Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2022 р.Справа № 818/716/15Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т.,
представника позивача - Кисіль А.В.,
представника відповідача - Давиденко О.В.,
представника відповідача - Щепанського А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 (головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик) по справі № 818/716/15
за позовом ОСОБА_1
до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області , Міністра внутрішніх справ Авакова Арсена Борисовича , Міністерства внутрішніх справ України , начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області
про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 30 січня 2015 року №119-0/с в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі підпункту 1 пункту 2 «;Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пункту 62 "а" Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 02 лютого 2015 року № 34 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі підпункту 1 пункту 2 «;Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та пункту 62 "а" Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області з 03 лютого 2015 року;
- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2015 року.
В обґрунтування позову зазначив, що оскільки посада, на якій позивач працював в період з 2010 по 2011 рр. ( першого заступника начальника Управління податкової міліції ДПА у Сумській області), не відноситься до переліку посад, визначених у статті 3 Закону України "Про очищення влади", а отже звільнення відбулося за відсутності законних та правових підстав.
Також просив стягнути з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати працівника поліції за аналогічною посадою, яку позивач займав до звільнення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 30 січня 2015 року №119-0/с в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі підпункту 1 пункту 2 «;Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та пункту 62 "а" Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 02 лютого 2015 року № 34 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі підпункту 1 пункту 2 «;Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та пункту 62 "а" Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області з 03 лютого 2015 року.
Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2015 року у сумі 561 592 грн 57 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в справі № 818/716/15 задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення в адміністративній справі № 818/716/15, яким:
стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань МВС України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн;
стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань УМВС в Сумській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.
У задоволенні іншої частини вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22.07.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року скасовано в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2015 року у сумі 561 592 грн 57 коп та у частині відмови у задоволенні позову.
Направлено в цій частині справу № 818/716/15 на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 22.07.2021 додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року в справі № 818/716/15 скасовано.
Адміністративну справу № 818/716/15 у частині заяви щодо відшкодування (стягнення) понесених ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, направлено на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
Після касаційного перегляду справи рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 позов задоволено.
Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2015 по 27.05.2020 у сумі 1 360 359, 30 грн. 30 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000, 00 грн. 00 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000, 00 грн. 00 коп.
МВС України (далі відповідач 1), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України не приймався, отже підстав для обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням посади начальника управління ГУ НП в Сумській області немає.
Натомість, вважає, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу виплачується за посадою, з якої звільнено особу, отже середній заробіток позивача має обчислюватись, виходячи з грошового забезпечення начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
Крім того, вважає, що Порядок обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначений у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 не поширюється до спірних правовідносин з огляду на наявність спеціального законодавства, яке регулює порядок обчислення грошового забезпечення працівника міліції, а саме: постанова КМ України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказ МВС від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».
Таким чином, на думку апелянта, судом першої інстанції невірно розраховано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, належного позивачу.
Щодо розподілу витрат на правову допомогу, зазначає про не врахування судом першої інстанції висновків суду касаційної інстанції щодо, які обставини підлягали встановленню під час нового розгляду справи, отже правові послуги, зазначені у звіті від 06.10.2021 були абсолютно недоцільними, оскільки не мали жодного впливу на кінцевий результат розгляду справи. При цьому, стягнута судом сума на правову допомогу 20 000,00 грн є явно неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу.
Крім того, просить врахувати, що додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 стягнуто за рахунок МВС України витрати на правову допомогу на користь позивача в розмірі 10 000,00 грн та 17.05.2021 Державною казначейською службою України зазначені кошти стягнуті в примусовому порядку.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зазначив, що судом першої інстанції повно та всебічно встановлені обставини справи, рішення прийнято з дотримання вимог законодавства, вірно застосовано положення Порядку № 100 та правильно обчислено суму середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу.
Міністр внутрішніх справ , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, начальник Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі відповідачі 2, 3, 4 відповідно) не надали відзиви на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представники відповідачів підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 12.09.1995 проходив службу в органах внутрішніх справ, в період з 01.11.1999 по 30.04.2010 займав керівні посади в структурних підрозділах УМВС України в Полтавській, Сумській областях, а також в Автономній Республіці Крим та Центральному апараті МВС України.
З 30 квітня 2010 року позивач за власним бажанням звільнений з посади заступника начальника ГУ МВС України в Сумській області - начальника Сумського міського управління (т. 1 а.с. 32), з 10 вересня 2010 року відряджений в ДПА України на посаду першого заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Сумській області та 26 грудня 2011 року звільнений з податкової міліції у запас Збройних Сил України за власним бажанням (т. 1 а.с. 33).
