донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
16.02.2016 справа №913/869/14
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:
ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, довіреність №135/16 від 01.12.2016р. ОСОБА_5, довіреність №05/33 від 07.12.2015р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
1.Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот», м.Сєвєродонецьк Луганської області 2.Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ
на рішення господарського суду
Харківської області
від
16.11.2015р. (повний текст підписано 23.11.2015р.)
у справі
№913/869/14 (головуючий суддя Суслова В.В., судді Аріт К.В., Новікова Н.А.)
за позовом
Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ
до
Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот», м.Сєвєродонецьк Луганської області
про
стягнення 23575032,35грн.
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, позивач, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот», м.Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення 23575032,35грн., які складаються з 6550859,71грн. інфляційних та 3% річних у розмірі 17024172,64грн., нарахованих за прострочення зобов'язання за договором № 06/09-1984 від 22.12.2009р.
Позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 317908182,52грн., з яких 283198704,31грн. інфляційних за період січень 2013р. - квітень 2015р., 34709478,21грн. 3% річних за період з 07.12.2013р. по 28.05.2015р.
Господарський суд Харківської області, керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), прийняв вказану заяву до розгляду. Вподальшому суд розглядав збільшені позовні вимоги.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.11.2015р. (повний текст підписано 23.11.2015р.) позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволені частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» 26102541,19грн. інфляційних та 17933755,02грн. 3 % річних.
Рішення суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договору №06/09-1984 від 22.12.2009р. в частині оплати за поставлений протягом січня-грудня 2010р. товар.
Не погодившись з зазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що розрахунок 3% річних та інфляційних, зроблений позивачем до настання дії обставин непереборної сили, є необґрунтованим та спростовується висновком експертного економічного дослідження від 08.08.2015р. №1-08/09.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2015р. у справі №913/869/14 було прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи на 26.01.2016р. о 14:00 год.
Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» також не погодилася з прийнятим рішенням та звернулася до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині відмови у стягненні 257096613,12грн. інфляційних та 3% річних у розмірі 16775723,19грн. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що у будь-якому випадку, незалежно від наявності форс-мажорних обставин, відповідач не звільняється від відповідальності у зв’язку з неможливістю виконання ним грошового зобов’язання.
Крім того, позивач посилається на те, що право на звільнення від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов’язань за договором у зв’язку з наявністю форс-мажорних обставин не ставиться в залежність від надання позивачу підтверджуючих такі обставини документів, а залежить від повідомлення Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про такі обставини. Оскільки відповідач не повідомив позивача про обставини, які були йому відомі з 16.04.2014р., відсутні правові підстави для звільнення його від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.
Разом з тим, позивач звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази наявності причинно-наслідкового зв’язку між форс-мажорними обставинами та понесеними збитками і абсолютною неможливістю вчасно виконати господарське зобов’язання з оплати поставленого природного газу.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2015р. у справі №913/869/14 було прийнято апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до спільного розгляду з апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» та призначено розгляд справи на 26.01.2016р.
Через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача. На виконання ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2015р. представник Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» надав доповнення до апеляційної скарги з довідкою територіально управління Державної казначейської служби України про зарахування 80388,00грн. в дохід Державного бюджету України.
Представник позивача в судовому засіданні 26.01.2016р. підтримав вимоги своєї апеляційної скарги з мотивів, що були в ній викладені. Проти задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» заперечив.
Представник відповідача в судовому засіданні 26.01.2016р. просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В задоволенні апеляційної скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» просив відмовити. Крім того, надав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги.
Заслухавши представників сторін, з метою повного та всебічного дослідження обставин справи в їх сукупності, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність відкладення судового засідання апеляційної інстанції в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, на 16.02.2016р.
Від позивача надійшли письмові пояснення, які судовою колегією розглянуті та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив. Разом з тим, підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив рішення господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних та 3% річних, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що вважає рішення господарського суду прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Просив скасувати рішення господарського суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача заявив клопотання про продовження строку розгляду справи та про відкладення судового засідання, у задоволенні якого судова колегія відмовила у зв’язку з необґрунтованістю.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційні скарги, відзиви, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
22.12.2009р. Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та Закритим акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (далі - покупець) було укладено Договір поставки природного газу №06/09-1984 (далі – договір).
За умовами п.1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі зазначеному у ст.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки.
Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.
До договору сторонами укладались додаткові угоди №1 від 10.03.2010р., №3 від 31.05.2010р., №4 від 01.06.2010р., №9 від 06.07.2010р. та №6 від 06.08.2010р.
Протягом січня-грудня 2010р. позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2760978285,25грн., про що свідчать акти прийому-передачі природного газу, наявні в матеріалах справи.
Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» належним чином не виконало свої зобов’язання за договором щодо оплати вартості поставленого природного газу, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 503912285,25грн.
Господарським судом Луганської області під час розгляду справи №3/5014/866/2012 (9/11/2011) встановлений факт існування у відповідача заборгованості за договором №06/09-1984 від 22.12.2009р. поставки природного газу за період з січня по грудень 2010р. в розмірі 503912285,25грн.
Зазначена сума боргу залишилася несплаченою, що призводить до подальшого прострочення грошового зобов'язання. У зв'язку з цим позивач звернувся з позовом про стягнення інфляційних за період січень 2013р. - квітень 2015р. у розмірі 283198704,31грн. та 3% річних за період з 07.02.2013р. по 28.05.2015р. у розмірі 34709478,21грн.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.11 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України), договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов‘язків. Таким чином, відповідно до умов договору №06/09-1984 від 22.12.2009р., між сторонами у справі виникли певні взаємні зобов‘язання.
Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом січня-грудня 2010р. позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2760978285,25грн. за наступними актами прийому-передачі природного газу: від 31.01.2010р. на суму 158239174,79грн.; від 28.02.2010р. на суму 156888723,25грн.; від 31.03.2010р. на суму 202138705,66грн.; від 30.11.2010р. на суму 169551857,45грн.; від 30.11.2010р. на суму 168673869,55грн.; від 30.06.2010р. на суму 132370664,90грн.; від 31.07.2010р. на суму 98066719,61грн.; від 31.08.2010р. на суму 243733256,26грн.; від 30.09.2010р. на суму 361553466,83грн.; від 31.10.2010р. на суму 331251526,99грн.; від 30.11.2010р. на суму 320491303,22грн.; від 31.12.2010р. на суму 418019016,74грн.
Будь-які зауваження стосовно виконання позивачем зобов'язань за договором з боку відповідача відсутні.
Разом з тим, відповідач належним чином не виконав своїх обов’язків за договором в частині оплати отриманого газу, оплативши позивачу за отриманий природний газ за період січень-грудень 2010р. суму 2257066000,00грн., у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 503912285,25грн.
Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідач свої зобов’язання з оплати виконаних та прийнятих робіт за даним договором належним чином не виконав.
Наявність несплаченої заборгованості стала причиною звернення Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" боргу та штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням зобов’язань щодо своєчасної оплати за поставлений газ відповідно до Договору поставки природного газу №06/09-1984 від 22.12.2009р.
Господарським судом Луганської області 17.06.2014р. по справі №3/5014/866/2012 (9/11/2011) було винесено рішення, згідно з яким позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» заборгованість за договором №06/09-1984 від 22.12.2009р. поставки природного газу за період з січня по грудень 2010р. в розмірі 503912285,25грн., пеню в розмірі 1027127,04грн., інфляційні в розмірі 2813306,15грн., 3% річних в розмірі 1154553,27грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. зазначене рішення залишено без змін, тобто набрало законної сили.
За приписами ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть ті самі сторони.
Таким чином, господарським судом Луганської області під час розгляду справи №3/5014/866/2012 (9/11/2011) встановлено факт існування у відповідача заборгованості в розмірі 503912285,25грн.
Відповідно до п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2014р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст.617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
В п.46 ОСОБА_6 господарського суду від 07.04.2008р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" визначено, що згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з частиною другою статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Отже, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1)наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.06.2015р. у справі № 3-216гс15).
Разом з тим, відповідно до ст. 2 Закону України від 02.09.2014р. №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції встановлено заборону нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території цих населених пунктів.
За приписами ст.1 наведеного Закону періодом проведення антитерористичної операції визначено час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про введення в дію Рішення ОСОБА_5 національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Приписами п.2 статті 141 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За змістом ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.
В матеріалах справи міститься Сертифікат Торгово-промислової палати України №4978 від 02.09.2015р., в якому засвідчено, що події на території Луганської області є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) за договором №06/09-1984 від 22.12.2009р. Початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - 16 квітня 2014 року. Дата закінчення терміну дії обставин форс-мажору (обставин непереборної сили) на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо.
Відповідно до ч.4 ст.219 ГК України закріплено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
За приписами п. 47 ОСОБА_6 господарського суду від 07.04.2008р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" згідно з частиною четвертою статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Хоча поняття "надзвичайність" є оціночним, воно характеризує об'єктивну якість обставини, незалежну від волі сторін. Отже, сторони не вправі встановлювати на свій розсуд обставини, які носять надзвичайний характер. Разом з тим, сторони відповідно до частин першої та другої статті 212 ЦК України можуть обумовити зміну чи припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Зокрема, такою обставиною може бути і така обставина, що носить надзвичайний характер.
Керуючись вищевикладеним, сторони в пункті 8.1 договору поставки природного газу №06/09-1984 передбачили, що вони звільняються від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання зобов'язань за договором, якщо таке невиконання або неналежне виконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що виникли після укладення цього договору і які сторони не могли передбачити в момент його укладання. Форс-мажорними обставинами є обставини, які не залежать від волі і дій сторін та роблять неможливим для будь-якої із сторін виконання зобов'язання за цим договором, а саме, в тому числі, але не виключно: стихійні лиха, вибухи та аварії, в тому числі на газопроводах, пожежі, землетруси, повені, зсуви, інші стихійні лиха, війна або військові дії, суспільні безлади, страйки, інші обставини, що виникли не з вини сторін та перешкоджають належному виконанню зобов'язань за даним договором.
Згідно з пунктом 8.2 договору, строк виконання сторонами зобов'язань за цим договором відкладається на час дії форс - мажорних обставин.
Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою країни, в якій виникли форс-мажорні обставини. Строк для повідомлення між сторонами про такі обставини - негайно. Надання достатніх доказів (відповідних документів) - протягом 14 днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання та / або закінчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) позбавляє сторону, відповідно якої такі обставини виникли, права посилатись на них, як на підставу звільнення від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за даним договором (п.8.3 договору).
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідач не виконав вимоги п. 8.3 договору щодо своєчасного повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.
За твердженнями відповідача, оскільки Сертифікат Торгово-промислової палати України був отриманий ним лише 02.09.2015р., він був позбавлений можливості 16.04.2014р. направити повідомлення позивачу про настання форс-мажорних обставин. Разом з тим, одразу після отримання зазначеного Сертифікату відповідач повідомив позивача про даний факт, про що свідчить підписана між сторонами мирова угода від 16.09.2015р., умовами якої врегульовано відстрочення погашення відповідачем суми основного боргу частинами впродовж 24 місяців, починаючи з місяця, що слідує за місяцем закінчення антитерористичної операції, що проводиться у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей. При цьому місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, вважається місяць, в якому набере чинності нормативно-правовий акт про завершення антитерористичної операції.
Не зважаючи на те, що мирова угода не затверджена, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вона є належним доказом повідомлення позивача у відповідності до умов договору про настання форс-мажорних обставин, а також доказом визнання позивачем того, що проведення антитерористичної операції є обставинами непереборної сили, які виникли з незалежних від відповідача причин.
На підставі вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що події розпочаті 16.04.2014р. на території Луганської області є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що призвели до неможливості виконання відповідачем господарського зобов'язання. Оскільки дані обставини засвідчені Сертифікатом Торгово-промислової палати України №4978 від 02.09.2015р., вони є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у період дії антитерористичної операції починаючи з 16.04.2014р.
Отже, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія зазначає про правомірність стягнення інфляційних за період січень 2013р. - квітень 2014р. (15 днів) у розмірі 26102541,19грн. та 3% річних за період з 07.02.2013р. по 15.04.2014р. у розмірі 17933755,02грн.
Стосовно посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що розрахунок 3% річних та інфляційних, зроблений позивачем до настання дії обставин непереборної сили, спростовується висновком експертного економічного дослідження від 08.08.2015р. №1-08/09 судова колегія зазначає наступне. Визначення суми 3% річних та інфляційних є правовим питанням і не може бути предметом експертного дослідження. Отже, оскільки розрахунок суду першої інстанції є вірним, зазначене посилання є необґрунтованим.
Крім того, відповідач безпідставно просить звільнити його від відповідальності за невиконання зобов’язання за договором у період до 16.04.2014р., оскільки в цей період форс-мажорні обставини не існували, а отже, ніяким чином не могли вплинути на прострочення боржника.
З огляду на вищенаведене, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи заявників, викладені в апеляційних скаргах, не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Твердження заявників апеляційних скарг про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015р. (повний текст підписано 23.11.2015р.) у справі №913/869/14 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот», м.Сєвєродонецьк Луганської області та Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ на рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015р. (повний текст підписано 23.11.2015р.) у справі №913/869/14 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015р. (повний текст підписано 23.11.2015р.) у справі №913/869/14 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя І.В. Зубченко
Судді Д.О. Попков
ОСОБА_3
Надруковано 5 прим.:
1- позивачу;
1- відповідачу;
1- до справи;
1- ДАГС;
1- ГСХО.
