Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2021 р. Справа № 818/716/15Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О.
в присутності:
представників позивача Архипенко О.І., Кисіль А.В.,
представника відповідача Ломака Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії, Міністерства внутрішніх справ України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 (суддя О.М. Кунець, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 09.06.20) по справі № 818/716/15
за позовом ОСОБА_1
до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Міністра внутрішніх справ Авакова Арсена Борисовича, Міністерства внутрішніх справ України, Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області
про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Міністра внутрішніх справ Авакова Арсена Борисовича, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, в якому, з урахуванням наданої заяви про уточнення позовних вимог від 25.02.2020р. (а.с.25-29, том І ) просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №119-0/с від 30.01.2015 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №34 о/с від 02.02.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області з 03.02.2015;
- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України №119-0/с від 30.01.2015 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №34 о/с від 02.02.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Поновлено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області з 03.02.2015.
Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08592299) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015 у сумі 561592 (п`ятсот шістдесят одну тисячу п`ятсот дев`яносто дві) грн. 57 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
ОСОБА_1 , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії, Міністерство внутрішніх справ України не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернулися з апеляційними скаргами, в яких зазначають, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв`язку з чим просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позивач просить задовольнити його позов в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015 у розмірі 1360 359, 30 грн., відповідач - Міністерства внутрішніх справ України повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог, відповідач -Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії скасувати в частині задоволення позовних вимог і ухвали в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідно до постанови КМУ від 16.09.2015р. №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", ліквідовано, зокрема, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Сумській області з одночасним утворенням Головного управління національної поліції в Сумській області. При цьому, на переконання позивача, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була, а навпаки відбулась передача функцій одного органу - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області іншому органу - Головному управлінню Національної поліції в Сумській області. Станом на дату його звільнення (02.02.2015) розмір посадового окладу ОСОБА_1 становив 1 350,00 грн., що підтверджується довідкою УМВС України в Сумській області від 15 травня 2020 року №11/89. При цьому, листом від 15.05.2020 вих.№29/842, ГУНП в Сумській області надало інформацію, відповідно до якої в період з 07.11.2015 по 14.05.2020 згідно додатку 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» розмір посадового окладу поліцейського на посаді начальника управління Головного управління національної поліції в Сумській області складав 3 600,00 грн. Тобто, посадовий оклад начальника управління Головного управління національної поліції в Сумській області з 07.11.2015 збільшився у порівнянні з посадовим окладом начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в 2,66 рази (3 600,00 грн. /1 350,00 грн. = 2,66). Позивач вважає, що в даному випадку має бути застосовано пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100), відповідно до якого визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Отже, на переконання позивача, його середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати з урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення. Враховуючи викладені обставини, у заяві від 18.05.2020р. ( а.с.119-124, ІІ том) позивач вказує на те, що його середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу складає: - за період з 03 лютого 2015 року по 06 листопада 2015 року - 289,63 грн.; - за період 07 листопада 2015 року по 27 травня 2020 року - 770,41 грн. (289,63грн. х 2,66); Таким чином, за підрахунками позивача, його середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню (з урахуванням збільшення посадових окладів посадових осіб ГУНП у Сумській області) на користь позивача становить 1 360 359,30 гри., з яких: - за період з 03 лютого 2015 року по 06 листопада 2015 року - 79 937,88 грн. (289,63 грн. х 276 днів); - за період з 07 листопада 2015 року по 26 травня 2020 року - 1 280 421,42 грн. (770,41 грн. х 1662 дні). Таким чином, загальна сума, яку позивач заявляє до стягнення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015р. по день розгляду справи становить 1 360 359 грн. 30 коп. Зазначив, що суд першої інстанції під час розгляду позовних вимог у частині стягнення переднього заробітку з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу допустив формальний підхід, унаслідок чого покладені в основу рішення висновки у цій частині ґрунтуються на припущеннях; порушено норми процесуального права у частині оцінки доказів ґрунтуючись на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх штучності; безпідставно не ураховані висновки щодо застосування норм права, викладені у Постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17 та від 25.06.2020 у справі №420/6852/18, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до передчасних висновків, а прийняте рішення у частині визначення розміру грошового забезпечення під час вимушеного прогулу у сумі 561 592, 57 грн. без застосування коефіцієнту підвищення окладу не можна визнати законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії обґрунтовані тим, що перевірка достовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій за попередній рік декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та /або відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах та інш. (передбачена ст. 5 Закону України «Про очищення влади») проводиться не у всіх випадках, а відносно осіб, які не підпадають під дію підпунктів 1 та 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону. Таким чином, звільнення осіб, визначених ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» проводиться на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, без проведення відповідної перевірки. Згідно з пунктом 8 статті 3 закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року серед іншого керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну Податкову та /або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Представник апелянта зазначає, що процедура люстрації, яка передбачена Законом України «Про очищення влади» поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на посадах керівного складу (керівники або їх заступники) територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України. Частиною 2 статті 1 Закону встановлено, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Зазначив, що Закон передбачає два види заборон: 10 років за критеріями визначеними частинами першою, другою, четвертою та восьмою статті 3 Закону, ч.3 ст. 1 Закону. Застосування заборон до осіб здійснюється наступним чином: на основі критеріїв визначених частиною 1 статті 3 Закону; на підставі частини 2 розділу Прикінцевих та Перехідних положень впродовж 10 днів з дня набрання чинності Законом; в подальшому в порядку перевірки на підставі ст. 5 Закону на основі критеріїв визначених ст. 3 Закону. Проведення перевірки осіб здійснюється згідно вимог постанови КМУ «Деякі питання реалізації Закону України "Про очищення влади" від 16.10.2014 № 563. 2. 5 років за критеріями визначеними у частинах третій, п`ятій - сьомій, ст. З Закону, з дня набрання чинності відповідним рішенням суду (ч. 4 ст. 1 Закону). Причому застосування заборони до осіб відбувається виключно за наявності рішень суду щодо зазначених в цих частинах суб`єктів, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, в тому числі виносили рішення щодо осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію, відповідно до вказаних в Законі норм. Отже на думку апелянта заборона 10 років, застосовується до осіб виключно за наявності крітерієв, передбачених частиною першою, другою, четвертою та восьмою ст. 3 Закону. Тоді, як заборона 5 років на підставі рішення суду застосовується до осіб виключно за наявності критеріїв, передбачених частиною третью, п`ятою - сьомої ст. 3 Закону. Отже, на відміну від застосування заборони, передбаченої ч. 4 ст. 1 Закону, на підставі рішення суду, застосування заборони передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону, не потребує необхідності встановлення відповідних фактів узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , а здійснюється на підставі відповідності критерієв, визначених у частинах першій, другій, четвертій, восьмій ст. 3 Закону.
Міністерство внутрішніх справ України в апеляційній скарзі зазначає, що перевірка достовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій за попередній рік декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та /або відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах та інш. (передбачена ст. 5 Закону України «Про очищення влади») проводиться не у всіх випадках, а відносно осіб, які не підпадають під дію підпунктів 1 та 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону. Таким чином, звільнення осіб, визначених ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» проводиться на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, без проведення відповідної перевірки. Згідно з пунктом 8 статті 3 закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року серед іншого керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну Податкову та /або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Представник апелянта зазначає, що процедура люстрації, яка передбачена Законом України «Про очищення влади» поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на посадах керівного складу (керівники або їх заступники) територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України. Пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про очищення влади» зобов`язує керівника органу, до повноважень якого належить звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб видати накази про їх звільнення. Вказані дії повинні бути вчинені впродовж десяти пнів з дня набрання чинності Законом України «Про очищення влади». На думку представника апелянта, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не спростовує доводів позивача щодо імперативного характеру вказаних вище норм, натомість посилається на їх невідповідність Конституції України, іншим нормам Закону України «Про очищення влади» та судовій практиці Європейського суду з прав людини, що детально аналізується нижче. Отже, заборона 10 років, застосовується до осіб виключно за наявності критеріїв, передбачених частинами першою, другою, четвертою та восьмою статті 3 Закону. Тоді як заборона 5 років на підставі рішення суду застосовується до осіб виключно за наявності критеріїв, передбачених частиною третьою, п`ятою - сьомою статті 3 Закону. Представник Міністерства внутрішніх справ України, зазначає, що на відміну від застосування заборони, передбаченої частиною 4 статті 1 Закону, на підставі рішення суду, застосування заборони передбаченої частиною 3 статті 1 Закону, не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі здійснення заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріям, визначеним у частинах першій, другій, четвертій, восьмій статті 3 Закону. На думку апелянта, що встановлена частиною третьої статті 1 Закону №1682 свідчить заборона не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі здійснення заходів (чи сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_11 , а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріям, визначеним у частинах першій, другій, четвертій, восьмій статті 3 Закону №1682.»... Таким чином, на думку апелянта, наведені доводи свідчать про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача без встановлення відповідачем фактів здійснення заходів, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, так само як і висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності.
