Номер провадження: 22-ц/813/2104/23
Справа № 515/2097/18
Головуючий у першій інстанції Варгаракі С. М.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.06.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 20 вересня 2021 року, постановленупід головуванням судді Варгаракі С.М., повний текст ухвали суду складений 20 вересня 2021 року,у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, -
в с т а н о в и в:
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_2 зазначила, що Арцизьким районним судом Одеської області 14.08.2020 року був виданий виконавчий лист №515/2097/18, яким зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати (розібрати) дворову вбиральню та під нею засипати вигрібну яму, які розміщені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 біля вікна сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 .
Вказаний виконавчий лист був виданий на виконання постанови Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року.
Заявниця зазначила, що05.08.2020 року добровільна виконала постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року, про що повідомила Татарбунарський відділ державної виконавчої служби та направила їм заяву 17 вересня 2020 року, проте державна виконавча служба не закрила виконавче провадження.
ОСОБА_2 вважає, що оскільки добровільно виконала постанову суду, виконавчий лист, виданий Арцизьким районним судом Одеської області 14 серпня 2020 року повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 20 вересня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, визнати неправомірними дії державного виконавця щодо зобов`язання знести капітальну споруду, яка знаходиться в притул до гаражу та засипати під нею вигрібну яму, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що дії державного виконавця щодо зобов`язання знесення капітальної споруди є неправомірними, оскільки споруда, яка знаходиться впритул до гаражу не є предметом виконання судового рішення та своїми діями державний виконавець порушує права та інтереси ОСОБА_2 , як власника та забудовника.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представник Татарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними,оскільки боржником рішення суду не виконано, дворову вбиральню не демонтовано, під нею не засипано вигрібну яму. Також представник зазначив, що боржником змінено цільове призначення споруди, але це не звільняє його від виконання рішення суду.
Вважає, що ухвала суду винесена на законних підставах з урахуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить у задоволені апеляційної скарги відмовити.
Протоколом автоматизованого розподілу справи від 08 листопада 2021 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_5 для розгляду справи (а.с. 33 т. 3).
Ухвалами Одеського апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 20 вересня 2021 року відкрито та справа призначена до розгляду (а.с. 39, 54 т. 3).
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_5 було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 64 т. 3).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів,з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с. 65 т. 3).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 20 вересня 2021 року прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 66 т. 3).
Учасники справи про призначене судове засідання на 20 червня 2023 року були сповіщені належним чином у відповідності до ч. 2 ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток на електронні адреси, які зазначені сторонами(а.с. 86, 96, 105-110, 111 т. 3).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2020 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_1 ,Татарбунарської міської ради Одеської області про зобов`язання вчинити певні дії. Зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати (розібрати) дворову вбиральню та під нею засипати вигрібну яму, які розміщені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 біля вікна сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого являється ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання до суду позову, а також за подання апеляційної скарги у загальній сумі 1966,80 грн.
14 серпня 2020року видано виконавчі листи №515/2097/18.
03 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа.
28 травня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до державного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження, посилаючись на те, що рішення суду виконано.
Також, 17 вересня 2020 року ОСОБА_2 зверталася до державного виконавця із заявою про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03.09.2020 року, оскільки вона 05 серпня 2020 року самостійно виконала рішення суду.
З актів державного виконавця від 01 жовтня 2020 року, від 10 березня 2021 року, від 17 серпня 2021 року та від 31 серпня 2021 року вбачається, що державним виконавцем неможливо встановити виконання рішення суду ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано до суду доказів добровільного виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, за змістом положень ч.ч.1,2 ст. 432 ЦПК України, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Таким чином, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
Саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , звертаючись до суду з заявою, зазначила, що нею добровільно було виконано обов`язок щодо демонтування дворової вбиральні та засипано вигрібну яму.
При цьому, судом вірно встановлено, що заявницею не надано суду доказів про те, що обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його добровільним виконанням.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу і на те, що постановою Одеського апеляційного суду від 31.07.2020 року з ОСОБА_2 також було стягнуто суму судового збору, що свідчить про те, що рішення суду не було виконано в повному обсязі.
Також судом першої інстанції в судовому засіданні, під час дослідження відеозапису, який містився на CD-R, долученого ОСОБА_2 до додаткових письмових пояснень, встановлено, що капітальна споруда із цементною підлогою не використовується, як вбиральня, однак вказаний факт не встановлений державним виконавцем.
На підставі викладеного, суд дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню за відсутністю доказів добровільного виконання судового рішення за виконавчим листом, виданим 14 серпня 2020 року.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те,що суд першої інстанції не взяв до уваги, що дії державного виконавця щодо зобов`язання знесення капітальної споруди є неправомірними, оскільки споруда, яка знаходиться впритул до гаражу не є предметом виконання судового рішення та своїми діями державний виконавець порушує права та інтереси ОСОБА_2 , як власника та забудовника, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом при прийнятті судового рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності у відповідності до вимог чинного законодавства, а доказів того, що рішення суду виконано в повному обсязі, як до суду першої інстанції так до суду апеляційної інстанції надано не було.
Крім того, вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 20 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 26 червня 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова
