Справа № 2-4440/11
Провадження № 2/201/1574/2019
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2019 року Жовтневий районний суд
м . Дніпропетровська
у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,
при секретарі – Разумняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа – ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору-купівлі продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності, -
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2007 року позивач звернувся до суду з данним позовом. В обґрунтування позовних вимог послався на те, що у період з 14.06.1997 року по 28.03.2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 В період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 відповідачка ОСОБА_2 05 квітня 2005 року уклала договір дарування з відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Відповідно до умов договору останні передали у власність відповідачки ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . При укладанні договору дарування ОСОБА_2 сплатила на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 суму в розмірі 30000 (тридцять тисяч) доларів США. 20 жовтня 2006 року ОСОБА_2 , без згоди позивача, уклала з ОСОБА_10 мирову угоду, згідно з якою остання набула право власності на вказану квартиру. Рішенням (заочним) Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2011 року визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_11 . Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2013 року вказане рішення суду першої інстранції скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні майном та визнання права власності відмовлено. 12 березня 2012 року ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ), відповідно до якого до останньої перейшло право власності на зазначену квартиру. Квартира зареєстрована за ОСОБА_5 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно. При укладанні договору ОСОБА_7 діяла на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив визнати договір дарування, укладений між відповідачами удаваним та таким, що приховує насправді договір купівлі-продажу спірної квартири; визнати недійсним укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 договір купівлі- продажу спірної квартири від 12.03.2012 року; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частку спірної квартири за кожним; витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частку спірної квартири; скасувати у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на 1/2 частку спірної квартири, зареєстровану за ОСОБА_5
В судове засідання позивач не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, якою просив суд розглянути справу без його участі.
Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача ОСОБА_2 надав суду письмові пояснення, в яких заперечував проти позовних вимог з підстав їх незаконності і необґрунтованості, та просив суд здійснювати розгляд справи без його участі.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами
У відповідності до ч. 2 ст.247ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
В квітня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування від 05 квітня 2005 року недійсним та просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.
10 квітня 2009 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано договір дарування від 05 квітня 2005 року недійсним та визнано придбання квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі - продажу. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с.163-164).
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2009 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2009 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд (т. 1, а.с. 216-218).
11 жовтня 2011 року позивачем було подано уточнену позовну заяву в якій він просив визнати договір дарування від 05 квітня 2005 року удаваним правочином, визнати, що 05 квітня 2005 року було укладено договір купівлі - продажу та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину в спірній квартирі (т. 2, а.с.1)
20 грудня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено (т. 2, а.с. 29-30).
18 січня 2012 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено додаткове рішення, яким договір дарування квартири АДРЕСА_1 ), укладений 05 квітня 2005 року було визнано удаваним правочином, що приховує насправді складений 05 квітня 2005 року договір купівлі - продажу (т.2, а.с 40). Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2012 року зазначене додаткове рішення залишене без змін (т. 2 а.с. 99-101).
15 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року (т. 2, а.с.105-107).
11 грудня 2013 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року було скасовано за нововиявленими обставинами (т. 2 а.с. 159-161).
08 січня 2014 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив суд визнати договір дарування від 05 квітня 2005 року удаваним правочином та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача вартість 1/2 частини спірної квартири (т. 2 а.с.169-172).
17 вересня 2015 року до суду надійшла уточнена позовна заява в остаточній редакції (т. 3 а.с. 43-46).
Рішенням Жовтневого районного суду від 14.03.2016 року, договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2005 року між дарувателями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та обдарованою ОСОБА_2 визнано удаваним правочином, що приховує насправді укладений 05 квітня 2005 року між продавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та покупцем ОСОБА_2 договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 . Визнано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.07.2016 року зазначене рішення залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 19.12.2018 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа – ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 березня 2012 року, витребування у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частини спірної квартири та скасування у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на 1/2 частину спірної квартири, зареєстрованої за ОСОБА_5 Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Оскільки рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2016 року в частині: визнання дарування квартири укладеного 05.04.2005 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та обдарованою ОСОБА_2 , удаваним правочином, що приховує насправді укладений 05.04.2005 року між продавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та покупцем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цієї квартири; визнання право спільної сумісної власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири; визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірної квартири договір- набрало законної сили, суд зазначені вимоги не розглядає і вирішує вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.03.2012 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ; про витребуваня у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частини квартири; про скасування у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_5 .
Вирішуючи вимогу про визнання договору купівлі- продажу недійсним суд виходить з наступного.
Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.ч.1-3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Водночас, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У п.1.3.9. Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п.п.. 1.2, 4 ч.1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2017 року зазначено, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Оскільки укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_7 діяла на підставі судового акту, яким не породжено жодних правових наслідків, є підстави для висновку про недодержання в момент вчинення правочину передбачених законом вимог, а відтак- для висновку про недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу та відсутність у ОСОБА_7 права на відчуження квартири.
Вирішуючи питання про витребування Ѕ частки спірної квартири суд виходить з наступного.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 16 ч.1, ч.2 п.2 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Отже, норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У п.1.1.1. Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п.п.. 1.2, 4 ч.1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2017 року зазначено, що згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
У статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року йдеться про те, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Вирішуючи вимогу про витребування 1/2 частини квартири із чужого незаконного володіння суд виходить з того, що задоволення такої вимоги, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав позивача як власника. Вимога про витребування із чужого незаконного володіння частки квартири вирішувалась Верховним Судом аналогічно у постановах: від 29.08.2019 року справа № 725/4864/15-ц (провадження № 61-30206св18); від 31.07.2019 року справа № 234/2498/13-ц (провадження № 61-11448св18); постанові ВС від 17.07.2019 року справа № 640/8559/16-ц (провадження № 61-17011св18); від 31.10.2018 року справа № 641/8891/16-ц (провадження № 61-38210св18); від 07.11.2018 року справа № 199/3808/16 (провадження № 61-2249св18); від 16.01.2018 року справа № 202/11730/14-ц (провадження № 61-122 св 17).
Оскільки укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_7 діяла на підставі судового акту, який в подальшому був скасований, та з урахуванням того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не існує жодних юридичних відносин, суд приходить до висновку, що Ѕ частина спірної квартири вибула із володіння ОСОБА_1 поза його волею, відтак - є підстави для її витребування у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 .
Вимога про витребування іншої Ѕ частки спірної квартири від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 позивачем не заявлялась, тому суд її не вирішував.
Згідно ст. 182 ч.ч.1, 2 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
У відповідності до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").
Зважаючи на вищевикладене суд приходить до висновку, що повноцінний захист прав та інтересів позивача можливий шляхом скасування у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа – ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору-купівлі продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності – задовольнити.
Визнати договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 колишня АДРЕСА_2 849454 реєстр 367 від 12.03.2012 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Суховаровою Н.В.,- недійсним.
Витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,0 кв.м., житловою 35,1 кв.м.
Скасувати у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,0 кв.м., житловою 35,1 кв.м., зареєстровану за ОСОБА_5 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев
