913/869/14
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" лютого 2018 р. Справа № 913/869/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. №66 Х/2 на рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі №913/869/14 (рішення ухвалено суддею Калантай М.В. у приміщенні господарського суду Харківської області, повний текст складено 04.12.2017)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,
до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об’єднання Азот", м.Сєвєродонецьк, Луганська область,
про стягнення 317908182,52 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Сєвєродонецьке об’єднання Азот”, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила стягнути 317908182,52грн., з яких 283198704,31грн. інфляційних втрат за період січень 2013 -квітень 2015, 34709478,21 грн. 3% річних за період з 07.12.2013 по 28.05.2015 за прострочення виконання зобов'язання за договором №06/09-1984 від 22.12.2009.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі №913/869/14 (з урахуванням ухвали від 26.12.2017 про виправлення описки) позов в частині вимог про стягнення 257096613,12 грн. інфляційних втрат і 16775723,19 грн. 3% річних задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 257096613,12 грн. інфляційних втрат, 16775723,19 грн. 3% річних, 327263,04 грн. судового збору.
Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" (відповідач у справі) звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі № 913/869/14 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апелянт стверджує про наявність обставин непереборної сили, пов’язаних із проведенням антитерористичної операції на території, де зареєстровано ПрАТ “Сєвєродонецьке об’єднання Азот”, внаслідок дії яких в період з 16.04.2014 та по теперішній час виявилося неможливим належне виконання відповідачем зобов’язань за договором. Посилаючись на вказані обставини, відповідач зазначає про невизнання нарахувань на суму основного боргу за період з 16.04.2014. Щодо сум, нарахованих за період до вказаної дати, апелянт також заперечує проти їх стягнення, посилаючись на висновок експертного економічного дослідження від 08.09.2015 №1-08/09, згідно з яким розмір відсотків річних та інфляційних є значно меншим, ніж заявлено позивачем, а також із посиланням на ст.604 ЦК України зазначає, що уклавши мирову угоду від 16.09.2015 у справі №3/5014/866/2012, сторони фактично припинили дію попереднього зобов’язання щодо сплати суми основного боргу, встановленого договором поставки №06/09-1984 від 22.12.2009, а тому, на думку відповідача, зобов’язання зі сплати відсотків річних та інфляційних втрат, також є припиненим.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2018 за вказаною скаргою відкрито апеляційне провадження, призначено її розгляд на 22.02.2018.
12.02.2018 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що нарахування на суму боргу здійснено ним в порядку ст.625 ЦК України, якою не передбачено звільнення боржника від відповідальності за порушення грошового зобов’язання; мирова угода від 16.09.2015 у справі №3/5014/866/2012 не є новацією у розумінні ст.604 ЦК України, а лише визначає порядок виконання судового рішення у вищевказаній справі в частині вимог про стягнення основного боргу та судових витрат – без зміни предмета зобов’язання та способу його виконання, зокрема, даною мировою угодою не вирішувалося питання щодо зміни порядку стягнення з відповідача інфляційних та відсотків річних за прострочення виконання зобов’язань за договором; щодо експертного висновку, на який посилається відповідач, позивач зазначає, що вирішення в судовому спорі питання правильності розрахунків інфляційних втрат та відсотків річних потребує правової оцінки певних положень цивільного законодавства, що відноситься виключно до компетенції суду, тому, на думку позивача, експертний висновок від 08.09.2015 №1-08/09 не може вважатися належним і допустимим доказом у даній справі. Позивач просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.
У судовому засіданні 22.02.2018 представник відповідача звернувся з усним клопотанням про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність надання додаткових письмових пояснень, при цьому ним не обґрунтовано поважності причин, з яких вказані пояснення не були надані до судового засідання 22.02.2018. Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання заперечував.
Розглянувши вищевказане клопотання відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. У відповідності до ч. 4 ст.252 ГПК України (якою визначено особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження), за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Проте, як уже зазначалося, відповідачем не наведено суду письмового або усного мотивування поважності причин ненадання відповідних пояснень до судового засідання 22.02.2018, а також не зазначено про наявність у ПрАТ “Сєвєродонецьке об’єднання Азот” будь-яких доказів, які мають значення для вирішення спору і які з поважних причин не було надано до суду першої інстанції та до Харківського апеляційного господарського суду при зверненні з апеляційною скаргою. Представником відповідача в судовому засіданні також не було наведено суті додаткових письмових пояснень, про намір подати які зазначав даний учасник справи.
