Великописарівський районний суд Сумської області
смт. Велика Писарівка, вул. Борців Революції, 12, 42800, (05457) 5-13-89
Справа № 2-568 / 10 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 липня 2010 року ОСОБА_1 районний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Савєльєвої А.І.,
за участю секретаря Доценко Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.В.Писарівка справу за цивільним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України у ОСОБА_1 районі Сумської області про нарахування та виплату заборгованості щомісячних соціальних доплат,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України у ОСОБА_1 районі про нарахування та виплату заборгованості щомісячних соціальних доплат, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він має статус “дитини війни” і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання щомісячної державної соціальної грошової допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на вказані обставини, позивач вказує, що всупереч Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Управління Пенсійного Фонду України у В-Писарівському районі / далі – УПФУ/ не здійснило нарахування вказаної грошової соціальної допомоги у повному обсязі. Вважає, що відповідач повинен зробити перерахунок за період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та сплатити на його користь 1240,20 грн. недоплаченої соціальної допомоги, а також зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії з 01.01.2010 року по день розгляду справи з урахуванням проведених на протязі цього часу виплат, та стягнути з відповідача понесені ним при подачі позову судові витрати.
Сторони належним чином були повідомлені про місце, день та час судового розгляду справи.
Позивач у судове засідання не з’явився, але надав письмову заяву, в якій свої позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить розгляд справи провести без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, але надав письмове клопотання про слухання справи в його відсутність,а також надав письмове заперечення, в якому зазначає, що дійсно дітям війни пенсії мають підвищуватися на 30% мінімальної пенсії за віком, проте відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який передбачає механізм здійснення цих виплат, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 31.08.2007 року питання щодо такого підвищення у зазначеному порядку не врегульоване, в Управління Пенсійного фонду немає будь-яких підстав проводити такі виплати. Крім того, з 28.05.2008 року з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян ОСОБА_3 Міністрів України прийняв постанову № 530, що набрала чинності з 22.05.2008 року та визначила розміри щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується «дітям війни», - у щомісячного грошового утримання і державної соціальної допомоги, що виплачується дітям війни також у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Виплати державної соціальної допомоги «дітям війни» у 2009 році здійснювалися згідно чинного законодавства України. Також у письмовому заперечення зазначено, що Управління Пенсійного фонду у В-Писарівському районі діяло у межах повноважень, у порядок та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, а також зазначається про неможливість здійснення УПФУ у ОСОБА_1 районі видатків на відшкодування судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У зв’язку з наведеним просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
Вивчивши матеріали справи, оцінюючи докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України № 2195-1У від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» має статус «дитини війни», що підтверджується відповідним посвідченням серії ААА № 855186 від 17.04.2001 року /а.с.5/, і не заперечується відповідачем.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Із заперечення відповідача та довідки, що маються в матеріалах справи (а.с.6,10), вбачається, що позивачеві у 2009 році виплата вказаного підвищення проводилась у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.
Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно якої дітям війни / крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»/ до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни ,- 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) було визнано неконституційними вищенаведені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на всі території України, є остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи з системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд доходить висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ у ОСОБА_1 районі повинен був нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконституційність п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено не було.
Отже, враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, суд доходить висновку, що положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18.11.2004 року №2195-IV поновили свою дію з 22 травня 2008 року і станом на 01.01.2009 року та на 01.01.2010 року були чинними.
Тому відповідач мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - з 01.01.2009 року та в подальшому нараховувати та здійснювати виплату підвищення до пенсії особам зі статусом «дитини війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки на 2009 рік та на 2010 рік дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинялась і розмір підвищення не змінювався, і сам відповідач не надав належного обгрунтування підстав, виходячи з яких ним проводилось часткове нарахування та виплата вказаного підвищення до пенсії позивачеві за цей період.
Слід враховувати, що п.6 ч.1 ст.92 Конституції України передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституція України не надає права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
При вирішенні цієї справи суд також бере до уваги положення п.4 рішення Конституційного Суду України №6-рп\2007 від 09.07.2007 року, відповідно до якого вимоги щодо змісту Закону про Державний бюджет України містяться у ч.2 ст.95 Конституції України, положення якої конкретизовано у ст.38 Бюджетного кодексу України. Встановлений даними нормативними актами перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, у зв’язку з чим Законом України «Про Державний бюджет України» не можуть вноситись зміни, не може зупинятись дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Це положення закріплено також у Бюджетному кодексі України.
Такми чином, оскільки предмет Закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то цей Закон не може скасовувати чи звужувати обсяг прав та обов’язків, пільг, гарантій і компенсацій, передбачених іншими законами. Отже є достатні підстави зробити висновок про те, що Законом про Державний бюджет України не може встановлюватись розмір гарантій, визначений відповідними законами.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, судом встановлено, що всупереч вимогам ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 22 Конституції України , соціальна грошова допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, позивачеві не виплачувалася.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні гарантії, встановлені дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Законодавча невизначеність порядку обчислення розміру мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідно до ч.9 ст.8 ЦПК України забороняється відмова в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Відповідно до ч.8 ст.8 ЦПК України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Тому, з урахуванням зазначеного, при такому обчисленні необхідно застосовувати загальні норми, які в даному випадку містяться у ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Суд не може погодитися з доводами відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус «дитини війни».
Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймається районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії позивача, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», покладено на УПФУ у ОСОБА_1 районі Сумської області – за місцем проживання позивача.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, на який покладено обов’язок щодо призначення пенсій, підготовки документів щодо її виплати та забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачеві 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний Фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Відповідач в порушення вимог ч.1 ст.60 ЦПК України не довів та не надав жодних доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення виплат позивачеві, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що є достатні підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про зобов’язання УПФУ у ОСОБА_1 районі Сумської області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Судові витрати у справі підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 22, 64, 75, 92, 152 Конституції України, ст.73 Закону України «Про Конституційний Суд України», ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ст.ст. 10,11,16,60,88,213-215,223 ЦПК України, -
в и р і ш и в :
Позовні вимоги ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у В-Писарівському районі Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 у відповідності до ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», і провести відповідні виплати за період з 01.01.2009 року по 26.07.2010 року (день розгляду справи) з урахуванням виплачених сум у 2009-2010 роках.
Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України у ОСОБА_1 районі Сумської області на користь ОСОБА_2 понесені ним при подачі позову судові витрати: 120 гривень в рахунок повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 51 гривню в рахунок повернення судового збору, а всього – 171 гривня.
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через ОСОБА_1 районний суд шляхом подачі в 10-тиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26 липня 2010 року.
Суддя А.І.Савєльєва.
