КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
УХВАЛА
"03" серпня 2017 р. Справа №910/4518/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів : Чорної Л.В.
Майданевича А.Г.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства „Азовелектросталь" на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року
у справі № 910/4518/16 (суддя Яковенко А.В.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерхім-БВТ"
до Приватного акціонерного товариства „Азовелектросталь"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року у справі № 910/4518/16, серед іншого, порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ „Азовелектросталь", визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 779 211,47 грн., введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Паніотова О.К.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, боржник звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року про порушення справи про банкрутство ПрАТ „Азовелектросталь" та припинити провадження у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів вказану апеляційну скаргу у справі № 910/4518/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Майданевича А.Г., Чорної Л.В.
Розглянувши апеляційну скаргу ПрАТ „Азовелектросталь" та додані до неї документи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду і має бути повернута скаржнику без розгляду з огляду на наступне.
Як було зазначено вище, оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята 14.03.2017 року.
Згідно ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Таким чином останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року є 20.03.2017 року.
Проте, скаржник звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищевказану ухвалу місцевого господарського суду лише 11.07.2016 року, що підтверджується штампом господарського суду міста Києва про одержання апеляційної скарги із зазначенням дати та вхідного номера, тобто з пропуском п'ятиденного процесуального строку на апеляційне оскарження майже на 4 місяці.
Одночасно апелянт просив поновити строк для подання апеляційної скарги, посилаючись на отримання повного тексту оскаржуваної ухвали лише 03.07.2017 року.
Розглянувши клопотання скаржника про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що дане клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно частини 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", статтею 93 ГПК встановлено, що апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Відповідну заяву (клопотання) може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою. Заява розглядається, якщо вона надійшла до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги.
Заява про поновлення строку розглядається одноособово одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений у встановленому законом порядку.
Наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини першої статті 53 ГПК.
Про поновлення або про відмову у поновленні пропущеного строку може зазначатися в ухвалі як окремому документі (за підписом судді, який розглядав відповідне питання у порядку частини другої статті 93 ГПК) або в ухвалах (за підписами суддів) про повернення апеляційної скарги (частина друга статті 93, пункт 4 частини першої статті 97 ГПК) чи про прийняття її до провадження (стаття 98 ГПК).
Відповідно до статті 53 ГПК України відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. Виходячи зі змісту статті 53 ГПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно із п. 8 ч. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).
Отже, наведені норми пов'язують можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V ГПК.
Як вбачається з матеріалів справи, представник боржника Тиліпський Д.В. був присутній в судовому засіданні 14.03.2017 року під час прийняття оскаржуваної ухвали, що підтверджується відповідним протоколом та вступною частиною ухвали суду, а відтак свідчить про те, що апелянту стало відомо про порушення відносно боржника справи про банкрутство ще в судовому засіданні 14.03.2017 року.
Згідно відмітки на зворотньому боці останнього аркушу оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 14.03.2017 року її копію направлено, зокрема і апелянту, 21.03.2017 року.
При цьому, скаржник, обізнаний про прийняття судом першої інстанції вказаного рішення ще 14.03.2017 року, мав можливість звернутись до суду з клопотанням про отримання копії відповідної ухвали в суді під розписку або ознайомитись з матеріалами справи. Проте вказаним правом не скористався. Будь-яких заяв чи клопотань про отримання копії ухвали або ознайомлення з матеріалами справи після порушення справи про банкрутство матеріали справи не містять.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в подальшому боржником вчинялись процесуальні дії у процедурі банкрутства, що свідчить про його обізнаність та погодження з прийнятою ухвалою.
Так, листом від 10.05.2017 року № 301/416 боржник звернувся до розпорядника майна боржника з проханням про скасування арештів з грошових коштів боржника з метою погашення заборгованості по заробітній платі; апелянтом розглянуто та надіслано розпоряднику майна боржника повідомлення від 10.05.2017 року про розгляд низки заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника; також скаржником 23.05.2017 року подано до господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи.
Суд зауважує, що повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство ПрАТ „Азовелектросталь" офіційно оприлюднено на сайті Вищого господарського суду України 15.03.2017 року за № 41177.
Також слід зазначити, що оскаржувану ухвалу було розміщено в загальнодоступному Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, з моменту офіційного оприлюднення повідомлення про порушення справи про банкрутство та внесення відповідного запису до ЄДР інформація про прийняття оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду від 14.03.2017 року стала загальновідомою.
Доводи скаржника про отримання повного тексту оскаржуваної ухвали лише 03.07.2017 року, в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а відтак судом відхиляються.
Під час розгляду заявленого клопотання суд апеляційної інстанції враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 13.07.2016 року у справі № Б29/162-10, відповідно до якої одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії»).
У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України»).
