Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 2-4440/11
2/201/329/2016
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 березня 2016 року м. Дніпропетровськ
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Демидової С.О.
за участю секретаря Пєронкова М.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання квартири спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_8 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання квартири спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності.
В обгрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням їх уточнень посилається на те, що 14 червня 1997 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, актовий запис № 188. 28 березня 2006 року шлюб розірвано.
05 квітня 2005 року в період перебування в шлюбі ОСОБА_2 уклала договір дарування з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 згідно умов якого ОСОБА_2 як обдарована, отримала у власність квартиру АДРЕСА_1 . При укладенні даного договору відповідач ОСОБА_2 сплатила на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 грошову суму в розмірі 30 000 доларів США. Тому позивач пославшись на норми ст.ст. 235, 236 ЦК України просив визнати договір дарування від 05 квітня 2005 року удаваним правочином та таким що приховує насправді укладення договору купівлі - продажу спірної квартири.
Окрім того оскільки спірна квартира була придбана в період зареєстрованого шлюбу позивач пославшись на норми ст.ст.60, 68, 70 СК України та норми ст.ст. 368, 369, ЦК України просив визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 та визнати право власності за ним на 1/2 частину квартиру та за ОСОБА_2 на 1/2 частину спірної квартири.
20 жовтня 2006 року ОСОБА_2 без згоди позивача уклала з ОСОБА_11 мирову угоду, згідно якої остання набула право власності на спірну квартиру.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2011 року було визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_8 , однак 26 липня 2013 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області скасоване рішення
Жовтневого районного суду від 05 грудня 2011 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в володінні майном та визнання права власності - відмовлено
Скориставшись своїм правом власника нерухомого майна ОСОБА_12 12 березня 2012 року уклала з ОСОБА_5 договір купівлі - продажу спірної квартири. При укладенні оспорюваного договору ОСОБА_12 діяла на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване.
Тому позивач пославшись на норми ст. ст. 215, 1212, 388 ЦК України просив визнати недійсним договір купівлі - продажу від 12 березня 2012 року укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , витребувати у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частину спірної квартири та скасувати у реєстрі право власності на нерухоме майно на 14 частину спірної квартири зареєстроване за ОСОБА_5 .
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі пославшись на обставини викладенні в уточненій позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник заперечували проти задоволенні позовних вимог пославшись на їх безпідставність, та необґрунтованість. ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила що дану квартиру їй подарувала померла ОСОБА_9 , оскільки у останньої була якась домовленість із її матір*ю про яку ОСОБА_2 не повідомили, тому дана квартир є її власністю, а ніяк не спільною сумісною. З позивачем з січня 2005 року вони стали проживати окремо спільне господарства не вили, а лише іноді до офіційного розірвання шлюбу їздили з позивачем разом відпочивати. Окрім того пояснила, що дійсно позивач брав кредит на ремонт квартири, однак сплачувала за даний кредит грошові кошти вона. На даний час спірну квартиру в неї забрано в зв`язку з борговими зобов`язання.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснили, що дійсно 05 квітня 2005 року вони продали свою квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та що саме на прохання останньої було оформлено договір дарування, оскільки як пояснила їм ОСОБА_2 вона знаходиться в шлюбі та щоб уникнути поділу майна попрохала оформити саме договір дарування. відповідачі підтвердили, що вони дійсно отримали грошові кошти за спірну квартиру в розмірі 30 000 доларів США, що спочатку було оформлено завдаток розписка, а потім віддали решту суму, нажаль оригіналу розписки не збереглося оскільки минуло більше десяти років.
Відповідач ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_12 в судове засідання не з*явилися про день час, та місце слухання справи були повідомленні належним чином причин неявки суду не повідомили.
Вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши та перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В квітня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання договору дарування від 05 квітня 2005 року недійсним та визнати за ним право власності на 1/2 частину в спірній квартирі.
10 квітня 2009 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково визнано договір дарування від 05 квітня
2005 року недійсним та визнано придбання квартири
АДРЕСА_1 за договором купівлі - продажу. В іншій частині позовних вимог
відмовлено/т. 1 а.с.163-164/.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2009 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2009 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд /т. 1, а.с. 216-218/.