За таких обставин, з огляду на вищенаведені приписи норм ГПК України, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Стосовно суті спору представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію.
В ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
За таких обставин колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін у судовому засіданні, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
22.12.2009 між позивачем, як постачальником, та Закритим акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (на даний час - ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"), як покупцем, укладено договір поставки природного газу №06/09-1984 (далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі зазначеному у статті 2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб.
Відповідно до пункту 4.4 Договору приймання-передача газу оформлюється відповідними актами.
Згідно пункту 6.1 Договору оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки.
Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.
В подальшому сторонами укладались додаткові угоди до Договору, а саме: №1 від 10.03.2010, №3 від 31.05.2010, №4 від 01.06.2010, №9 від 06.07.2010 та №6 від 06.08.2010.
Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
ДК “Газ України” зверталася до суду з позовом до ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" про стягнення боргу за період січень-грудень 2010 року в сумі 503912285,25грн, пені за період із 11 по 29 грудня 2010 року в сумі 2054254,07грн., інфляційних втрат у сумі 2813306,15грн. і 3% річних у сумі 1154553,27грн. за період із 11 грудня 2010 року по 27 січня 2011 року, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором (справа №3/5014/866/2012 (9/11/2011).
Рішенням господарського суду Луганської області від 17.06.2014 у справі №3/5014/866/2012 (9/11/2011), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на користь ДК "Газ України" заборгованість за Договором за період із січня по грудень 2010 року в розмірі 503912285,25грн., пеню в розмірі 1027127,04грн., інфляційні втрати в розмірі 2813306,15грн., 3% річних в розмірі 1154553,27грн. і судові витрати.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 у справі №3/5014/866/2012 (9/11/2011) постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 та рішення господарського суду Луганської області від 17.06.2014 в частині стягнення пені, інфляційних втрат і 3% річних скасовано. Справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
За результатами нового розгляду господарським судом Луганської області справи №3/5014/866/2012 (9/11/2011) було прийнято рішення від 24.03.2016, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2016, яким позов ДК "Газ України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 2054254,07грн., 3% річних у сумі 1154553,27грн., інфляційні втрати у сумі 2573306,15грн. У решті позову відмовлено.
Вказаними судовими рішеннями, зокрема, встановлено, що на виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач протягом січня-грудня 2010 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2760978285,25грн. Відповідач свої обов'язки за договором виконав неналежним чином, частково оплативши спожитий газ у загальному розмірі 2257066000,00грн., у зв'язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 503912285,25грн.
Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою господарського суду Луганської області від 18.02.2016 у справі №3/5014/866/2012 (9/11/2011) було затверджено мирову угоду від 16.09.2015, укладену між сторонами у процесі виконання рішення відповідно до ст. 121 ГПК. За умовами цієї мирової угоди сторони підтверджують наявність у відповідача заборгованості за договором у сумі 503912285,25грн, проте сторонами погоджено сплату заборгованості частинами впродовж 24 місяців, починаючи з місяця, що настає за місяцем закінчення антитерористичної операції, яка проводиться у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей. При цьому місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, вважається місяць, в якому набере чинності нормативно-правовий акт про завершення антитерористичної операції.
Таким чином, з вищевказаних судових рішень вбачається, що станом на момент звернення до суду з позовом у даній справі №913/869/14 сума основного боргу за договором у розмірі 503912285,25грн. відповідачем не була сплачена.
У даній справі, у зв’язку з порушенням відповідачем строків виконання своїх зобов'язань за договором щодо оплати спожитого природного газу, позивач на підставі статті 625 ЦК України просить стягнути з відповідача на свою користь 283198704,31грн. інфляційних втрат за період січень 2013 року - квітень 2015 року, а також 34709478,21грн. 3% річних за період з 07.12.2013 по 28.05.2015.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.11.2015 у даній справі, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 26102541,19грн. інфляційних втрат, нарахованих за період січень 2013 року - квітень 2014 року (15 днів) та 17933755,02грн. 3 % річних за період з 07.02.2013 по 15.04.2014. В іншій частині позову відмовлено з посиланням на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Постановою Верховного Суду України від 12.04.2017 вищевказані судові рішення скасовані в частині відмови у задоволенні позову ДК "Газ України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" про стягнення 257096613,12грн. інфляційних втрат і 16775723,19грн. 3% річних. Справа №913/869/14 у цій частині передана на розгляд до господарського суду Харківської області. Верховним Судом України зазначено, що існування форс-мажорних обставин не є підставою для звільнення ПрАТ "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" від сплати сум процентів річних та інфляційних втрат за відповідний період, а також вказано, що при прийнятті рішення в даній справі необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.
