У Х В А Л А
1 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/4518/16
Провадження № 12-22гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Бакуліної С.В.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
справи № 910/4518/16
за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року
за позовом ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»
за участю арбітражного керуючого Паніотова Олега Костянтиновича
про стягнення заборгованості по заробітній платі,
в межах справи № 910/4518/16
за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БВТ»
пробанкрутство Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БВТ» (далі - ТОВ «Інтерхім-БВТ») звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про порушення справи про банкрутство боржника, оскільки останній неспроможний сплатити борг.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 28 березня 2016 року за заявою ТОВ «Інтерхім-БВТ» порушив провадження у справі № 910/4518/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (далі - ПрАТ «Азовелектросталь», боржник).
16 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва (в межах справи № 910/4518/16 про банкрутство) з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якій просила стягнути з боржника на її користь 13542,82 грн основного боргу, 10000 грн моральної шкоди, а також компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі, встановленому під час судового розгляду, на підставі статті 43 Конституції України, статей 115, 116, 117, 233, 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Господарський суд міста Києва ухвалою від 14 березня 2017 року (за наслідком нового розгляду справи у підготовчому засіданні) порушив провадження у справі № 910/4518/16 про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь» за загальною процедурою відповідно до Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ввів процедуру розпорядженням майном боржника з призначенням розпорядником майна арбітражного керуючого Паніотова О. К.
27 березня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, заявлених 16 листопада 2016 року, до суми 37167,91 грн, з яких 13542,82 грн - заборгованістьпо заробітній платі, 20685,82 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 2 березня 2018 року та 2939,27 грн - компенсація у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
Господарський суд міста Києва рішенням від 3 червня 2019 року позов задовольнив частково; стягнув з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі на суму 13542,82 грн та компенсацію за втрату частини заробітної плати на суму 2775,07 грн; стягнув з ПрАТ «Азовелектросталь» в дохід Державного бюджету України 1378,00 грн судового збору; в решті позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції розглянув позовні вимоги ОСОБА_1 відповідно до поданої 16 листопада 2016 року позовної заяви з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі на суму 13542,82 грн, моральної шкоди на суму 10000 грн та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, оскільки до заяви про збільшення позовних вимог, поданої позивачкою 27 березня 2018 року, не додано доказів сплати судового збору.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 1 жовтня 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року скасував у частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняв у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «Азовелектросталь» про стягнення середньогозаробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнив; стягнув з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на суму 95466,31 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачки, суд апеляційної інстанції вказав на помилковий висновок суду першої інстанції щодо відхилення заяви позивачки про збільшення позовних вимог у зв`язку з неподанням нею доказів сплати судового збору та залишиння поза увагою позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за період прострочення у виплаті заробітної плати з 1 вересня 2016 року по 2 березня 2018 року (за 379 робочих днів, що охоплюється періодом розпорядження майном боржника).
Розглядаючи по суті позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки ПрАТ «Азовелектросталь» у розрахунку при звільненні позивачки, суд апеляційної інстанції встановив, що між сторонами відсутній спір щодо розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 на суму 13542,82 грн, з огляду на що відповідач - роботодавець зобов`язаний виплатити позивачці - працівнику її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку статті 117 КЗпП України.
Апеляційний суд, керуючись пунктами 2, 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, здійснивши власний розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за заявлений нею період з 1 вересня 2016 року по 2 березня 2018 року, дійшов висновку, що стягненню з ПрАТ «Азовелектросталь» підлягає 95466,31 грн (251,89 грн * 379 днів) середнього заробітку ОСОБА_1 в порядку статті 117 КЗпП України.
Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року, ПрАТ «Азовелектросталь» звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 3 червня 2019 року.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Азовелектросталь» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року та призначив її до розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 лютого 2020 року справу разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України, вважаючи за необхідне частково відступити від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (далі - постанова).
У згаданій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку (пункт 91 постанови), що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 92 постанови, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, наведених вище критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу (пункт 86 постанови), що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд вправі зменшити розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, якщо цей розмір є завеликим порівняно з ймовірним розміром майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати працівник.
Велика Палата Верховного Суду не зробила жодного загального висновку щодо методів або критеріїв, за якими судам слід орієнтовно оцінювати розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Така орієнтовна оцінка має здійснюватися виходячи з конкретних обставин справи, яка розглядається судом.