11 жовтня 2011 року позивачем було подано уточнену позовну заяву в якій він
просив визнати договір дарування від 05 квітня 2005 року удаваним правочином, визнати,
що 05 квітня 2005 року було укладено договір купівлі - продажу та визнати за
ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину в спірній квартирі /т. 2, а.с.1/
20 грудня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено /т. 2, а.с. 29-30/.
18 січня 2012 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено додаткове рішення, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2012 року залишене без змін /т. 2 а.с. 99-101/, яким договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 05 квітня 2005 року було визнано удаваним правочином, що приховує насправді складений 05 квітня 2005 року договір купівлі - продажу /т.2, а.с 40/.
15 серпня 2013 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року /т. 2, а.с.105-107/.
11 грудня 2013 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року було скасовано за нововиявленими обставинами /т. 2 а.с. 159-161/.
08 січня 2014 року ОСОБА_1 скориставшись своїм правом та уточнив свої позовні вимоги та просив суд визнати договір дарування від 05 квітня 2005 року удаваним правочином та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача вартість 1/2 частини спірної квартири, /т. 2 а.с.169-172/
05 березня 2014 року по справі було призначено судову будівельно - технічну експертизу /т. 2, а.с. 200/
16 червня 2014 року до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку /т. 2 а.с. 219/.
24 жовтня 2014 року у справі було знову призначено судову будівельно - технічну експертизу /т. 3, а.с. 22/.
26 червня 2015 року надано висновок судової оціночно - будівельної експертизи про вартість спірної квартири /т. 3 а.с. 29-24/.
17 вересня 2015 року суду надано уточнену позовну заяву в остаточній редакції /т. 3 ах. 43-46/.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В судовому засіданні встановлено, що 14 червня 1997 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який було зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, про що зроблено актовий запис № 188 /т. 1, а.с. 20/. 28 березня 2006 року даний шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 /т. 1, а.с. 21/.
05 квітня 2005 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншого боку було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 прийняла в дар кв. АДРЕСА_1 /т. 1 а.с. 138/.
При укладенні договору дарування ОСОБА_2 сплатила на користь ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , суму в розмірі 30 000 доларів США. Факт здійснення оплати при укладенні договору дарування було визнано представником ОСОБА_2 при першому розгляді справи, окрім того підтверджується пояснювальною запискою ОСОБА_3 /т. 1 а.с.6/, розпискою складеною ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_3 ОСОБА_10 , згідно якої ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 в якості оплати за спірну квартиру 156 000 грн., що еквівалентно 30 000 доларів США. Зазначена розписка була долучена до матеріалів справи за клопотанням самої ОСОБА_2 при першому розгляді даної справи./т. 1 а.с. 146/, договором завдатку від 02 квітня 2005 року /т. 1 а.с. 145/ пояснення свідка ОСОБА_4 , яка підтвердила в судовому засіданні факт сплати грошових коштів за спірну квартиру.
Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Оскільки у спірних правовідносинах вбачається, що попередні власники спірної квартири отримали від набувача ОСОБА_2 обумовлену грошову компенсацію, фактично відбулося не дарування майна, а його купівля - продаж у розумінні ст. 655 ЦК України.
Відповідно ст. 235 ЦК України удаваним правочином є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину. який сторони насправді вчинили.
Враховуючи що сторони спірного правочину, фактично уклавши та виконавши договір купівлі - продажу, формально уклали та нотаріально посвідчили договір дарування.
У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України. можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Таким чином, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою. документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. При цьому відмінність полягає у характері правовідносин, а не у суб`єктному складі їх учасників.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору удаваним, має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті. які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Тобто, позивач повинен довести, що за удаваним договором сторони свідомо, з певною метою, документально оформили правочин, але насправді між ними існують інші правовідносини.
Враховуючи вищезазначені норми, а також факти, згідно яких сторонами дійсно було вчинено правочин який приховував інший, суд вважає за можливе визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2005 року між дарувателями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та обдарованою ОСОБА_2 - удаваним правочином, що приховує насправді укладений 05 квітня 2005 року між продавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та покупцем ОСОБА_2 договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 .
Стосовно позовних вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності по 1/2 частини за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд виходить з наступного.
Згідно ч.і ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач ОСОБА_2 та її представник наполягали на тій обставині, що спірна квартира була придбана в період коли шлюбні відносини фактично були припинені. Однак дана обставина не відповідає дійсності та спростовується наступними доказами.
Так, позивачем на підтвердження проживання однією сім*єю в період придбання спірної квартири надано такі докази:
- Довідку Дніпропетровського обласного військового комісаріату /т.1 а.с. 233/.
згідно якої з липня 1999 року по березень 2007 року оповіщення полковника
ОСОБА_1 для виконання термінових завдань з бойової готовності
здійснювалося посильним облвіськкомату за місцем його проживання за
адресою: АДРЕСА_2 та за домашнім
телефоном, який встановлений в цій квартирі. Вказана в довідці адреса, за якою
здійснювалося оповіщення, є адресом квартири, яка належить на праві
власності ОСОБА_2 , в якій вона проживала разом з ОСОБА_1
- Довідку Сакського центрального військового санаторію ім. Пірогова в якій вказано, що з 09 січня по 20 січня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проходили лікування в санаторії, де мешкали в одній кімнаті /т. 1 а.с. 267/.
*Довідку про спільний відпочинок ОСОБА_1 та ОСОБА_13 в пансіонаті
«Волшебний плен» СМТ Кацевели АР Крим в період з 17 липня 2005 року по
26 липня 2005 року /т. 1 а.с. 48/.
*Заяву ОСОБА_2 від 24 березня 2007 року, зі змісту якої вбачається, що
ОСОБА_1 отримав кредит в АКБ «Укрсоцбанк» в сумі 20 000 доларів США на ремонт
спірної квартири, і що ОСОБА_2 в якості забезпечення виконання
ОСОБА_1 обов`язку по поверненню кредиту приймає на себе обов`язок майнового
поручителя /т.1 а.с. 54/.
*Квитанції про внесення ОСОБА_1 в банк в 2006-2007 роках коштів для погашення кредиту, отриманого в АКБ «Укрсоцбанк» для ремонту спірної квартири /т. 1 а.с.69-84/.
*Довідку приватного підприємця Іванова про те, що ОСОБА_1 в травні 2005 року особисто замовляв пам`ятник померлому батькові ОСОБА_2 /т. 1 а.с. 47/
- Свідоцтво від 03 листопада 2004 року про реєстрацію транспортного засобу,
відповідно до якого за ОСОБА_1 зареєстрований автомобіль ОСОБА_14 .
При цьому в якості особи, якій належить право керування цим автомобілем
вказана ОСОБА_2 /т. 1 а.с. 234/
- Протокол № 1 від 16 грудня 2004 року засідання санаторно-відбіркової комісії № 13 ВМУ Півд ОК, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 , як дружині полковника ОСОБА_1 , була надана путівка в ЦВКС «Сакський» /т. 1 а.с. 265/.
Допитані в судовому засіданні 26 січня 2016 року свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 також підтвердили факт сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_13 в 2005 році за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд критично ставиться до наданого ОСОБА_2 акту від 20 червня 2007 року /т. 1 а.с. 23,24/, про не проживання ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною з червня 2004 року, оскільки даний акт складено за підписом : Удалової, Ярощук, Хитько, які були допитані судом 28 квітня 201 Іроку як свідки та в судовому засіданні не змогли підтвердити факти викладені та засвідченні ними в акті від 20 червня 2007 року.
На підтвердження доводу про набуття спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_2 надала суду розписку /т. 1 а.с. 98/ від 28 січня 2005 року, відповідно до якої ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_17 позику в сумі 30 000 доларів США., однак даний факт спростовується показами свідка, а саме чоловіка - ОСОБА_17 , який в своїх письмових поясненнях /т. 1 а.с. 241/ стверджував, що ніяких коштів ОСОБА_17 не позичала ОСОБА_2 , та що вона взагалі, в 2005 році не мала такої суми грошових коштів.
Допитана в якості свідка ОСОБА_17 , 28 квітня 2011 року зазначила, що документів на підтвердження наявності в неї в 2005 році суми 30 000 доларів США в неї відсутні, окрім того як пояснило ОСОБА_17 , грошові кошти ОСОБА_2 вонапередавала останній в день, який зазначений в розписці, в своїй квартирі по АДРЕСА_3 , однак данні факти спростовуються довідкою Державного підприємства «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» /т. 1 а.с. 267/, згідно якої ОСОБА_2 з 09 січня 2005 року по 20 січня 2005 року разом з ОСОБА_1 перебували на лікуванні в Сакському центральному військовому санаторії ім.. Пірогова в м. Саки АР Крим, тому ОСОБА_2 ніяким чином не могла бути 18 січня 2005 року в м. Дніпропетровську.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що ОСОБА_1 доведений факт придбання спірної квартири в період перебування в шлюбі з ОСОБА_2 на відміну від ОСОБА_2 яка не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що спірна квартира була набута за особисті кошти та в період, коли шлюбні відносини з ОСОБА_1 були фактично припинені.
Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ч. 1 ст. 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві є спільною сумісною власністю. Суб*єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава. територіальна громад, якщо інше не встановлено законом. Майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньої спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно набуте в результаті спільної праці та спільні грошові кошти членів сім*ї, є їхньої спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним в письмовій формі.
Враховуючи вищенаведене суд вважає за можливе визнати право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частину та за ОСОБА_2 право на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стосовно позовних вимог про визнання договору купівлі - продажу спірної квартири укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 12 березня 2012 року -недійсним, суд виходить з наступного.
Так, 20 жовтня 2006 року ОСОБА_2 без згоди позивача уклала з ОСОБА_18 мирову угоду, згідно якої ОСОБА_18 набула право власності на спірну квартиру /т. 2, а.с. 136/. Дана мирова угода була затверджена рішенням від 20 жовтня 2006 року постійно діючого третейського суду «Південно - східний» /т. 2 а.с. 10/. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2012 року рішення постійно діючого третейського суду «Південно - східний Міжрегіональний» від 20 жовтня 2006 року було скасовано /т. 2 а.с. 137-139/.
Однак в листопада 2011 року ОСОБА_12 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в володінніспірною квартирою шляхом звільнення квартири та визнання права власності на спірну квартиру. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2011 року визнано права власності на спірну квартиру за ОСОБА_12 /т. 2 а.с. 22/
26 липня 2013 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2011 року скасоване, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в володінні майном відмовлено.
12 березня 2012 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу спірної квартири /т. 2 а.с 206/
Позивач в своїх позовних вимогах про визнання договору купівлі - продажу недійсним посилається на недодержання в момент вчинення правочину стороною правочину вимог які встановленні ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права. свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" 4.2 п.1, - при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права. якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Пункт 7 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснює, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), які встановлені частинами першою -третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Позовні вимоги про визнання недійсним правочину обґрунтовані відсутністю згоди позивача на відчуження квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до ч.1 ст. 65 СК України, - дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За нормами ч 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Отже згода одного із подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.
Однак, відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами правочину, встановленої законом, немає наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може гуртуватися на свідченнях свідків.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсним правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім*ї майна.
Зазначена викладене у правових позиціях Верховного Суду України у справі № 6-7цс15 від 08 квітня 2015 року.
Отже оскільки законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 та витребування квартири не має, а тому суд вважає за необхідне в цій частині позовних вимог відмовити.
Оскільки позовні вимоги про скасування у реєстрі права власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 є похідними від визнання недійсним договору купівлі - продажу від 12 березня 20212 року в задоволенні яких судом було відмовлено, то й в задоволенні вимог про скасування реєстрації також слід відмовити.
У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та таким що підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання квартири спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності задовольнити частково.
Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2005 року між дарувателями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та обдарованою ОСОБА_2 визнати удаваним правочином, що приховує насправді укладений 05 квітня 2005 року між продавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та покупцем ОСОБА_2 договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 .
Визнати право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя С.О. Демидова
