ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2016 року
Справа № 913/869/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:
Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Черкащенка М.М. Стратієнко Л.В.
розглянувши касаційні скарги
приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на рішення та постанову
господарського суду Харківської області від 16.11.2015 Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016
у справі
№ 913/869/14
за позовом
дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до
приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"
про
стягнення 23 575 032,35 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Онищенко І.П. - за довіреністю;
від відповідача: Демидас Д.А. - за довіреністю.
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення 317908182,52 грн., з яких 283198704,31 грн. інфляційних втрат за період січень 2013 - квітень 2015, 34709478,21грн. 3% річних за період з 07.12.2013 по 28.05.2015 за прострочення виконання зобов'язання за договором № 06/09-1984 від 22.12.2009р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.11.2015, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" 26102541,19грн. інфляційних та 17933755,02грн. 3 % річних.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" також не погодилася з прийнятими рішеннями та звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015 в частині відмови в позові скасувати та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позову.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.12.2009р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Закритим акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" укладено Договір поставки природного газу №06/09-1984, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі зазначеному у ст.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки.
Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.
Протягом січня-грудня 2010р. позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2760978285,25грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, наявними в матеріалах справи.
Проте, Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" належним чином не виконало свої зобов'язання за договором щодо оплати вартості поставленого природного газу, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 503912285,25грн., яка також встановлена рішенням господарського суду Луганської області у справі №3/5014/866/2012(9/11/2011) та відповідно до ст. 35 ГПК України не потребує доказування.
Враховуючи, що відповідачем зазначена сума боргу залишилася несплаченою, що призводить до подальшого прострочення грошового зобов'язання, позивач звернувся з позовом про стягнення інфляційних за період січень 2013р. - квітень 2015р. у розмірі 283198704,31грн. та 3% річних за період з 07.02.2013р. по 28.05.2015р. у розмірі 34709478,21грн.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу, з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів, внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Разом з тим, відповідно до ст.617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1)наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.06.2015р. у справі № 3-216гс15).
Разом з тим, відповідно до ст. 2 Закону України від 02.09.2014р. №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції встановлено заборону нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території цих населених пунктів.
За приписами ст.1 наведеного Закону періодом проведення антитерористичної операції визначено час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про введення в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
За змістом ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.
Беручи до уваги те, що Сертифікатом Торгово-промислової палати України №4978 від 02.09.2015р. засвідчено, що події на території Луганської області є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) за договором №06/09-1984 від 22.12.2009р., початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - 16 квітня 2014 року, дата закінчення терміну дії обставин форс-мажору (обставин непереборної сили) на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що вказане є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у період дії антитерористичної операції починаючи з 16.04.2014.
Правила ст. 617 ЦК України розповсюджуються за наявності визначених в ній обставин, на звільнення від відповідальності за порушення будь-яких зобов'язань, в тому числі і грошових, а тому доводи позивача про те, що вона не розповсюджує свою дію у випадку стягнення грошових сум на підставі ст. 625 ЦК України, якою встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання є помилковими.
Доводи відповідача про необхідність звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язання за договором у період до 16.04.2014р. правомірно відхилено судами, з огляду на те, що в цей період форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не існували, а отже, ніяким чином не могли вплинути на прострочення боржника.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року та рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" та Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 року та рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015 року у справі №913/869/14 залишити без змін.
Головуючий Н.М. Нєсвєтова
Судді М.М. Черкащенко
Л.В. Стратієнко