У поданих до суду письмових відзивах на апеляційну скаргу УМВС України в Сумській області, Міністерства внутрішніх справ України, позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування наказів Міністерства внутрішніх справ України №119-0/с від 30.01.2015 та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №34 о/с від 02.02.2015 в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , а також поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області з 03.02.2015 залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії, а скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її вимог.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що проходження служби в органах внутрішніх справ позивач розпочав з 12.09.1995 року. В період з 01.11.1999 по 30.04.2010 позивач займав керівні посади в структурних підрозділах УМВС України в Полтавській, Сумській областях, а також в Автономній Республіці Крим та Центральному апараті МВС України.
З 30.04.2010 року позивач за власним бажанням був звільнений з посади заступника начальника ГУМВС України в Сумській області - начальника Сумського міського управління, а з 10.09.2010 відряджений в ДПА України: на посаду першого заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Сумській області, яку обіймав до 26.12.2011 року.
Після звільнення за власним бажанням з органів податкової міліції позивач очолював дирекцію з безпеки ПАТ «Сумиобленерго», а з 16.04.2014 обіймав посаду начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
30.01.2015 року Міністром внутрішніх справ України Аваковим А.Б. було видано наказ №119-о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (із постановленням на військовий облік) згідно з п.п.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та з посиланням на пункт 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.16, І том).
На підставі вказаного наказу, 02.02.2015 начальником Управління МВС України в Сумській області Річкалем А.Я. видано наказ №34 о/с аналогічного змісту щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ (а.с.17, І том).
Не погоджуючись з даними Наказами позивач звернувся до суду з відповідним позовом щодо їх скасування та поновлення його на посаді.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи накази, які є предметом даного позову, відповідачі, як суб`єкти владних повноважень діяли усупереч, не в межах та не у спосіб, які визначені: Законом України «Про очищення влади», Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563 «Про затвердження Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Розпорядженням КМУ України від 16.10.2014 року №1025-р «Про затвердження Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади» та Наказом Міністра внутрішніх справ України від 14.11.2014 року № 1229 «Про організацію вимог Закону України «Про очищення влади».
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу вираховується із виплат, які звільнена особа отримувала на час звільнення, вимоги позивача щодо проведення коригування середньоденної заробітної плати з урахуванням підвищених тарифних ставок і посадового окладу після звільнення позивача задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що правовою підставою для звільнення позивача відповідачами указано саме норму підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII та пункт 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України від 16.09.2014 №1682-VII "Про очищення влади" (надалі - Закон №1682-VII), який набрав чинності 16.10.2014.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 вказаного Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
При цьому пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Отже, відповідно до вказаної норми та ураховуючи, що Закон України "Про очищення влади" набув чинності 16 жовтня 2014 року, звільнення згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями визначеного кола осіб мало б відбутися упродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом, а саме: до 27 жовтня 2014 року.
Усупереч п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про чищення влади» накази про звільнення позивача датовані 30.01.2015 та, відповідно, 02.02.2015.
Жодних ґрунтовних пояснень щодо недотримання строків прийняття відповідного рішення про звільнення (в даному випадку - Наказу від 30.01.2015р.) відповідачем -1 (Міністерство внутрішніх справ України) до суду не надано.
Щодо застосовування п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», як підставу для звільнення позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Положення п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» передбачають, що звільненню упродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом підлягають лишеті особи, які намомент набрання чинності цього Законупродовжують займати посаду щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Усііншіособи, у т.ч. які сукупно не менше одного року у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 займали посади, зазначені у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, але на момент набрання чинності Законом України «Про очищення влади» працюють в інших органах - повинні пройтиперевіркузгідно ст.5 цього Закону та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», що затверджений Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563.
При цьому, особи, які проходять перевірку у встановленому законодавством порядку, підлягають звільненню:
-або після подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині 3 або 4 ст. 1 цього Закону,
-або після встановлення за результатами перевірки недостовірності вказаних в заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частиною 3 чи 4 ст.1 цього Закону.
Щодо необхідності проведення перевірки відносно позивача, відповідач Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області наполягав на тому, що звільнення осіб, визначених ч. 1 ст. З Закону України «Про очищення влади» проводиться на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, без проведення відповідної перевірки. Проаналізувавши положення Закону України «Про очищення влади» відповідач дійшов висновку, що перевірка достовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій за попередній рік декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та /або відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах та інш. (передбачена ст. 5 Закону України «Про очищення влади») проводиться не у всіх випадках, а відносно осіб, які не підпадають під дію підпунктів 1 та 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону. На переконання відповідача, відносно позивача перевірка взагалі не повинна була проводитись, оскільки він підпадає під дію підпунктів 1 та 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону. Так, відповідач посилався на положення п. 8 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» відповідно до якої заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року серед іншого керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та /або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Отже, відповідач просив суд врахувати, що поза межами 10 денного строку для прийняття рішення про звільнення, МВС України стало відомо про те, що відповідач у визначений Законом України «Про очищення влади» період, з 10.09.2010 до 26.12.2011 року позивач більше одного року сукупно обіймав посаду першого заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Сумській області.
Одночасно, як вірно зазначено судом першої інстанції, положення п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» дійсно передбачають звільнення осіб без проведення перевірки упродовж 10 днів, однак дані положення можуть бути застосовані лише до тих осіб які: по-перше - на момент набрання чинності цього Закону продовжують займати відповідну посаду; по-друге - посада має відповідати тій щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Усі інші особи, у т.ч. які сукупно не менше одного року у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 займали посади, зазначені у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, але на момент набрання чинності Законом України «Про очищення влади» працюють в інших органах - повинні пройти перевірку згідно ст.5 цього Закону та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», що затверджений Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент набрання чинності Законом України «Про очищення влади» позивач обіймав посаду начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, на яку був призначений наказом начальника Управління МВС України в Сумській області № 64 о/с від 16.04.2014 року і яку, не займав у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року.
Матеріалами справи підтверджується, що у визначений Законом України «Про очищення влади» період, з 10.09.2010 до 26.12.2011 року ОСОБА_1 більше одного року сукупно обіймав посаду першого заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Сумській області.
Разом з тим, посада першого заступника податкової міліції відсутня в переліку посад до яких застосовуються відповідні обмеження.
Отже, норма п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», як правова підстава звільнення позивача не могла бути застосована і позивач повинен був пройти перевірку згідно ст.5 Закону та в порядку визначеному Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563.
Представниками відповідачів не заперечувалось, що на момент звільнення позивача з посади та прийняття відповідних оскаржуваний Наказів така перевірка не проводилась і не могла бути проведена, оскільки в Управлінні МВС України в Сумській області така перевірка була передбачена лише з 15 березня 2015 року (відповідно до Розпорядження КМУ України від 16.10.2014 року №1025-р «Про затвердження Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади» та Наказу Міністра внутрішніх справ України від 14.11.2014 року № 1229 «Про організацію вимог Закону України «Про очищення влади»).
Таким чином, оскаржувані накази були прийняті в порушення норм Закону України «Про очищення влади», оскільки звільнення позивача з органів внутрішніх справ без проведення належної перевірки: за 1,5 місяці до визначеної дати початку перевірки в системі Управління МВС України в Сумській області, до подання позивачем заяви, без складання висновку, який в даному випадку є обов`язковим, як це передбачено ст.ст.4,5 цього Закону і за відсутності підстав для звільнення та без дотримання порядку який визначено ч.14 ст.5 Закону.
Крім цього, колегія суддіввважає за доцільне зазначити, що виходячи з усталеної практики ЄСПЛ, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями, передусім, має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).
У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто, вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Згідно частини 3 ст.2 КАС України рішення суб`єктів владних повноважень повинні бути прийняті, в тому числі: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі прокладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції в ході розгляду справи витребовувались у відповідача всі документи на підставі яких було прийнято оскаржувані Накази та письмові пояснення з приводу порушення строків звільнення встановлених п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади". Проте будь-яких ґрунтовних пояснень та відповідних доказів на підтвердження правомірності своїх дій та прийнятих рішень відповідачами не було надано.
Жодних відомостей про те, що позивач під час проходження служби в системі Міністерства внутрішніх справ або в органах Державної податкової адміністрації приймались рішення, вчинялись дії чи допускалась бездіяльність спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відповідачами не надано.
