Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 640/3693/15-к
провадження № 51-5737км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 15липня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2019 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 до 60 днів та визначено суму застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 26 вересня 2019 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2019 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 у зв`язку з тим, що, на думку суду апеляційної інстанції, потерпіла не є суб`єктом оскарження рішень суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями потерпіла ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, а ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2019 року скасувати в частині можливості внесення застави.
Вважає, що суд безпідставно визначив розмір застави, оскільки не врахував дані про особу обвинуваченого, тяжкість кримінальних правопорушень, те що обвинувачений не відшкодував потерпілій шкоди, завданої злочином.
Зазначає, що апеляційний суд неправильно тлумачить рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №4-р/2019 в частині визнання неконституційним положення КПК щодо неможливості оскарження рішень суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виключно стороною захисту.
На касаційну скаргу обвинувачений ОСОБА_7 подав заперечення, в яких просив залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Зазначив, що з моменту внесення застави обвинувачений належним чином виконує покладені на нього процесуальні обов`язки та не має наміру переховуватися від суду.
Вказав, що потерпіла ОСОБА_6 не є суб`єктом оскарження ухвали суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Позиції учасників судового провадження
Потерпіла просила задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначеній в ній.
Прокурор просила залишити касаційну скаргу без задоволення.
Інших учасників судового провадження належним чином повідомлено про дату, час імісце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони нез`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їхнеприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені укасаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 424 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК)вкасаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції лише після їх перегляду в апеляційному порядку. Отже, ухвала Київського районного суду м.Харкова від 15 липня 2019 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 до 60 днів та визначено суму застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, не може бути предметом касаційного перегляду.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим івмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК.
Відповідно до п. 7 ч. 1ст. 393 КПК потерпілийабо його представник чи законний представник мають право подати апеляційну скаргу в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції. Однак, за своєю правовою природою вимоги полягають в адресованих суду і сформульованих укатегоричній формі пропозиціях учасників процесу вчинити певні дії, які окреслюють межі процесуальних повноважень суду. У передбачених законом випадках зі сторони потерпілого такі пропозиції можуть стосуватися обсягу обвинувачення, розміру цивільного позову, дослідження певних доказів.
Натомість позиція потерпілого щодо застосування судом запобіжного заходу за своєю правовою сутністю є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом щодо обрання альтернативи таких заходів. Така позиція не обмежує потерпілого у можливості подальшого оскарження до суду вищого рівня законності й обґрунтованості питань, пов`язаних з виконанням вироку, які безпосередньо стосуються його прав, обов`язків чи законних інтересів.
Зазначенні положення кореспондують із позицією Конституційного Суду України (Рішення №4 р/2019 від 13 червня 2019 року), згідно з якою положення частини 2 статті 392 КПК визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Конституційний Суд України зауважив, що неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду. Неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Зі змісту вищезазначеного рішення випливає, що неконституційним було визнано положення щодо неможливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою саме особою, щодо якої обраний даний запобіжний захід, чи її захисником.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що інші учасники кримінального провадження, крім обвинуваченого та його захисника, не наділені правом оскарження ухвал суду про продовження строку тримання під вартою.
Як вбачається із змісту судового рішення, доданого до касаційної скарги, ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою потерпілої ОСОБА_6 , у зв`язку з тим, що потерпіла не є суб`єктом оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою.
Проте, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати, суддею-доповідачем має бути постановлена ухвала про повернення апеляційної скарги.
На думку Суду, зазначене судове рішення постановлено з порушенням норм КПК, оскільки ухвалу про відмову у відкритті провадження суд може постановити лише з підстав, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК.
Однак, з огляду на підстави прийняття такого рішення та обставини справи, Суд вважає, що в даному конкретному випадку таке порушення не слід вважати істотним, оскільки суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у розгляді скарги особи, яка не має права на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення. Скасування такої ухвали в будь-якому разі не призведе до перегляду по суті ухвали Київського районного суду міста Харкова від 15 липня 2019 року, оскільки суб`єкт подання скарги не зміниться ізалишиться неналежним.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_6 відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без зміни, акасаційну скаргу з доповненнями потерпілої ОСОБА_6 без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною іоскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
