ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 913/869/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Міщенка І.С., Чумака Ю.Я.
за участю помічника судді - Чайки Т.Г. (за дорученням головуючого судді)
за участю представників:
позивача - Мицько Р.М.,
відповідача - Іванов П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 (Шевель О.В., Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.) та рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 (Калантай М.В.) у справі №913/869/14
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" про стягнення 317 908 182,52 грн
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Позивач) звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (далі - Відповідач) про стягнення 317 908 182,52 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач послався на те, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем зобов'язань з оплати природного газу, поставленого за договором у січні-грудні 2010 року, утворилася заборгованість у сумі 503 912 285,25 грн, яку Відповідачем не сплачено. У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання Позивач просив стягнути з Відповідача на підставі ЦК України (після збільшення позовних вимог) інфляційні втрати за період із січня 2013 року по квітень 2015 року в сумі 283 198 704,31 грн і 3 % річних за період із 07.12.2013 по 28.05.2015 в сумі 34 709 478,21 грн, а всього 317 908 182,52 грн.
Відповідач з позовними вимогами не погодився, посилаючись на висновки експертного економічного дослідження, та зазначив, що визнає позовні вимоги на суму, яка становить різницю між заявленою Позивачем до стягнення сумою та сумою, наведеною у цьому дослідженні. Крім того, послався на те, що неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за договором зумовлено дією обставин непереборної сили, а саме - подіями на території окремих районів Луганської та Донецької областей з квітня 2014 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.11.2015, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позов задоволено частково. Суд стягнув з Відповідача на користь Позивача 26 102 541,19 грн інфляційних втрат і 17 933 755,02 грн 3 % річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що призвели до неможливості виконання Відповідачем господарського зобов'язання. Оскільки дані обставини засвідчені Сертифікатом Торгово-промислової палати України №4978 від 02.09.2015, вони є підставою для звільнення Відповідача від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у період дії антитерористичної операції починаючи з 16.04.2014.
Постановою Верховного Суду України від 12.04.2017 рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2015, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2016 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 257 096 613,12 грн інфляційних втрат і 16 775 723,19 грн 3% річних. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У своїй постанові Верховний Суд України зазначив, що порушення Відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє Відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018, задоволено позов в частині вимог про стягнення 257 096 613,12 грн інфляційних втрат і 16 775 723,19 грн 3% річних.
Судові рішення мотивовано наявністю правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих з 16.04.2014.
Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за договором поставки природного газу №06-09-1984 від 22.12.2009.
В касаційній скарзі Відповідач зазначає, що: 1) в силу вимог статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України, у період дії обставин непереборної сили Відповідач не має нести відповідальність за неналежне виконання зобов'язань у вигляді 3% річних та інфляційних витрат, а тому Відповідач не визнає позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані за період з 16.04.2014; 2) Відповідач не визнає позовних вимог на суму, яка становить різницю між заявленими Позивачем вимогами про стягнення 3% річних за період з 07.02.2013 по 15.04.2014 та інфляційних втрат за період з січня 2013 по березень 2014 та відповідними сумами, обчисленими згідно експертного дослідження; 3) укладена мирова угода від 16.09.2015 у справі №3/5014/866/2012 є новацією і припиняє дію попереднього зобов'язання щодо сплати суми основного боргу, а також припиняє додаткові зобов'язання по сплаті 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області та постанову Харківського апеляційного господарського суду у цій справі без змін.
Відзив Позивача мотивований тим, що: 1) порушення Відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє Відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів; 2) мирова угода від 16.09.2015 у справі №3/5014/866/2012 (9/11/2011) не є в розумінні статті 604 ЦК України новацією зобов'язань за договором поставки природного газу щодо оплати Відповідачем отриманого від Позивача природного газу, а лише визначає порядок виконання рішення суду в частині вимог про стягнення основного боргу та судових витрат без зміни предмета зобов'язання та способу його виконання; 3) наявний в матеріалах справи висновок судового експерта не спростовує правомірних висновків як апеляційного, так і місцевого господарських судів, стосовно арифметично вірних та таких, що відповідають нормам чинного законодавства, розрахунків інфляційних втрат та 3% річних.
В засіданні суду 13.06.2018 представником Відповідача заявлено усне клопотання про передачу справи в порядку частини 2 статті 302 ГПК України на розгляд об'єднаної палати у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 24.04.2018 у справі №922/1866/17 щодо застосування за наявності затвердженої мирової угоди норми статті 604 ЦК України. На адресу суду від Позивача надійшло заперечення на клопотання про передачу справи №913/869/14 на розгляд об'єднаної палати. Колегія суддів, обговоривши клопотання Відповідача, дійшла висновку про його відхилення, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №922/1866/17 не є подібними.
В судовому засіданні 13.06.2018 оголошувалась перерва до 20.06.2018.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) 22.12.2009 укладено договір поставки природного газу № 06/09-1984 із наступними змінами, внесеними додатковими угодами № 1 від 10.03.2010, № 3 від 31.05.2010, № 4 від 01.06.2010, №9 від 06.07.2010 та № 6 від 06.08.2010, за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у статті 2 цього договору.
На виконання умов договору та додаткових угод до нього Позивач протягом січня-грудня 2010 року передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 2 760 978 285,25 грн.
Відповідач свої обов'язки за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу виконав не в повному обсязі, сплативши Позивачеві за отриманий природний газ за період січень-грудень 2010 року 2 257 066 000,00 грн, у зв'язку з чим у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість у сумі 503 912 285,25 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача боргу в сумі 503 912 285,25 грн, пені за період із 11.12.2010 по 29.12.2010 в сумі 2 054 254,07 грн, інфляційних втрат у сумі 2 813 306,15 грн і 3 % річних у сумі 1 154 553,27 грн за період із 11.12.2010 по 27.01.2011, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором (справа № 3/5014/866/2012 (9/11/2011).
Рішенням Господарського суду Луганської області від 17.06.2014, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015, позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з Відповідача заборгованість в сумі 503 912 285,25 грн, пеню в сумі 1 027 127,04 грн, інфляційні втрати в сумі 2 813 306,15 грн, 3% річних в сумі 1 154 553,27 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 постанову та рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з Відповідача 503 912 285,25 грн заборгованості залишено без змін, а в іншій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі №3/5014/866/2012 (9/11/2011) за результатами нового розгляду у відповідній частині, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2016, позов задоволено частково. Суд стягнув з Відповідача пеню у сумі 2 054 254,07 грн, 3% річних у сумі 1 154 553,27 грн, інфляційні втрати у сумі 2 573 306,15 грн. У решті позову відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2016 зазначене рішення залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2016 року ці судові рішення залишено без змін.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на час звернення до суду з позовом у цій справі, основний борг в сумі 503 912 285,25 грн за зазначеним вище договором Відповідачем не сплачено, в зв'язку з чим, Позивачем нараховано інфляційні втрати та 3 % річних за період з січня 2013 року до квітня 2015 року та за період із 07.12.2013 до 28.05.2015 відповідно.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання зобов'язань за договором, якщо таке невиконання або неналежне виконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що виникли після укладення цього договору і які сторони не могли передбачити в момент його укладання. Форс-мажорними обставинами є обставини, які не залежать від волі і дій сторін і роблять неможливим для будь якої із сторін виконання зобов'язання за цим договором, а саме, в тому числі, але не виключно: стихійні лиха, вибухи та аварії, в тому числі на газопроводах, пожежі, землетруси, повені, зсуви, інші стихійні лиха, війна або військові дії, суспільні безлади, страйки, інші обставини, що виникли не з вини сторін та перешкоджають належному виконанню зобов'язань за договором.
Відповідно до пункту 8.2 договору строк виконання сторонами зобов'язань за цим договором відкладається на час дії форс-мажорних обставин.
У пункті 8.3 договору сторони передбачили, що достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий торгово-промисловою палатою країни, в якій виникли форс-мажорні обставини. Строк для повідомлення між сторонами про такі обставини - негайно. Надання достатніх доказів (відповідних документів) - протягом 14 днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання та/або закінчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) позбавляє сторону, відповідно якої такі обставини виникли, права посилатися на них як на підставу звільнення від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за договором.
На підтвердження форс-мажорних обставин Відповідачем надано до суду сертифікат Торгово-промислової палати України № 4978 від 02.09.2015, яким засвідчено, що події на території Луганської області є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) за договором. Початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - 16.04.2014. Дату закінчення терміну дії обставин форс-мажору (обставин непереборної сили) на момент видачі цього сертифіката встановити неможливо.
Позивачем зазначено, що Відповідач не виконав вимог пункту 8.3 договору щодо своєчасного повідомлення Позивача про настання форс-мажорних обставин.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.02.2016 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) затверджено мирову угоду між сторонами в частині суми основного боргу та судових витрат. Пунктом 2 цієї угоди встановлено, що її предметом не є пеня, 3% річних та інфляційні втрати.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Норми статей 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами статті 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Водночас статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.
Разом із тим статею 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми статті 625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (частина 1 статті 625 ЦК України).
Таким чином, врахувавши наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що порушення Відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє Відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи Відповідача про те, що уклавши мирову угоду від 16.09.2015 у справі №3/5014/866/2012, сторони фактично припинили дію попереднього зобов'язання щодо сплати суми основного боргу, встановленого договором поставки №06/09-1984 від 22.12.2009, а тому зобов'язання зі сплати відсотків річних та інфляційних втрат, також є припиненим. Суд, проаналізувавши норму статті 604 ЦК України, а також врахувавши зміст мирової угоди, зокрема, її пункт 2, дійшов вірного висновку, що стосовно зобов'язань Відповідача сплатити проценти річних та суму інфляційних втрат (що є предметом позову у даній справі) мирова угода не є новацією, яка припиняла б зобов'язання Відповідача в частині сплати процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосували законодавство під час розгляду справи.
Посилання Відповідача в касаційній скарзі на те, що в силу вимог статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України, у період дії обставин непереборної сили Відповідач не має нести відповідальність за неналежне виконання зобов'язань у вигляді 3% річних та інфляційних витрат, що нараховані за період з 16.04.2014, колегією суддів відхиляється з підстав, наведених у даній постанові суду.
Доводи скаржника про невизнання Відповідачем позовних вимог на суму, яка становить різницю між заявленими Позивачем вимогами про стягнення 3% річних за період з 07.02.2013 по 15.04.2014 та інфляційних втрат за період з січня 2013 по березень 2014 та відповідними сумами, обчисленими згідно експертного дослідження, колегією суддів до уваги не приймається з тих підстав, що під час здійснення розгляду справи суди керувались положеннями ГПК України стосовно оцінки доказів в їх сукупності, а тому висновок експерта не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами оцінки доказів.
Твердження Відповідача, що укладена мирова угода від 16.09.2015 у справі №3/5014/866/2012 є новацією і припиняє дію попереднього зобов'язання щодо сплати суми основного боргу, а також припиняє додаткові зобов'язання по сплаті 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає помилковими з підстав, які наведені в даній постанові суду.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі №913/869/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Міщенко І.С.
Чумак Ю.Я.
