ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/1903/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Огороднік К.М., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Купрейчук С.П.
за участю: АТ КБ "Приватбанк"- Шевченко Ю.Л. ( дов. №141 від 22.10.19)
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.08.2019 (про визнання недійсними договорів)
(Суддя - Яризько В.О.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019
(Головуючий суддя - Крестьянінов О.О.; суддя Фоміна В.О., Шевель О.В.)
у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Індевер"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю"
про визнання банкрутом,-
ВСТАНОВИВ:
1. У провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа №922/1903/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю".
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Індевер" звернулось до суду з заявою про визнання недійсними договорів, а саме :
- договору № DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язані, який був укладений 01.08.2014 між ПАТ "ВЕСТА-ДНІПРО", код ЄДРПОУ 31950849 (первісний боржник), ТОВ "Рекуперація Свинцю", код ЄДРПОУ 35395039 (новий боржник) і ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", код ЄДРПОУ 14360570 (кредитор); договору про внесення змін №5 від 01 серпня 2014 р. до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012 р., який було укладено між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", код ЄДРПОУ 14360570, і ТОВ "Рекуперація Свинцю", код ЄДРПОУ 35395039.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.08.2019 у справі №922/1903/18, яку залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019, задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Індевер" про визнання недійсними договорів.
Визнано недійсним договір № DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язані, який був укладений 01.08.2014 між ПАТ "Веста - Дніпро", код ЄДРПОУ 31950849 (первісний боржник), ТОВ "Рекуперація Свинцю", код ЄДРПОУ 35395039 (новий боржник) та ПАТ КБ "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570 (кредитор).
Визнано недійсним договір про внесення змін № 5 від 01 серпня 2014 р. до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012 р., який було укладено між ПАТ КБ "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, та ТОВ "Рекуперація Свинцю", код ЄДРПОУ 35395039.
4. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу зазначив, що внаслідок укладення договору № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 і договору про внесення змін № 5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012 виконання грошових зобов`язань ТОВ "Рекуперація свинцю" перед іншими кредиторами частково (в більшій частці, ніж до його укладення) стало неможливим, внаслідок чого дійшов висновку про наявність підстав для визнання вказаних договорів недійсними відповідно ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Місцевий господарський суд зазначив, що в даному випадку застосування строку, встановленого в ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі - Закон про банкрутство), а саме один рік, що передує порушенню справи про банкрутство, застосовується саме від дати (13.05.2015) порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" у справі №904/3781/15. З вказаної дати підприємство постійно перебувало в процедурі банкрутства, що додатково свідчить про надкритичний фінансовий стан підприємства, та внаслідок укладення оспорюваних договорів погіршилось становище інших кредиторів щодо можливості боржника здійснити розрахунок з ними.
Також суд першої інстанції застосував до вказаних правочинів загальні норми Цивільного і Господарського кодексів України щодо недійсності правочинів та зазначив, що оспорювані правочини суперечать п. 6 ч. 1 ст. 3, ст. 84, ч. 1 ст. 627 ЦК України, ст. 3, 42, 44 ГК України, що є самостійними підставами для визнання їх недійсними згідно з ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України. Крім того, місцевий господарський суд, послався на положення ч. 6 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», які передбачають презумпцію обізнаності банку із фінансовим станом як позичальника, так і особи, на яку здійснюється переведення боргу первісного позичальника.
4.1. Погоджуючись із висновком місцевого господарського суду щодо правомірності визнання недійсними оспорюваних правочинів, суд апеляційної інстанції зазначив, що кредитор є заінтересованою особою, яка має право відповідно до положень ст. 1, 10 Закону про банкрутство звернутись до суду із заявою в межах справи про банкрутство про визнання укладених боржником договорів недійсними, а обраний ним спосіб захисту своїх прав як конкурсного кредитора не суперечить вимогам чинного законодавства.
Апеляційний господарський суд встановив, що оспорювані правочини було вчинено у 2014, тоді як провадження у даній справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" було відкрито 30.07.2018, тобто майже через чотири роки, що виключає можливість застосування до даних правовідносин положень ст. 20 Закону про банкрутство, тому, посилання заявника на попередні справи про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" та, зокрема, на справу №904/3781/15, яку було порушено протягом року після укладання оспорюваних договорів, як на підставу застосування ст. 20 Закону про банкрутство щодо "сумнівного" строку укладання договорів, суд визнав безпідставним та виключив з мотивувальної частини ухвали господарського суду Харківської області від 14.08.2019 доводи про визнання недійсними оспорюваних правочинів на підставі ст. 20 Закону про банкрутство.
На час укладення договору № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 про заміну боржника у зобов`язані, як встановив апеляційний господарський суд, ТОВ "Рекуперація свинцю" знаходилося в стані надкритичної неплатоспроможності, а безоплатний характер вказаного договору свідчить про те, що внаслідок укладення спірного договору збільшилась поточна неплатоспроможність боржника та в співвідношенні із загальною сумою грошових зобов`язань боржника збільшилась частка, в якій виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим.
Апеляційний господарський суд дійшов до висновку про те, що оскільки на час укладення договору про заміну боржника ТОВ "Рекуперація свинцю" вже не могло виконувати власні фінансові зобов`язання та додаткове фінансове зобов`язання, отримане від третьої особи - ПАТ "Веста-Дніпро", то всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України, ч. 6 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
5. Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.08.2019 та на постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі №922/1903/18, з проханням їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Індевер" у задоволенні заяви про визнання недійсними договору № DNH1LON02888/1 від 11.12.2012 та договору про внесення змін №5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012, у повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Скаржник переконує, що судами не встановлено, як саме договір №DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язані, який був укладений 01.08.2014, та договір про внесення змін №5 від 01.08.2014 до договору №DNH1LON02888 від 11.12.2012 порушують права позивача - ТОВ «Індевер» та вважає, що у останнього відсутнє право на звернення з позовом щодо визнання недійсними спірних договорів. На думку, банку подання позову не є належним способом захисту прав кредитора, визначеним ч. 6 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
-Суди не надали належної оцінки правовій природі спірних правочинів, внаслідок чого дійшли хибних та незаконних висновків про їх фіктивність.
-Переконує, що жодних додаткових умов та підстав переведення боргу не містить ні Цивільний кодекс, ні інші акти чинного законодавства, зокрема, щодо оплатності правочину та дослідження майнового стану боржника.
-Спростовує посилання судів на те, що підставою недійсності спірних угод може бути укладення цих угод в період критичної неплатоспроможності боржника та вважає ці обставини недоведеними.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
7. Арбітражний керуючий Коновий О.С. у відзиві на касаційну скаргу вважає, що у задоволенні касаційної скарги має бути відмовлено, а оскаржувана постанову апеляційного господарського суду залишена без змін.
Провадження у Верховному Суді
8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/1903/18 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.01.2020.
8.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 922/1903/18 за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.08.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019, розгляд касаційної скарги призначено на 26.02.2020 о 12:15 год.
8.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 відкладено розгляд касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.08.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі № 922/1903/18 на 18 березня 2020 року о 12:15 год.
8.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.08.2019 (про визнання недійсними договорів) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі № 922/1903/18 та зазначено, що про дату і час судового засідання з розгляду касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду.
8.4. У зв`язку з перебуванням судді Білоуса В.В. у відпустці з 06.04.2020 по 10.04.2020 (згідно наказу КГС ВС від 06.04.2020 № 18-к), розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату КГС ВС від 06.04.2020 № 29.3-02/521 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/1903/18.
8.5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №922/1903/18 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Ткаченко Н.Г., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.04.2020.
8.6. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2020 призначено до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.08.2019 (про визнання недійсними договорів) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі № 922/1903/18 на 15 квітня 2020 року о 12 : 15 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м.Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.
8.7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 922/1903/18 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.08.2019 (про визнання недійсними договорів) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі № 922/1903/18 до 20 травня 2020 року о 12:00 год. у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, зал № 330.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.
10. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
11. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
12. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
13. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
14. Статтею 9 вказаного Закону визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
15. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
16. Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч. 3 ст. 104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
17. Таким чином, з огляду на положення статей 4, 104, 110 - 112 Цивільного кодексу України, відповідні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей Закон, також норм Цивільного кодексу України зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.07.2018 у справі №910/11436/16).
18. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
19. Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
20. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
21. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
22. Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
23. За приписами ст. 1 Закону про банкрутство сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
24. Відповідно до положень Закону про банкрутство конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
25. За змістом ч. 1, 2 та 9 ст. 45 Закону про банкрутство кошти, одержані від продажу майна банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.
26. Як встановлено судами попередніх інстанцій час розгляду справи, ТОВ "Індевер" є ініціюючим кредитором з вимогами до боржника сумі 1155746,40 грн, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів (витрати щодо сплати судового збору - 17620,00 грн (перша черга), основний борг - 1138126,40 грн (четверта черга).
27. Слід відзначити, що оскільки, задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, отже, можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі оспорюваних договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів, зокрема, ТОВ "Індевер" щодо задоволення їх вимог у даній справі про банкрутство.
28. Згідно ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
29. Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
30. Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
31. Наведене дає підстави дійти висновку, що кредитор є заінтересованою особою, яка має право відповідно до положень ст. 1, 10 Закону про банкрутство звернутись до суду із заявою в межах справи про банкрутство про визнання укладених боржником договорів недійсними, а обраний ним спосіб захисту своїх прав як конкурсного кредитора не суперечить вимогам чинного законодавства, що правомірно встановлено судами попередніх інстанцій та спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
32. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
33. Слід погодитись із висновком апеляційного господарського суду про те, що, у даному випадку оспорювані правочини було вчинено у 2014, тоді як провадження у даній справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" було відкрито 30.07.2018, тобто майже через чотири роки, що виключає можливість застосування до даних правовідносин положень ст. 20 Закону про банкрутство.
34. Водночас, колегія суддів погоджується із висновками попередніх судових інстанцій щодо правомірності визнання недійсними оспорюваних правочинів, з огляду на таке.
35. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.
36. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
37. Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а згідно із частиною 3 цієї ж статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
38. Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
39. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
40. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
41. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
42. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
43. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідку вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.
44. У даному випадку важливим є врахування, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.
45. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
46. З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
47. Недійсність договору, як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
48. Відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
49. Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
50. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
51. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
52. Суд наголошує, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
53. Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
54. Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
55. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
56. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
57. Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
58. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
59. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
60. Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
61. Так, під час розгляду справи судами встановлено:
-договір про заміну боржника у зобов`язанні від 01.08.2014 не містить відомостей про суму заборгованості (розмір зобов`язань первісного боржника перед кредитором за основним договором), яка передається новому боржнику, при цьому передача документів, в тому числі про розмір зобов`язань первісного боржника не є тотожною досягненню сторонами договору згоди щодо розміру боргу, який переводиться з первісного на нового боржника;
- умовами договору № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 не передбачено надання новому боржнику будь-якої компенсації за прийняття на себе боргу перед кредитором або ціни, за якою новий боржник прийняв борг на себе. Тобто фактично новий боржник безоплатно прийняв на себе зобов`язання третьої особи, без відповідних майнових дій іншої сторони;
- розпорядником майна до матеріалів справи надано звіт за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ "Рекуперація свинцю" станом на час укладення договору № DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язані, який був укладений 01.08.2014 між ПАТ "Веста-Дніпро" (первісний боржник), ТОВ "Рекуперація свинцю" (новий боржник) і ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитор), згідно з відомостями якого і форми № 1 "Баланс" діяльність боржника в 2014 році була збитковою. Протягом 2014 року ТОВ "Рекуперація свинцю" мало від`ємне значення власного капіталу згідно з даними фінансової звітності, що свідчить про відсутність у підприємства можливості здійснити погашення вимог кредиторів в повному обсязі. Станом на початок 3 кварталу 2014 - 30.06.2014, в якому було укладено договір №DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 про заміну боржника у зобов`язані, недостатність власного капіталу становила (-255799 тис. грн), а на кінець того ж кварталу - (-312524 тис. грн), тобто збільшилася на 56725 тис. грн Підприємство мало стійку поточну неплатоспроможність протягом 2014 року, зокрема, на початок 3 кварталу 2014 року поточна неплатоспроможність підприємства становила (-1166181 тис. грн), а наприкінці звітного кварталу - (-1300017 тис. грн), тобто збільшилася на 133836,00 тис. грн. Таким чином, згідно з п. 3.4. Методичних рекомендацій ТОВ "Рекуперація свинцю" в 3 кварталі 2014 мало ознаки критичної неплатоспроможності.
За підсумками 2014 року значення коефіцієнту покриття підприємства становило 0,91, що менше за 1,0, а чисті збитки підприємства сягнули (-254889 тис. грн), внаслідок чого фінансовий стан ТОВ "Рекуперація свинцю" у 2014 році характеризувався ознаками надкритичної неплатоспроможності.
62. Зважаючи на встановленні обставини про те, що на час укладення договору №DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 про заміну боржника у зобов`язані, ТОВ "Рекуперація свинцю" знаходилося в стані надкритичної неплатоспроможності, суди дійшли правильних висновків про те, що безоплатний характер вказаного договору свідчить про те, що внаслідок його укладення збільшилась поточна неплатоспроможність боржника та в співвідношенні із загальною сумою грошових зобов`язань боржника та збільшилась частка, в якій виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим.
63. Беручи до уваги, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України), а однією з основ підприємницької діяльності відповідно до ст. 44 ГК України є його здійснення на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, однак, уклавши договір № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 та договір про внесення змін № 5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012, за якими ТОВ "Рекуперація свинцю" прийняло за первісного боржника обов`язки по основному договору (в сумі, яка згідно із даними АТ КБ "ПриватБанк" становить 370123992,95 грн), при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, в противагу меті здійснення підприємницької діяльності, ТОВ "Рекуперація свинцю" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу.
64. Доводи касаційної скарги щодо ненадання судами належної оцінки правовій природі спірних правочинів, внаслідок чого зроблено хибний та незаконний висновок про їх фіктивність спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Доводи про відсутність жодних додаткових умов та підстав переведення боргу у Цивільному кодексі та інших актах чинного законодавства, зокрема, щодо оплатності правочину та дослідження майнового стану боржника, а також довід про те, що підставою недійсності спірних угод не може бути укладення цих угод в період критичної неплатоспроможності боржника, яка, в свою чергу, не доведена, спростовуються наведеним вище.
65. Касаційний господарський Суд виходить з того, що згідно із частинами 1, 3 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.136.
66. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
67. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
68. Враховуючи викладене, висновки попередніх судових інстанцій про те, що оспорювані правочині не відповідають критеріям розумності, не мають на меті добросовісне виконання зобов`язань, а фактично направлені на зменшення розміру активів боржника, а також висновки про те, що на час укладення договору про заміну боржника ТОВ "Рекуперація свинцю" вже не могло виконувати власні фінансові зобов`язання, а додаткове фінансове зобов`язання, отримане від третьої особи - ПАТ "Веста-Дніпро", суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України, є правомірними та такими, що відповідають завданням господарського судочинства.
69. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
70. Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
71. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
72. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
73. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України, за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
74. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
75. Суд також звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини (п. 40 рішення у справі "Пономарьов проти України", mutatis mutandis п. 52 рішення у справі "Рябих проти Росії"), який наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
76. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як такі, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.
77. У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.
2.Ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.08.2019 (про визнання недійсними договорів) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі №922/1903/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді К.М. Огороднік
Н.Г. Ткаченко
