Номер провадження: 22-ц/813/5370/20

Номер справи місцевого суду: 515/2097/18

Головуючий у першій інстанції Варгаракі С. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Дрішлюка А.І.,

Комлевої О.С.,

за участю секретаря Ющак А.Ю.,

розглянувши успрощеному позовномупровадженні,у відсутностіучасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , Татарбунарської міської ради Одеської області, про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

19 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , Татарбунарської міської ради Одеської області, про зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтуваннясвоїх позовнихвимог позивачпосилався нате,що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , по сусідству з ним за адресою: АДРЕСА_1 , розміщений житловий будинок, власником якого є відповідачка. У 2017 році відповідачка між будинками сторін побудувала дворову вбиральню з вигрібною ямою, біля вікна житлової кімнати АДРЕСА_2 5 будинку позивача, приблизно на відстані чотирьох метрів, що є порушенням державних будівельних норм.

Крім того, позивач зазначив, що вікна вказаної кімнати, в якій він відпочиває, виходять у двір відповідачки, у зв`язку з чим, просив суд зобов`язати відповідачку вчинити певні дії, а саме, за власний рахунок демонтувати (розібрати) дворову вбиральню та під нею засипати вигрібну яму, яка розміщена на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , біля вікна сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого є позивач.

В своючергу,04.01.2019року відповідачкаподала досуду відзивнапозовнузаяву позивача,відповіднодоякого просиласудвідмовитиу задоволенніпозову,узв`язкуз тим,щонею03.07.2017р.булаподаназаява доголовиТатарбунарської міської ради Одеської області про надання дозволу на ремонт даху жилого будинку, в якому вона проживає, а також заміни дерев`яного сараю на кам`яний і будівництво капітального туалету, оскільки дерев`яний став непридатний до використання і має аварійний стан (т.1, а.с.30-31)

У відповіді Татарбунарської міської ради Одеської області зазначено, що на виконання вищезазначених робіт дозвільні документи не потрібні.

05.07.2017 р. з аналогічною заявою позивачка звернулася до Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури Татарбунарської районної державної адміністрації. На вказане звернення було надано відповідь, згідно якої виконання будівельних робіт повинно здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил. Відповідачка вказала, що вищезазначені органи влади не вказали на обмеження, а лише обмежились щодо дотримання вимог будівельного законодавства, у зв`язку з чим вважає вимоги позивача безпідставними.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ,заучастютретіх осіб: ОСОБА_3 ,Татарбунарськоїміськоїради Одеськоїобласті,прозобов`язання вчинитипевнідії відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Арцизького районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року, тапостановлення нового-прозадоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, призначене на 22.07.2020 року, на 13 год. 00 хв., як то передбачено ст. 130 ЦПК України (т.1, а.с. 240-245).

При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до п. 5 Розпорядження голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року, з наступними змінами (т.2, а.с.7) апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Оскільки жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання прийняти участь у справі особисто, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів.

Що стосується заяви третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3 від 21.07.2020 року, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (т.2, а.с.1-2), то ухвалою колегії суддів від 22.07.2020 року у задоволенні вказаної заяви було відмовлено (т.2, а.с.5-6).

Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язкуз цим,датою ухвалення цього судовогорішення, яким є постанова суду, є31.07.2020 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявність порушеного права, зокрема, що зведення вбиральні з вигрібною ямою, здійснені відповідачкою з порушенням державних будівельних норм і правил, тому суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Однак апеляційний суд не може погодитись із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 19.08.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Гайдаржи А.А., договором купівлі-продажу від 30.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П., витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.08.2014 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.09.2016 року, технічним паспортом на житловий будинок (т.1, а.с. 5-6, 7, 8-9, 10-11, 13-17).

Відповідачка ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно до державного акту на земельну ділянку від 03.11.2008 р. (т.1, а.с. 12).

Листом № Р-131/372 від 14.03.2018 р. Виконавчим комітетом Татарбунарської міської ради Одеської області позивачу ОСОБА_1 було роз`яснено, що притягнення до адміністративної відповідальності громадян за розміщення на присадибних ділянках приватної власності господарських споруд у тому числі і вбиралень з вигрібними ямами не відноситься до компетенції виконавчого комітету міської ради (т.1, а.с. 18, 19).

Відповідно до листа Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області № Р-131/373 від 28.02.2018 р., факт будівництва ОСОБА_2 вбиральні з вигребом на приватній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , близько 4 м. від житлового помешкання суміжного землекористувача ОСОБА_1 встановлено за актом обстеження № 1 від 29.09.2017 р. (т.1, а.с.20, 21).

