.2019 з тих підстав, що, враховуючи частину 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку", невиконання боржником (позичальником) рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором надає кредитору право звернутися з вимогою до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки і у разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, іпотекодавець буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума встановлена преюдиційним судовим рішенням. Апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції здійснювався відповідно до ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.
При цьому, Касаційним цивільним судом було враховано висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який викладено у постанові від 23.01.2018 у справі №1519/2-4141/11. Однак, апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у цій справі здійснювався відповідно до ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017.
Такий же висновок викладено у постанові від 11.12.2018 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №973/62/18.
Згідно з частиною 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
На час подання ОСОБА_1 апеляційної скарги (липень 2019 року) у даній справі №921/730/13-г/3 (вчинення окремої процесуальної дії) діяв ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, а тому розгляд апеляційної скарги здійснювався відповідно до ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Водночас, згідно з частиною 5 статті 75 ГПК України (частина 5 статті 82 ЦПК України), обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Однак, Касаційним цивільним судом у зазначеній постанові від 16.10.2019 норми частини 5 статті 82 ЦПК України враховані не були.
Відповідно до статті 575 ЦК України іпотека є одним із видів застави. Як за договором іпотеки, так і за договором застави, заставодавець (іпотекодавець) є майновим поручителем (стаття 583 ЦК України та стаття 1 Закону України "Про іпотеку". Оскільки правовідносини у справі №752/21064/15-ц та у даній справі №921/730/13-г/3 є подібними, колегія суддів вважає, що висновок Касаційного цивільного суду у постанові від 16.10.2019 у справі №752/21064/15-ц про те, що у разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, іпотекодавець буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума встановлена преюдиційним судовим рішенням, не враховує процесуальних змін з 15.12.2017, а саме вимог частини 5 статті 82 ЦПК України (частина 5 статті 75 ГПК України). На підставі зазначених процесуальних норм особа, яка не брала участі у справі, може у загальному порядку спростувати обставини, встановлені рішенням суду у такій справі. Тобто, у такому випадку іпотекодавець (заставодавець) може спростовувати у загальному порядку суму заборгованості позичальника, встановлену рішенням суду, зокрема, у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави).
Колегія суддів також враховує наявність інших справ у подібних правовідносинах, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що у разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, іпотекодавець буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума встановлена преюдиційним судовим рішенням (постанова від 23.01.2018 у справі №1519/2-4141/11, від 28.08.2019 у справі №466/104/14-ц, від 23.10.2019 у справі №756/409/17-ц). Проте, апеляційний перегляд рішень судів першої інстанції у цих справах здійснювався відповідно до норм ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, які не містили положень, зазначених у частині 5 статті 82 ЦПК України (частина 5 статті 75 ГПК України) в редакції, чинній з 15.12.2017.
При цьому, слід враховувати час вчинення окремої процесуальної дії, зокрема, в даному випадку, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, а також апеляційного розгляду, оскільки, в разі апеляційного оскарження відповідно до ГПК України (ЦПК України) в редакції, чинній з 15.12.2017, норми частини 5 статті 75 ГПК України (частина 5 статті 82 ЦПК України) підлягають обов`язковому застосуванню, незважаючи на прийняття рішення суду першої інстанції під час дії ГПК України (ЦПК України), в редакції, чинній до 15.12.2017.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.12.2019 у справі №607/1805/13-ц у подібних правовідносинах, де Касаційний цивільний суд дійшов протилежного висновку про застосування статті 82 ЦПК України у вирішенні питання, чи оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про права та/або обов`язки особи, яка не брала участі у справі (частина 1 статті 352 ЦК України). Хоча Касаційний цивільний суд обґрунтував свій висновок про відсутність преюдиційності рішення суду конкретними обставинами справи, однак, на думку колегії суддів, у будь-якому випадку, незалежно від обставин справи, положення частини 5 статті 75 ГПК України (частина 5 статті 82 ЦПК України), запроваджені з 15.12.2017, спростовують висновок Касаційного цивільного суду, наведений у постанові від 16.10.2019 у справі №752/21064/15-ц, що дає підстави для відступлення від цього висновку. Це також сприятиме дотриманню принципу правової визначеності (res judicate) з огляду на надмірні строки подання відповідних апеляційних скарг.
Наведене вказує на неоднозначність та суперечливість висновків Касаційного цивільного суду у зазначених постановах, неможливість їх застосування з огляду на чинне процесуальне законодавство, що також дає підстави Великій Палаті Верховного Суду відійти від висновку, зазначеного у постанові Касаційного цивільного суду від 16.10.2019 у справі №752/21064/15-ц.
Особа, яка не брала участі у справі, і звертається з апеляційною скаргою в порядку, визначеному частиною 1 статті 254 ГПК України (частина 1 статті 352 ЦПК України) в редакції, чинній з 15.12.2017, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій саме частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
Слід враховувати, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами даної справи №921/730/13-г/3, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду від 16.10.2019 у справі №752/21064/15-ц в тій частині, що у разі неоскарження рішення суду у справі про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, іпотекодавець (особа, яка не брала участі у справі, в якій вирішувалося питання стягнення кредитної заборгованості з позичальника) буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума встановлена преюдиційним судовим рішенням, з огляду на те, що наведені висновки не враховують положень чинного процесуального закону, зазначених у частині 5 статті 82 ЦПК України (частина 5 статті 75 ГПК України) з урахуванням частини 3 статті 3 ЦПК України (частина 3 статті 3 ГПК України).
При цьому, колегія суддів враховує, що у справі №973/62/18 Касаційний господарський суд хоча й розглянув справу як суд апеляційної інстанції, проте навів аналогічний висновок як і Касаційний цивільний суд у справі №1519/2-4141/11 (пункт 8 постанови Касаційного господарського суду від 11.12.2018).
Відповідно до частини 3 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 302, 303 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №921/730/13-г/3 за позовом Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії АТ "Укрексімбанк" до Приватного підприємства "Продекспорт", Закритого акціонерного товариства "Агропродукт" про стягнення заборгованості.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.