З 16 квітня 2014 року позивача прийнято на службу в органи внутрішніх справ, зараховано в кадри МВС України зі спеціальним званням «полковник міліції» на посаду виконуючого обов`язки начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області (т. 1 а.с. 36), а з 05.05.2014 призначено на посаду начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області (т. 1 а.с. 37).
30.01.2015 Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_2 , на підставі Закону України «Про очищення влади», видано наказ №119-о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (із постановленням на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» та з посиланням на пункт 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (т. 1 а.с. 16).
На підставі вказаного наказу, 02.02.2015 начальником Управління МВС України в Сумській області Річкалем А.Я. видано наказ № 34 о/с аналогічного змісту щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ (т. 1 а.с. 17).
Не погодившись з наказами відповідачів, позивач звернувся до суду з відповідним позовом щодо їх скасування та поновлення його на посаді.
За наслідками судового розгляду скасовано накази про звільнення позивача з займаної посади, поновлено його на посаді, яку він обіймав до звільнення.
Предметом спірних правовідносин під час нового розгляду справи в суді першої інстанції є розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Управління МВС України в Сумській області на користь позивача.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що розмір середнього заробітку має вираховуватися за посадою в органах поліції, яка є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач в МВС, оскільки органи міліції були реорганізовані в Національну Поліцію, та на підставі п. 10 Порядку № 100, а тому стягнув за рахунок УМВС в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 1 360 359, 30 грн.
Частково задовольняючи заяву про стягнення понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу за рахунок відповідачів в сумі 20 000,00 грн., суд першої інстанції виходив з їх співмірності, доведеності та розумності.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-ХІІ (чинного до 07.11.2015) форми і розмір грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу".
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністерства внутрішніх справ від 31.12.2007 року №499 затверджено та введено в дію з 01.01.2008 року Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (Інструкція №499).
Згідно пункту 1.7 Інструкцій № 499 при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата
Зі змісту Інструкції № 499 вбачається, що грошове забезпечення особам рядового чи начальницького складу обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Порядок обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначений у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацами 1, 3, 4 пункту 2 Порядку № 100 (в редакції, яка діяла на дату вирішення справи в суді першої інстанції) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За п. 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до абзаців 1, 2 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
З огляду на підхід, застосований Верховним Судом у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 805/5097/15-а ,від 15 квітня 2021 року у справі № 805/2170/16-а, від 20 грудня 2021 року у справі № 826/26881/15 за подібних обставин, середнє грошове забезпечення, з урахуванням Інструкції № 499 та Порядку №100, слід обчислювати виходячи із множення кількості календарних днів вимушеного прогулу на середньоденний заробіток, який в свою чергу, обчислений відповідно до Порядку № 100.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 з 1995 р. працював в органах Внутрішніх справ України, у тому числі, з 16.04.2014 обіймав посаду начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
02.02.2015 позивача звільнено з займаної посади органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України на підставі наказів від 30.01.2015 № 119-о/с, від 02.02.2015 № 34.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що середній заробіток має розраховуватися із посадового окладу працівника поліції (за посадою, аналогічною тій, на яку поновили позивача), у зв`язку з чим застосував п. 10 Порядку № 100 та стягнув середній заробіток в розмірі 1 360 359, 30 грн.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова № 730) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема Головне управління Національної поліції в Сумській області, та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області.
Верховний Суд при вирішенні даної справи зауважив, що в Законі України «Про Національну поліцію» , Постанові № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, у цьому випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.
Аналогічність завдань міліції та поліції встановлена статтею 3 Закону України «Про міліцію» та статтею 2 Закону № 580-VIII, відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що Головне управління Національної поліції в Сумській області є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в частині виконання відповідних функцій, які покладались на нього.
При цьому, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд лише зазначив, що судами не було встановлено чи є посада начальника управління ГУ НП в Сумській області рівнозначною посаді начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, яка саме посада у ГУНП в Сумській області є рівнозначною посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, проте не зобов`язував обчислювати середній заробіток ОСОБА_1 саме з посади працівника поліції.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не працював в органах поліції й зважаючи на те, за яких обставин його звільнили, відтак поновили на раніше займаній посаді (в органах МВС), немає ніяких підстав допускати саму можливість використання посадових окладів органу, куди позивача не переводили і не призначали на посаду, тобто де він ніколи не проходив службу.
