ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Проконенка О. Б.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22)
у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» (далі - ТОВ «Інтерхім-БТВ») до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (далі - ПрАТ «Азовелектросталь») про банкрутство
за касаційними скаргами Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «МР банк») та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року (головуючий суддя Поляков Б. М., судді Хрипун О. О., Грек Б. М.)
ТОВ «Інтерхім-БТВ» звернулося до суду із заявою про порушення справи про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».
14 березня 2017 року ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі № 910/4518/16 про банкрутство.
11 квітня 2017 року Акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк»;правонаступником якого є АТ «МР банк») звернулося до Господарського суду міста Києва в межах справи № 910/4518/16 про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь» із заявою (вх. № 01-27/275/17) про визнання грошових вимог до боржника на суму 3 213 642 017,92 грн.
Встановлено, що вимоги кредитора АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») ґрунтуються на положеннях договорів про відкриття кредитної лінії від 26 серпня 2011 року № 19-В/11/24/ЮО/КІ, від 01 липня 2011 року № 17-В/11/24/ЮО/КІ, від 26 серпня 2011 року № 18-В/11/24/ЮО/КІ, від 04 вересня 2012 року № 32-В/12/24/КЛ-КБ, від 26 червня 2013 року № 41-В/13/24/ЮО/КІ та договорів поруки від 10 лютого 2015 року № 19-В/11/24-П-1, від 04 вересня 2012 року № 32-В/12/24/КЛ-КБ/П-2, від 10 лютого 2015 року № 41-В/13/24/ЮО/П-1.
У пунктах 1.4 кожного із зазначених кредитних договорів передбачено, що останнім днем дії кредитної лінії є 17 лютого 2016 року.
У пунктах 6.1 указаних кредитних договорів визначено, що позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти в розмірі, передбаченому договором.
У пунктах 6.2 кредитних договорів передбачено, що нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
У пунктах 11.3 кредитних договорів встановлено, що кредитний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.
Із заяви та розрахунків АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») вбачається, що відсотки за кредитними договорами нараховувалися із 17 лютого 2014 року до 13 березня 2017 року, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».
11 квітня 2017 року АТ «Укрексімбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва в межах справи № 910/4518/16 про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь» із заявою (вх. № 01-27/270/17) про визнання грошових вимог до боржника на суму 5 871 588 276,29 грн.
Встановлено, що вимоги кредитора АТ «Укрексімбанк» ґрунтуються на положеннях кредитних договорів від 27 вересня 2012 року № 151112К22, від 25 грудня 2012 року № 151112К31 та від 29 грудня 2012 року № 151112К32.
Відповідно до підпунктів 3.2.3 пунктів 3.2 статті 3 кредитних договорів № 151112К22, № 151112К31, № 151112К32 термін повернення кредиту настав 25 грудня 2015 року, 24 грудня 2015 року, 28 грудня 2021 року відповідно.
Із заяви та розрахунків АТ «Укрексімбанк» убачається, що відсотки за кредитними договорами нараховувалися з 01 липня 2014 року до 13 березня 2017 року, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».
Рішення суду першої інстанції
19 січня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва, серед іншого, визнано кредиторами ПрАТ «Азовелектросталь»:
- АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») на суму 3 213 642 017,92 грн: 159 108 060,31 грн - як такі, що забезпечені заставою, 3 054 530 757,61 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги;
- АТ «Укрексімбанк» на суму 5 298 129 240,93 грн: 614 287 326,00 грн - як такі, що забезпечені заставою, 4 683 838 714,93 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги.
Ухвала суду мотивована тим, що грошові вимоги АТ «Укрексімбанк» та АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») до ПрАТ «Азовелектросталь» документально підтверджені.
Сторони в кредитних договорах, укладених між АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк»)та ПрАТ «Азовелектросталь», визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, в тому числі внаслідок надіслання вимоги банком про дострокове повернення кредитних коштів до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. Відтак сторони умовами вказаних кредитних договорів погодили, що встановлені кредитними договорами проценти нараховуються та підлягають сплаті до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
Суд указав, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/17, про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, не можуть застосовуватись у справі № 910/4518/16 з огляду на відмінність фактичних обставин цих справ.