Водночас, застосовуючи до конкретних обставин справи № 761/9584/15-ц сформульовані Великою Палатою Верховного Суду критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у підпункті 94.5 постанови зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за обставин справи № 761/9584/15-ц приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, може здійснюватися виходячи з того, що, не отримавши своєчасно розрахунку при звільненні, працівник для збереження рівня свого життя міг би взяти кредит на час затримки розрахунку, а майнові втрати працівника були б пов`язані з необхідністю сплатити відсотки за кредитом. Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про «вартість грошових коштів».
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Судупропонує відступити від висновку, викладеного в пункті 94.5 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування встановлених Національним банком України середньозважених ставок за кредитами.
Мотивує пропозицію так:
- відсоткова ставка за кредитом відображає розмір доходу фінансової установи від кредитної операції;
- відсоткова ставка, зазначена у кредитному договорі, може переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника відповідно до вимог частини третьої статті 1056 -1 ЦК України;
- облікова ставка Національного банку України є одним із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів;
- постановою Правління Національного банку України від 21 квітня 2016 року № 277 затверджено Положення про основи процентної політики Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (далі - Положення);
- відповідно до Положення процентна політика Національного банку України є регулюванням Національним банком України попиту та пропозиції на грошові кошти через зміну процентних ставок за своїми операціями з метою впливу на процентні ставки суб`єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову. Облікова ставка Національного банку України є ключовою процентною ставкою Національного банку України, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком України;
- операційна ціль процентної політики Національного банку України полягає в утриманні Українського індексу міжбанківських ставок [Ukrainian Index of Interbank Rates] (індекс UIIR) для кредитів та депозитів овернайт у національній грошовій одиниці на рівні, близькому до рівня облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 16 Положення);
- пунктами 1, 4, 9 Порядку розрахунку та оприлюднення Українського індексу міжбанківських ставок, затвердженого постановою Правління НБУ від 3 грудня 2015 року № 860, передбачено, що розрахунок та оприлюднення Українського індексу міжбанківських ставок здійснюється з метою надання учасникам ринку об`єктивних індикаторів вартості гривневих ресурсів на міжбанківському ринку України;
- отже, дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні є індикативними, тобто визначають орієнтовний розмір процентних ставок для комерційних банків та інших фінансових установ щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення грошових коштів. Водночас, остаточні процентні ставки (фіксована або змінювана) за користування коштами, наданими банком або іншою фінансовою установою як кредит, визначається сторонами у кредитному договорі з погодженням умов щодо можливості зміни процентної ставки упродовж всього строку користування позичальником кредитними коштами;
- відтак, «середньозважена процентна ставка за кредитом» (за міжбанківськими операціями) є економічним показником, що застосовується учасниками грошово-кредитного ринку, які здійснюють міжбанківські операції з кредитування, тому не відображає реальних ставок за користування кредитними коштами, які надаються фінансовими установами позичальникам на підставі кредитних договорів, та не може застосовуватися при визначенні розміру сум, які позичальник міг би сплатити банку за користування кредитом у період дії відповідної середньозваженої процентної ставки за кредитом.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що ці висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.
На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Судувважає, що при розрахунку розміру відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України не допускається аналогія кредитного законодавства щодо визначення правової природи процентів за кредитом та порядку їх обчислення, так як трудові та кредитні правовідносини не є подібними як за змістом, так за суб`єктним складом і за об`єктом правового регулювання.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що у постанові не застосовувалася аналогія кредитного законодавства до регулювання трудових відносини. Натомість у постанові зроблено висновок, що дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можуть бути використані для орієнтовної приблизної оцінки «вартості грошових коштів», а відтак і для орієнтовної приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити.
Отже, Касаційний господарський суд у складі Верховного Судуфактично пропонує відступити від тих висновків Великої Палати Верховного Суду, яких вона не робила.
За змістом частини четвертої статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд та повертає справу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідній колегії суддів для розгляду.
Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 910/4518/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БВТ» до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про банкрутство за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» за участю арбітражного керуючого Паніотова Олега Костянтиновича про стягнення заборгованості по заробітній платі повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. В. БакулінаСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. П. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська
