СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" травня 2020 р. Справа № 906/1765/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,
за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,
представників учасників провадження у справі про банкрутство:
апелянта - не з`явився,
кредиторів - не з`явились,
ліквідатор - арбітражний керуючий Гонта О.А., свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №4 від 01.02.2013,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, у режимі відеоконференції з Вінницьким апеляційним судом, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , смт. Рудно, Львівська обл., (вх.№852 Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2020, постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Міньковським С.В., час проголошення ухвали - 13:03год, дата складання повного тексту ухвали - 13.02.2020, у справі №906/1765/15
за заявою Drobiarstwo-Dzialy Specjalne Malec Lidia (Польське підприємство птахівництва "Лідія Малець"), смт. Великий Любінь, Городоцький р-н, Львівська обл.,
до Фермерського господарства "Пустомитівське", смт. Пісочин, Харківська обл.,
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Господарського суду Харківської області від 29.11.2016 Фермерське господарство "Пустомитівське" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Гонту Оксану Анатоліївну.
До місцевого господарського суду надійшла заява ліквідатора про витребування майна, в якій ліквідатор просить суд: 1) витребувати у ОСОБА_1 та повернути у власність Фермерському господарству "Пустомитівське" такі об`єкти нерухомого майна:
- нежитлове приміщення (зерносушилку), загальною площею 410, 4кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167199346215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 "б";
- нежитлове приміщення (ізолятор), загальною площею 153, 9кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167316646215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 "в";
- нежитлове приміщення (кормоцех), загальною площею 644, 6кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167368946215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 "г";
- нежитлове приміщення (корівник), загальною площею 1 702, 9кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167415146215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 д";
- нежитлове приміщення, загальною площею 1 621, 6кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167461246215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлове приміщення (ремонтна майстерня), загальною площею 293, 6кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167535846215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлове приміщення (піднавіс на с/г техніку - бригадний будинок), загальною площею 91, 9кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167617446215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 "з".
Заява обґрунтована тим, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 у даній справі визнано недійсними 7 договорів купівлі-продажу, за якими боржник відчужив гр. ОСОБА_2 зазначене вище нерухоме майно, і зобов`язано ОСОБА_2 повернути майно в ліквідаційну масу ФГ "Пустомитівське". Однак, майно повернуто не було, натомість ОСОБА_2 , ігноруючи судове рішення, 05.04.2018 уклала з ОСОБА_1 договір іпотеки, предметом якого є зазначене нерухоме майно. 29.05.2018 до Державного реєстру речових прав було внесено записи про реєстрацію права власності на дані об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 05.04.2018, тобто, було реалізоване іпотечне застереження, передбачене пунктом 32 договору іпотеки.
На думку ліквідатора, укладення договору іпотеки було направлено на позбавлення ФГ "Пустомитівське" права власності на об`єкти нерухомого майна.
Як вказує ліквідатор, ОСОБА_2 набула права на зазначені об`єкти нерухомого майна на підставі недійсних правочинів, які не породили правових наслідків, а ФГ "Пустомитівське" це майно ОСОБА_1 не передавало, тому нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею. Відтак, вважає, що нерухоме майно має бути повернуто законному власнику - ФГ "Пустомитівське" для спрямування одержаних від реалізації майна в ліквідаційній процедурі коштів на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.02.2020 заяву ліквідатора ФГ "Пустомитівське" арбітражного керуючого Гонти О.А. задоволено; витребувано у ОСОБА_1 зазначені вище об`єкти нерухомого майна і скасовано заборону будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, накладену ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.05.2018, та арешт, накладений ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.03.2019, на ці ж об`єкти нерухомого майна.
Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що для захисту свого права власник вищевказаного нерухомого майна - ФГ "Пустомитівське" в особі ліквідатора банкрута має право витребувати вищевказане майно відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України у добросовісного набувача (володіючого невласника) - гр. ОСОБА_1 , право на майно (нерухомість) у якого виникла на підставі договору іпотеки від 05.04.2018, що був укладений з ОСОБА_2 , внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки нежитлові приміщення вибули з володіння власника - ФГ "Пустомитівське" поза його волею, і повернути майна собі як законному власнику.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заява ліквідатора про витребування майна та його повернення банкруту підлягає задоволенню; враховуючи, що ліквідатору необхідно буде вчинити дії щодо повернення у власність банкрута спірні об`єкти нерухомості, судом скасовані накладені ухвалами суду від 30.05.2018 та від 19.03.2019 заборона та арешт на спірне майно.
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду від 11.02.2020, ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ліквідатора ФГ "Пустомитівське" - арбітражного керуючого Гонти О.А. про витребування майна відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що враховуючи невиконання ОСОБА_2 взятих на себе за договором позики зобов`язань, апелянтом відповідно до пункту 32 договору іпотеки було прийнято рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, у зв`язку із чим, 29.06.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майна було внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Апелянт зазначає, що він є добросовісним набувачем майна, оскільки отримав його за відплатним договором (договором іпотеки), та матеріалами справи не підтверджується, що ОСОБА_1 знав чи повинен був знати про придбання зазначених вище об`єктів нерухомого майна ОСОБА_2 з порушенням вимог законодавства.
Крім того, апелянт вказує, що договори купівлі-продажу, за якими ОСОБА_2 придбала у ФГ "Пустомитівське" нерухоме майно, були укладені 14.07.2015 та 16.07.2015 до порушення провадження у справі про банкрутство, відтак, апелянт вважає, що немає підстав вважати про відсутність волі власника (голови фермерського господарського) на відчуження майна.
Також на думку апелянта, дії власника (голови фермерського господарства) щодо реалізації нерухомого майна за заниженими цінами та безоплатно можуть бути підставою для відповідальності власника (голови фермерського господарства), однак, не можуть впливати, порушувати чи позбавляти апелянта права власності на спірне нерухоме майно.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2020 у справі №906/1765/15.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 призначено справу №906/1765/15 до розгляду на 19.05.2020 о 12:00год.
27.04.2020 (21.04.2020 подано до підприємства поштового зв`язку) від ліквідатора надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3828), зазначає, що при визнанні недійсними договорів купівлі-продажу, за якими ОСОБА_2 придбала у ФГ "Пустомитівське" нерухоме майно, судом було встановлено, що значну частину основних засобів (об`єктів нерухомого майна) ФГ "Пустомитівське" було відчужено за відсутності належних і допустимих доказів оплати; внаслідок укладення договорів купівлі-продажу ФГ "Пустомитівське" стало неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов`язань перед кредиторами стало неможливим. Ухвала Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 набрала законної сили і підлягає виконанню, а апелянт не має правових підстав ставити її під сумнів.
Як вказує ліквідатор, після внесення 29.06.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майна запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 поновити записи про право власності на спірне нерухоме майно за ФГ "Пустомитівське" є неможливим. За таких обставин, ліквідатор діючи в інтересах боржника і кредиторів, звернулась до суду із заявою про витребування нерухомого майна у ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, ліквідатор просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2020 - без змін.
07.05.2020 від ліквідатора Фермерського господарства "Пустомитівське" - арбітражного керуючого Гонта О.А. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№4316), проведення якої просить доручити Господарському суду Вінницької області; у разі неможливості забезпечити проведення судового засідання у Господарському суді Вінницької області, просить забезпечити проведення судового засідання в будь-якому іншому суді, що знаходиться у місті Вінниця: Вінницький міський суд Вінницької області, Вінницький апеляційний суд, Вінницький окружний адміністративний суд, Сьомий апеляційний адміністративний суд.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 задоволено заяву ліквідатора Фермерського господарства "Пустомитівське" - арбітражного керуючого Гонта О.А. про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції; доручено Вінницькому апеляційному суду забезпечити проведення судового засідання, яке відбудеться 19.05.2020 о 12:00год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у залі судового засідання №105 у справі №906/1765/15, у режимі відеоконференції.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 19.05.2020, яке відбулось у режимі відеоконференції з Вінницьким апеляційним судом, ліквідатор, яка з`явилась до Вінницького апеляційного суду, оголосила відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2020 - без змін.
Інші учасники провадження у справі про банкрутство своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, уповноважені представники в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча сторони, у тому числі і апелянт (т.19 а.с.133), були належним чином завчасно повідомлені про час, дату і місце судового засідання.
Судова колегія зазначає, що участь сторін в судовому засіданні є їх правом, реалізація якого залежить від волевиявлення учасників, оскільки явка представників учасників провадження у справі про банкрутство не визнавалась обов`язковою, про що сторони були повідомлені ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2020; нез`явлення представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду скарги, і учасники судового процесу не звертались до суду з клопотаннями про відкладення розгляду скарги.
Враховуючи викладене, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні ліквідатора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено місцевим господарським судом, 29.11.2016 ФГ "Пустомитівське" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
У межах справи №906/1765/15 про банкрутство ФГ "Пустомитівське" ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 (з урахуванням ухвали від 22.02.18 виправлення описки) було визнано недійсними 7 договорів купівлі-продажу 1/2 частки будівлі від 14.07.2015 та 7 договорів купівлі-продажу 1/2 частки будівлі від 16.07.2015, посвідчених приватним нотаріусом Моісєєвою О.Я. за номерами 911, 971, 917, 977, 923, 983, 929, 989, 935, 995, 941, 1001, 947, 1007, згідно яких ФГ "Пустомитівське" відчужило ОСОБА_2 7 об`єктів нерухомого майна, а саме:
- нежитлове приміщення (зерносушилку), загальною площею 410, 4кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167199346215, що знаходиться за адресою: с. Сулятичі Жидачівського району Львівської області , АДРЕСА_2 ;
- нежитлове приміщення (ізолятор), загальною площею 153, 9кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167316646215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 "в";
- нежитлове приміщення (кормоцех), загальною площею 644, 6кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167368946215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 "г";
- нежитлове приміщення (корівник), загальною площею 1 702, 9кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167415146215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 "д";
- нежитлове приміщення (корівник), загальною площею 1 621, 6кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167461246215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- нежитлове приміщення (ремонтна майстерня), загальною площею 293, 6кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167535846215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- нежитлове приміщення (піднавіс на с/г техніку - бригадний будинок), загальною площею 91, 9кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 167617446215, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 "з".
Також ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 (з урахуванням ухвали від 22.02.2018 про виправлення описки) зобов`язано гр. ОСОБА_2 повернути в ліквідаційну масу ФГ "Пустомитівське" перелічене вище нерухоме майно.
Ухвала Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2018 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 10.04.2018).
Проте, вказана вище нерухомість банкрута - ФГ "Пустомитівське" на виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 громадянкою ОСОБА_2 повернута не була.
Навпаки, 05.04.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого спірне майно за адресою: АДРЕСА_2 , "в", "г", "д", "е", "ж", "з", яке належать банкруту - Фермерському господарству "Пустомитівське", ОСОБА_2 (іпотекодавець) передала, а ОСОБА_1 (іпотекадержатель) прийняв в іпотеку в якості забезпечення зобов`язань за договором позики від 10.07.2015, який був укладений між цими сторонами (пункти 1, 2 договору іпотеки).
За змістом пункту 2 договору іпотеки, ОСОБА_2 була зобов`язана повернути позику у розмірі 700 000, 00грн у строк до 09.04.2018.
Пункти 4, 21 договору іпотеки визначають обсяг та підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 виникає право звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пункт 22 договору іпотеки визначає способи звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених даним договором застережень про задоволення вимог іпотекодержавтеля.
Пункт 32 договору іпотеки визначає, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель ( ОСОБА_1 ) може прийняти рішення при прийняття предмету іпотеки у свою власність. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 (іпотекодержателем).
Згідно актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, за реєстраційними номерами про право власності об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (запис №26395111), "в" (запис №26394778), "г" (запис №26394433), "д" (запис №26394233), "е" (запис №26394009), "ж" (запис №26393559), "з" (запис №26393268) належать на праві власності ОСОБА_1 .
Апеляційним господарським судом встановлено, що 29.06.2016 ініціюючий кредитор у межах справи №906/1765/15 про банкрутство ФГ "Пустомитівське" звернувся до суду із заявою про визнання недійсними зазначених вище договорів купівлі-продажу, за якими ОСОБА_2 придбала у ФГ "Пустомитівське" нерухоме майно.
Як встановлено судом в ухвалі Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 у даній справі про визнання недійсними договорів, за період з 10.07.2015 по 16.07.2015 боржником було укладено з ТОВ "А-Женс" та фізичною особою ОСОБА_2 15 договорів купівлі-продажу з продажу нерухомого майна ФГ "Пустомитівське" загальною балансовою вартістю 1 014 776, 13грн, що складає майже 82% основних засобів (об`єктів нерухомого майна), що призвело до суттєвого зменшення активів боржника; поряд з цим, станом на липень 2015 року у ФГ "Пустомитівське" вже існувала кредиторська заборгованість у розмірі 3 906 826, 15грн перед Польським підприємством птахівництва " Лідія Малець".
Крім того, судом встановлено, що в період з 01.01.2015 по листопад 2016 року включно у боржника був відсутній рух по банківським рахункам та грошові кошти від продажу нерухомого майна не надходили.
Ухвала Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) була залишена в силі постановами судів апеляційної і касаційної інстанції та набрала законної сили.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Христов проти України" від 19.02.2009 Суд наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Запис про право власності на спірне нерухоме майно за ФГ "Пустомитівське" в державному реєстрі речових прав поновлено не було. Що, однак, не спростовує наявність у боржника права власності на зазначене вище нерухоме майно.
Як вбачається із матеріалів справи, договір іпотеки був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 05.04.2018, тобто через 3 тижні після ухвалення Верховним Судом остаточного судового рішення - постанови від 15.03.2018 у справі №906/1765/15, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу і зобов`язання ОСОБА_2 повернути нерухоме майно ФГ "Пустомитівське" - без змін.
Тобто, на момент укладення договору іпотеки від 05.04.2018 з ОСОБА_1 , проявивши розумну обізнаність, усвідомлювала відсутність у неї права власності на нерухоме майно і відсутність правових підстав для передачі нерухомого майна в іпотеку ОСОБА_1
Натомість, в пункті 9 договору іпотеки від 05.04.2018 ОСОБА_2 засвідчила, що дійсно є власником предмета іпотеки, не має обмежень щодо свого права розпорядження предметом іпотеки, ні предмет іпотеки, ні будь-яка його частина на момент укладення цього договору нікому не продані, не подаровані, не відчужені іншим способом, не надані в іпотеку тощо, права третіх осіб щодо предмета іпотеки відсутні, питання права власності на предмет іпотеки не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначеного предмета іпотеки відсутні.
Більше того, договір іпотеки був укладений сторонами за 4 дні до закінчення строку виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики від 10.07.2015 з повернення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 700 000, 00грн.
Тобто, не виконавши зобов`язання з повернення грошових коштів і очевидно не маючи наміру його виконувати з огляду на укладення договору іпотеки за 4 дні до закінчення строку позики, вже не будучи власником майна, ОСОБА_2 уклала договір іпотеки з позикодавцем.
Згідно матеріалів справи, 10.04.2018 ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 вимогу про повернення позики; повідомив, що у випадку порушення умов договору позики та невиконання цієї вимоги в 30-денний термін з дня її отримання, будуть вжиті заходи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами ліквідатора, що укладення договору іпотеки було направлено на позбавлення ФГ "Пустомитівське" законного права власності на об`єкти нерухомого майна.
Відповідно до матеріалів справи, ліквідатор у межах справи №904/1765/15 про банкрутство ФГ "Пустомитівське" у травні 2018 року зверталась до суду із заявою про визнання недійсним договору іпотеки від 05.04.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , однак, ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.12.2018 у задоволенні заяви ліквідатора було відмовлено з огляду на те, що у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права є заява неволодіючого власника до володіючого невласника про витребування майна із чужого незаконного володіння чи витребування з володіння добросовісного набувача майна.