За таких обставин, скаржник обізнаний про прийняття оскаржуваної ухвали в судовому засіданні 14.03.2017 року та з того часу маючи можливість, зокрема, ознайомитись з матеріалами справи, оскаржив її лише 11.07.2017 року, не навівши при цьому жодних поважних та об'єктивних причин, жодних непереборних обставин, які б унеможливили вчинення ним процесуальних дій упродовж цього терміну, а відтак можливість подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу в максимально стислі строки з моменту її прийняття задля дотримання принципу юридичної визначеності судового рішення, залежала виключно від волевиявлення скаржника, тобто мала суб'єктивний характер.
Інших доказів в обґрунтування поважності пропуску строків на апеляційне оскарження скаржником не надано.
Відтак, скаржником не доведено суду поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції в розумінні ст. 53 ГПК України, оскільки зазначені у клопотанні про поновлення строку причини мали суб'єктивний характер та залежали саме від волі скаржника.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 93 ГПК України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.
Крім того, частиною 3 ст. 94 ГПК України встановлено, що до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.
Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 року № 484-VIII, який набрав чинності з 01.09.2015 року, статтю 4 Закону України „Про судовий збір", яка передбачає ставки судового збору, викладено в новій редакції.
Так, підпунктами 8-10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону визначено перелік заяв у справі про банкрутство, за подання яких справляється судовий збір, а саме: заяви про затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство; заяви про порушення провадження у справі про банкрутство; заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство; заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство або визнання її недійсною.
Ставки судового збору з апеляційних і касаційних скарг, що подаються на судове рішення, винесених у справі про банкрутство за наслідками розгляду вказаних заяв і скарг, встановлено підпунктами 4 і 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону, а саме: за подання апеляційних скарг - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги; за подання касаційної скарги - 120 відсотків, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20.02.2017 року № 01-06/2093/15 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про судовий збір" (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 року № 484-VIII).
Скаржником в апеляційному порядку оскаржується ухвала господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року, прийнята за наслідками розгляду заяви ТОВ „Інтерхім-БВТ" про порушення відносно ТОВ „Азовелектросталь" справи про банкрутство, за подання якої ініціюючим кредитором сплачено 13 780,00 грн. судового збору, а відтак за подання апеляційної скарги на дану ухвалу апелянтом мало бути сплачено судовий збір у сумі 15 158,00 грн. (110% від 10 мінімальних розмірів заробітної плати за подання заяви про порушення справи про банкрутство станом дату її подання).
Натомість скаржником разом з апеляційною скаргою заявлено клопотання про звільнення ПрАТ „Азовелектросталь" від сплати судового збору за подання вказаної апеляційної скарги, посилаючись на скрутне матеріальне становище, зокрема, перебування боржника у судовій процедурі банкрутства, наявність значної заборгованості перед працівниками та негативний фінансовий стан, а також наявність арештів на всіх рахунках боржника.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до норм ст. 8 Закону України „Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 року роз'яснено, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України „Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Таким чином, звільнення від сплати судового збору є правом суду, а відповідна заява сторони розглядається виходячи із визначених нею обставин, що унеможливлюють сплату судового збору на момент звернення до господарського суду, зокрема, з апеляційною скаргою, та підтвердження цих обставин належними та достатніми доказами.
Проте, як вбачається з апеляційної скарги, скаржником при зверненні з відповідним клопотанням, в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України, не надано належних доказів на підтвердження викладених у ньому обставин та доказів того, що фінансове становище останнього унеможливлює сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Водночас, судова колегія зауважує, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи даний принцип, а також положення статті 5 Закону України „Про судовий збір" (в редакції Закону України від 22.05.2015 року №484-VII „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору"), господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі й у питанні звільнення від сплати судового збору.
Відтак, порушення відносно скаржника провадження про банкрутство та перебування останнього в судовій процедурі банкрутства, на що посилається апелянт, не є беззаперечною підставою для звільнення скаржника від сплати судового збору. (Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 11.10.2016 року у справі № 910/9186/16, від 04.11.2016 року у справі № 910/6388/16 та від 22.11.2016 року у справі № 920/1304/15).
При цьому, під час розгляду клопотання скаржника судова колегія також враховує позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі „Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року у справі „Наталія Михайленко проти України", в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 року зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
За таких обставин, оскільки доводи апелянта в обґрунтування причин звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги є недостатніми, непереконливими та не підтверджені належними доказами, то у суду відсутні підстави для задоволення клопотання боржника про звільнення його від сплати судового збору з викладених у ньому мотивів, а відтак апеляційна скарга ПрАТ „Азовелектросталь" на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року у даній справі з доданими до неї документами підлягає поверненню Київським апеляційним господарським судом скаржнику без розгляду в силу п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 53, 86, 91, 93, 94, п. 3, 4 ч. 1 ст. 97 та 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
1. Клопотання Приватного акціонерного товариства „Азовелектросталь" про поновлення строку на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року у справі № 910/4518/16 відхилити.
2. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Азовелектросталь" на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року у справі № 910/4518/16 з доданими до неї документами повернути скаржнику без розгляду по суті.
3. Матеріали справи № 910/4518/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді Л.В. Чорна
А.Г. Майданевич
