Ухвала
15 березня 2021 року
м. Київ
справа № 515/2097/18
провадження № 61-3900ск21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , Татарбунарська міська рада Одеської області, про зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
19 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , Татарбунарська міська рада Одеської області, про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме, за власний рахунок демонтувати (розібрати) дворову вбиральню та під нею засипати вигрібну яму, яка розміщена на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , біля вікна сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого є позивач.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року скасовано. Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 за власний рахунок демонтувати (розібрати) дворову вбиральню та під нею засипати вигрібну яму, які розміщені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять) біля вікна сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого являється ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
28 серпня 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 подали до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріально права на порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року та залишити в силі рішення Арцизького районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року в указаній вище справі.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що оскаржувана заявниками постанова апеляційного суду прийнята у малозначній справі і вона не підлягає касаційному оскарженню.
27 листопада 2020 року на адресу Одеського апеляційного суду від старшого державного виконавця Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісецької А. В. надійшла заява про роз`яснення постанови Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року.
У своїй заяві виконавець просила роз`яснити постанову суду апеляційної інстанції, в частині, яку саме дворову вбиральню треба демонтувати (розібрати), та засипати під нею вигрібну яму, на якій точній відстані від вікна сусідського будинку АДРЕСА_2 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року заяву про роз`яснення рішення задоволено. Роз`яснено постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року та вказано, що вбиральня, яку постановою Одеського апеляційного суду зобов`язано ОСОБА_3 демонтувати та засипати під нею вигрібну яму, розміщена на приватній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на відстані близько 4 м від вікна сусідського житлового будинку АДРЕСА_2 , власником якого являється ОСОБА_2
03 березня 2021 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року в указаній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом позову у цій справі є зобов`язання ОСОБА_3 за власний рахунок демонтувати (розібрати) дворову вбиральню та під нею засипати вигрібну яму, яка розміщена на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на відстані близько 4 м від вікна сусідського житлового будинку АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_2 . Справа є незначної складності та, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, оскільки Верховний Суд вже відмовляв у відкритті касаційного провадження, з підставтого, що справа є малозначною, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувана ухвала Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року постановлена у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , Татарбунарська міська рада Одеської області, про зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