З даною заявою про витребування майна боржника у ОСОБА_1 та повернення у власність Фермерському господарству "Пустомитівське" ліквідатор звернулась у лютому 2019 року.
Отже, обґрунтованими є доводи ліквідатора, що вона діючи в інтересах боржника і кредиторів, у відповідності до своїх повноважень і положень законодавства про банкрутства вчиняє дії з повернення майна до ліквідаційної маси боржника.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 у даній справі, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 і постановою Верховного Суду від 03.10.2018, було задоволено заяву ліквідатора ФГ "Пустомитівське" і витребувано у ТОВ "Гал Райз" на користь ФГ "Пустомитівське" нерухоме майно з аналогічних правовідносин.
Як було встановлено судом в ухвалі від 26.03.2018, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2017, яка набрала законної сили, було визнано недійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені між ФГ "Пустомитівське" та ТОВ "А-Женс". Проте, нерухоме майно не було повернуто боржнику, а на підставі договорів купівлі-продажу від 22.03.2016 було відчужено ТОВ "Гал Райз".
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом про банкрутство.
Згідно зі статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
За приписами статті 202 Цивільного кодексу України, правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 328 вказаного Кодексу, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У спірних правовідносинах встановлено, що ОСОБА_2 набула право власності на зазначене вище нерухоме майно на підставі договорів купівлі-продажу, які в подальшому були визнані недійсними ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.02.2017 у даній справі.
В силу положень частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто, недійсний правочин породжує лише ті правові наслідки, які пов`язані з його недійсністю. А тому дії за правочином, визнаним судом недійсним, не мають під собою правової підстави, а відтак, набувають ознак неправомірності.
Отже, укладення договорів купівлі-продажу, які були визнані недійсними на підставі судового рішення, не породили у ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент укладення з ОСОБА_1 договору іпотеки від 05.04.2018 ОСОБА_2 не була власником майна і не мала правових підстав для передачі нерухомого майна в іпотеку.
За приписами статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.
Так, стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, такий самостійний спосіб захисту права власності та інших речових прав, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикацію, у тому числі й від добросовісного набувача.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у даній справі викладено таку правову позицію: відповідно до положень частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Враховуючи те, що майно, витребування якого є предметом заяви ліквідатора, вибуло на підставі правочину, котрий було визнано судом недійсним, з урахуванням приписів статей 216 та 388 Цивільного кодексу України, то зазначена обставина є свідченням того, що майно за такими договорами вибуло всупереч волі власника. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 11.06.2014 у справі №6-52цс14.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що нерухоме майно, витребування якого є предметом заяви ліквідатора, вибуло з володіння власника - ФГ "Пустомитівське" поза його волею, оскільки правочини, на підставі яких майно було безоплатно відчужено ОСОБА_2 , що зокрема і спричинило його неплатоспроможність, визнані судом недійсними.
Отже, безпідставними і такими, що є вільним тлумаченням норм матеріального права на свою користь є доводи апелянта, що договори купівлі-продажу, за якими ОСОБА_2 придбала у ФГ "Пустомитівське" нерухоме майно, були укладені до порушення провадження у справі про банкрутство, відтак, немає підстав вважати про відсутність волі власника на відчуження майна.
Як встановлено Господарським судом Харківської області в ухвалі від 16.02.2017, стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла на дату постановлення ухвали) прямо передбачає підстави для визнання недійсним договорів, укладених протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, в зв`язку з чим у цей період боржник повинен був утримуватися від дій, які безпідставно чи сумнівно зменшують розмір активів боржника, що можуть бути направлені на задоволення вимог його кредиторів. Проте, боржником за сім місяців до порушення провадження у справі про банкрутство ФГ "Пустомитівське" було укладено нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу нерухомості, які привели до фактичного зменшення активів у боржника та позбавили боржника права власності на об`єкті нерухомості, що належали боржнику, в рахунок чого він став повністю неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало повністю або частково неможливим.
Судова колегія зазначає, оскільки період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника, у тому числі у разі загрози неплатоспроможності або надмірної заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, вчинені у цей період часу, є сумнівними, частиною 1 статті 20 Закону про банкрутство встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, вчинених ним протягом зазначеного в Законі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків, передбачених цією нормою.
Позиція щодо застосування норми права висловлена Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі № 19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі №910/7827/17.
На підставі вищенаведеного, судом в ухвалі від 16.02.2017 встановлено наявність достатніх підстав для задоволення заяви кредитора Польського підприємства птахівництва "Лідія Малець " та визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
У постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №922/719/16 викладено таку правову позицію: в разі коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою ("кредитор" у розумінні статті 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку статті 388 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.
Отже, договори купівлі-продажу, на підставі яких ОСОБА_2 набула право власності на зазначене вище нерухоме майно, визнані судом недійсними в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла на дату постановлення ухвали); відтак, враховуючи зазначене і правову позицію Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами ліквідатор, що майно вибуло з володіння власника - ФГ "Пустомитівське" поза його волею і обґрунтованість вимог ліквідатора.
Щодо доводів апелянта, що дії власника щодо реалізації нерухомого майна за заниженими цінами та безоплатно можуть бути підставою для відповідальності власника, однак, не можуть впливати, порушувати чи позбавляти апелянта права власності на спірне нерухоме майно, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Відповідно до статей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Реституцією як спосіб захисту порушеного права застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який визнаний судом недійсним. У зв`язку з цим, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.
Поряд з цим, віндикацією є речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 17.10.2011 у справі №5002-8/5447-2010, від 17.12.2014 у справі №6-140цс14, за положеннями статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи добросовісного набувача, який є останнім набувачем майна, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.
Як вже зазначено і не спростовується апелянтом, укладення договорів купівлі-продажу, які були визнані недійсними не породили у ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно, і відповідно ОСОБА_2 не мала жодних правових підстав для передачі нерухомого майна, власником якого вона не є, в іпотеку ОСОБА_1
Навпаки, за судовим рішенням, яке набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, ОСОБА_2 мала повернути майно, набуте за недійсними правочинами, ФГ "Пустомитівське", чого ОСОБА_2 здійснено не було.
Відтак, ОСОБА_1 хоча й посилається на те, що він є добросовісним набувачем, набув право власності на підставі договору іпотеки від 05.04.2018 без достатніх на те правових підстав.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено загальні положення про зобов`язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно). Така особа зобов`язана повернути законному власнику це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без достатніх правових підстав, поза вимог, передбачених законом, іншими правовими актами чи правочином.
Таким чином, в даному спорі між сторонами ФГ "Пустомитівське" та ОСОБА_1 має місце кондикційне зобов`язання; між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ФГ "Пустомитівське" набув право витребувати вищевказане майно відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України у добросовісного набувача (володіючого невласника) - ОСОБА_1 оскільки нерухоме майно вибуло з володіння власника ФГ "Пустомитівське" не за його волею, і ОСОБА_1 набув право власності на підставі договору іпотеки від 05.04.2018 без достатніх на те правових підстав.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, що він є добросовісним набувачем майна, оскільки стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає право власника на витребування майна від добросовісного набувача; реалізація такого права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
З підстав викладених вище, така підстава має місце у спірних правовідносинах.
Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про правомірність вимог ліквідатора про витребування майна з володіння ОСОБА_1 , повернення його банкруту з метою можливості задоволення вимог кредиторів.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що витребування майна ФГ "Пустомитівське" із володіння ОСОБА_1 не впливає на правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з приводу повернення грошових коштів за укладеним між ними договором позики.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали суду, постановленої з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду від 11.02.2020 у справі №906/1765/15 слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 255-256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2020 у справі №906/1765/15 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.05.2020.
Головуючий суддя Л.М. Здоровко
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя В.В. Лакіза
