СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" грудня 2019 р. Справа № 922/1903/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О. , суддя Шевель О.В.
за участю секретаря судового засідання Кладька А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (вх.№3016Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.08.2019 (ухвалу постановлено суддею Яризьком В.О. 14.08.2019 о 14:35 год. у приміщенні господарського суду Харківської області, повний текст ухвали 19.08.2019) у справі №922/1903/18
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Індевер", м. Дніпро,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю", м. Харків,
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.08.2019 у справі №922/1903/18 задоволено заяву ТОВ "Індевер" про визнання недійсними договорів, визнано недійсним договір №DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язані, який був укладений 01.08.2014 між ПАТ "Веста - Дніпро", код ЄДРПОУ 31950849 (первісний боржник), ТОВ "Рекуперація Свинцю", код ЄДРПОУ 35395039 (новий боржник) та ПАТ КБ "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570 (кредитор), визнано недійсним договір про внесення змін №5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012, який було укладено між ПАТ КБ "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570 та ТОВ "Рекуперація свинцю", код ЄДРПОУ 35395039.
АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області по справі №922/1903/18 від 14.08.2019 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Індевер" про визнання недійсними договорів в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги банк посилається на те, що судом першої інстанції не встановлено, як саме договір № DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язані, який був укладений 01.08.2014, та договір про внесення змін №5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012 порушують права позивача - ТОВ «Індевер». Заявник апеляційної скарги зазначає, що у ТОВ «Індевер» відсутнє право на звернення з позовом щодо визнання недійсними спірних договорів, укладених між боржником, ПАТ «Веста Дніпро» і АТ КБ «Приватбанк». На думку, банку подання позову не є належним способом захисту прав кредитора, визначеним ч. 6 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Крім того, в даному випадку судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки з моменту укладення оспорюваних договорів (01.08.2014) минуло більше року (справа про банкрутство порушена 30.07.2018).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.08.2019 у справі №922/1903/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 5 днів з дня вручення даної ухвали, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 26.11.2019.
26.11.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 11.12.2019.
У судовому засіданні 11.12.2019 представник АТ КБ "ПриватБанк" підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити.
Представники ТОВ "Інкод", ТОВ "Індевер" та керуючий санацією ТОВ "Рекуперація свинцю" проти вимог апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 14.08.2019 у справі №922/1903/18 - без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені судом про час та місце розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
01.08.2014 між ПАТ «Веста-Дніпро» (первісний боржник), ТОВ "Рекуперація свинцю" (новий боржник) та ПАТ КБ «Приватбанк»(кредитор) укладено договір № DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язанні, відповідно до якого первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника як зобов`язану сторону у договорі № DNH1LON02888 від 11.12.2012, укладеному між первісним боржником та кредитором (далі-основний договір).
За цим договором новий боржник стає зобов`язаним здійснити замість первісного боржника наступні обов`язки останнього по основному договору: повернути кредит, сплатити відсотки, неустойку, винагороди у розмірах та строки, встановлені основним договором, а також виконати всі інші обов`язки, які було покладено на первісного боржника за основним договором, додатками та додатковими угодами до нього. Також за цим договором новий боржник зобов`язаний замість первісного боржника виконувати будь-які обов`язки останнього, які виникнуть в майбутньому за основним договором, у тому числі, але не виключно в частині сплати відсотків, неустойки, винагороди (п. 1.1, 1.2 договору). Відповідно до п. 2.1 договору новий боржник зобов`язується виконати перед кредитором зобов`язання за основним договором. Новий боржник, підписуючи даний договір про заміну боржника у зобов`язанні, підтверджує, що йому передано всі необхідні відомості та документи за основним договором, зокрема, і ті, що стосуються спорів і суперечностей за основним договором між первісним боржником та кредитором, та про розмір зобов`язань первісного боржника перед кредитором за основним договором (п. 2.2 договору).
01.08.2014 між ПАТ КБ "ПриватБанк" (банк) та ТОВ "Рекуперація свинцю" (позичальник) укладено договір про внесення змін № 5 до договору №DNH1LON02888 від 11.12.2012, відповідно до п. 1 якого керуючись умовами договору № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 було вирішено викласти умови основного договору в новій редакції. За умовами договору банк зобов`язується надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 3499000,00 дол. США на оплату по міжнародному документарному акредитиву.
ТОВ "Індевер" звернулось до господарського суду Харківської області з заявою про визнання банкрутом ТОВ "Рекуперація свинцю".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.07.2018 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю", визнано розмір безспірних вимог ТОВ "Індевер" в сумі 1138126,40 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна ТОВ "Рекуперація свинцю" арбітражного керуючого Рибачука В.В.
На офіційному веб - сайті Вищого господарського суду України 30.07.2018 оприлюднено повідомлення про порушення справи про банкрутство. Визначено граничний строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника.
20.08.2018 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника, в якій, з урахування уточненої заяви від 30.08.2018, банк просив визнати конкурсні грошові вимоги до боржника у сумі 370123992,95 грн.; включити грошові вимоги у сумі 198924942,18 грн. до 4 черги задоволення, 171199050,78 грн. - до 6 черги задоволення, судовий збір у сумі 3524,00грн. - до 1 черги задоволення. Вказані грошові вимоги грунтуються на договорі №DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язанні від 01.08.2014 та договорі про внесення змін № 5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012.
27.05.2019 від ТОВ "Індевер" надійшла позовна заява про визнання недійсними договору №DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язанні від 01.08.2014, який був укладений між ПАТ «Веста - Дніпро» (первісний боржник), ТОВ "Рекуперація свинцю" (новий боржник) і ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитор), та договору про внесення змін № 5 від 01.08.2014 до договору №DNH1LON02888 від 11.12.2012, який було укладено між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ "Рекуперація свинцю".
В обгрунтування позовної заяви ініціюючий кредитор зазначав, що на час укладання оспорюваних договорів ТОВ "Рекуперація свинцю" знаходилося в стані надкритичної неплатоспроможності і фактично було банкрутом. Проте, уклавши договір зміни боржника, яким ТОВ "Рекуперація свинцю" прийняло відповідальність за невиконання зобов`язань в розмірі 3499000,00 доларів США і процентів на вказану суму, при недостатності коштів для виконання власних зобов`язань перед кредиторами, в противагу меті здійснення підприємницької діяльності не тільки не отримало прибутку, а навпаки всупереч своїм фінансовим інтересам, безоплатно прийняло додаткове зобов`язання щодо оплати заборгованості за третю особу. Таким чином, на думку ТОВ "Індевер", всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків. За таких обставин, кредитор стверджує, що оспорюваний правочин суперечить ст. 84 ЦК України, ст. 3, 43, 44 ГК України щодо здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, та не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, що є підставою для визнання правочину недійсним згідно ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ст. 234 ЦК України.
Крім того, заявник зазначав, що про обставини надкритичної неплатоспроможності боржника та неможливості виконувати фінансові зобов`язання перед кредиторами, а тим більше здійснювати погашення заборгованості іншої особи, знало не тільки ТОВ "Рекуперація свинцю", але і АТ КБ «Приватбанк», оскільки інформація про фінансовий стан боржника була відома банку на час укладання договору зміни боржника в силу положень ч. 6 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
04.07.2019 ТОВ "Індевер" звернулося з заявою про доповнення підстав позову, в якій просило застосувати до даних правовідносин також положення ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки від дати укладання оспорюваних договорів - 01.08.2014 до початку першого порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" - 13.05.2015, строк в один рік не сплинув.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу зазначив, що внаслідок укладення договору № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 і договору про внесення змін № 5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012 виконання грошових зобов`язань ТОВ "Рекуперація свинцю" перед іншими кредиторами частково (в більшій частці, ніж до його укладення) стало неможливим, внаслідок чого дійшов висновку про наявність підстав для визнання вказаних договорів недійсними відповідно ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Суд вказав, що в даному випадку застосування строку, встановленого в ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме один рік, що передує порушенню справи про банкрутство, застосовується саме від дати (13.05.2015) порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" у справі №904/3781/15. З вказаної дати підприємство постійно перебувало в процедурі банкрутства, що додатково свідчить про надкритичний фінансовий стан підприємства, та внаслідок укладення оспорюваних договорів погіршилось становище інших кредиторів щодо можливості боржника здійснити розрахунок з ними.
Також суд першої інстанції застосував до вказаних правочинів загальні норми Цивільного і Господарського кодексів України щодо недійсності правочинів та зазначив, що оспорювані правочини суперечать п. 6 ч. 1 ст. 3, ст. 84, ч. 1 ст. 627 ЦК України, ст. 3, 42, 44 ГК України, що є самостійними підставами для визнання їх недійсними згідно з ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України. Крім того, місцевий господарський суд, послався на положення ч. 6 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», які передбачають презумцію обізнаності банку із фінансовим станом як позичальника, так і особи, на яку здійснюється переведення боргу первісного позичальника.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Статтею 9 вказаного Закону визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Згідно ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч. 3 ст. 104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
Таким чином, з огляду на положення статей 4, 104, 110 - 112 Цивільного кодексу України, відповідні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей Закон, також норм Цивільного кодексу України зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.07.2018 у справі №910/11436/16).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
Отже, Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Враховуючи особливості процедури банкрутства господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов`язані із здійсненням провадження в такій справі.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами ст. 1 Закону про банкрутство сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Відповідно до положень Закону про банкрутство конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
За змістом ч. 1, 2 та 9 ст. 45 Закону про банкрутство кошти, одержані від продажу майна банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Індевер" є ініціюючим кредитором з вимогами до боржника сумі 1155746,40 грн., які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів (витрати щодо сплати судового збору - 17620,00 грн. (перша черга), основний борг - 1138126,40 грн. (четверта черга).
Оскільки, по-перше, задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника; по-друге, можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі оспорюваних договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів, зокрема, ТОВ "Індевер" щодо задоволення їх вимог у даній справі про банкрутство.
Відтак, кредитор є заінтересованою особою, яка має право відповідно до положень ст. 1, 10 Закону про банкрутство звернутись до суду із заявою в межах справи про банкрутство про визнання укладених боржником договорів недійсними, а обраний ним спосіб захисту своїх прав як конкурсного кредитора не суперечить вимогам чинного законодавства.
Щодо визнання судом першої інстанції недійсними спірних договорів на підставі ст. 20 Закону про банкрутство з позиції укладення їх 01.08.2014, тобто менше ніж за рік до першого порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" (13.05.2015), колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
В даному випадку оспорювані правочини було вчинено у 2014, тоді як провадження у даній справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" було відкрито 30.07.2018, тобто майже через чотири роки, що виключає можливість застосування до даних правовідносин положень ст. 20 Закону про банкрутство.
Необхідно також звернути увагу, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2015 у справі №904/3781/15 за заявою ПАТ «ВТБ Банк» порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю".
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 у справі № 904/3781/15 апеляційну скаргу ТОВ "Рекуперація свинцю" залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2015 року у справі № 904/3781/15 залишено без змін.
08.09.15 постановою господарського суду Дніпропетровської області визнано ТОВ "Рекуперація свинцю"- банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру строком на 3 місяці, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Гольчановського Г.С.
19.10.2015 постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду постанову господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 у справі №904/3781/15 скасовано; справу №904/3781/15 передано на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2015 у вказаній справі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 р. та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2015 р., якою порушено провадження у справі № 904/3781/15 про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю", скасовано.
23.12.2015 постановою Вищого господарського суду України касаційна скарга ПАТ "ВТБ Банк" залишена без задоволення; постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 у справі №904/3781/15 залишена без змін.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2016 у справі №904/3781/15 відмовлено ПАТ "ВТБ Банк" у порушенні провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю". При цьому, суд врахував той факт, що рішення господарського суду по справі №904/8439/14 від 11.12.2014, яким було стягнуто з боржника на користь кредитора суму заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів №6139 БВ від 31.12.2013, було скасовано рішенням господарського суду від 14.12.2015 по справі №904/8439/14, відповідно грошові вимоги ПАТ "ВТБ Банк" не є безспірними, а відтак відсутні підстави для порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю".
З урахуванням викладеного, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 №6-449цс15 та від 24.06.2015 у справі № 907/544/14.
А тому, посилання заявника на попередні справи про банкрутство ТОВ "Рекуперація свинцю" та, зокрема, на справу №904/3781/15, яку було порушено протягом року після укладання оспорюваних договорів, як на підставу застосування ст. 20 Закону про банкрутство щодо "сумнівного" строку укладання договорів, є безпідставним.
Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд вважає, що з мотивувальної частини ухвали господарського суду Харківської області від 14.08.2019 підлягають виключенню доводи про визнання недійсними оспорюваних правочинів на підставі ст. 20 Закону про банкрутство.
Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а згідно із частиною 3 цієї ж статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідку вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.
У даному випадку важливим є врахування, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.
Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Недійсність договору, як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Суд акцентує, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що договір про заміну боржника у зобов`язанні від 01.08.2014 не містить відомостей про суму заборгованості (розмір зобов`язань первісного боржника перед кредитором за основним договором), яка передається новому боржнику, при цьому передача документів, в тому числі про розмір зобов`язань первісного боржника не є тотожною досягненню сторонами договору згоди щодо розміру боргу, який переводиться з первісного на нового боржника.
Також умовами договору № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 не передбачено надання новому боржнику будь-якої компенсації за прийняття на себе боргу перед кредитором або ціни, за якою новий боржник прийняв борг на себе. Тобто фактично новий боржник безоплатно прийняв на себе зобов`язання третьої особи, без відповідних майнових дій іншої сторони.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону про банкрутство розпорядник майна зобов`язаний аналізувати фінансово-господарську діяльність боржника.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 98 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний і уповноважений аналізувати фінансову, господарську та іншу діяльність боржника, його становище на ринках та надавати результати таких аналізів господарському суду.