Крім того, 14 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/22858/17 за позовом АТ «Сбербанк» до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості дослідив умови кредитного договору, аналогічного вказаним вище кредитним договорам, на предмет правомірності нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору і виснував, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
Щодо грошових вимог АТ «Укрексімбанк», то суд указав, що грошові вимоги на суму 573 462 235,36 грн не підлягають задоволенню як такі, що безпідставно нараховані, у зв`язку з тим, що виробничі потужності боржника знаходяться в місті Маріуполь (територія якого як входила, так і входить в зону проведення антитерористичної операції), а Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначені заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, зокрема - накладено мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями. Держава гарантувала визначеним вище суб`єктам пільгові умови виконання зобов`язань, пов`язані зі звільненням від відповідальності за порушення зобов`язань, визначених законом.
Рішення суду апеляційної інстанції
04 листопада 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 19 січня 2021 року, зокрема, в частині визнання вимог АТ «Укрексімбанк» на суму 5 298 129 240,93 грн та АТ «Сбербанк» на суму 3 213 642 017,92 грн, та ухвалив у цій частині нове рішення.
Визнав вимоги АТ «Укрексімбанк» на суму 4 773 434 890,06 грн: 614 287 326,00 грн - як такі, що забезпечені заставою, 4 159 144 364,06 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги та АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») на суму 2 921 245 282,39 грн: 159 108 060,31 грн - як такі, що забезпечені заставою, 2 762 134 022,08 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що строк дії кредитних договорів, на яких ґрунтуються спірні кредиторські вимоги, сплив. А отже, сплив і строк на нарахування відсотків за користування кредитними коштами, що узгоджуєтеся з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Оскільки поза межами строку кредитування АТ «Укрексімбанк» було нараховано відсотки на суму 524 694 350,87 грн (з 24 грудня 2015 року по 13 березня 2017 року включно); АТ «Сбербанк» було нараховано відсотки на суму 292 396 735,53 грн (з 17 лютого 2016 року по 13 березня 2017 року включно), апеляційний суд відмовив АТ «Укрексімбанк» та АТ «Сбербанк» у визнанні кредитором ПрАТ «Азовелектросталь» на зазначені суми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ «МР банк» (правонаступник АТ «Сбербанк») та АТ «Укрексімбанк» звернулися із касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просили скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року та залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 19 січня 2021 року, оскількисуд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) проігнорував умови кредитних договорів, у яких сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
29 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду своєю ухвалою передав справу № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України з огляду на необхідність вирішення виключної правової проблеми, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів керувалася тим, що викладена в оскаржуваній постанові Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року у справі № 910/4518/16 позиція сформована з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 лютого 2020 року.
Разом із цим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 зазначено, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
Вказане свідчить про наявність різних підходів щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.
У рішенні від 22 червня 2022 року у справі № 3-188/2020(455/20), перевіряючи на відповідність Конституції України припис першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, Конституційний Суд України вказав, що частина друга статті 625, перше речення частини першої статті 1050 та частина перша статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними.
З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.
05 квітня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги АТ «МР банк» та АТ «Укрексімбанк» залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих на час закінчення строку кредитування в певній сумі, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли стягуватися за період після закінчення строку кредитування, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.
Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їх відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їх вибором, а не тією нормою, яка регулює їх відносини виходячи з правової природи останніх. Це не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Частково не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку щодо можливості стягнення процентів за період, який тривав після закінчення строку кредитного договору та до повного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.
З матеріалів господарської справи вбачається, що судом об`єднано у справі вимоги АТ «Укрексімбанк» та АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є AT «МР банк»). Разом з тим необхідно акцентувати, що умови цих кредитних договорів різні.
Так, грошові вимоги АТ «Укрексімбанк» ґрунтуються на кредитних договорах від 27 вересня 2012 року № 151112К22, від 25 грудня 2012 року № 151112К31 та від 29 грудня 2012 року № 151112К32.
Відповідно до підпунктів 3.2.3 пунктів 3.2 статей 3 кредитних договорів № 151112К22, № 151112К31, № 151112К32 термін повернення кредиту настав 25 грудня 2015 року, 24 грудня 2015 року, 28 грудня 2021 року відповідно.
За вимогам підпунктів 3.2.5 пунктів 3.2 статей 3 цих договорів проценти за користування кредитами сплачуються позичальником виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11,5 % річних.
