Єдиний державний реєстр судових рішень
СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 травня 2020 р. Справа №818/716/15
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кунець О.М.,
суддів - Кравченко Є.Д., Шевченко І.Г.
за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представників позивача - Архипенка О.І., Кисіля А.В.
представника відповідача 1 - Роговського А.А.,
представників відповідача 3- Бабченко І.О., Кармазіної М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/716/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Міністра внутрішніх справ Авакова Арсена Борисовича, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Міністра внутрішніх справ Авакова Арсена Борисовича, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, в якому, з урахуванням наданої заяви про уточнення позовних вимог від 25.02.2020р. (а.с.25-29, том І ) просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №119-0/с від 30.01.2015 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №34 о/с від 02.02.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області з 03.02.2015;
- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015.
Ухвалою суду від 03.03.2015 відкрито провадження у справі №818/716/15.
Ухвалою суду від 07.07.2015 клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - задоволено. Зупинено провадження у справі №818/716/15 до прийняття Конституційним судом України рішення за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади".
Ухвалою суду від 30.01.2020 поновлено провадження у справі №818/716/15. Справу призначено до підготовчого судового засідання до 26.02.2020 об 11:00 год. В подальшому підготовче засідання по справі №818/716/15 відкладено на 30.03.2020, проведення якого призначено у режимі відеоконференції.
25.03.2020 представник УМВС України в Сумській області надіслав на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки постановою КМУ від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та зверненням Ради суддів України від 11.03.2020 рекомендовано утриматися від участі у судових засіданнях на період карантину.
30.03.2020 представник Міністерства внутрішніх справ України на електронну адресу суду надіслав клопотання про відкладення судового засідання по справі №818/716/15. У клопотанні МВС України також з посиланням на постанову КМУ від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та просив врахувати, що з 12:00 18 березня в державі припинено міжміське й міжобласне автомобільне, залізничне та авіасполучення, що унеможливлює забезпечення явки представника МВС України в судове засідання у справі №818/716/15. Тому, просить визнати причини неявки представника МВС України в судове засідання поважними та відкласти розгляд справи.
30.03.2020 представник позивача Кисіль А.В. подав до суду клопотання про проведення підготовчого провадження в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 30.03.2020 закрито підготовче провадження. Справу призначено до судового розгляду на 27.04.2020.
23.04.2020 на електронну адресу суду від представника Міністерства внутрішніх справ України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з продовженням строку дії карантину.
27.04.2020 на електронну адресу суду від представника Управління МВС України в Сумській області також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на дату після закінчення карантину у зв`язку з продовженням терміну дії карантину.
Ухвалою суду від 27.04.2020, зважаючи на клопотання відповідачів, з урахуванням приписів п.2 ч.2 ст.205 КАС України, а також враховуючи тимчасову неможливість з 19.03.2020р. проведення судових засідань в режимі відеоконференції Дарницьким районним судом м.Києва (витяг з відповідною інформацією з офіційного сайту суду - а.с.62), розгляд справи №818/716/15 було відкладено на 27.05.2020 у режимі відеоконференції.
27.05.2020р. в судовому засіданні позивач в повному обсязі підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що звільнення відбулося за відсутності законних та правових підстав, оскільки посада на якій позивач працював в період 2010 - 2011 роках (посада першого заступника начальника Управління податкової міліції ДПА у Сумській області) не відноситься до переліку посад визначених у ст.3 Закону України "Про очищення влади". Крім цього, позивач просить суд врахувати, що відповідачами не було дотримано строки прийняття рішення про звільнення, які визначено п. 1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади». За даною нормою Міністр внутрішніх справ України повинен був видати відповідний наказ до 27.10.2014 року, після чого відразу надіслати мої документи начальнику Управління МВС України в Сумській області, який би, в свою чергу, упродовж 10 робочих днів з дня отримання таких документів, також мав видати наказ про звільнення позивача. Однак дані строки дотримано не було. Крім цього, позивач звертає увагу суду на те, що на момент набрання чинності Законом України «Про очищення влади» він обіймав посаду начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, на яку був призначений наказом начальника Управління МВС України в Сумській області № 64 о/с від 16.04.2014 року і яку не займав у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року. Таким чином, на переконання позивача, норма п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», як правова підстава для звільнення позивача звільнення, не могла бути застосована і він повинен був пройти перевірку згідно ст.5 Закону та ПКМУ від 16.10.2014 року №563. Однак, перевірка відносно позивача не проводилась.
Крім цього, позивач зазначає, що однією з підстав для звільнення відповідачі зазначають п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №14. Однак, пункт 62 «а» Положення, на який посилаються відповідачі в оскаржуваних наказах, установлює, що звільнення таких осіб зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби. При цьому, п. 63 Положення визначено вичерпний перелік підстав, за яких особа звільняється у запас і серед переліченого - відсутнє посилання на те, що звільнення в запас може відбуватись з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
Також, позивач звертає увагу суду на те, що ч.3 ст.40 КЗпП України установлена заборона звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. В даному випадку, в період з період з 02.02.2015 року по 20.02.2015 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні.
З урахуванням викладеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представники позивача в судовому засіданні у повному обсязі підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.
Крім цього, позивачем було подано до суду розрахунок позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2015р. по 27.05.2020р. Так, згідно заяви позивача за 1939 календарних днів, з урахуванням розміру середньоденного розміру грошового забезпечення -289,63 грн. розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаний період становить 561592 грн. 57 коп. При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що його було звільнено з посади начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області. В подальшому, відповідно до постанови КМУ від 16.09.2015р. №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", ліквідовано, зокрема, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Сумській області з одночасним утворенням Головного управління національної поліції в Сумській області. При цьому, на переконання позивача, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була, а навпаки відбулась передача функцій одного органу - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області іншому органу - Головному управлінню Національної поліції в Сумській області. Обґрунтовуючи дану позицію позивач зазначає про аналогічність завдань міліції і поліції, встановлених спи 3 Закону України "Про міліцію" та ст. 2 Закону України "Про Національну поліцію" відповідно, ліквідація обласних управлінь МВС України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України.
Отже, позивач просить суд врахувати, що станом на дату його звільнення (02.02.2015) розмір посадового окладу ОСОБА_1 становив 1 350,00 грн., що підтверджується довідкою УМВС України в Сумській області від 15 травня 2020 року №11/89. При цьому, листом від 15.05.2020 вих.№29/842, ГУНП в Сумській області надало інформацію, відповідно до якої в період з 07.11.2015 по 14.05.2020 згідно додатку 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» розмір посадового окладу поліцейського на посаді начальника управління Головного управління національної поліції в Сумській області складав 3 600,00 грн.
Тобто, посадовий оклад начальника управління Головного управління національної поліції в Сумській області з 07.11.2015 збільшився у порівнянні з посадовим окладом начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в 2,66 рази (3 600,00 грн. /1 350,00 грн. = 2,66).
Позивач вважає, що в даному випадку має бути застосовано пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (надалі - Порядок №100), відповідно до якого визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Отже, на переконання позивача, його середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати з урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.
Враховуючи викладені обставини, у заяві від 18.05.2020р. ( а.с.119-124, ІІ том) позивач вказує на те, що його середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу складає:
- за період з 03 лютого 2015 року по 06 листопада 2015 року - 289,63 грн.;
- за період 07 листопада 2015 року по 27 травня 2020 року - 770,41 грн. (289,63грн. х 2,66);
Таким чином, за підрахунками позивача, його середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню (з урахуванням збільшення посадових окладів посадових осіб ГУНП у Сумській області) на користь позивача становить 1 360 359,30 гри., з яких:
- за період з 03 лютого 2015 року по 06 листопада 2015 року - 79 937,88 грн. (289,63 грн. х 276 днів);
- за період з 07 листопада 2015 року по 26 травня 2020 року - 1 280 421,42 грн. (770,41 грн. х 1662 дні).
Таким чином, загальна сума, яку позивач заявляє до стягнення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015р. по день розгляду справи становить 1 360 359 грн. 30 коп.
В судовому засіданні позивач та представники позивача підтримали заявлену до стягнення суду та просили суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням наданих до суду розрахунків (ап.с.119-124, ІІ том).
Крім цього, 27.05.2020р. представником позивача Архипенком О.І. було подано до суду заяву про визначення способу, строку і порядку виконання судового рішення у справі, згідно якої, посилаючись на ч.1 ст.372 та ч.1 ст. 382 КАС України представник позивача просить суд :
1. Визначити спосіб виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/716/15, у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання суб`єктів владних повноважень - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області та Міністерства внутрішніх справ України вчинити конкретні дії по поновленню на роботі ОСОБА_1 та допуску його до виконання службових обов`язків;
2. Встановити строки і порядок виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/716/15.
3. Зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області та Міністерство внутрішніх справ України, протягом п`ятнадцяти днів з моменту набрання законної сили рішенням Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/716/15, надати до Сумського окружного адміністративного суду звіт про виконання такого судового рішення.
Обґрунтовуючи дане клопотання представник позивача Архипенко О.І. вказує на те, станом на сьогоднішній день, посада, з якої Позивача незаконно звільнене відсутня у структурі УМВС України в Сумській області. Повноваження служби по боротьбі з організованою злочинністю були передані до інших структурних підрозділів апарату УМВС (управління карного розшуку; управління протидії злочинам у сфері економіки). При цьому, у структурі ГУНП в Сумській області такими підрозділами є управління карного розшуку та відділ по боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми. Указана інформації підтверджується відповіддю ГУНП в Сумській області №25/К-16аз від 22.05.2020 на адвокатський запит адвоката Кисіля А.В. №110-2020 від 20.05.2020.
Отже, представник позивача зазначає, що у разі прийняття рішення на користь позивача, зокрема , в частині щодо його поновлення на посаді, рішення суду може і має бути виконано не тільки формально, а і фактично. З урахуванням обставини даної справи, якщо після формального виконання роботодавцем рішення про поновлення працівника на роботі (тобто після видання відповідного наказу) працівник фактично не приступив до роботи з вини роботодавця (наприклад роботодавець несвоєчасно ознайомив працівника з наказом, не забезпечив робочим місцем, не допустив до роботи, не створив належних умов праці, тощо), вказані дії Відповідачів не можуть вважатись належним виконанням рішення суду у справі про поновлення на роботі.
Позивач та інший представник позивача підтримали дане клопотання та просили суд його задовольнити з посиланням на те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Необхідність встановлення судового контролю виконання судового рішення обґрунтована негативною практикою невиконання або неналежного виконання суб`єктами владних повноважень рішень судів щодо фактичного поновлення на посаді незаконно звільнених осіб.
Представники відповідачів щодо клопотання представника позивача, яке було подано з посиланням на положення ст.ст.372, 382 КАС України, заперечували вважаючи його безпідставним та необґрунтованим.
Щодо розрахунку поданого позивачем стосовно розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу під час розгляду на суму 1 360 359 грн. 30 коп. представники відповідачів заперечили, оскільки в даному випадку немає правових підстав вважати, що відбулося збільшення посадових окладів у начальницького складу ГУНП у Сумській області у порівнянні з посадовим окладом начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області. Головне управління національної поліції в Сумській області є новоствореною установою відповідно до постанови КМУ від 16.09.2015р. №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", триває ліквідація Управління Міністерства внутрішніх справ України у Сумській області. Відповідно, правонаступництва в даному випадку не відбулося.
Слід зазначити, що представник відповідача-1 в судовому засіданні, яке відбулося 27.05.2020р. на стадії дебатів (!!!) заявив клопотання про відкладення розгляду даної справи, стверджуючи, що Міністерство внутрішніх справ України не було отримано розрахунок позивача про розмір суми заявленої до стягнення за час вимушеного прогулу. При цьому, на пропозицію суду щодо наявних клопотань до розгляду справи 27.05.2020р. представник відповідача -1 відповідних клопотань не заявляв.
Судом було відхилено клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, оскільки в матеріалах справи наявні докази належного та вчасного відправлення відповідачу-1 копії відповідних розрахунків і у представника відповідача було достатньо часу для підготовки своєї позиції як усної так і письмової.
Крім цього, відповідачам неодноразово пропонувалось надати відзив на позовну заяву з обґрунтуванням своєї позиції у справі. Однак, відповідачем-1 (Міністерством внутрішніх справ України) відзив до справи було подано лише 27.05.2020р. (тобто в день розгляду справи по суті). Тоді як від відповідача-3 взагалі не надійшло будь-яких письмових заперечень у даній справі.
В судовому засіданні представник відповідача -1 зазначив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з урахуванням обставини викладених у письмовому запереченні.
Представники відповідача -3 в судовому зазначили, що позовні вимоги не визнають, просили суд відмовити в задоволені позовних вимог, просили суд врахувати, що наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №34 о/с від 02.02.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади було прийнято на підставі та з урахуванням наказу Міністерства внутрішніх справ України №119-0/с від 30.01.2015 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Заслухавши пояснення позивача, представників позивача, представників відповідачів, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне:
Як свідчить з матеріалів справи, проходження служби в органах внутрішніх справ позивач розпочав з 12.09.1995 року. В період з 01.11.1999 по 30.04.2010 позивач займав керівні посади в структурних підрозділах УМВС України в Полтавській, Сумській областях, а також в Автономній Республіці Крим та Центральному апараті МВС України.
З 30.04.2010 року позивач за власним бажанням був звільнений з посади заступника начальника ГУМВС України в Сумській області - начальника Сумського міського управління, а з 10.09.2010 відряджений в ДПА України: на посаду першого заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Сумській області, яку обіймав до 26.12.2011 року.
Після звільнення за власним бажанням з органів податкової міліції позивач очолював дирекцію з безпеки ПАТ «Сумиобленерго», а з 16.04.2014 обіймав посаду начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
Відповідно до частини 1 статті 1 цього Закону, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
З урахуванням приписів Закону України "Про очищення влади", 30.01.2015 року Міністром внутрішніх справ України Аваковим А.Б. було видано наказ №119-о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (із постановленням на військовий облік) згідно з п.п.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та з посиланням на пункт 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.16, І том).
На підставі вказаного наказу, 02.02.2015 начальником Управління МВС України в Сумській області Річкалем А.Я. видано наказ №34 о/с аналогічного змісту щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ (а.с.17, І том).
Не погоджуючись з даними Наказами позивач звернувся до суду з відповідним позовом щодо їх скасування та поновлення його на посаді.
Надаючи правову оцінку зазначеним наказам відповідачів суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Видаючи оскаржувані накази, відповідачі як на правову підставу звільнення позивача посилались на:
1) п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення
влади»;
2) пункт 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким
складом органів внутрішніх справ.
Пунктом 1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що в п р о д о в ж д е с я т и днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Отже, відповідно до вказаної норми та ураховуючи, що Закон України "Про очищення влади" набув чинності 16 жовтня 2014 року, звільнення згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями визначеного кола осіб мало б відбутися упродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом, а саме: до 27 жовтня 2014 року.
Таким чином, якщо відповідач-1 вважав наявними правові підстави для звільнення позивача з займаної посади відповідно до вимог Закону України "Про очищення влади", то відповідний Наказ з урахуванням приписів п. 1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» мав бути датований числом не пізніше 27.10.2014 року, після чого відповідні документи мали бути надіслані начальнику Управління МВС України в Сумській області Річкалю А.Я., який би, в свою чергу, упродовж 10 робочих днів з дня отримання таких документів, також мав видати відповідний наказ про звільнення.
Усупереч п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про чищення влади» накази про звільнення позивача датовані 30.01.2015 та, відповідно, 02.02.2015.
Жодних ґрунтовних пояснень щодо недотримання строків прийняття відповідного рішення про звільнення (в даному випадку - Наказу від 30.01.2015р.) відповідачем -1 (Міністерство внутрішніх справ України) до суду не надано. В письмових поясненнях від 25.05.2020р. відповідач лише зазначив, що недотримання вказаного вище строку суб`єктом владних повноважень не звільняє останнього від виконання вимог Закону, який є чинним станом на дату розгляду справи судом (165 , ІІ том).
Щодо застосовування п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», як підставу для звільнення позивача слід зазначити наступне:
Положення п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» передбачають, що звільненню упродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом підлягають л и ш е ті особи, які н а м о м е н т набрання чинності цього Закону п р о д о в ж у ю т ь займати посаду щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Усі і н ш і особи, у т.ч. які сукупно не менше одного року у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 займали посади, зазначені у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, але на момент набрання чинності Законом України «Про очищення влади» працюють в інших органах - п о в и н н і пройти п е р е в і рк у згідно ст.5 цього Закону та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», що затверджений Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563.