Розпорядником майна до матеріалів справи надано звіт за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ "Рекуперація свинцю" станом на час укладення договору № DNH1LON02888/1 про заміну боржника у зобов`язані, який був укладений 01.08.2014 між ПАТ "Веста-Дніпро" (первісний боржник), ТОВ "Рекуперація свинцю" (новий боржник) і ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитор).
Згідно з відомостями вказаного звіту і форми № 1 "Баланс" діяльність боржника в 2014 році була збитковою. Протягом 2014 року ТОВ "Рекуперація свинцю" мало від`ємне значення власного капіталу згідно з даними фінансової звітності, що свідчить про відсутність у підприємства можливості здійснити погашення вимог кредиторів в повному обсязі. Станом на початок 3 кварталу 2014 - 30.06.2014, в якому було укладено договір № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 про заміну боржника у зобов`язані, недостатність власного капіталу становила (-255799 тис. грн.), а на кінець того ж кварталу - (-312524 тис. грн.), тобто збільшилася на 56725 тис. грн. Підприємство мало стійку поточну неплатоспроможність протягом 2014р., зокрема, на початок 3 кварталу 2014 р. поточна неплатоспроможність підприємства становила (-1166181 тис. грн.), а наприкінці звітного кварталу - (-1300017 тис. грн.), тобто збільшилася на 133836,00 тис. грн.
В п. 3.4. Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 р. № 14 визначено, що ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце в разі, коли на початку і наприкінці звітного кварталу присутні ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними засобами наприкінці звітного кварталу менші за їхні нормативні значення - 1,0 та 0,1 відповідно.
За даними форм № 1 "Баланс" і вказаного звіту розпорядника майна станом на 30.06.2014 коефіцієнт покриття 0,66, а на 30.09.2014 - 0,69.
Значення коефіцієнту покриття ТОВ "Рекуперація свинцю" як на 30.06.2014, так і на 30.09.2014 було менше за нормативне значення - 1,0.
За даними форм № 1 "Баланс" і звіту розпорядника майна коефіцієнт забезпечення власними засобами взагалі мав від`ємне значення і становив на 30.06.2014 (-2,286), а на 30.09.2014 - (-2,054).
Таким чином, згідно з п. 3.4. Методичних рекомендацій ТОВ "Рекуперація свинцю" в 3 кварталі 2014 мало ознаки критичної неплатоспроможності.
В п. 3.4. Методичних рекомендацій також зазначено, що якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менший за 1,0 і підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності. У такому разі задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе шляхом застосування ліквідаційної процедури.
За підсумками 2014 року значення коефіцієнту покриття підприємства становило 0,91, що менше за 1,0, а чисті збитки підприємства сягнули (-254889 тис. грн.), внаслідок чого фінансовий стан ТОВ "Рекуперація свинцю" у 2014 році характеризувався ознаками надкритичної неплатоспроможності.
Відповідно до ч. 6 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Із зазначеної норми випливає презумпція обізнаності банку із фінансовим станом як позичальника, так і особи, на яку здійснюється переведення боргу первісного позичальника.
На час укладення договору № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 про заміну боржника у зобов`язані, ТОВ "Рекуперація свинцю" знаходилося в стані надкритичної неплатоспроможності, а безоплатний характер вказаного договору свідчить про те, що внаслідок укладення спірного договору збільшилась поточна неплатоспроможність боржника та в співвідношенні із загальною сумою грошових зобов`язань боржника збільшилась частка, в якій виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим.
Колегія суддів враховує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України). Однією з основ підприємницької діяльності відповідно до ст. 44 ГК України є його здійснення на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Проте, уклавши договір № DNH1LON02888/1 від 01.08.2014 та договір про внесення змін № 5 від 01.08.2014 до договору № DNH1LON02888 від 11.12.2012, за якими ТОВ "Рекуперація свинцю" прийняло за первісного боржника обов`язки по основному договору (в сумі, яка згідно із даними АТ КБ "ПриватБанк" становить 370123992,95 грн.), при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, в противагу меті здійснення підприємницької діяльності ТОВ "Рекуперація свинцю" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу.
Враховуючи викладене, оспорювані правочині не відповідають критеріям розумності, не мають на меті добросовісне виконання зобов`язань, а фактично направлені на зменшення розміру активів боржника.
Колегія суддів вважає, що оскільки на час укладення договору про заміну боржника ТОВ "Рекуперація свинцю" вже не могло виконувати власні фінансові зобов`язання та додаткове фінансове зобов`язання, отримане від третьої особи - ПАТ "Веста-Дніпро", то всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України, ч. 6 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції в цілому ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали господарського суду Харківської області від 14.08.2019 - без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 281-284 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 14.08.2019 у справі №922/1903/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.12.2019
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.О. Фоміна
Суддя О.В. Шевель