Оскільки у вказаних кредитних договорах суди не визначили умови про нарахування процентів до фактичного повернення кредиту в повному обсязі, то в цій частині апеляційний суд та Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано відмовили у вимогах АТ «Укрексімбанк» про стягнення процентів за користування кредитними коштами після спливу строку дії кредитних договорів.
У договорах АТ «Сбербанк» по-іншому врегульовано питання сплати відсотків за користування кредитами.
У статті 26 Віденської конвенції «Про право міжнародних договорів» 1969 року (ратифікована Україною 14 травня 1986 року) закріплено, що «кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись».
Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору (стаття 27 зазначеної Конвенції).
Принцип міжнародного права «договорів слід додержуватись» (pacta sunt servanda) входить і до системи національного цивільного права.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено.
Згідно з вимогами статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Верховний Суду України в постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14 визначив, що принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами».
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Аналіз вказаних вище норм права дає підстави для висновку, що основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором є надання позичальнику грошових коштів (кредиту) та нарахування на них процентів, а обов`язок боржника полягає у своєчасному поверненні цих коштів та сплаті процентів за їх користування.
Обов`язковість умов договору превалює над загальними нормами права, якщо такі умови не порушують загальних принципів та засад у цьому випадку цивільного законодавства.
Про такий пріоритет ідеться і в мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 у справі №3-188/2020(455/20) за конституційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, у пункті 7 якого зазначено, що аналіз сфери застосування приписів статей 625 та 1050 ЦК України свідчить про те, що вони унормовують питання відповідальності за порушення грошового зобов`язання позичальником, тоді як приписи статті 1048 ЦК України визначають загальні умови нарахування, сплати процентів за користування грошовими коштами як істотні умови договору позики, кредитного договору.
Конституційний Суд України виснував, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором у натурі.
Встановлено, що вимоги AT «МР банк», який є правонаступником АТ «Сбербанк», до ПрАТ «Азовелектросталь» ґрунтуються на підставі договорів про відкриття кредитної лінії від 01 липня 2011 року № 17-В/11/24/ЮО/КІ, від 26 серпня 2011 року № 19-В/11/24/ЮО/КІ, № 18-В/11/24/ЮО/КІ, від 04 вересня 2012 року № 32-В/12/24/КЛ-КБ, від 26 червня 2013 року № 41-В/13/24/ЮО/КІ та договорів поруки від 04 вересня 2012 року № 32-В/12/24/КЛ-КБ/П-2, від 10 лютого 2015 року № 19-В/11/24-П-1, № 41 -В/13/24/Ю0/П-1.
Відповідно до пункту 1.4 кожного із зазначених кредитних договорів останнім днем дії цих договорів є 17 лютого 2016 року.
У пункті 6.1 вказаних кредитних договорів сторони погодили, що позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти в розмірі, передбаченому договором.
У пункті 6.2 цих кредитних договорів передбачено, що нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно); нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
Отже, сторони кредитних договорів уточнили строк і порядок сплати відсотків за користування кредитом, прямо зазначивши, що у разі неповернення кредиту до встановленої дати у закінчення дії договору, зобов`язання боржника зі сплати відсотків в узгодженому сторонами розмірі продовжується на весь період до повного виконання боржником свого зобов`язання з повернення боргу за кредитним договором.
Слід звернути увагу, що кредитні договори укладені на здійснення сторонами господарської діяльності відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання (частина перша статті 2 ГК України), які є рівними, і у цих правовідносинах відсутня «слабка сторона».
Суб`єкти господарських відносин мали право обумовити певну специфіку виконання кредитних договорів.
AT «МР банк» просило стягнути на його користь проценти за користування кредитними коштами з 17 лютого 2014 року до 13 березня 2017 року, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Вважаємо, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання грошових вимог кредитора AT «МР банк» у частині нарахування процентів за користування грошовими коштами на суму 3 213 642 017,92 грн: 159 108 060,31 грн - як такі, що забезпечені заставою, 3 054 530 757,61 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги.
Суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та помилково обмежив вимоги AT «МР банк» про стягнення процентів за користування кредитними коштами строками дії кредитних договорів, оскільки таке обмеження суперечить умовам укладених сторонами договорів, а відтак і принципу свободи договору.
Вважаємо, що за наслідками розгляду справи необхідно було в частині позовних вимог АТ «МР банк» постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Судді: О. М. Ситнік
В. В. Британчук
М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко
