СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2021 року м. Харків Справа № 913/869/14
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Склярук С.І.;
та представників учасників справи - не з`явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" місто Сєвєродонецьк, Луганська область на ухвалу господарського суду Харківської області від 09.09.2021 року у справі №913/869/14;
за позовом-Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" м.Київ;
до-Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот"м.Сєвєродонецьк, Луганська область;
про-стягнення 317 908 182,52 грн.
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Харківської області 28.08.2021 року від Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке Об`єднання Азот" (далі-Скаржник, Боржник) надійшла скарга на постанову приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича про відкриття виконавчого провадження ВП№66440811 від 09.08.2021 року з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 року у справі №913/869/14, за змістом якою Скаржник просив суд:
- визнати неправомірною постанову приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П.В. про відкриття виконавчого провадження ВП№66440811 від 09.08.2021 року;
- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П.В. скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№66440811 від 09.08.2021 року.
Скарга Боржника на дії приватного виконавця мотивована тим, що постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП№66440811 від 09.08.2021 року винесена з порушенням норм діючого законодавства, а дії виконавця є незаконними та такими, що порушують права Боржника.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.09.2021 року у справі №913/869/14 у задоволенні скарги Боржника відмовлено за мотивами відповідності нормам Закону України Про виконавче провадження дій приватного виконавця з відкриття виконавчого провадження ВП№66440811. Зазначеною ухвалою також стягнуто з Боржника на користь приватного виконавця витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000, 00 грн.
Боржник, не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.09.2021 року у справі №913/869/14 - скасувати, а скаргу на дії приватного виконавця - задовольнити.
Зокрема, в обґрунтування своїх вимог, Скаржник зазначає наступне:
- оспорювана постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП№66440811 від 09.08.2021 винесена на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 року у справі №913/869/14, строк пред`явлення якого до виконання сплинув у 2019 році, що свідчить про порушення приватним виконавцем приписів закону України Про виконавче провадження;
- оспорювана постанова приватного виконавця містить положення про стягнення з Боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 4 403 629,62 грн, проте на час звернення Боржника до суду з означеною скаргою сума заборгованості за рішенням суду в примусовому порядку з Боржника на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" м.Київ стягнута не була, а будь-які дії приватного виконавця в межах виконавчого провадження не є належними заходами примусового виконання рішення суду в розумінні приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав до стягнення на користь виконавця зазначеної суми основної винагороди;
- судом першої інстанції безпідставно стягнуто з Боржника на користь приватного виконавця грошові кошти за надання професійної правничої допомоги, так як приватний виконавець в розумінні приписів частини 1 статті 126 ГПК України не є стороною у справі №913/869/14, а тому витрати на правову допомогу не можуть підлягати відшкодуванню на його користь.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 року у справі №913/869/14 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Боржника на ухвалу господарського суду Харківської області від 09.09.2021 у справі №913/869/14 та встановлено строк учасникам справи для надання заяв та клопотань, а також відзиву на апеляційну скаргу з доказами їх (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Барбашової С.В. визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Стойка О.В., судді Попков Д.О., Істоміна О.А.
До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" м.Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній заперечував проти задоволення апеляційної скарги Боржника з підстав її необґрунтованості, просив оспорювану ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На електронну адресу Східного апеляційного господарського суду від представника приватного виконавця надійшов відзив на апеляційну скаргу Боржника, проте відділом документального забезпечення та контролю встановлено факт відсутності вказаних в додатку до відзиву доказів надсилання зазначеного відзиву сторонам по справі, про що було складено відповідний акт та долучено його до матеріалів справи.
Також у вищезазначеному відзиві викладено заяву приватного виконавця про стягнення з заявника апеляційної скарги на користь приватного виконавця витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 48 000,00 грн. До відзиву додані додаткові докази на підтвердження заявлених вимог.
Разом з тим, будь-яких доказів направлення зазначеного відзиву іншим учасникам справи, зокрема заявнику апеляційної скарги приватним виконавцем не надано.
За змістом ч. 2 ст. 170 ГПК України, до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Згідно частини 4 вищезазначеної статті, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Крім того, пунктом 9 статті 80 ГПК України, передбачено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Так, зазначені докази подані до суду в електронному вигляді, проте, з урахуванням вимог ч.2 ст.170 ГПК України, а також вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 року, якою надано можливість учасникам справи надати будь-які заяви з доказами направлення їх копій іншим учасникам справи, отже невиконання зазначеного обв`язку порушує принцип рівності та змагальності учасників справи.
За таких обставин, судова колегія залишає без розгляду вищезазначену заяву та докази щодо понесених приватним виконавцем судових витрат.
Будь-яких інших заяв чи клопотань до канцелярії Східного апеляційного господарського суду в межах розгляду даної апеляційної скарги не надходило.
Представники учасників справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 ГПК України.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.11.2015 року у справі №913/869/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016 року, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі-Стягувач) задоволені частково - стягнуто з Боржника у справі на користь Стягувача 26 102 541,19 грн - інфляційної індексації, 17 933 755,02 грн - 3% річних та 10 122,96 грн - судового збору.
На виконання вищезазначеного рішення Господарським судом Харківської області видано наказ від 29.02.2016 року у справі №913/869/14 на загальну суму 44 046 419,17 грн зі строком пред`явлення до виконання до 17.02.2017 року.
Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС за заявою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі-Стягувач) 19.03.2019 було відкрито виконавче провадження ВП№58668051 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 року у справі №913/869/14.
Проте, на підставі заяви Стягувача Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС було винесено постанову ВП№58668051 про повернення Стягувачу наказу суду на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У п.3 означеної постанови Стягувачу було роз`яснено, що наказ Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 року у справі №913/869/14 може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 16.07.2023 року.
Стягувач з метою виконання вищезазначеного судового рішення 16.07.2020 року звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича із заявою №31/01-526 про відкриття виконавчого провадження за наказом Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 року у справі №913/869/14, що стало наслідком винесення означеним виконавцем 16.07.2020 року постанови про відкриття виконавчого провадження ВП№62597739 з примусового виконання зазначеного наказу про стягнення грошової суми в розмірі 44 046 419,17 грн.
Проте, 15.07.2021 року вищезазначеним виконавцем за письмовою заявою Стягувача винесено постанову про повернення виконавчого документу на підставі п.1 ч. 1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".
Приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Григорчуком Павлом Васильовичем 09.08.2021 року на підставі відповідної заяви Стягувача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№66440811 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 29.02.2016 року у справі №913/869/14.
Вищезазначені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та в межах апеляційного провадження учасниками справи не заперечуються.
Приписами ст.129 Конституції України та ст.326 ГПК України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження, що також узгоджується зі змістом ч.1 ст.327 ГПК України, відповідно якої виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
У рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012 року зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Відповідно до ст.1 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України Про виконавче провадження випадках - на приватних виконавців.
Сторони виконавчого провадження згідно зі ст. 339 ГПК України мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Виходячи з п.п.1, 2, 4 ч.1 ст.4 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, аналогічних положень п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.1 Закону України Про виконавче провадження, незважаючи на здійснення в розглядуваному випадку виконавчого провадження приватним виконавцем, на останнього в повній мірі розповсюджується вимоги щодо здійснення дій, направлених на примусове виконання судових рішень на підставі, в межах повноважень та спосіб, який визначений Конституцією України та законами України, а також належних принципів судочинства та виконання рішень, з дотриманням принципів, зокрема, верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивність.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України Про виконавче провадження, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до ч.4 вищезазначеної статті, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (ч.5 ст.12 Закону України Про виконавче провадження).
Приписами п.1 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа, тоді як ч.5 цієї статті визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.12 цього Закону.
Пунктом 20 частини III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону.
Повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2018 року у справі №727/1256/16-ц, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документу до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.
Так, відповідно до матеріалів справи, у період з 16 липня 2020 року по 15 липня 2021 року виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. (постанова про відкриття виконавчого провадження №62597739 від 16.07.2020 року; постанова про повернення виконавчого документу стягувачу в порядку, передбаченому п.1 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження від 15 липня 2021 року).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки з часу повернення виконавчого документу Стягувачу строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання розпочав свій перебіг заново, то на підставі статті 12 Закону Стягувач повторно 05 серпня 2021 року, тобто у встановлений законом строк, звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження до приватного виконавця Григорчука П.В., яким на підставі зазначеної заяви винесено оспорювану постанову.
Щодо тверджень Відповідача, про те що виконавче провадження у даній спірній ситуації було завершено, а тому не могло бути відкрито знову, судом першої інстанції зазначено про їх необґрунтованість, з огляду на наступне.
Нормами Закону України Про виконавче провадження не передбачено такої дії як завершення виконавчого провадження, в той же час виконавче провадження може бути закінчено.
Статтею 39 Закону України Про виконавче провадження визначені підстави, з яких виконавче провадження закінчується. Повернення виконавчого листа стягувачу за його заявою не входить в перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, з огляду зокрема на те, що стягувач не позбавлений можливості повторного звернення із виконавчим листом до виконання.
Згідно із статтею 40 вказаного Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Матеріали справи не містять доказів того, що приватним виконавцем в рамках означеного виконавчого провадження виносилась постанова саме про закінчення виконавчого провадження, що в свою чергу б перешкоджало Стягувачу подати виконавчий лист до виконання повторно.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Скаржник в суді першої інстанції в обґрунтування наявності підстав до скасування оспорюваної постанови також посилався на неправомірність зазначення виконавцем в оспорюваній постанові розміру своєї винагороди. Проте, судом першої інстанції Скаржнику роз`яснено, що за змістом статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Постанова про стягнення основної винагороди не є предметом оскарження у цьому провадженні, яке відкрито за скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.08.2021 року, винесену приватним виконавцем Григорчуком П.В.
Матеріали справи не містять інформації щодо оскарження Скаржником в рамках відкритого виконавчого провадження №66440811 постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди від 09.08.2021 року.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам Скаржника, викладеними в суді першої інстанції в обґрунтування заявленої скарги на дії приватного виконавця.
Щодо заявленого представником приватного виконавця в суді першої інстанції клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн, а також доводів апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції на підставі клопотання представника приватного виконавця про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з посиланням на приписи чинного законодавства та здійснивши дослідження наданих на обґрунтування зазначених витрат доказів дійшов висновку про його обґрунтованість та доведеність нележаним чином, що стало наслідком покладення на Боржника витрат на правничу професійну допомогу в заявленому виконавцем розмірі - 42 000,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу на той факт, що в апеляційній скарзі Скаржник оспорює не розмір покладених на нього витрат, не факт їх доведеності та обґрунтованості належними доказами, а саме наявність законних підстав до стягнення таких витрат на користь приватного виконавця, зазначаючи, що в розумінні приписів частини 1 статті 126 ГПК України приватний виконавець не є стороною у справі №913/869/14, а тому витрати на правову допомогу не можуть підлягати відшкодуванню на його користь.
Вищенаведені доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновку суду першої інстанції в цій частині, з огляду на наступне.
Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 344 ГПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
На підставі вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про розподіл судових витрат в цій частині.
Нездійснення судом першої інстанції в мотивувальній частині оспорюваної ухвали посилання на вищезазначену норму процесуального законодавства не призвело до неправильного вирішення справи, а тому колегія суддів зазначає, що в силу приписів ст. 277 ГПК України, таке процесуальне порушення не є підставою до скасування оспорюваної ухвали в цій частині.
Будь-яких доказів щодо незгоди із розміром покладених на нього витрат на професійну правничу допомогу Скаржник не наводить.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що оспорювана ухвала господарського суду Харківської області від 09.09.2021 у справі №913/869/14 ґрунтується на дотриманні норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги у вигляді судового збору відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" м.Сєвєродонецьк, Луганська область на ухвалу господарського суду Харківської області від 09.09.2021 року у справі №913/869/14 (вх.№3005Х/З) - залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 09.09.2021 року у справі №913/869/14 - залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" м.Сєвєродонецьк, Луганська область.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13.12.2021 року.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя О.А. Істоміна