Отже, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи накази, які є предметом даного позову, відповідачі, як суб`єкти владних повноважень діяли усупереч, не в межах та не у спосіб, які визначені: Законом України «Про очищення влади», Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563 «Про затвердження Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Розпорядженням КМУ України від 16.10.2014 року №1025-р «Про затвердження Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади» та Наказом Міністра внутрішніх справ України від 14.11.2014 року № 1229 «Про організацію вимог Закону України «Про очищення влади».
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, позивач має бути поновлений на посаді, з якої відбулося незаконне його звільнення.
Щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне:
У відповідності до положень ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з частиною 2 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно п. 1.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. № 499, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за № 205/14896, (надалі - Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 1131 від 31.10.2016 і була чинною на час виникнення спірних правовідносин, при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, приведеними нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення, яка є спеціальною для вирішення цих спірних правовідносин, передбачено обчислення середньомісячного грошового забезпечення виходячи із кількості календарних, а не робочих днів, в кожному конкретному місяці.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 19.07.2018 у справі №805/1110/17-а та від 04.04.2019 у справі №П/811/1429/16.
Виходячи зі змісту листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13, з урахуванням дати звільнення Позивача (02.02.2015), кількість днів вимушеного прогулу останнього у 2015 році становить 331 день.
Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року №0846/0/14- 15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" у 2016 році кількість календарних днів, а відтак і кількість днів вимушеного прогулу, складає 366 днів.
Листом Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" визначено, що у 2017 році кількість календарних днів, а відтак і кількість днів вимушеного прогулу, складає 365 днів.
За 2018 рік Міністерством соціальної політики України лист не складався, проте за календарем у 2018 році кількість календарних днів, яка дорівнює кількості днів вимушеного прогулу, складає 365 днів.
Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" у 2019 році кількість календарних днів, яка дорівнює кількості днів вимушеного прогулу, складає 365 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 №1133/0/206-19, кількість календарних днів у період з січня по квітень 2020 року становить 121 день, а у травні 2020 року, з урахуванням дати судового засідання 27.05.2020, 26 днів, а загалом за 2020 рік - 147 днів.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, час вимушеного прогулу позивача складає 1 939 календарних днів.
Згідно із наявною у матеріалах справи довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 20 лютого 2020 року №11/45, середньоденна заробітна плата позивача за два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення (за грудень 2014 року та за січень 2015 року) становить 289,63 грн.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2015 (день наступний за днем мого звільнення) по 27.05.2020 (дата судового засідання)за період з 03.02.2015 (день наступний за днем мого звільнення) по 27.05.2020 (дата судового засідання), яку належить стягнути на користь позивача, становить: 1939 календарних днів х 289,63 грн = 561 592,57 грн.
При цьому, чинне законодавство, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за 2 місяці, що передували події звільнення.
Посилання позивача на п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати є безпідставним, оскільки він підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача, що посадовий оклад начальника управління Головного управління національної поліції в Сумській області з 07.11.2015 збільшився у порівнянні з посадовим окладом начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в 2,66 рази, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати з урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.
Посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17 є безпідставним, оскільки наведені у вказаному рішенні висновки стосувались визначення розміру середнього заробітку внаслідок затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, що не відповідає обставинам даної справи, та не підлягає врахуванню судом.
Крім того, постановою КМУ від 16.09.2015 №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" передбачено ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області з одночасним утворенням Головного управління Національної поліції в Сумській області. Відповідно, твердження позивача про те, що у даному конкретному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу є недоречним та безпідставним. Аналогічність завдань міліції і поліції, встановлених ст.3 Закону України "Про міліцію" та ст. 2 Закону України "Про Національну поліцію" не свідчить про правонаступництво на якому наполягає позивач. Отже, в даному випадку у суду відсутні правові підстави застосовувати коефіцієнт підвищення посадових окладів. Лист від 15.05.2020 вих.№29/842, яким ГУНП в Сумській області надало інформацію, відповідно до якої в період з 07.11.2015 по 14.05.2020 згідно додатку 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» розмір посадового окладу поліцейського на посаді начальника управління Головного управління національної поліції в Сумській області складав 3 600,00 грн. також не може бути взято до уваги, оскільки йдеться про посаду начальника управління зовсім іншої новоствореної особи - Головного управління національної поліції в Сумській області , тоді як позивача було звільнено зовсім іншим органом з чітко визначеної посади - з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
Щодо інших доводів учасників справи колегія суддів зазначає.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційних скаргах аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії, Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 по справі № 818/716/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Постанова складена в повному обсязі 01.03.21.
(у зв`язку із перебуванням судді Бершова Г.Є. у відрядженні)