Крім того, 19.10.2017 року постійною діючою комісією по вирішенню земельних спорів при виконавчому комітеті Татарбунарської міської ради було проведено засідання та складено протокол №1, у якому зазначено, що відповідачкою ОСОБА_2 у порушення санітарних норм та ДБН-360-92 здійснено будівництво вигребу з облаштуванням надвірної вбиральні ближче 15 метрів до віком житлового будинку (т.1, а.с.22-23).

22.11.2017 року вищезазначеною комісією повторно було проведено засідання, де також у протоколі було відображено про порушення ОСОБА_2 ДБН-360-92 та відповідні матеріали направлено до компетентних органів, які мають право притягувати до юридичної відповідальності на вказані порушення (т.1, а.с. 24-25).

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 1ст. 376 ЦК Україниоб`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом ч. 7ст. 376 ЦК Україниу разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Також суд вказав, що відповідно до положеньст. 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

Однак, судом не було враховано, що дворова вбиральня з вигрібною ямою не є капітальними спорудами, а тому не може бути об`єктом самочинного будівництва, в розумінні ст. 376 ЦК України, а тому положення цієї статті на розповсюджуються на тимчасові споруди, на зведення яких не потребується спеціального дозволу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №406затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Згідно п. 6 вказаного вище Переліку, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема і вбиралень, вигрібних ям, не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво.

Отже, чинне законодавство України не зобов`язує власника оформляти дозвільні документи на будівництво вбиралень,вигрібних ям на присадибних ділянках.

Разом з тим, відповідно до п.п. 3.25а, 3.26 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» затвердженого Наказом Держкоммістобудування 17.04.1992 № 44, ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень» затвердженого Наказом Мінбудархітектури 05.01.1994 року № 6 відстань від вигрібної ями до житлового будинку повинна складати не менше 20 метрів. Відповідно до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, у тому числі і сусідніх садиб.

01 жовтня 2019 року набрав чинностіДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»,який було затвердженоНаказом Мінрегіону №104 від 26 квітня 2019 року, відповідно до п. 6.7 яких допустимі відстані від житлових будинків до господарських будівель і споруд: Майданчики для компосту, дворові вбиральні, сміттєзбірник, сховища для добрив та ядохімікатів, повинні знаходитись на відстані не менше 20 м від житлового будинку.

Крім того, з матеріалів справи вбачається і судом першої інстанції було встановлено, що факт будівництва ОСОБА_2 вбиральні з вигрібною ямою на приватній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено на відстані близько 4 м від житлового помешкання суміжного землекористувача ОСОБА_1 , що також встановлено актом обстеження № 1 від 29.09.2017 р. (т.1, а.с.21).

Однак, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як обміри, на підставі яких було виявлено порушення санітарних норм та ДБН, що було встановлено за актом обстеження № 1 від 29.09.2017 р, протоколом № 1 від 19.10.2019 року, протоколом № 1 від 22.11.2019 року, були проведені в неналежний спосіб (візуальним оглядом з суміжної ділянки та по матеріалам фотофіксації) без залучення відповідних спеціалістів або контролюючих органів, до повноважень яких входить перевірка додержання санітарних норм та ДБН, у зв`язку з чим висновки комісії щодо порушення санітарних норм та державних будівельних норм не можуть ґрунтуватися на достовірній інформації.

Крім того суд в оскаржуваному рішенні вказав, що на момент звернення позивача до суду висновкам комісії було більше року, у зв`язку з чим на момент звернення до суду вони вже втратили чинності.

При цьому, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції врахував правовий висновок ВСУ у справі №6-84цс14 від 03 вересня 2014 року, згідно з яким відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням цих норм права, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Так, відповідно дост. 152 ЗК Українивласник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а за змістомст. 103 цього кодексувласники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

У відповідності до п.2.2 Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства № 423 від 08.02.2006 року «Про затвердження змін до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» п. 3.2 доповнено абзацом наступного змісту:

«Неналежать досамочинного будівництва:при будівництвібудинків садибноготипу - зведення на земельній ділянці тимчасових будівель (навісів, палаток, кіосків, накриття, літніх душових, теплиць, покрити», поліетиленовою плівкою, споруд тощо), які не потребують виконання робіт з улаштуванням фундаментів; перестановка обладнання в межах призначених приміщень; улаштування чи закриття дверних або віконних прорізів; збільшення або зменшення площ за рахунок демонтування чи влаштування перегородок, комор, знесення печей та грубок; перепланування, не пов`язані зі змінами (збільшення чи зменшення) житлової або допоміжної площ;

Згідно п.3.2 Наказу Міністерства житлово-комунального господарства № 167 від 01.06.2010 року «Про затвердження змін до інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомогомайна» абзаци сімдесят п`ятий та сімдесят шостий викладено в наступній редакції:

«для будинків садибного типу - зведення на земельній ділянці тимчасових будівель (споруд) (навісів, альтанок, наметів, кіосків (крім малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності), накриття, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вигрібних ям, замощень, парканів тощо); перестановка обладнання в межах призначених приміщень; улаштування чи закриття дверних або віконних прорізів; збільшення або зменшення житлової або допоміжної площі за рахунок демонтування чи влаштування перегородок (на величину площі горизонтального перерізу перегородок), не пов`язані зі змінами призначення приміщень та без порушення несучих конструкцій, комор, знесення печей та грубок, утеплення і оздоблення стін, засклення літніх приміщень (крім улаштування веранд тамбурів);

Відповідно до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №404 від09.08.2012 року«Провнесення змін до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» абзаци сімдесят п`ятий - вісімдесятий замінені абзацами сімдесят п`ятим - вісімдесят другим.

Так, згідно вказаних змін мова йде про те, що для будинків садибного типу, дачних та садових будинків дозволяється зведення на земельній ділянці тимчасових будівельта споруд (незалежно від наявності фундаменту), навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, веранд, тамбурів, нежитлових прибудов, терас, ганків, бань, саун, хлівів, гаражів, літніх кухонь тощо.

Всі вищевикладені обставини свідчать про те, що вбиральня і вигрібна яма - не належатьдосамочинного будівництва,у зв`язкуз цимдо них не може застосовуватися ст. 376 ЦК України, оскільки згідно вказаної норми права житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При ухваленнісудового рішення,судом першоїінстанції булозазначено,що позивачемне наданодоказів проведенняперевірки Державноюархітектурно-будівельноюінспекцією,законності дійвідповідачки ОСОБА_2 .

Проте судом не було враховано, що вирішення даного спору не відноситься до компетенції Державної архітектурно-будівельної інспекції, а тому таке посилання суду є необгрунтованим.

Крім того суд послався на те, що перевірка місцевості, де була розміщена вбиральня та вигрібна яма проведена комісією без залучення компетентних органів та не у спосіб передбачений законодавством.

Однак, як вбачається з Акту від 29.09.2017 року та Протоколів від 19.10.2017 року та від 22.11.2017 року в комісію були залучені посадові особи відповідних органів, які зафіксували саме факт порушення відповідачкою державних стандартів норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів, що відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування (т.1, а.с. 21-25).

Колегія суддів зазначає, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до п.1.1.1ч. 1.1Розділу 1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених пунктів, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.03.2011року№ 145, вигрібна яма(вигріб) - інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Згідно з частиною 2.22. Розділу 1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених пунктів вигреби повинні бути віддалені від меж земельних ділянок навчальних та лікувально-профілактичних закладів, стін житлових та громадських будівель і споруд, майданчиків для ігор дітей та відпочинку населення на відстань не менше 20 м.

Місце розміщення вигребу на присадибній ділянці та відстань від нього до власного житлового будинку визначає власник цього будинку з додержанням правил добросусідства.

Крім того, відповідно до вимог п.п.3.25а, затверджених Наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 року № 44 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92» - відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами слід приймати відповідно до санітарних норм за таблицею 3.2а, але не менше протипожежних норм згідно з таблицею 1 додатка 3.1.

За даними таблиці 3.2а відстань майданчика для компосту, дворової вбиральні, сміттєзбірника від питного колодязя має становити не менше 20 м.

Також п. 3.26 ДБН 360-92 встановлено, що відповідно до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральніта очисніспоруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб, сараї для утримання худоби і птиці - не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі допускається об`єднувати на суміжних ділянках.

Проте, спірна господарська споруда відповідачки ОСОБА_2 вказаним вище вимогам ДБН не відповідає, про що свідчать матеріали справи, які судом першої інстанції не були взяті до уваги, як неналежні докази.

Також судом не було взято до уваги протоколи засідань комісії, яка розглядала даний спір та рекомендувала позивачу ОСОБА_1 звернутись до суду для вирішення даного спору.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про те, що факт розміщення вбиральні та вигрібної ями відповідачкою здійснений з порушенням відповідних норм, не спростовані матеріалами справи, про законність їх зведення не надано належних та допустимих доказів, є слушними і обгрунтованими.

Так, сам факт порушення діючих норм та правил при спорудженні вбиральні та вигрібної ями, вказує про порушення права позивача ОСОБА_1 на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з метою захисту свого права позивач ОСОБА_1 звертався до органів місцевого самоврядування та інших компетентних органів, однак його право не було захищено, що змусило його звернутись з вказаним позовом до суду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною 1 ст. 50 Конституції України передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Крім того, відповідно до приписів ч. 1 ст. 270 ЦК України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на недоторканість особистого сімейного життя.

Також відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Справа № 1-10/2004 від 01.12.2004 року, № 18-рп/2004, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У п.77 справи «Дземюк проти України» Європейський Суд з прав (далі ЄСПЛ)вказав:скарги за ст. 8 Конвенції подавалися у різних випадках, коли висловлювалося занепокоєння щодо довкілля (рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia), заява № 55723/00, п. 68, ЕСНК 2005-ІV). Проте для того, щоб порушити питання за ст. 8 Конвенції, втручання, щодо якого скаржиться заявник, має безпосередньо впливати на його житло, приватне або сімейне життя та має досягти певного мінімального рівня, щоб скарги підпадали під дію ст. 8 Конвенції (рішення від 9 грудня 1994 року у справі «Лопес Остра проти Іспанії» (Lореz Оstra v. Spain), п. 51, Series А № 303-С, та вищенаведене рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia), пп. 69-70). Тому для рішення першочерговим є те, чи може забруднення довкілля, на яке скаржиться заявник, вважатися таким, що достатньо негативно впливає на користування зручностями його житла та якість його приватного і родинного життя (рішення від 2 грудня 2010 рок) у справі « ОСОБА_5 проти Болгарії» (Іvan Аtanasov v. Bulgarsa), заява № 12853/03, п. 66).

У зв`язку з цим, ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України» (Dubetska and Others v. Ukraine) заява № 30499/03, пп. 110 та 113) встановив, що забруднення води є одним з чинників, які впливають на стан здоров`я заявників, а отже - на їх можливість користуватися своїм житлом, вести приватне та сімейне життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конвенції«Про захист прав людини і основоположних свобод» права кожного на життя охороняється законом. Згідно положення ч. 1 ст. 6 вказаної Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Крім того, як роз`яснив Верховний Суд України у п. 6 Постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, спори щодо додержання правил добросусідства обов`язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цивільного призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи,шумове забруднення тощо), - розглядаються судами відповідно до статей 103-109ЗКі в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (неприємні запахи, забруднення, тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Вказана н7орма права зобов`язує власників та землекористувачів земельних ділянок співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю.

Стаття 104 ЗК Українипередбачає,що власникита землекористувачіземельних ділянокможуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Таким чином, якщо дії сусіда є неправомірними та не відповідають умові заподіяння якнайменших незручностей, такі дії підлягають припиненню.

ПостановоюПленуму Верховного СудуУкраїни «Про практику застосування судами земельногозаконодавства при розгляді цивільних справ» № 13 від25 грудня 1996 року було визначено, що спори з приводу додержання правил добросусідства розглядаються судами або узгоджувальною комісією, обраною місцевою радою.

Згідно п. а) ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров`я навколишнє природне середовище.

В Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»,а самест.12 передбачено обов`язки громадян, які пов`язані з бережливим ставленням до природи, її охорони та раціонального використання її багатств відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; одним з обов`язків є непорушення екологічних прав та законних інтересів інших громадян.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» підприємства, установи, організації та громадяни при розробленні і використанні нових технологій, проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об`єктів і споруд будь-якого призначення, плануванні та забудові населених пунктів, курортів, проектуванні і будівництві каналізаційних, очисних, гідротехнічних споруд, інших об`єктів зобов`язані дотримувати вимог санітарного законодавства.

Пунктом 5 ч.2 ст.21 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» влаштування вигрібних ям, дворових туалетів та сміттєзбірників відносяться до елементів благоустрою.

Контроль у сфері благоустрою населених пунктів згідно ч.1ст.40 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

З огляду на викладені обставини та враховуючи вимоги національного та міжнародного законодавства в сфері забезпечення санітарного та епідеміологічногоблагополуччя населення України, а також враховуючи те, що відповідачка ОСОБА_2 до теперішнього часу не демонтувала (розібрала) надвірну вбиральню та не засипала вигрібну яму, влаштуванням яких порушуються права позивача ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

Згідност. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістомст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв`язку з викладеними обставинами, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Відповідно до ч.1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судові витратиза розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 704,80 грн. та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1262 грн.

У зв`язку з цим та на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути понесені витрати на сплату судового збору у загальній сумі 1966,80 грн.

Керуючись ст.ст.141,367,368, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.ст.381 - 384,389,390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року скасувати.

Прийняти постанову,якоюпозов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , Татарбунарської міської ради Одеської області, про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати (розібрати) дворову вбиральню та під нею засипати вигрібну яму, які розміщені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять) біля вікна сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 , власником якого являється ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , судовий збір за подання до суду позову, а такожза подання апеляційної скарги узагальній сумі 1966,80 грн. (одна тисяча дев`ятсот шістдесят шість гривень 80 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

А.І. Дрішлюк

О.С. Комлева