Таким чином, місцевим господарським судом під час нового розгляду справи розглянуто вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 257096613,12грн. інфляційних втрат і 16775723,19грн. 3% річних та задоволено вказані вимоги в повному обсязі.
Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 2 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає, що з висновками суду першої інстанції слід погодитися з наступних підстав.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Відповідачем в ході апеляційного провадження не заперечувався факт порушення ПрАТ "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" умов договору від 22.12.2009 №06/09-1984.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, колегія суддів зазначає, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат (257096613,12 грн.) і 3% річних (16775723,19 грн.) розраховані арифметично та методологічно вірно, у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства.
Стосовно твердження відповідача про те, що згідно з висновком експертного економічного дослідження від 08.09.2015 №1-08/09, виконаного Українським центром судових експертиз (т.2, а.с.12), розмір відсотків річних та інфляційних є значно меншим, ніж заявлено позивачем, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.42 ГПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відповідно до ст.43 ГПК України у зазначеній вище редакції, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Аналогічні норми містяться у ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 (ст.86, 104 ГПК України).
Надаючи правову оцінку доводам відповідача (з урахуванням вищенаведених приписів процесуального закону), колегія суддів зазначає, що, вирішення в судовому спорі питання правильності розрахунків інфляційних втрат та 3% річних потребує правової оцінки відповідних положень цивільного законодавства, що відноситься виключно до компетенції суду. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 16.08.2016 у справі № 905/2214/14-908/5734/14.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що результати розрахунків, зазначені у висновку експертного економічного дослідження від 08.09.2015 №1-08/09, не мають доказового значення в даній справі – враховуючи також, що, як було встановлено вище, колегією суддів перевірено розрахунок позивача, з яким погодився суд першої інстанції, та визнано його правильним.
Апелянт із посиланням на ст.604 ЦК України також зазначає про те, що уклавши мирову угоду від 16.09.2015 у справі №3/5014/866/2012, сторони фактично припинили дію попереднього зобов’язання щодо сплати суми основного боргу, встановленого договором поставки №06/09-1984 від 22.12.2009, а тому, на думку відповідача, зобов’язання зі сплати відсотків річних та інфляційних втрат, також є припиненим.
Стосовно вказаних тверджень, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст.604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з ухвали господарського суду Луганської області від 18.02.2016 у справі №3/5014/866/2012 (текст якої розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень), судом було затверджено мирову угоду між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" в частині суми основного боргу та судових витрат. У п.2 угоди зазначено, що її предметом не є пеня, три проценти річних та інфляційні втрати.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що стосовно зобов’язань відповідача сплатити проценти річних та суму інфляційних втрат (що є предметом позову в даній справі) мирова угода, на яку посилається апелянт, не є новацією в розумінні вищенаведених приписів ст.604 ЦК України, яка припиняла б зобов’язання відповідача в частині сплати процентів річних та інфляційних втрат.
В апеляційній скарзі відповідач також стверджує про наявність обставин непереборної сили, пов’язаних із проведенням антитерористичної операції на території, де зареєстровано ПрАТ “Сєвєродонецьке об’єднання Азот”, внаслідок дії яких в період з 16.04.2014 та по теперішній час виявилося неможливим належне виконання відповідачем зобов’язань за договором – що, на думку апелянта, є підставою для звільнення його від виконання зобов’язань зі сплати сум процентів річних та інфляційних втрат за вказаний період.
У матеріалах справи дійсно наявна копія сертифіката №4978 про форс-мажорні обставини (т.2, а.с.11). Разом з тим, Верховний Суд України в постанові від 12.04.2017 у даній справі зазначив, що норми ст. 625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК); порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Отже, колегія суддів не визнає переконливими посилання апелянта на обставини непереборної сили як на підставу для звільнення відповідача від сплати інфляційних та процентів річних за період починаючи з 16.04.2014.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції не наведено жодних обставин, які звільняли б його від обов’язку сплатити на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі. Висновку місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню, відповідачем в ході апеляційного провадження не спростовано.
За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов’язковою підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі №913/869/14 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 27.02.18
Головуючий суддя Шевель О. В.
Суддя Крестьянінов О.О.
Суддя Фоміна В. О.