Саме такий правовий висновок щодо можливості застосування посадового окладу працівника поліції при обчисленні середнього заробітку особи, яку поновили на посаді в органи МВС викладений Верховним Судом в постанові від 11.08.2021 у справі № 520/8684/18, який враховується судом апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Крім того, відповідно до пункту 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Підвищення посадового окладу, яке враховано судом першої інстанції врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», якою затверджено схему посадових окладів поліцейських, відтак, не поширює свою дію на позивача як працівника УМВС України в Сумській області.
Доказів підвищення посадового окладу начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області в період, протягом якого за позивачем зберігався середній заробіток, суду не надано, що виключає підстави для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу поліцейських.
Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу посадовий оклад потрібно враховувати той, який належить (позивачеві) за цією посадою (начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області).
Згідно довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 20.02.2020 №11/45, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення (грудень 2014 року, січень 2015 року) становить 289,63 грн.
Оскільки позивача звільнено з 02.02.2015, рішення суду про поновлення на посаді прийнято 27.05.2020, кількість днів вимушеного прогулу складає 1 939 календарних днів.
Отже розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2015 (наступний день після звільнення) по 27.05.2020 (дата прийняття судового рішення) становить 561 592,57 грн (289,63 грн. * 1 939 днів).
Натомість, суд першої інстанції при нарахуванні середнього заробітку за період вимушеного прогулу невірно застосував положення Порядку № 100, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для його стягнення у розмірі 1 360 359, 30 грн.
Щодо стягнення з Міністерства внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною 3 ст. 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, ч. 7 ст. 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судом встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювалося Адвокатським об`єднанням "АДВОС" на підставі договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 15.05.2018.
Згідно п. 4.1. Договору суму гонорару Об`єднання за надання правової (професійної правничої) допомоги за цим Договором визначено у Додатку № 1 до цього Договору.
Пунктом 1 Додатку №1 до Договору від 15 травня 2018 року сторони визначили, що розмір гонорару Об`єднання за надання правової (професійної правничої) допомоги під час розгляду Сумським окружним адміністративним судом справи № 818/716/15 становить у твердій грошовій формі - 62 000 грн. Крім цього, обумовлена додаткова винагорода за досягнення позитивного рішення за результатами розгляду судом справи № 818/716/15 у розмірі 10% від розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 Додатку до Договору гонорар Об`єднання у розмірі визначеному пунктом 1 даного Додатку підлягає сплаті на розрахунковий рахунок Об`єднання не пізніше 5 календарних днів від дати ухвалення Сумським окружним адміністративним судом рішення у справі № 818/716/15, на підставі рахунку наданого Об`єднанням.
Адвокатським об`єднанням в межах вказаного договору надано позивачу наступні послуги:
- вивчення та узагальнення законодавства України та судової практики з питань, пов`язаних з предметом надаваних послуг, вивчення та аналіз матеріалів справи № 818/716/15, перевірка обставин справи 80 год 10 000,00 грн;
- збирання (направлено 8 адвокатських запитів), вивчення та аналіз (отримано 8 відповідей на адвокатські запити з додатками на 15 аркушах) додаткових доказів 40 год 5 000,00 грн;
- підготовка клопотання від 06.06.2018 про поновлення провадження у справі, узгодження з довірителем, направлення заяви з додатками відповідачам та до суду 4 год 2 500,00 грн;
- підготовка клопотання від 18.09.2019 про поновлення провадження у справі, узгодження з довірителем, направлення заяви з додатками відповідачам та до суду 4 год 2 500,00 грн;
- підготовка клопотання від 24.01.2020 про поновлення провадження у справі, узгодження з довірителем, направлення заяви з додатками відповідачам та до суду 4 год 2 500,00 грн;
- підготовка заяви від 25.02.2020 про уточнення позовних вимог у справі, узгодження з довірителем, направлення заяви з додатками відповідачам та до суду 8 год 10 000,00 грн;
- підготовка заяви від 23.04.2020 про долучення доказів до матеріалів справи, у справі, узгодження з довірителем, направлення заяви з додатками відповідачам та до суду 2 год 500,00 грн;
- підготовка заяви від 05.05.2020 про виправлення описок в ухвалі від 27.04.2020, у справі, узгодження з довірителем, направлення заяви до суду 4 год 1 000,00 грн;
- підготовка розрахунку середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу від 18.05.2020, у справі, узгодження з довірителем, направлення з додатками відповідачам та до суду 24 год 7 000,00 грн;
- підготовка заяви від 27.05.2020 про визначення способу, строку і порядку виконання рішення у справі, у справі, узгодження з довірителем, направлення заяви з додатками до суду 24 год 5 000,00 грн;
- підготовка до участі у судових засіданнях, особисте представництво інтересів довірителя у судових засіданнях під час розгляду справи у суді 8 год 16 000,00 грн, що підтверджується актом надання послуг від 27.05.2020 та звітом про обсяг наданих послуг до акту.
27.05.2020 позивачем сплачені грошові кошти за надання правової допомоги у розмірі:
- 62 000 грн за надання професійної правничої допомоги під час розгляду Сумським окружним адміністративним судом справи № 818/716/15 на підставі рахунку від 27 травня 2020 року № 66.
- 56 139 грн. 25 коп. у вигляді додаткової винагороди Об`єднання за досягнення позитивного рішення у справі № 818/716/15 у розмірі 10% від розміру задоволених позовних вимог на підставі рахунку від 27 травня 2020 року № 67, що підтверджується платіжними дорученнями від 27 травня 2020 року № 4947010491 та № 4947075346.
Отже, позивачем заявлено до стягнення (відшкодування) витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 118 159 грн. 25 коп.
Разом з тим, оцінивши усі необхідні аспекти: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, співмірність витрат на правову (правничу) допомогу із обсягом складених адвокатом у межах цієї адміністративної справи документів, часу, витраченого адвокатом на надання таких послуг, а також на представництво інтересів у судовому засіданні, складність справи, ціни позову та значення справи для сторони, врахувавши клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення витрат у розмірі 20 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів у рівних частинах.
В обґрунтування рішення суд зазначив, що зі звіту про обсяг наданих послуг неможливо встановити кількість часу, витраченого кожним з адвокатів на послуги з вивчення практики та законодавства, підготовки заяви про уточнення позовних вимог, розрахунку середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, заяви від 27.05.2020 про визначення способу , строку і порядку виконання рішення у справі, представником позивача не доведено який саме час ним витрачено (з 40 годин зазначених у звіті) на направлення адвокатських запитів, вивчення та аналіз додаткових доказів, а зміст деяких запитів фактично дублюється.
Що стосується послуг визначених у розділах 3, 4, 5 Звіту (підготовка клопотання про поновлення провадження у справі), суд першої інстанції вказав, що дані послуги надавались адвокатами Жебою Д.М. та Архипенко О.І., тоді як заяви підписані не адвокатами, а безпосередньо позивачем. Крім цього, представник позивача не зміг пояснити чому вартість однієї години наданих адвокатом послуг з вивчення практики (розділ 1) - 125 грн. відрізняється від вартості послуг за підготовку клопотання про поновлення провадження у справі (розділи 3, 4, 5) - 625 грн.
Щодо послуг, зазначених у розділах 7 (підготовка заяви від 23.04.2020 про долучення доказів, узгодження з довірителем, направлення заяви до суду), 8 (підготовка заяви про виправлення описок, узгодження з довірителем, направлення до суду), суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість встановлення фактичної вартості та витраченого часу на кожну з вказаних послуг.
Також, суд першої інстанції зазначив про відсутність у Звіті чіткого розрахунку з надання послуг представництва у судових засіданнях, а саме: яка кількість годин була витрачена на підготовку до участі у судових засіданнях, а яка кількість годин витрачена на безпосередню участь у розгляді справи.
Судом вказано, що обставини у своїй сукупності свідчать про те, що позивач належним чином документально не підтвердив та не довів загальну суму витрат, понесених останнім, на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі саме у розмірі 118 159 грн. 25 коп, з огляду на відсутність в наданих останнім документах детального зазначення відповідних кількісних та якісних показників виконаних робіт (наданих послуг), за які безпосередньо здійснюється оплата.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення заяви ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в рівних частинах.
Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи апелянта про те, що витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн вже стягнуті з МВС України в примусовому порядку на виконання судового рішення колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не спростовують висновків суду щодо понесених позивачем та документально підтверджених витрат.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині визначення середнього заробітку частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015 по 27.05.2020 у сумі 561 592 грн. 57 коп.
В частині розподілу судових витрат рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі № 818/716/15 скасувати в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2015 по 27.05.2020 у сумі 1 360 359, 30 (один мільйон триста шістдесят тисяч триста п`ятдесят дев`ять) грн. 30 коп.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (ЄДРПОУ 08592299, вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015 по 27.05.2020 у сумі 561 592 (п`ятсот шістдесят одну тисяча п`ятсот дев`яносто дві) грн. 57 коп.
В частині розподілу судових витрат рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі № 818/716/15 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 08.11.2022 року