При цьому, особи, які проходять перевірку у встановленому законодавством порядку, підлягають звільненню:
- або після подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині 3 або 4 ст. 1 цього Закону,
- або після встановлення за результатами перевірки недостовірності вказаних в заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частиною 3 чи 4 ст.1 цього Закону.
Щодо необхідності проведення перевірки відносно позивача, відповідач-1 просив суд врахувати, що звільнення осіб, визначених ч. 1 ст. З Закону України «Про очищення влади» проводиться на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, без проведення відповідної перевірки.
Проаналізувавши положення Закону України «Про очищення влади» відповідач дійшов висновку, що перевірка достовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій за попередній рік декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та /або відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах та інш. (передбачена ст. 5 Закону України «Про очищення влади») проводиться не у всіх випадках, а відносно осіб, які не підпадають під дію підпунктів 1 та 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
На переконання відповідача-1 , відносно позивача перевірка взагалі не повинна була проводитись, оскільки він підпадає під дію підпунктів 1 та 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
Так, відповідач-1 посилався на положення п. 8 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» відповідно до якої заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року серед іншого керівника, з а с т у п н и ка керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та /або митну політику, п о д а т к о в о ї міліції в Автономній Республіці Крим, о б л а с т я х, містах Києві та Севастополі.
Отже, відповідач-1 просив суд врахувати, що поза межами 10 денного строку для прийняття рішення про звільнення, МВС України стало відомо про те, що відповідач у визначений Законом України «Про очищення влади» період, з 10.09.2010 до 26.12.2011 року Позивач більше одного року сукупно обіймав посаду п е р ш ог о з а с т у п н ика начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Сумській області.
Отже, на переконання відповідача-1 звільнення позивача відбулося на законних підставах і проведення перевірки в даному випадку не передбачено.
Однак суд не погоджується з позицією відповідача-1 щодо відсутності необхідності проведення перевірки.
Як вже зазначалося вище, положення п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» дійсно передбачають звільнення осіб без проведення перевірки упродовж 10 днів, однак дані положення можуть бути застосовані лише до тих осіб які: по-перше - н а м о м е н т набрання чинності цього Закону продовжують займати відповідну посаду; по-друге - посада має відповідати тій щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Усі і н ш і особи, у т.ч. які сукупно не менше одного року у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 займали посади, зазначені у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, але на момент набрання чинності Законом України «Про очищення влади» працюють в інших органах - п о в и н н і пройти п е р е в і рк у згідно ст.5 цього Закону та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», що затверджений Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563.
Слід зазначити, що на момент набрання чинності Законом України «Про очищення влади» позивач обіймав посаду начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, на яку був призначений наказом начальника Управління МВС України в Сумській області № 64 о/с від 16.04.2014 року і яку, не займав у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року.
Позивач не заперечує і матеріалами справи підтверджується, що у визначений Законом України «Про очищення влади» період, з 10.09.2010 до 26.12.2011 року Позивач більше одного року сукупно обіймав посаду п е р ш ог о з а с т у п н ика начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Сумській області. Однак позивач просив суд врахувати, що дана посада (посада п е р ш о г о заступника податкової міліції) фактично не відноситься до переліку посад визначених ст. 3 Закону України «Про очищення влади».
Суд вважає дані посилання позивача обґрунтованими, оскільки посада першого заступника податкової міліції дійсно відсутня в переліку посад до яких застосовуються відповідні обмеження. Посилання представника відповідача-1 на те, що посада першого заступника має бути прирівняною до посади заступника суд вважає недоречними та необґрунтованими.
Отже, суд вважає правомірною позицію позивача стосовно того, що норма п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», як правова підстава звільнення позивача не могла бути застосована і позивач повинен був пройти перевірку згідно ст.5 Закону та в порядку визначеному Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563.
Відповідачем-1 та відповідачем -2 не спростовано позицію позивача з даного питання. Більш того, представники відповідачів не заперечували, що на момент звільнення позивача з посади та прийняття відповідних оскаржуваний Наказів така перевірка не проводилась і не могла бути проведена, оскільки в Управлінні МВС України в Сумській області така перевірка була передбачена лише з 15 березня 2015 року (відповідно до Розпорядження КМУ України від 16.10.2014 року №1025-р «Про затвердження Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади» та Наказу Міністра внутрішніх справ України від 14.11.2014 року № 1229 «Про організацію вимог Закону України «Про очищення влади»).
Таким чином, оскаржувані Накази були прийняті в порушення норм Закону України «Про очищення влади», оскільки звільнення позивача з органів внутрішніх справ без проведення належної перевірки: за 1,5 місяці до визначеної дати початку перевірки в системі Управління МВС України в Сумській області, до подання позивачем заяви, без складання висновку, який в даному випадку є обов`язковим, як це передбачено ст.ст.4,5 цього Закону і за відсутності підстав для звільнення та без дотримання порядку який визначено ч.14 ст.5 Закону.
Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що виходячи з усталеної практики ЄСПЛ, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями, передусім, має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).
У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто, вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Згідно частини 3 ст.2 КАС України рішення суб`єктів владних повноважень повинні бути прийняті, в тому числі: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі прокладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч.3 ст.77 КАС України).
Як вбачається з матеріалів справи судом витребовувались у відповідача всі документи на підставі яких було прийнято оскаржувані Накази та письмові пояснення з приводу порушення строків звільнення встановлених п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади". Проте будь-яких ґрунтовних пояснень та відповідних доказів на підтвердження правомірності своїх дій та прийнятих рішень відповідачами не було надано.
Жодних відомостей про те, що позивач під час проходження служби в системі Міністерства внутрішніх справ або в органах Державної податкової адміністрації приймались рішення, вчинялись дії чи допускалась бездіяльність спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відповідачами не надано.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин на які він посилається , суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч.5 ст.77 КАС України).
Таким чином, суд дійшов висновку, що приймаючи накази, які є предметом даного позову, відповідачі, як суб"єкти владних повноважень діяли усупереч, не в межах та не у спосіб, які визначені: Законом України «Про очищення влади», Постановою КМУ від 16.10.2014 року №563 «Про затвердження Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Розпорядженням КМУ України від 16.10.2014 року №1025-р «Про затвердження Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади» та Наказом Міністра внутрішніх справ України від 14.11.2014 року № 1229 «Про організацію вимог Закону України «Про очищення влади».
Як наслідок, суд вказує про необхідність поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
Інші доводи, покладені в обґрунтування заявлених позовних вимог, викладеного не спростовують, а протилежного не доводять.
Слід зазначити, що посилання в обґрунтування своєї позиції позивача на те, що при звільненні з публічної служби відповідачем недотримано норми Кодексу законів про працю України, якими (ч.3 ст.40 КЗпП України установлена заборона звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності) судом не приймається, оскільки зазначені положення КЗпП застосовується лише у випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а не у разі припинення трудового договору з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», що мало місце у межах спірних правовідносин.
Щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне:
У відповідності до положень ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з частиною 2 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно п. 1.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. № 499, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за № 205/14896, (надалі - Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 1131 від 31.10.2016 і була чинною на час виникнення спірних правовідносин, при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, приведеними нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення, яка є спеціальною для вирішення цих спірних правовідносин, передбачено обчислення середньомісячного грошового забезпечення виходячи із кількості календарних, а не робочих днів, в кожному конкретному місяці.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 19.07.2018 у справі №805/1110/17-а та від 04.04.2019 у справі №П/811/1429/16.
Виходячи зі змісту листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13, з урахуванням дати звільнення Позивача (02.02.2015), кількість днів вимушеного прогулу останнього у 2015 році становить 331 день.
Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року №0846/0/14- 15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" у 2016 році кількість календарних днів, а відтак і кількість днів вимушеного прогулу, складає 366 днів.
Листом Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" визначено, що у 2017 році кількість календарних днів, а відтак і кількість днів вимушеного прогулу, складає 365 днів.
За 2018 рік Міністерством соціальної політики України лист не складався, проте за календарем у 2018 році кількість календарних днів, яка дорівнює кількості днів вимушеного прогулу, складає 365 днів.
Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" у 2019 році кількість календарних днів, яка дорівнює кількості днів вимушеного прогулу, складає 365 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 №1133/0/206-19, кількість календарних днів у період з січня по квітень 2020 року становить 121 день, а у травні 2020 року, з урахуванням дати судового засідання 27.05.2020, 26 днів, а загалом за 2020 рік - 147 днів.
Таким чином, час вимушеного прогулу позивача складає 1 939 календарних днів.
Згідно із наявною у матеріалах справи довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 20 лютого 2020 року №11/45, середньоденна заробітна плата Позивача за два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення (за грудень 2014 року та за січень 2015 року) становить 289,63 грн.
Отже, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2015 (день наступний за днем мого звільнення) по 27.05.2020 (дата судового засідання) складає 561592,57 грн. (1939 календарних днів х 289,63 грн. = 561 592,57 грн.).
Саме такий розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на користь позивача суд вважає за правомірне стягнути з відповідача-3 - Управління Міністерства внутрішніх справ у Сумській області.
Посилання позивача на те, що посадовий оклад начальника управління Головного управління національної поліції в Сумській області з 07.11.2015 збільшився у порівнянні з посадовим окладом начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в 2,66 рази, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати з урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення судом не приймається, оскільки така позиція позивача є необґрунтованою.
Постановою КМУ від 16.09.2015 №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" передбачено ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області з одночасним утворенням Головного управління Національної поліції в Сумській області. Відповідно, твердження позивача про те, що у даному конкретному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу є недоречним та безпідставним. Аналогічність завдань міліції і поліції, встановлених ст.3 Закону України "Про міліцію" та ст. 2 Закону України "Про Національну поліцію" не свідчить про правонаступництво на якому наполягає позивач. Отже, в даному випадку у суду відсутні правові підстави застосовувати коефіцієнт підвищення посадових окладів. Лист від 15.05.2020 вих.№29/842, яким ГУНП в Сумській області надало інформацію, відповідно до якої в період з 07.11.2015 по 14.05.2020 згідно додатку 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» розмір посадового окладу поліцейського на посаді начальника управління Головного управління національної поліції в Сумській області складав 3 600,00 грн. також не може бути взято до уваги , оскільки йдеться про посаду начальника управління зовсім іншої новоствореної особи - Головного управління національної поліції в Сумській області , тоді як позивача було звільнено зовсім іншим органом з чітко визначеної посади - з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
Щодо заяви представника позивача - адвоката Архипенка О.І., про визначення способу виконання рішення у справі №818/716/15 від 27.05.2020 слід зазначити наступне:
Відповідно ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З урахуванням обставин на які представник посилався в даній заяві та в судовому засіданні, суд вважає за доцільне зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В іншій частині заяви, а саме: в частині визначення способу виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/716/15, у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання суб`єктів владних повноважень - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області та Міністерства внутрішніх справ України вчинити конкретні дії по поновленню на роботі ОСОБА_1 та допуску його до виконання службових обов`язків; та в частині встановлення строку і порядку виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/716/15, суд не вбачає ґрунтовних підстав для задоволення даної заяви.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Міністра внутрішніх справ Авакова Арсена Борисовича, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №119-0/с від 30.01.2015 року в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №34 о/с від 02.02.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області, з органів внутрішніх справ на підставі пп.1 п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII та п. 62 «а» Положення про проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області з 03.02.2015.
Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08592299) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 03.02.2015 у сумі 561592 (п`ятсот шістдесят одну тисячу п`ятсот дев`яносто дві) грн. 57 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області та стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08592299) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середньомісячного розміру грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у сумі 8978 (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) грн. 47 коп. допустити до негайного виконання.
Зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08592299) надати в місячний строк (до 30.06.2020 року) звіт до Сумського окружного адміністративного суду про виконання судового рішення по справі №818/716/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Сумській області.
В задоволенні іншої частини заяви представника позивача - адвоката Архипенка О.І., про визначення способу виконання рішення у справі №818/716/15 від 27.05.2020 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема, статтею 295 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 09.06.2020 року.
Головуючий суддя О.М. Кунець
Суддів Є.Д.Кравченко
І.Г.Шевченко
